ТЕМА 6. УПРАВЛІННЯ ПОТОЧНИМ ФУНКЦІОНУВАННЯМ ОПЕРАЦІЙНОЇ СИСТЕМИ

Лекція 1. Сутність управління операційною діяльністю організації

1. Система планування операційної діяльності організації

2. Тактичне планування виробництва товарів

3. Поточне управління операційними системами у сфері послуг

1. Система планування операційної діяльності організації.

Операційний менеджмент організації спрямований на якісне задоволення споживчого попиту шляхом виробництва товарів у необхідних обсягах і в потрібний час з ефективним використанням операційних ресурсів. Тому завданням операційного менеджера є досягнення балансу між завантаженням виробничих потужностей і попитом, що забезпечує система планування операційної діяльності організації.

Планування операційної діяльності підприємства — процес безперервної творчої діяльності менеджменту з організування виробництва тих видів продукції та послуг, які мають попит нині та в довгостроковій перспективі, встановлення найважливіших економічних і соціальних цілей його розвитку, пошуку найкращих технічних засобів і організаційних способів досягнення перспективних цілей виробництва.

У практиці функціонування вітчизняних організацій сформувалася система планування операційної діяльності, яка полягає в розробленні та узгодженні виробничих планів різного часового інтервалу. Залежно від галузі період планування може змінюватися від місяців до декількох років у довгостроковому плануванні і від годин до тижнів у короткостроковому, проте основний механізм планування однаковий. Виробниче планування за часовим інтервалом поділяють на стратегічне, поточне (тактичне) та оперативне.

Стратегічне планування визначає загальну виробничу потужність організації та розраховане на тривалий період, Однак для вітчизняних підприємств прийнятніше не довгострокове, а середньострокове планування, оскільки вони часто діють в умовах невизначеності.

Якщо напрям розвитку обрано, то основним стає тактичне планування, яке в практичній діяльності ототожнюють із поточним. Успішна реалізація операційної стратегії підприємства залежить від обґрунтованості тактичних планів, що визначають її перебіг, засоби та методи реалізації на більш короткий часовий період. Поточні (тактичні) плани за сферою спрямування є набагато вужчими, ніж стратегічні, і деталізують їх. Як правило, поточні плани розробляють на рік і регулюють діяльність підприємства з виробництва товарів, їх реалізації, матеріально-технічного забезпечення, фінансових питань тощо. Такі плани дають змогу швидко реагувати на будь-які відхилення в роботі підприємства, приймати необхідні рішення. Участь у їх розробленні беруть усі виробничі підрозділи, а управління здійснює керівник підприємства разом із головним економістом.

Метою тактичного планування операційної діяльності є встановлення та розподіл завдань між функціональними і лінійними підрозділами підприємства, а також визначення їх ролі та місця . в механізмі досягнення операційних цілей. Йому належить проміжне місце між стратегічним та оперативним і його можна представити як засіб реалізації стратегії підприємства. Призначення тактичного планування — максимальне забезпечення взаємозв’язків цілей із можливостями підприємства, визначення пріоритетності, послідовності та способів їх досягнення.

Тактичне планування класифікують за такими ознаками: часом (довготермінове, середньотермінове, короткотермінове); змістом (техніко-економічне, оперативно-календарне); об’єктами (виробництва, технічного розвитку, соціального розвитку); суб’єктами (підприємства, відділу, цеху).

Для тактичного планування операційної діяльності характерні такі особливості:

а) рішення на рівні тактичного планування, як правило, менш суб’єктивні, тому що менеджерам, які ними займаються, доступна якісніша і конкретніша інформація. При тактичному плануванні застосовують кількісні методи аналізу, що ґрунтуються на комп’ютерних технологіях;

б) за виконанням тактичних рішень легше спостерігати, у них менше ризику, оскільки такі рішення стосуються здебільшого внутрішніх проблем;

в) тактичні рішення легше оцінити, оскільки їх можна виразити в конкретніших цифрових результатах;

г) для тактичного планування, крім його зосередження на середніх і нижчих рівнях управління, характерне тяжіння до рівнів окремих підрозділів — продуктових, регіональних, функціональних.

За результатами стратегічного і тактичного планування менеджмент організації розробляє річні оперативні плани і проекти.

Оперативне планування аналогічне тактичному. Однак під час оперативного увагу приділяють окремим операціям у нагальному господарському потоці в короткому і середньому періодах, а також складають бюджет організації.

