Напрями у протестантизмі

Лютеранство. Один із напрямів раннього протестантизму. Основні принципи віровчення його сформульовано М. Лютером та його соратниками у так званому Аугсбурзькому сповіданні 1530 р. Людину, за Лютером, рятує лише її особиста віра в Бога. Лютеранство заперечує духовенство як обдарованого благодаттю посередника між Богом і людиною, водночас проголошуючи загальне священство і рівність усіх віруючих перед Богом. Крім Біблії, для лютеран священною є «Книга згоди», що включає з себе Великий і Малий катехізис Лютера, «Шмалькальдендські статті», «Формулу згоди».

Лютерани дотримуються трьох таїнств: хрещення, євхаристії, сповіді. Вони відкидають чернецтво, поклоніння мощам, святим (збереглося лише поклоніння хресту з Розп'яттям), заперечується католицька ієрархія, авторитет папських декретів, послань, рішень святих соборів. Кожний віруючий, за Лютером, має право сам тлумачити Святе Письмо. Богослужіння ведеться національними мовами. 192 національних лютеранських церкви та регіональних синоди і союзи лютеранських церков об'єднані у Всесвітню лютеранську федерацію зі штаб-квартирою в м. Лунді (Швеція), Генеральна асамблея якої збирається кожні 6 років у Женеві.

Баптизм. Найпоширеніший різновид протестантизму. Виникає на початку XVII ст., відколовшись від кальвінізму. Баптисти (гр. baptizo — занурювати, хрестити у воді) найпослідовніші у втіленні в життя протестантських принципів, вимогливі щодо поглядів і поведінки своїх послідовників. Визнаючи загальнохристиянські догмати, зокрема Символ віри, баптисти заперечують роль церкви як посередника між Богом і людьми й проповідують принцип «Спасіння особистою вірою». Визнають можливість безпосереднього спілкування віруючих із Богом через молитву. На відміну від лютеранства, в баптизмі хрестять не дітей, а дорослих. Членами церкви вважаються «заново народжені» дорослі, які свідомо прийняли водне хрещення. Єдиним джерелом віровчення є Біблія (насамперед Новий Завіт).

Церковну ієрархію ліквідовано. Культ значно спрощений. Богослужіння замінено молитовними зібраннями. Баптисти не визнають ікон, хреста, святих тощо. Відзначають лише двунадесяті християнські свята. Суто баптистськими святами є День жнив і День єдності. Сенс життя баптиста полягає в тому, щоб врятувати власну душу від гріха і підготуватися до гідної зустрічі з Христом на тому світі, а також залучити до своєї віри принаймі хоч одну людину. Церква баптизму — це самоуправна община «видимих святих», що не визнає залежності від світської влади. Баптисти першими в історії висунули вимогу свободи совісті та відокремлення церкви від держави.

Баптизм поширений сьогодні майже в усіх країнах світу. В 1905 р. створено Всесвітню раду євангельських християн-баптистів (ЄХБ), штаб-квартира якої розміщена у м. Вашингтон (США). Баптистська організація володіє великим капіталом, має 25 університетів та вищих шкіл, видає десятки газет і журналів.

Громади ЄХБ в Україні (на 2002 р. офіційно зареєстровано 2260 громад) утворюють Всеукраїнський союз об'єднань євангельських християн-баптистів (ВСОЄХБ). Він має свої друковані органи, навчальні заклади. Українські баптисти опікуються питанням розбудови держави та відродження духовної культури народу.

Адвентизм (лат. adventus — пришестя). Течія протестантизму, що виникла в тридцятих роках XIX ст. у США. Його засновник Вільям Міллер (1782—1849) провіщав друге пришестя Ісуса Христа в 1844 р. Віра в близьке пришестя Христа і є основою віровчення адвентистів. Ця течія успадкувала від баптизму водне хрещення дорослих і омовіння ніг. Її прихильники заперечують рай і пекло, безсмертя душі. Вони вважають, що після смерті душа людини поринає в сон, аби пробудитися в Судний день, щоб отримати вічне блаженство або бути знищеною. Членам церкви заборонено вживати м'ясо «нечистих» тварин, каву, алкоголь тощо. Обов'язковою є сплата десятини, тобто десятої частини своїх доходів у касу громади.

Сьогодні у світі є кілька адвентистських церков. Найпоширенішою і найвпливовішою є Церква адвентистів сьомого дня. Її головною особливістю є вчення про сьомий день тижня — суботу — як день відпочинку. Серед інших церков адвентизму — адвентисти-реформісти, адвентисти-християни, Товариство другого пришестя тощо. Адвентисти всіх напрямів широко представлені у всьому світі, маючи схожу організаційну структуру. Деякі общини утворюють об'єднання, які згуртовані в союзи. Союзи об'єднані у 12 дивізіонів, кожен із яких, як правило, репрезентує спільноти віруючих кількох держав. На чолі всіх адвентистів світу стоїть Генеральна конференція, яка обирає виконавчий комітет (штаб-квартира — м. Вашингтон, США).

