Проблема полімодальності і багатомірності психіки в психодіагностичній практиці

Психодіагностику створила людина, вона ж її і здійс­нює. Суб'єктивованим об'єктом психодіагностичного дос­лідження також є людина (тут мова не йде про зоопсихо-логію). Людина є експериментатором і випробовуваним, вона ж є носієм психічного. Особливість тут полягає в то­му, що дослідженню підлягають психічні функції людини, але в той же час людина виступає і в ролі вимірювального «приладу», і відтворювальної функції тієї самої психіки, яка діагностується. Відмінності між людьми цілком зро­зумілі і неминучі, у тому числі і між діагностами.

Ці відмінності можна образно порівняти з тими можливо­стями, які відкриваються подорожуючим, що з різних сторін наближаються до великого і складного, невідомого і загадко­вого об'єкта. Спостереження й описи у них будуть різними, не збігатимуться і пояснення баченого, адже кожен з них бу­де давати своє сприйняття, буде вводити свої поняття і назви виявленому. У такому випадку ззовні не завжди і не зразу стає зрозумілим, що спостереження стосуються того самого об'єкта. І лише пізніше,коли об'єкт вивчений досить добре, всі розуміють, які його сторони були описані першими і на­ступними дослідниками. Так, одні побачили й описали гору, названу ними Джомолунгмою, а інші назвали побачену гору Еверестом. Описи ж були настільки різними, що, здавалося, мова йде про дві різні гори. Тільки згодом з'ясувалося, що це одна й та сама гораД обидва описи вірні. Просто дослідни­ки сприймали й описували її з різних сторін.

Таку аналогію ми привели не випадково. Ті самі психіч­ні явища можуть відкриватися психодіагносту різними вла­стивостями і формами або одними властивостями, але в різних значеннях, різних ситуаціях, сполученнях, комбіна­ціях, компенсаціях. І це важливо чітко розуміти всім пси-ходіагностам, особливо тоді,коли виконується інтерпретація матеріалів обстеження.

Для однозначного розуміння сутності психічного важли­во розглядати й' в системі конкретних зв'язків і відношень індивіда стосовно тієї ситуації і тих обставин, у яких вона

«упредметнюється». Тому що розуміння психічних явищ «завжди передбачає ті предметні зв'язки,за допомогою яких психічні переживання уперше виділяються... і визначають­ся як об'єктивні психологічні факти» [53,с. 21]. Саме через опосередковані зв'язки і відношення індивіда рекомендує розуміти психіку С.Л. Рубінштейн. Він підкреслював, що «психологічне пізнання — це опосередковане пізнання пси­хічного через розкриття його істотних, об'єктивних зв'язків і опосередкувань» [53,с. 22].

Якщо виходити з логіки С.Л. Рубінштейна і більш піз­ніх теоретичних обґрунтувань О.М. Леонтьєва [34], методо­логічним принципом вивчення психіки може служити людська діяльність.

Об'єктивна психологія у вивченні людської свідомості виходить з відношення людини до предметного світу дійсності. Як відомо,у відношенні відтворюються не тільки суб'єктивні переживання людини, але і весь її внутрішній світ,вся сутність психіки. Проявом же суб'єктивного відно­шення буде виступати та чи інша активність, у якій і акту­алізуються відповідні функції, процеси, стани, властивості особистості.

Як правило, згадана психічна активність реалізується і втілюється в спеціально організованій діяльності. Тому і пізнання, вивчення, діагностика психіки здійснюються опосе­редковано^ конкретній діяльності, адже «за посередництвом діяльності суб'єкта його психіка стає пізнаваною для інших» [53, с. 23]. Спеціальне питання психодіагностики полягає в тому, щоб адекватно організувати конкретну діяльність з ме­тою психометричного або кваліметричного випробування (діагностики, тестування) і правильно скористатися ма­теріалами вимірів, спостережень, інших тестових процедур.

Включене в діяльність психодіагностичне відтворення психічних явищ фіксує переважно ту функцію, яка лежить в основі заохочень (мотивів), дій чи операцій і обов'язково ви­являє себе ззовні [34; 53]. Сказане справедливо не тільки відносно збору діагностичних матеріалів про конкретну фор­му прояву психіки, але і щодо інтерпретації отриманих у процесі діагностики показників. Тут ми ідемо від ізометриз-му фіксованих фактів,незважаючи на те, що психіка по своїй природі полімодальна, мультифункціональна, багатомірна.