Отже, результат процесу планування — система планів. За сучасних умов розвитку національної економіки для організацій найбільше практичне значення мають оперативні плани, тобто плани поточної діяльності, а також програми та проекти окремих заходів. Найчастіше такими є організаційний план, план виробництва, план маркетингу, фінансовий план, програми наукової та інноваційної діяльності.

Процес поточного планування операційної діяльності підприємства — важлива функція операційного менеджменту. Він вимагає від фахівців управлінської майстерності, уміння адаптуватися до змін у зовнішньому і внутрішньому середовищі, вносити корективи до планових завдань, що сприятимуть ефективному досягненню поставлених цілей.

Поточний план із поквартальним розподілом усіх показників на підприємстві розробляє планово-економічний відділ спільно з економічними підрозділами цехів у листопаді-грудні попереднього року. До початку планового періоду відділ доводить обов’язкові розділи плану до структурних підрозділів підприємства і здійснює контроль за їх виконанням.

Основні принципи поточного планування операційної діяльності:

— орієнтація на обрану стратегію та створення умов для її реалізації;

— ранжування об’єктів планування за їхньою значущістю та збалансованість плану;

— погодженість плану з параметрами зовнішнього середовища операційної системи;

— розроблення декількох варіантів плану та вибір найефективнішого;

— економічна обґрунтованість плану;

— соціальна орієнтація плану;

— автоматизація системи планування;

— забезпечення зворотного зв’язку системи планування.

Тактичний план операційної діяльності розробляють у кілька етапів:

1) аналіз результатів діяльності підприємства;

2) дослідження ринку та формування портфеля замовлень на продукцію підприємства;

3) розроблення заходів щодо підвищення ефективності діяльності підприємства та його конкурентоспроможності;

4) обґрунтування окремих розділів плану;

5) розгляд проекту плану радою трудового колективу та його затвердження;

6) доведення техніко-економічних показників до структурних підрозділів підприємства.

Суб’єкти планування самостійно визначають кількість розділів плану, їх зміст та механізм формування. Склад розділів і показників поточного плану залежить від операційної функції, галузевої належності підприємства, ринкової кон’юнктури та методів управління. Мінімальна типова структура поточного плану діяльності підприємства містить такі розділи: план виробничої діяльності; план організаційно-технічного розвитку; план матеріально-технічного забезпечення; план із персоналу та оплати праці; план собівартості продукції; фінансовий план. За потреби рекомендовані розділи поточного плану підприємства можуть доповнюватися й іншими, наприклад планом маркетингової чи інноваційної діяльності, капітальних вкладень та капітального будівництва, зовнішньоекономічної чи природоохоронної діяльності тощо.

План виробничої діяльності охоплює: обґрунтування виробничої діяльності підприємства, обсягу виробництва і реалізації продукції в; натуральних, трудових і вартісних вимірниках, визначення виробничої потужності підприємства.

План організаційно-технічного розвитку розробляють на основі даних аналізу технічного та організаційних рівнів підприємства, його порівняння зі світовими зразками, можливостей технічного переоснащення тощо. Він містить завдання зі створення та освоєння нових видів продукції, підвищення конкурентоспроможності продукції, яка випускається, упровадження прогресивних технологій, механізації і автоматизації виробництва, модернізації основних фондів, зниження витрат виробничих ресурсів (сировини, матеріалів, трудових, енергетичних тощо), удосконалення організації та управління виробництвом, стандартизації та уніфікації продукції, поліпшення умов праці персоналу підприємства, соціального розвитку підприємства.

Основними цілями складання плану матеріально-технічного забезпечення є визначення потреби в ресурсах, їх розподіл за видами робіт і в часі. До його змісту належать: становлення потреб у сировині, матеріалах, усіх видах палива та енергії, купованих напівфабрикатах, запасних частинах, інструменті тощо; розрахунок усіх видів запасів товарно-матеріальних цінностей на плановий період, регулювання забезпечення матеріальними ресурсами усіх виробничих підрозділів підприємства, оперативний облік, контроль та аналіз виконання планів матеріально-технічного забезпечення виробництва.

Основними завданнями плану з персоналу та оплати праці є забезпечення ефективної зайнятості персоналу, підвищення продуктивності праці, заробітної плати, добробуту працівників підприємства та їх сімей. Його найважливіші показники: середньооблікова чисельність промислово-виробничого персоналу загалом і за категоріями, зростання продуктивності праці, виробіток продукції на одного працівника, фонд оплати праці промислово-виробничого персоналу загалом і за категоріями, середня заробітна плата працівників, середній дохід на одного працівника.

