Здійснення розрахунків в іноземній валюті по зовнішньоекономічних договорах
Зовнішньоекономічний контракт — це матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, якщо інше не встановлено законом або міжнародним договором країни, спрямована на. встановлення, змін або припинення їх взаємних прав і обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.
До умов, які повинні бути передбачені в контракті, належать, зокрема
1) умови поставки товарів відповідно до міжнародних правил;
2) ціна та загальна вартість контракту (визначаються ціна одиниці виміру товару і загальна вартість товарів за контрактом та валюта платежу).
Валюта ціни — це валюта, в якій встановлюється ціна контракту, а валюта платежу — це валюта, в якій здійснюється платіж. Валюта ціни не обов'язково повинна збігатись з валютою платежу. В останньому випадку в контракті обумовлюється курс переведення однієї валюти в іншу.
Валютним котируванням називається визначення курсу валюти або призначення пропорцій обміну валют. При котируванні розрізняють базову валюту (база котирування) і котируємо валюту ( валюта котирування). Базою є валюта прийнята за одиницю. Котируєма валюта показує ціну одиниці базової валюти. У діловій інформації використовуються наступні позначення:
USD/RUR,де
USD –базова;RUR-котируєма.
Історично склалося два види котирування іноземної валюти стосовно національної – пряма й непряма.
• пряме - курс одиниці іноземної валюти (база) виражається в національній валюті;
• непряме - за одиницю прийнята національна валюта, курс якої виражається в певній кількості іноземних грошових одиниць.
На валютному ринку банки використовують двох-сторонні валютні котирування: BID – курс покупки базової валюти; OFFER – курс продажу базової валюти.
Форми розрахунків у зовнішньоекономічній діяльності:
Банківський переказ — це доручення клієнта банку перерахувати грошові кошти на користь іншої особи. У міжнародних розрахунках банк здійснює переказ коштів за допомогою свого банку-кореспондента. Бажано, щоб цей банк-кореспондент знаходився в країні, де отримуються кошти. У зовнішньоекономічних розрахунках банківський переказ використовується, зокрема, для оплати:
• боргових зобов'язань по раніше одержаних кредитах, авансових платежах;
• рекламацій за поставку неякісної продукції;
• авансових платежів;
• розрахунків нетоварного характеру (наприклад, аліментів зі США).
Схема розрахунків шляхом банківських переказів мало чим відрізняється від розрахунків платіжними дорученнями у внутрішньо господарському обороті. Експортер пересилає імпортеру документи, передбачені контрактом. Імпортер виписує доручення своєму банку перерахувати кошти на рахунок експортера (постачальника). Розрахунки банківським переказом більш вигідні для покупця, але вони не захищають інтереси експортера.
Розрахунки по відкритому рахунку полягають у продажу товарів у кредит, при цьому в експортера немає гарантій одержання платежу від імпортера. Тому такі розрахунки застосовуються тоді, коли існують регулярні і стабільні ділові відносини між покупцем і виробником (наприклад, асоційованими членами транснаціональних корпорацій) і немає законодавчих обмежень.
Розрахунки по відкритому рахунку передбачають, що експортер відвантажує на адресу покупця товар, надсилає йому відповідні документи та записує суму у дебет рахунку покупця. Цей рахунок відкривається не в банку, а ведеться підприємством-постачальником. Імпортер повинен оплатити одержані товари протягом заздалегідь обумовленого строку, причому він розпоряджається товарами на свій розсуд.
Інкасоозначає операції, здійснювані банками на підставі одержаних інструкцій з документами з метою:
1) одержання акцепту або платежу залежно від угоди;
2) видачі комерційних документів проти акцепту або проти платежу
3) видачі документів на інших умовах.
Документи, за якими здійснюються операції по інкасо, бувають такими
комерційні — документи, що надають право власності на товар і супроводжують його (відвантажувальні документи, документи про право власності);
фінансові — документи, по яких здійснюються розрахунки за контрактом (переказні векселі, чеки, платіжні розписки або інші документи).
Існує два види інкасо:
1) чисте (означає інкасо фінансових документів, що не супроводжуються комерційними документами);
2) документарне (означає інкасо фінансових документів, що супроводжуються комерційними документами, або інкасо лише останніх документів).
У зовнішньоекономічній діяльності в основному використовують документарне інкасо, бо воно краще захищає інтереси постачальника. Постачальник має бути впевнений, що комерційні документи потраплять до покупця лише після оплати продукції.
Існує два різновиди документарного інкасо:
1) документи проти платежу;
2) документи проти акцепту.
Техніка розрахунків у цих двох різновидах багато в чому схожа. Розрахунки починаються в банку експортера. Однак у першому випадку експортер здає своєму банку разом з товарними документами інкасове доручення, яке банком експортера пересилається через банк імпортера покупцеві, а той виписує на його підставі платіжне доручення і через свій банк проводить платіж.
