Проблема норм і нормативів вимірюваних явищ психіки

Психологія, звичайно, має справу з «нормальними», тобто психічно здоровими, людьми. Тому питання норми і пато­логії, як правило, у загальній психодіагностиці не стоїть. Правда, нерідко виникає необхідність співвіднесення вимірюваних показників з так званими нормами і нормати­вами в діапазоні однойменних явищ психіки для тих чи інших категорій людей (школярів, конкретних професійних груп, етнічних вибірок і т. ін.),хоча «поняття норми, у його застосуванні до регулювання людської діяльності, іноді сприймається з упередженням» [7, с. 25].

Отже, поняття норми стосовно предмету психодіагности­ки і не є далеким, але, разом з тим, воно і не є поширеним • там, де йдеться про тестування, оцінки й інтерпретації ма­теріалів психологічного обстеження.

Зрозуміло,що охарактеризувати людину,її здобутки і не­доліки, особливості характеру чи особистісні, пізнавальні та інші процеси і функції можуть і не фахівці-психологи (учи­телі,керівники,однолітки,колеги),але діагностичні процеду­ри, будучи психометричними, мають більшу об'єктивність і методичну визначеність, їх результати можуть бути про­аналізовані і співвіднесені з конкретною діяльністю чи спе­цифікою розвитку, зіставлені з еталонами цього розвитку. Для цього звертаються до відповідних норм і нормативів.

На думку фахівців [3; 6], психологічна діагностика вико­ристовує два різних підходи до встановлення норми. В одно­му з них у якості «точки відліку» приймається статистична норма, в іншому — соціально-психологічний норматив.

Слід зазначити, що останнім часом у науковій психоло­гічній і професійній психодіагностичній літературі зазнає критики тестування, орієнтоване на статистичну норму. Зрозуміло, що в неоднакових економічних, соціальних і культурних умовах розвиток і прояв психіки здійснюється по-різному. Індивідуальні особливості психіки, виявлені в тестуванні,при зіставленні їх з іншими будуть пов'язані не тільки з віковими і природними даними, але і з можливос­тями, умовами їх розвитку. Тому виведення за матеріалами тестування єдиної вікової норми навряд чи можна вважати

доцільним. Основний недолік тестування, орієнтованого на статистичну норму, полягає в тому, що воно відповідає лише на запитання, яким рівнем психіки на момент випробуван­ня володіє індивід стосовно інших, але нічого не говорить про те, до яких меж дійсно він міг би дійти у своєму розвит­ку. Іншими словами, норма не розкриває можливостей розвитку,а лише виявляєйого наявний рівень. Тому зверта­ючись до норми в психодіагностичній практиці, частіше за­побігають не до її середньостатистичних виразів, а до соціа­льно-психологічних нормативів.

Розробка і формулювання нормативу — важка, але розв'язувана психологічна проблема. Кожне суспільство пред'являє до своїх членів конкретні вимоги, які відносяться до загального і професійного розвитку, змісту і рівню культу­ри, мислення, морального обліку, ціннісних установок, соціаль­ної спрямованості і т.д. Ці вимоги зводяться громадським усвідомленням у чіткі формулювання та представляються у вигляді певних критеріальних еталонів, нормативів. При ви­користанні таких нормативів успішність кожного випробову­ваного в тесті порівнюється з ними (або з нормативами онто­генетичного розвитку за характером психічних новоутво­рень), і сам він тепер є вербально-логічним репрезентантом того, що повинно бути в наявності на визначеному етапі онто­генезу або у визначеній конкретній ситуації. Зіставлення вимірюваних у діагностиці психічних проявів різних людей з тими самими нормативами знайде деякі розбіжності в особ­ливостях їх розвитку. За результатами діагностичних випро­бувань, орієнтованих на соціально-психологічний норматив, можна установити, чим конкретно відрізняється конкретний індивід від нормативу за тими чи іншими показниками • психічного розвитку і яка корекційна робота необхідна. Соціально й історично орієнтований норматив дозволяє роби­ти дійові висновки,а не просто констатувати (оцінювати) фак­ти, як у випадку статистичної норми.