План собівартості продукції та прибутку є складником планування діяльності підприємства і містить систему техніко-економічних розрахунків, які відображають величину поточних витрат, зарахованих до собівартості валової продукції, а також інші витрати виробництва. Він охоплює також розрахунки планової собівартості окремих видів товарної і реалізованої продукції, кошторису витрат на виробництво, витрат на 1 грн. продукції, планування зниження витрат за техніко-економічними чинниками.

Фінансовий план активно впливає на всі напрями діяльності підприємства і тісно пов’язаний із кінцевими результатами виробництва, найважливішими з яких є загальний прибуток (сукупний дохід) і рентабельність. До змісту фінансового планування на підприємстві належать планування усіх видів прибутку, фінансових показників (ліквідності, заборгованості, прибутковості), розподілу прибутку, потреби в зовнішньому фінансуванні, складання балансу доходів і витрат (бюджету підприємства), оцінювання вигідності залучення кредитів.

Під час поточного планування важливо взаємно пов’язати всі розділи плану в єдине ціле, розрахувати систему показників, яку можна розглядати як планову модель діяльності підприємства та його підрозділів.

Організація планової роботи на підприємстві залежить в типу операційної системи, його потужності, типу організації операційного процесу, особливостей продукції (робіт, послуг) інших чинників. На невеликих підприємствах немає чітко розподілу функцій управління і лінійні керівники самостійно визначають усі деталі планової роботи та практично самі займаються плануванням. На середніх і великих підприємствах використовують одну із трьох схем організації планової роботи: централізовану, децентралізовану або зустрічне планування.

Організаційно планування операційної діяльності на більшості великих і середніх підприємств здійснюється централізовано за схемою «згори вниз». За такого підходу планові стратегії у вигляді цілей, завдань, основних напрямів і господарських завдань розвитку підприємства та механізмів їх реалізації розробляють на вищому рівні управління. Потім цілі, завдання і показники за мірою просування на нижчі рівні організаційної структури управління підприємством включають до планів підрозділів уже в більш деталізованій формі. Після узгодження планових завдань із конкретними виконавцями плани остаточно затверджуються керівництвом підприємства.

Під час організації планової роботи «знизу вгору» за рівнями управління планування здійснюється від планів робочих місць, бригад, дільниць та інших нижчих підрозділів до загального плану підприємства шляхом погодження, об’єднання та коригування. Таку схему вважають децентралізованою.

Зустрічне планування поєднує обидві схеми та усуває недоліки кожної з них. У процесі планування «згори вниз» здійснюється попереднє планування за основними цілями та складання загального плану підприємства. При цьому на нижчих рівнях управління загальний план конкретизується, починається зворотний процес планування «знизу вгору» і до плану вносять ефективніші рішення та усувають розбіжності між окремими частинами об’єкта планування. У деяких ситуаціях можуть бути багатократні погодження плану.

У виробничих підрозділах підприємств функції оперативного планування найчастіше виконують служби оперативно-календарного планування і контролю. їх завдання — складання планів виробництва на кожну зміну, добу, тиждень, місяць, квартал, рік з огляду на загальні цілі і обмеження, а також організація та контроль їх виконання.

Отже, розвиток ринкових економічних відносин змістив роботу з планування в первинні виробничі ланки. Менеджери успішних підприємств здійснюють стратегічне планування і детально розробляють тактичні та оперативні плани для кожного структурного підрозділу і робочого місця. Сучасне планування операційної діяльності полягає в розробленні варіантів бажаного майбутнього стану операційної системи підприємства та пошуку шляхів найбільш ефективного наближення до нього.

2. Тактичне планування виробництва товарів

Результатом тактичного планування операційної діяльності є виробничий план (виробнича програма) — документ, у якому на рік наперед відображені завдання з виробництва та реалізації товарів.

Виробнича програма підприємства (план виробництва і реалізації продукції) — річна система адресних завдань із виробництва і доставки продукції відповідної якості споживачам у розгорнутій номенклатурі, асортименті та у встановлені терміни згідно з договорами поставок.

Початковим етапом розроблення виробничої програми є порівняння прогнозованого попиту на продукцію підприємства з його можливостями, тобто виробничою потужністю. Прогнозований попит визначається маркетинговими дослідженнями кон’юнктури ринку, укладеними договорами на постачання продукції з оптовими споживачами на основі тривалих сталих господарських зв’язків, держзамовлення. Чим більшою є частка держзамовлення, договорів, тим точніші дані попиту.