Резюме

• Християнство є найпоширенішою релігійною системою сучасності, що має: 1) найаргументованіше релігійне віровчення; 2) вельми розвинуту культову практику; 3) розгалужену по світу систему релігійних організацій; 4) майже мільярд віруючих.
• Християни вірять у єдиного Бога — безначальну, безпричинну істоту, яка існує вічно і не має початку в часі, є творцем видимого й не видимого нам світу. Для християн Бог — один, але в трьох іпостасях: Бог-Отець, Бог-Син і Бог-Дух Святий (Пресвята Трійця). Християни вірять у рятівну силу церкви, у наявність безсмертної душі й потойбічне життя.
• Об'єднує всіх християн особа Ісуса Христа — істинного Бога й істинної Людини. Вони вірять в його божественну місію і прагнуть у міру своєї переконаності та рішучості слідувати його вченню.
• Ортодоксальна християнська традиція визнає сім святих таїнств: хрещення, миропомазання, сповідь, євхаристію (причастя), священство, таїнство шлюбу, оливоосвячення.
• Священною книгою християн є Біблія. Вона має дві частини — Старий Завіт і Новий Завіт. У них розкривається природа світу і людини та шлях людини до Бога.
• Сучасне християнство складається з трьох великих течій: православ'я, католицизму та протестантизму.
• Свята православна церква у своїй структурі має 15 автокефальних церков і 5 церков, які не мають такого статусу. Відмітними особливостями православ'я є: відсутність єдиного світового адміністративного центру; дотримання юліанського календаря; визнання семи таїнств, але з процедурною специфікою; невизнання філіокве; визнання рішень перших семи Вселенських соборів.
• Католицизм як найпоширеніша течія в християнстві має такі особливості: наявність єдиного адміністративного світового центру на чолі з головою — папою римським; віра в існування, окрім пекла і раю, ще й чистилища; особливе вшанування Богородиці; визнання непогрішимості папи римського як намісника Христа на землі; обов'язкова безшлюбність священиків; існування інституту кардиналів; визнання рішень двадцяти одного Вселенського собору.
• Наймолодша течія християнства — протестантизм — має такі особливості: визнання єдиним шляхом спасіння особистої віри, а Біблії— єдиним джерелом одкровення; заперечення системи догматів; визнання лише таїнств хрещення та євхаристії; спрощене богослужіння.

Література

Библейские имена: люди, мифы, история. — Ростов-на-Дону, 1997.
Білоусенко О. Новий Завіт: Біблейна історія. — К., 1993.
Валько В. Первісне християнство. — Львів, 1997.
Гарнак А. Сущность христианства. — М., 2001.
Горичева Т. Христианство и современный мир. — СПб., 1996.
Головащенко С. Історія християнства. — К., 1999.
Иисус Христос в документах истории. — СПб., 1999.
Католицизм. — К., 2001.
Каутский К. Происхождение христианства. — М., 1990.
Кернс Э. Дорогами христианства. — М., 1995.
Кернс Э. Дорогами христианства: История церкви. — М., 1992.
Керов В. Л. Вселенские соборы и разделение церквей. — М., 1998.
Кюнг Г. Великие христианские мыслители. — СПб., 2000.
Малерб М. Религии человечества. — М.— СПб., 1997.
Морозов Н. А. Христос. — М., 1997.
Паренте П. Богослов'я Христа. — Львів, 1995.
Пилат Б. В. Две тайны Христа. — М., 2001.
Раннехристианские апологеты II—IV веков. — М., 2000.
Саган О. Національні прояви православ'я: український аспект. — К., 2001.
Фаррар Ф. В. Жизнь Иисуса Христа: В 2-х т. — М., 1999.
Християнство і проблеми сучасності. — К., 2000.
Християнство: контекст світової історії і культури. — К., 2000.
Янг Дж. Христианство. — М., 1998.

Іслам

Іслам є наймолодшою світовою релігією і водночас впливовою ідеологією сучасного світу.

Формування й поширення. Іслам з'являється на початку VII ст. Зазнавши впливу іудаїзму й християнства шляхом прийняття від них низки догматичних та обрядових положень, іслам завдяки простішій та доступнішій догматиці, ритуалу швидко набуває популярності. Нині на планеті нараховується приблизно 900 млн. його послідовників. Моделюючи суспільство, іслам охоплює всі аспекти особистого й суспільного життя. Тому сприятливі умови для цієї релігії бувають лише тоді, коли вона є домінуючою в певній країні. Тож не дивно, що 660 млн. мусульман, тобто понад 73 відсотки, мешкають у 36 країнах, де іслам є панівним віровченням. Набагато менше їх в Америці, Європі. В Африці його прихильники зосереджені на півночі континенту. Майже половина мусульман світу живе в чотирьох країнах: Індонезії, Пакистані, Бангладеш та Індії. У 28 країнах іслам є державною релігією, зокрема в Алжирі, Єгипті, Іраку, Ірані, Лівії, Мавританії, Сомалі, Тунісі.

Термін «іслам» у перекладі з арабської означає «покірність». Того, хто прийняв цю релігію, називають «відданим», що арабською —«мусульманин». Звідси і друга аазва цієї релігії — «мусульманство». У Європі іслам має ще й третю назву — «магометанство» (від імені пророка Мухаммеда — Магомета, Могаммада).

Батьківщина ісламу — Аравійський півострів. Саме там у 579 р. у збіднілому клані Хашим могутнього мекканського племені курайш народився майбутній засновник нового релігійного вчення, пророк Мухаммед. Із 610 р. він почав виступати як релігійний проповідник, закликаючи звернутися до єдиного Бога — Аллаха, щоденно молитися йому, дотримуватися посту й творити благодіяння щодо бідних. У 622 р. Мухаммед переїхав із Мекки до сусідньої оази Ятриб, пізніше названої Мединою, де на нього чекав великий успіх. Тут було створено першу громаду мусульман та перші закони й положення, які не лише стали основою ритуалу й культу ісламу, а й об'єднали арабів під прапором нової віри. У 630 р. пророк зі своїми прибічниками повернувся знову до Мекки, яку було оголошено столицею ісламу. Мухаммед помер в 632 р. і був похований у Медині.