У другому випадку експортер разом з товарними документами здає своєму банку переказний вексель (тратту). Ці документи пересилаються банку імпортера. Імпортер акцептує вексель і через свій банк повертає банку експортера. Той обліковує вексель і надає своєму клієнтові обліковий кредит до закінчення строку погашення векселя. При настанні строку погашення векселя імпортер здійснює платіж через свій банк банку експортера. Оскільки переказний вексель не виключає ризик неплатежу при настанні строку погашення векселя, банк імпортера може вживати заходи щодо захисту своїх інтересів. Це робиться таким чином: товари, призначені для отримання імпортером, затримуються в місці вивантаження до строку погашення векселя. Після оплати векселя банк імпортера віддає клієнту документи, необхідні для отримання вантажу.
Акредитивявляє собою угоду, відмежовану від договору купівлі-продажу або іншого контракту, на якому він може базуватися.
Застосування акредитивів у міжнародних розрахунках регулюється Уніфікованими правилами і звичаями для документарних акредитивів, які розроблені Міжнародною Торговою Палатою і затверджені в 1993 р. Ці Уніфіковані правила визначають документарний акредитив як угоду, згідно з якою банк, що діє на прохання та на підставі інструкції свого клієнта, повинен зробити платіж третій особі або за наказом клієнта сплатити чи акцептувати, чи негоцію-вати (тобто купити чи взяти на облік) тратти проти передбачених документів, якщо було додержано всіх умов акредитива.
Інакше кажучи, документарний акредитив — це грошове зобов'язання банку, яке виставляється на підставі доручення його клієнта-імпортера на користь експортера.
Банк, який видає зобов'язання, повинен виконати платіж експортеру або забезпечити здійснення платежу іншим банком. Коли банк виставляє акредитив, він надає гарантію платежу від імені свого клієнта. Тому банк погоджується на виставлення акредитива тільки в тому випадку, коли він довіряє своєму клієнту.
Залежно від ступеня забезпечення платежу для продавця документарні акредитиви поділяються на:
1) непідтверджені;
2) підтверджені;
3) безвідзивні;
4) відзивні.
У зовнішній торгівлі доцільно застосовувати тільки безвідзивні акредитиви, оскільки безвідривний акредитив може бути зміненій чи відмінений тільки після отримання згоди всіх сторін цього акредитива.
Відзивний акредитив дозволяє іноземному покупцеві, навіть після відвантаження товарів, змінити чи відмінити цей акредитив без попереднього повідомлення експортера.
Схема розрахунків за допомогою акредитива така:
Після укладення контракту, в якому передбачена акредитивна форма розрахунків, імпортер звертається до свого банку з проханням виставити акредитив на експортера. Банк виставляє акредитив тим самим гарантує платіж експортеру за умови, що будуть дотримані умови акредитива. Банк імпортера просить банк експортера повідомити останнього про виставлення акредитива. Банк експортера слідкує за дотриманням умов акредитива (зазначених банком імпортера). При цьому банк експортера не приймає на себе жодних зобов'язань щодо гарантії платежу за акредитивом. Цю гарантію надай тільки банк імпортера.
Банк імпортера може попросити банк експортера додати до вже існуючого підтвердження своє підтвердження акредитива. Підтвердження акредитива банком експортера буде означати, що банк експортера також стає гарантом платежу за акредитивом при дотриманні умов останнього. Таким чином, підтверджений акредитив має гарантію двох банків (одного — в країні імпортера, а іншого — в країні експортера).
Після відвантаження товарів експортер повинен подати у зазначений в акредитиві банк документи, що відповідають умовам акредитива (транспортні документи, копії рахунків-фактур та ін.).
Документарні акредитиви можуть передбачати подання експортером разом з іншими документами переказного векселя, виписаного постачальником на:
• банк імпортера;
• імпортера:
• інший банк, зазначений в акредитиві.
Якщо документи подані експортером і на думку перевіряючого з банку оформлені правильно, постачальник може вибрати один із способів платежу залежно від того, що передбачено умовами акредитива:
• негайний платіж по векселю;
• відстрочений платіж по векселю;
• акцепт векселя;
• облік векселя.
Ця форма розрахунків гарантує отримання платежу експортером при додержанні останнім умов акредитива і дозволяє до того ж імпортеру отримати короткостроковий кредит, якщо умови платежу передбачають акцепт чи облік торгового чи банківського векселя. Експортер також може отримати платіж достроково шляхом обліку строкового векселя.
Крім вищезгаданих, існують спеціальні види акредитивів: резервний, переказний, револьверний, компенсаційний.
Револьверний акредитив — це зобов'язання зі сторони банку-емітента відновити акредитив до початкової суми після того, як він був використаний.
У свою чергу, револьверний акредитив може бути:
1) кумулятивний;
2) некумулятивний.
Кумулятивний — це коли невикористані суми можуть бути додані до наступного чергового внеску.
Некумулятивний — якщо додавання невикористаних своєчасно сум за строками не проводиться.
Компенсаційний акредитив — це новий акредитив, відкритий набазі вже існуючого, непереказного (базового акредитива) на користь іншого бенефіціара (експортера). Технічно цей акредитив роздрібнюється на два простих акредитиви:
• перший, який виставляється від імені зарубіжного покупця на по середника в банку покупця, тобто бенефіціаром виступає посередник;
• другий, який виставляється від імені посередника в його банку при цьому бенефіціаром є постачальник.
Дата добавления: 2016-04-06; просмотров: 617;