Для формування успішної виробничої програми підприємства слід дотримуватися таких принципів:

— зорієнтованість на ринкові потреби конкретних споживачів, своєчасне та якісне виконання договірних зобов’язань;

— самостійність вибору підприємством постачальників, споживачів та встановлення цін;

— гнучкість планування виробничої програми; корегованість показників поточних і оперативних планів виробництва та реалізації продукції з огляду на зміни в поставках сировини, фінансових можливостях покупців;

— надання пріоритету натуральним показникам і показникам якості продукції;

— урахування можливостей підприємства, забезпечення його різними видами ресурсів та виробничими потужностями;

— багатоваріантність і забезпечення вибору оптимального плану, реалізація якого дасть змогу одержати необхідний рівень рентабельності.

Основою обґрунтування плану виробництва і збуту продукції в умовах ринку стає маркетинг. Для успішного ведення бізнес служба маркетингу всебічно вивчає ринок товарів для визначення оптимального асортименту та обсягу продукції, виявляючи потреби потенційних споживачів у межах ринкового сегмента. З потенційними споживачами укладають господарські договори та розробляють виробничу програму. Крім того, функція маркетингу полягає у формуванні попиту шляхом продукування і виведення на ринок нових видів продукції з новими властивостями. Важливу роль при цьому відіграють реклама, системи «просування» товару на ринок та ін.

Для обґрунтування виробничої програми підприємства операційні менеджери здійснюють:

— аналіз реалізації плану у звітному періоді щодо випуску та реалізації продукції за всіма показниками; вивчення причин невиконання планових показників; виявлення резервів подальшого зростання продуктивності праці та підвищення ефективності виробництва;

— аналіз використання виробничої потужності підприємства загалом і його підрозділів у звітному періоді; визначення досягнутого рівня використання виробничих потужностей, прогресивності техніки та технології, ступеня застосування обладнання та виробничих площ підприємства, досягнутого рівня організації та управління;

— аналіз ринку продукції та портфеля замовлень; визначення можливостей виготовлення конкурентоспроможної продукції на діючих виробничих потужностях; дослідження кон’юнктури ринку товарів, номенклатури та асортименту продукції, що має попит, оцінювання її конкурентоспроможності та визначення методів установлення ціни на продукцію;

— розроблення варіантів проекту виробничої програми з огляду на наявні потужності та пропорції щодо підвищення можливостей підприємства шляхом використання резервів та впровадження інноваційних проектів;

— обґрунтування та вибір оптимального варіанта виробничої програми підприємства;

— коригування виконання плану виробничої діяльності під впливом чинників зовнішнього та внутрішнього середовища, даних про наявність попиту на продукцію залежно від виробничих потужностей підприємства.

У процесі розроблення плану виробництва продукції необхідно визначити систему досяжних взаємопов’язаних цілей і стимулювати погодження дій між окремими підрозділами підприємства. Цьому сприяє система планових завдань, які характеризують основні цілі виробничої діяльності підприємства та його підрозділів, терміни та обсяги виготовлення продукції, збалансування обсягів виробництва з виробничими потужностями структурних підрозділів підприємства, розподіл робіт за цехами — виконавцями замовлень, обґрунтування форм і методів організації виробництва, контроль за виконанням плану виробництва та реалізації продукції.

Під час обґрунтування виробничої програми мають бути враховані терміни та технічні умови реалізації продукції, стан технічної підготовки виробництва (терміни одержання креслень, технологічних карт, оснащення, нормативів), наявність устаткування, площ, робітників відповідних спеціальностей і кваліфікації, завершення капітальних робіт із реконструкції підприємства, цеху, терміни матеріально-технічного забезпечення та особливості виготовлення деяких виробів, тривалості їх циклів, складових процесів (заготівельних, ливарних, обробних, складальних цехів тощо).

Підприємства формують виробничу програму на основі державного замовлення, замовлень споживачів і потенційного попиту, виявлених у процесі вивчення ринку. Державне замовлення надається підприємствам, які випускають продукцію, що має важливе значення для економіки держави. Така система поширена в усіх країнах із розвинутою ринковою економікою і не суперечить її принципам. Отримання державного замовлення проводиться на конкурсних засадах і підвищує рейтинг підприємства.

Отже, виробнича програма підприємства відображає основні напрями та завдання розвитку підприємства в плановому періоді, виробничо-господарські зв’язки з іншими підприємствами, профіль, ступінь спеціалізації і комбінування виробництва товарів.

