Характеристика основних видів ВЕЗ
Зовнішньоторговельні зони — частина території держави , де товари іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та продаватися без оплати мита і митних зборів або її відстроченням. Створюються ці зони з метою активізації зовнішньої торгівлі (імпорт, експорт, транзит) за рахунок надання в оренду складів, приміщень для виставкової діяльності, а також послуг щодо доробки, сортування, пакетування товарів тощо.
Форми її організації: зони безмитної торгівлі, вільні митні зони (зони "франко"), зони "порто-франко", митні та консигнаційні склади та ін.
Комплексні виробничі зони - частина території держави, на якій запроваджується спеціальний (пільговий, податковий, валютно-фінансовий, митний тощо) режим економічної діяльності з метою стимулювання підприємств, залучення інвестицій у пріоритетні галузі господарства, розширення зовнішньоекономічних зв'язків, запозичення нових технологій, забезпечення зайнятості населення. Вони можуть мати форму експортно-орієнтованих виробничих зон, де розвивається насамперед експортне виробництво, орієнтоване на переробку власної сировини та переважно складальні операції, та імпортноорієнтованих зон, головна функція яких - розвиток імпортнозамінних виробництв.
Науково-технічні зони - високотехнологічні виробничі комплекси, в яких створені необхідні умови для впровадження новітніх наукових розробок у виробництво.
Основними факторами створення науково-технічних зон є:
• наявність технічного університету або науково-дослідницького центру міжнародного класу;
• наявність технологічної інфраструктури та венчурного (ризикового) капіталу;
• висококваліфікована робоча сила та комфортні умови життя.
Сьогодні у світі склалися три основні типи науково-технічних зон: інноваційні центри та інкубатори, науково-технологічні парки і технополіси.
Інноваційні центри та інкубатори це центри підтримки малого інноваційного підприємництва, де створюється сприятливе середовище для підготовки кадрів нових вітчизняних конкурентоспроможних фірм (приміщення, устаткування, засоби зв'язку, маркетинг та ін.), надаються фонди венчурного капіталу.
У сучасному світі нараховується сотні інкубаторів, переважно у високорозвинутих країнах (США, ФРН, Англії). За джерелами фінансування інкубатори поділяються на державні, університетські, корпоративні та приватні. Середній строк перебування в інкубаторі заново створюваних фірм від одного до двох років.
Інкубатори та інноваційні центри (ІЦ) з'явилися в теорії та на практиці наукоємної діяльності у 80-х роках. Головне завдання інкубаторів - об'єднати ідеї та винаходи з капіталом і підприємцями, залучати громадські та приватні фонди для того, щоб забезпечити "стартовий період" новим впроваджувальним компаніям. Інкубатори та ІЦ засновуються, як правило, крупними фірмами.
Науково-технологічні парки - це територіальна група фірм, яка здійснює маломасштабне виробництво, засноване на науково-технічних розробках місцевого технічного університету або дослідницького центру. У науково-технологічних парках концентруються фірми, які спеціалізуються на впроваджувальній діяльності в галузі високих технологій, створюються нові наукоємні форми, які, як правило, покидають парк через 3-5 років. Як свідчить практика, конкретні фірми існування науково-технологічних парків досить різноманітні, проте, враховуючи домінування науково-дослідницьких або виробничих функцій, можна виділити наукові (дослідницькі) і технологічні парки.
Найстаріший і найбільший з науково-технологічних парків США - Стенфордський. Він розташований у Каліфорнії, на землях, які належать Стенфордському університету і здаються в оренду строком на 51 рік високотехнологічним компаніям, які взаємодіють з університетом. Серед цих компаній - установи геологічної служби США, гіганти електроніки - ІБМ, "Хюлетт-Пакард", аерокосмічна - "Локхід", хімічні та біотехнологічні.
Технополіси - найбільш перспективна форма інтелектуалізації господарства, організації регіональних науково-виробничих комплексів, нові міста, в яких на відміну від технопарків не тільки здійснюється ділова активність, але й мешкає населення.
Технополіс, включаючи промислову, науково-дослідницьку та селищну зони, розміщується у місцевості з комфортним середовищем для проживання, культурними і рекреаційними можливостями.
Туристично-рекреаційні (сервісно-орієнтовані) зони цільні економічні зони, які створюються в регіонах, що мають багатий природний, рекреаційний та історико-культурний потенціал, з метою ефективного його використання і збереження, а також активізації підприємницької діяльності (у тому числі із залученням іноземних інвесторів) у сфері рекреаційно-туристичного бізнесу.
Зони прикордонної торгівлі – частина території держави на кордонах із сусідніми країнами, де діє спрощений порядок пересічення кордону і торгівлі.
Точкова зона індустріального типу - режимна зона у територіальних межах окремих підприємств, організацій або їх сукупності, які одержують від держави преференційні права. Вони створюються в економічно депресуючих районах з високим рівнем безробіття.
Офшорні зони.Термін "офшорна компанія" передбачає, що цю компанію створюють не за місцем проживання чи громадянства її власника. Останнім часом практика створення таких компаній надзвичайно поширилася, і найпопулярнішими зонами для власників офшорних компаній є ті держави й економічні зони, які надають максимальні пільги в оподаткуванні чи гарантують максимум конфіденційності. Процес створення офшорної компанії досить простий і відносно дешевий. У всьому світі діють тисячі посередницьких фірм, які підберуть у будь-якій з офшорних зон (а їх на планеті нараховується декілька десятків) найманих службовців, які входитимуть до ради директорів фірм і вестимуть усю необхідну документацію. Початкові одноразові витрати на створення такої фірми зазвичай становлять 1,5 тис. доларів, а поточні - 500-700 доларів на рік.