Слід зауважити, що сучасна діагностика і тестологія по­будовані на системі соціально-психологічних нормативів, тобто «на врахуванні тих загальних і фундаментальних ви­мог, під впливом яких повинен проявлятися індивід у даній соціальній спільності» [3,с. 146-147]. Такі вимоги осмислю­ються і крізь їх призму створюються, конструюються тести.

Наприклад, дослідження інтелекту передбачає розгляд його як способу, засобу, форми адаптації індивіда до вимог, вису­нутих перед людиною її суспільним середовищем. За рівнем і якістю володіння інтелектуальними діями,що про­понуються випробовуваним у тестах, судять про те, наскільки останні підготовлені до цих вимог. Звідси вихо­дить і поняття валідності: якщо сконструйований тест не відповідає соціально-психологічному нормативу, то він не досягає відповідності результатів тестування показникам практики. Саме тому потрібна повторна валідизація запози­чених з іншої культури тестових методик,! аж ніяк не для того, щоб досягти точного мовного перекладу.

Тому тести варто розглядати як інструменти, за допомо­гою яких випробовують рівень культурно-психологічної адаптації суб'єкта до вимог тієї соціальної спільноти, для якої розроблялися. Ці вимоги реалізуються як у термінах і поняттях, що виходять від визначеної культури, так і в складі логіко-функціональних відносин, змістовних тлума­чень, теорій інтерпретації.

Покажемо схематично на узагальненому прикладі техніку створення і використання соціально-психологічно­го нормативу в конкретному психодіагностичному обсте­женні. При цьому пошлемося на роботу М.К. Акимової і В.Т. Козлової [3].

За підсумками виконаної діагностики отримані деякі кількісні показники двох вибірок, наприклад, сільських і міських школярів (рис. 2). Перед діагностом-інтерпретато-ром стоїть задача: за допомогою центральних значень одер­жаного матеріалу виявити міру близькості даних вибірок до нормативу, представленому в тесті. Помітимо, що норма­тив уже заданий у тесті його автором-розроблювачем. Це означає, що від кожного випробовуваного очікується стовідсоткова успішність виконання тестових завдань — це і є норматив.

У первинній обробці тестових даних було підраховано для кожного випробовуваного число (і відсоток) правильно виконаних завдань у кожному субтесті і виведений загаль­ний бал (показник виконання тесту в цілому).

Аналіз кількісних показників виконання тесту виявив неоднакову успішність, а отже, і різну міру наближення ре-

зультатів до розглянутого умовного нормативу у випробову­ваних різних вибірок.

Вирішення задачі.

Результати виконання субтестів, а також загальний бал по тесту в кожній вибірці розбиваються на п'ять підгруп:

1 — 10% випробовуваних з найвищими балами;

2 — 20% випробовуваних з балами, близькими до ви­сокого;

3 — 40% випробовуваних із середніми балами;

4 — 20% випробовуваних з балами, близькими до низького;

5 — 10% випробовуваних з найнижчими балами.

На рис. 2 показані криві, що відтворюють близькість до нормативу реальних результатів виконання тесту в різних вибірках (на осі абсцис відзначені номери підгруп,на осі ор­динат — відсоток виконання тесту).

З рисунку 2 видно, що в обох вибірках відбувається од­накове зниження результатів від підгрупи до підгрупи. Та­ке відносно рівномірне зниження робить ці криві майже рівнобіжними. Правда, у другій вибірці виявився більший розрив між високими і низькими балами: тут різниця між

підгрупами 1 і 5 (за шкалою рівнів успішності) дорівнює 39%, а в підгрупі 1 — 29% . З цього випливає, що перша вибірка (учні міських шкіл) знаходиться ближче до умов­ного нормативу, ніж друга (учні сільських шкіл). Розрив між нормативом і найбільш високими результатами вико­нання тесту (результати підгрупи 1) у першій вибірці скла­дає 30%, а між нормативом і низькими результатами (у підгрупі 5) — 59%. В другій вибірці цей розрив значно більший: відповідно 39 і 78%.

Таким чином, за допомогою методик, орієнтованих на норматив, можна з'ясувати, наскільки близькі (чи далекі) від соціально-психологічного нормативу як група в цілому, так і ті чи інші індивіди (випробовувані),що входять до неї.