В основу планування виробничої програми покладено систему натуральних і вартісних показників обсягу виробництва. Натуральними показниками виробничої програми є обсяг виробництва продукції в натуральних одиницях із номенклатури (переліку назв окремих видів продукції) та асортименту (набір виробів у межах певної номенклатури). Зазвичай натуральні показники — це фізичні одиниці виміру (штука, тонна, метр тощо).

Номенклатура виробів підприємства може бути централізованою та децентралізованою. Централізована номенклатура формується шляхом укладання державних контрактів і держаних замовлень. Децентралізована створюється підприємством самостійно на основі вивчення ринкового попиту на свою продукцію та встановлення прямих контактів зі споживачами шляхом укладання договорів поставок. Натуральні показники виробничої програми використовують під час розрахунків обсягів виробництва, виробничої потужності, визначення потреб підприємства в сировині, матеріалах, енергії, обладнанні та формування виробничих планів структурних підрозділів.

Обсяг виробництва продукції в натуральних показниках встановлюють на основі обсягу поставок:

ОВ = ОП — З_п + З_к,

де ОВ — обсяг виробництва продукції в натуральних одиницях; ОП — обсяг поставок у натуральних одиницях; З_п, З_к — запаси продукції на складі на початок і кінець планового року в нату­ральних одиницях.

Значення натуральних показників виробничої програми в умовах ринку зростає, оскільки саме вони дають змогу оцінити ступінь задоволення потреб споживачів у певних товарах і врахувати їх якісні характеристики. Однак за планами в натуральних показниках не можна визначити загальний обсяг і структуру на багатопрофільних (диверсифікованих) підприємствах, розрахувати витрати та прибуток підприємства від реалізації продукції. Тому розробляють план виробництва продукції у вартісному вираженні.

Вартісними показниками виробничої програми є обсяги товарної, валової, реалізованої, чистої, умовно чистої продукції, нормативної вартості обробітку, валового та внутрішньозаводського обороту, незавершеного виробництва.

До обсягу товарної продукції зараховують готову продукцію, послуги, ремонтні роботи, капітальний ремонт свого підприємства, напівфабрикати та запчастини за замовленням, капітальне будівництво на непромислових господарствах свого підприємства, роботи, пов’язані з освоєнням нової техніки, тару, що не внесена до гуртової ціни виробу.

Обсяг товарної продукції (ТП) визначають за формулою:

ТП = ΣNi*Цi + Р (грн.),

де Ni — випуск продукції і-го виду в натуральних одиницях; Цi — гуртова ціна підприємства одиниці виробу і-го виду, грн.; Р — вартість робіт і послуг за замовленням, грн; п — кількість видів продукції, що виготовляються на підприємстві.

До валової продукції (ВП ) зараховують усю продукцію у вартісному виразі незалежно від ступеня її готовності. Її визначають за формулою:

ВП = ТП - (НЗВ_П - НЗВ_К) - (І_п - І_к) (грн.),

де НЗВ_П, НЗВ_К — вартість залишків незавершеного виробництва на початок і кінець планового періоду, грн; І_п, І_к — вартість інструменту для власних потреб на початок і кінець планового періоду, грн.

Оскільки валовий оборот підприємства (ВО) — це обсяг валової продукції незалежно від сфери її застосування, а внутрішньозаводський оборот (ВЗО) — кількість продукції підприємства, яку використовують усередині нього для подальшої переробки, то валову продукцію також можна обчислити за іншою формулою:

ВП = ВО - ВЗО (грн.)

Реалізованою продукцією (РП) вважають ту, яка відвантажена споживачеві і за яку надійшли кошти на розрахунковий рахунок підприємства-постачальника або мають надійти у визначений термін. Обсяг реалізованої продукції обчислюють за формулою:

РП = ТП + (Г_п - Г_к) + (В_нп - В_нк) (грн.),

де Г_п, Г_к — залишки готової нереалізованої продукції на початок і кінець планового року, грн; В_нп, В_нк — залишки відвантаженої продукції, за яку термін оплати не настав, і продукції на відповідальному зберіганні у покупців на початок і кінець планового року, грн.

Обсяг чистої продукції підприємства (ЧП) розраховують за допомогою формули:

ЧП = ТП - (М + А) (грн.),

де М — матеріальні витрати на виробництво продукції, грн.; А — сума амортизаційних відрахувань за відповідний період, грн.

Чиста продукція підприємства може бути також обчислена як сума основної і додаткової заробітної плати працівників підприємства та прибутку.