Орієнтує діагноста на селективне, а не аморфне бачення про­блем у їх тестовому чи експериментальному діагностуванні ще й те, що інтерпретація, як встановлення істини, здійснюється на основі методології відтворення і теорії ета­лонів [6] з орієнтацією на культурно-генетичний принцип розвитку психіки [16].

Використання діяльнісного підходу не тільки в процеду­рах психодіагностичного обстеження, але й в інтерпретації означає з'ясування функції, що регулює дію психічних про­явів, визначає місце і роль досліджуваного явища психіки в цій регуляції, виявляє всілякі умови для її змін. Відповідно до такої концепції інтерпретації методи і засоби, можли­вості опису повинні вбирати в себе індивідуальну психічну структуру стосовно, з одного боку, до теоретичної моделі, еталону, а з іншого боку — до особливостей діяльності при виконанні людиною конкретних вимог, наприклад, при здійсненні навчальної, комерційної, політичної, соціальної чи будь-якої іншої діяльності.

Другим не менш важливим принципом інтерпретацій-ної конкретизації є положення про відповідність суджень з метою формування й розвитку. Інакше кажучи, — з орієн­таціями на прогноз наступних досягнень. Діагност в інтер­претації вбачає потенційні можливості або обмеження досліджуваного явища психіки в природному (без сторон­нього втручання) розвитку і припускає варіанти трансфор­мації при втручанні. На відміну від спрощеної констатації фактів, основаної на дотриманні лінійних зіставлень з ета­лонами, психодиагностична інтерпретація може включати умовні, експериментальне і психологічно контрольовані зміни або хоча б передбачення природного адаптогенезу.

Третій важливий момент психодіагностичної інтерпре­тації — визначення психічної структури досліджуваного явища,психічних компонентів, що беруть участь у взаємодії і компенсаціях тієї значимої діяльності (життєдіяльності), у якій природним шляхом виявляється те, що вивчається. Компенсація як виваження,відшкодування недорозвинених чи порушених психічних функцій шляхом використання збережених або перебудови частково порушених — явище, широко технологічне в психології, особливо в прикладній психокорекції. І в осмисленні психодіагностичної інфор-

мації вона відтворює можливості включення в її ре­алізацію і(чи) залучення збережених нервових елементів порушених структур (системна компенсація) або перебудо­ви функціональної системи і включення в роботу нових нервових елементів з інших психофізіологічних систем (міжсистемна компенсація). Якщо в діагностиці недостат­ньо матеріалів для визначення характеру компенсаторних включень, а вони очевидно необхідні, то в інтерпретації об­межуються описом порушених нейрофізіологічних ме­ханізмів досліджуваної психічної функції з локалізацією її в периферичній чи центральній нервовій системі. Напри­клад, зорові порушення можуть компенсуватися сен­сибілізацією (загостренням) дотику чи слуху, недоліки пам'яті — інтелектуальними структурами і т.п.

У психодіагностичних інтерпретаціях можуть знаходи­тися й інші особливості, такі як спробне передбачення спо­собів тренування тих компонентів психіки, які недостатньо виражені. Якщо це зробити легше, ніж описати нейропси-хологічну специфіку, то останнього не роблять. Звичайно, важливо приводити інтерпретацію у відповідність методів і критеріїв діагностичного аналізу до тієї чи іншої концепції або теоретичної школи (зокрема, у контексті діяльнісного підходу, гуманістичної психологічної школи, неофрейдиз­му, біхевіоріального підходу, гештальтпсихології або ін.).

Але в кожному обстеженні за підсумками інтерпретації складається розширений психологічний висновок, у якому поряд з відмінними рисами завжди присутня вихідна кон­статація виявленого в діагностиці факту — простий опис того, що зафіксовано тестуванням. Лише на тлі якісного і кількісного обґрунтування встановленого психодіагностич­ного факту стають доречними, а часом абсолютно не­обхідними психокорекційні проекції: регуляторна і прогно­стична симптоматика, компенсаторні можливості і нейроп-сихологічні механізми.