Застосування офшорної компанії рідко досягає своєї мети без створення спеціального трасту або так званої шельфової компанії. Суть і того, й іншого утворення полягає в тому, що адвокати, консультанти чи бухгалтери від імені анонімного клієнта створюють для нього фірму-прикриття, ніхто зі службовців якої навіть не здогадується про ім'я її справжнього власника (чи власників).
Офшорний бізнес виник як "альтернативний" для обслуговування міжнародних операцій компаній і фізичних осіб, у тому числі тих, які ухиляються від оподатковування і дотримання норм і законодавств національних держав. Його розвиток виправдовується збереженням високих податкових ставок у промислово розвинутих і багатьох країнах, що розвиваються, глобалізацією системи зв'язку і комунікацій, використанням операторами офшорних центрів суперечностей між лібералізацією міжнародних економічних відносин і посиленням регулювання ділової сфери в розвинутих країнах.
У 60-90-і роки XX ст. в країнах, що розвиваються, відзначалося розширення офшорної діяльності. У цей період збільшилися масштаби руху капіталу через офшори, підвищилася роль офшорних центрів у світовій економіці. Так, в останні роки, за оцінками, від 1/3 до 1/2 світових грошових потоків проходило через ці центри; вони обслуговували до 50%-60% світового руху капіталу.
Сформованим світовим центром офшорного бізнесу є Карибський басейн; другий світовий центр формується в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні (табл. 7.4).
Таблиця 7.4 Світові офшорні центри
Регіон | Країна (територія) | Кількість |
Європейський | Мальта. Чорногорія | |
Американський | Антілія, Аруба, Антигуа і Барбуда, Нідерландські Антильські о-ви, Багамські острови, Барбадос. Беліз, Бермудські о-ви. Британські Віргінські о-ви, Гренада, Домініка, Кайманові о-ви, Коста-Ріка, о. Монтсеррат, Панама, Сент-Вінсент і Гренадіни, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Лусія, о-ви Теркс і Кайкос. Ямайка, Віргінські о-ви (СІЛА) | |
Близькосхідний | Бахрейн. Кіпр | |
Азіатсько- Тихоокеанський | Сянган (Гонконг). Сінгапур, Лабуан (Малайзія), Аоминь (Макао), Вануату, Зах. Самоа, о-ви Кука, Маршаллові о-ви, Науру. о. Ніуе, Палау | |
Афро-індо- океанськии | Мальдіви, Ліберія, Сейшели, Маврикій, о. Св. Олени. Свазіленд | |
Усього |
Частина з 42-х офшорних центрів, розташованих у країнах, що розвиваються, сформували інфраструктуру для здійснення міжнародної фінансової діяльності, у тому числі телекомунікаційні мережі, що відповідають рівню провідних країн світу.
Особливості офшорного бізнесу (прагнення до анонімності і конфіденційності, а також гарантії збереження капіталів) сприяють криміналізації фінансової сфери і легалізації злочинних доходів. Усе це стало турбувати урядові кола розвинутих країн і міжнародні фінансові інститути, що підсилили спостереження за офшорними операціями і компаніями і за процесами у світовому офшорному бізнесі.
Боротьбу розвинутих країн зі зловживаннями в офшорних центрах ускладнює використання офшорних компаній у фінансових ланцюжках транснаціональних корпорацій. Так, офшори використовують відомі ТНК ("General Electric", "Ford", "Microsoft", "Boeing" та ін.).
Незважаючи на тиск розвинутих держав і міжнародних фінансових організацій, офшорний бізнес, у тому числі в країнах, що розвиваються, мабуть, буде розвиватися. Цьому сприяє політика жорсткості податкової дисципліни в ряді ведучих країн світу, подальше удосконалювання інформаційних технологій, а також поява нових офшорних центрів.
ЛІТЕРАТУРА
1. Внешнеэкономический толковый словарь / Под ред. И.П.Фаминского. — М.: ИНФРА-М, 2000. — 512 с.
2. О.П.Гребельник, О.О. Романовський. Основи зовнішньоекономічної діяльності: Навч. посіб. — К.: Деміур, 2003. - 296 с.
3. Гамов Н.С., Третьяков А.С. Внешнеэкономическая деятельность. Теория. Практика. Маркетинг: Учебное пособие. - З.: ИПК «Запоріжжя» — РИО «Издатель», 1998. – 171 с.
4. Вільні економічні зони: світовий досвід і українська практика: Навчальний посібник / За ред. І.Ю. Сіваченка. - Київ: Центр навчальної літератури, 2004. - 488 с.
Контрольні питання:
1. Спільне підприємство (визначення)
2. Основні цілі створення СП (перелік)
3. Переваги, що мають СП порівняно з іншими видами спільного підприємництва (перелік)
4. Критерії класифікацій СП (перелік)
5. Етапи процесу створення СП на території України (перелік)
6. Правові форми створення українсько-зарубіжних СП згідно Закону України “Про господарські товариства” (перелік)
7. Шляхи створення СП на території України (перелік)
8. Для чого застосовується коефіцієнт приведення
9. Показники оцінки економічної доцільності інвестиційного проекту (перелік)
10. Прибуток від реалізації продукції (формула)
11. Чистий прибуток (формула)
12. Річна рентабельність капітальних витрат (формула)
13. Умови валютної самооплатності діяльності СП (сутність)
14. Інтегральний ефект від реалізації інвестиційного проекту (формула)
15. Чистий прибуток іноземного учасника в t-ому році (формула)
16. ВЕЗ (визначення)
17. Класифікація ВЕЗ (перелік)
18. Причини створення ВЕЗ (перелік)
19. Відмінність технополісів від технопарків
20. Офшорні зони (визначення)
ТЕМА 8
Дата добавления: 2016-02-16; просмотров: 929;