Показник умовно чистої продукції (УЧП) визначають так:

УЧП = ЧП + А (грн.)

Величина незавершеного виробництва у вартісному виразі (НЗВ) дорівнює:

НЗВ = NСТ_ЦК_НЗ/Д,

де N — кількість виробів у натуральних одиницях; С — собівартість одного виробу, грн.; Т_ц — тривалість циклу виготовлення одного виробу, робочих днів; Кнз — коефіцієнт наростання затрат при виготовленні виробу; Д — кількість робочих днів у розрахунковому періоді.

Для обчислення коефіцієнта наростання затрат при виготовленні виробу використовують формулу:

Кнз = 0,5 (1 + Пмі),

де Пмі — частка початкових матеріальних затрат у собівартості і-го виробу.

Обсяг виробництва, наприклад, валової чи товарної продукції може бути розрахований через величину операційних ресурсів підприємства, а саме:

1) основних фондів підприємства:

ВП(ТП) = S_серФ_в (грн.),

де S_сер — середньорічна вартість основних виробничих фондів підприємства, грн.; Ф_в — фондовіддача, грн.;

2) чисельності персоналу підприємства:

ВП(ТП) = Ч*П_п (грн.),

де Ч — чисельність працівників підприємства, осіб; П_п — продуктивність праці, грн.

Обсяг виробництва продукції в натуральних показниках (N) може бути обчислений з огляду на величину матеріальних ресурсів, поставлених підприємству в плановому році (М_заг), і норму витрат цього виду ресурсу на одиницю продукції q:

N = М_заг/q (натур, од.).

Від рівня використання виробничої потужності підприємства, тобто максимально можливого обсягу випуску продукції за встановленої величини виробничих фондів та організації операційного процесу, залежить обсяг випуску продукції:

ВП = ВпотКвик (грн.),

де В_пот — виробнича потужність підприємства, грн.; Квик — коефіцієнт використання виробничої потужності.

Якість виробничої програми характеризує показник, який відображає частку продукції, що відповідає міжнародним стандартам, у загальному обсязі випуску продукції підприємством. Він може бути обчислений як відношення кількості сертифікованої продукції до її загального обсягу.

Виконання виробничої програми може бути досягнуте двома шляхами:

— екстенсивним (за рахунок збільшення кількості робітників, машин, механізмів);

— інтенсивним (за рахунок підвищення продуктивності праці робітників, машин і механізмів).

Інтенсивний шлях ефективніший, тому що дає змогу з найменшими витратами досягти виконання виробничої програми.

На вітчизняних підприємствах для планування виробничої програми використовують балансовий, нормативний і математико-статистичний методи.

Балансовий метод передбачає погодження ресурсів, які має або буде мати підприємство, і потреб у них упродовж планового періоду. Він реалізується через складання системи матеріально-речових, вартісних і трудових балансів. Баланси є двосторонньою бюджетною таблицею, у лівій частині якої відображаються джерела ресурсів, у правій — їх розподіл.

За нормативним методом в основу планових завдань на конкретний період і балансів закладено норми витрат різноманітних ресурсів (сировини, матеріалів, обладнання, робочого часу та ін.) на одиницю продукції. Цей метод може бути самостійним, а також допоміжним до балансового.

Математико-статистичні методи допомагають здійснити оптимізаційні розрахунки на основі різних видів моделей. Найпростішими моделями є статистичні, які відображають залежність двох величин. їх найчастіше використовують у сфері фінансового планування.

При знаходженні оптимальних варіантів вибору різних видів сировини, матеріалів, технологій застосовують методи лінійного програмування, що полягають в оптимізації використання обмежених операційних ресурсів організації. В операційному менеджменті лінійне програмування застосовують у першу чергу для оптимізації номенклатури продукції, що випускається, в умовах обмежених потужностей. За цим методом будують систему рівнянь, що є обмеженнями, і знаходять такий її розв’язок, який приносив би максимальний прибуток. Якщо в системі беруть участь всього дві змінні (тобто ресурси розподіляються між двома продуктами), розв’язок можна знайти графічно. Коли змінних більше, зазвичай вдаються до допомоги спеціальних комп’ютерних програм. В практиці операційного менеджменту найбільш поширеними методами лінійного програмування є симплексний і транспортний.

Отже, успішній реалізації тактичних планів виробництва товарів сприяють їх науковість, об’єктивність, точність, повнота, кількісна та якісна визначеність, розмежованість у просторі та часі.