ВСВ «Медицина» 2010 15 страница

Перед початком роботи перевіряють балони з метою встановлення їх надій­ності. Звертають увагу на чистоту зовнішньої поверхні, текст, колір написів і смужки, перевіряють стан вентиля, нарізки штуцера, дату перевірки. У ви­падку виявлення вм'ятин, слідів жиру, простроченого терміну огляду балони використанню не підлягають. Балони місткістю 40 л при підключенні до об­ладнання необхідно закріплювати у вертикальному положенні для запобіган­ня падінню, не можна зіштовхувати балони з іншими предметами. Також пе­ревіряють і продувають штуцер. Вентиль відкривається спеціальним ключем на півоберта. Різко відкривати вентиль, у тому числі ударами, забороняється. При відкриванні вентиля необхідно знаходитись навпроти штуцера. Переві­ривши наявність у накидній гайці фібрової прокладки, приєднують редуктор (використовують тільки стандартні знежирені прокладки). Після приєднання редуктора повільно відкривають вентиль, встановлюють необхідний робочий тиск, перевіряють герметичність з'єднань (мильним розчином). У випадку не- герметичності закривають вентиль, знижують тиск, закріплюють з'єднання. Усувати несправності під тиском забороняється. У вечірні години робота може виконуватись при електроосвітленні. Не можна накривати балони чохлами з тканини, користуватись будь-якими видами вогню; знаходитись перед ре­дуктором, штуцером вентиля під час відкриття вентиля балона; застосовувати редуктор, який має надпис «Кисень», для балона з киснем, щоб уникнути ви­буху.

Охорона праці в рентгенологічних відділеннях (кабінетах)

За даними сучасних інформаційних джерел, стан променевої діагностики в Україні необхідно визнати таким, який не повною мірою відповідає світовим стандартам. Однією з головних причин цього є те, що променеві дослідження слід вважати однією з найбільш капіталомістких галузей системи охорони здоров'я. Зрозуміло, що за таких умов наявність науково обґрунтованих нор­мативів з питань гігієни та охорони праці під час роботи з джерелами іоніза­ційного випромінювання та приладами для променевої діагностики відіграє надзвичайно вагому роль у запобіганні виникненню найбільш імовірних зру­шень у стані здоров'я. Важливе місце в раціональному вирішенні означених проблем має низка законодавчих документів, галузевих наказів, а також сані­тарних норм і правил. Зокрема, до їх числа слід віднести Закон України «Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань» (1998), Наказ МОЗ України «Про удосконалення організації служби променевої діагностики та променевої терапії» № 340 від 28 листопада 1997 p., «Норми радіаційної без­пеки України» (1997), а також «Основні санітарні правила протирадіаційного захисту України» (2001).

Проте враховуючи, що частка рентгенодіагностичних досліджень у форму­ванні колективної дози опромінення населення України за рахунок штучних джерел іонізаційного випромінювання становить близько 75 % їх сумарної ве­личини, виникла нагальна потреба в розробленні Національної програми роз­витку служби променевої діагностики.

Запропоновані такі головні напрями (етапи) перебудови служби промене­вої діагностики:

1 етап: виконання в повному обсязі Наказу МОЗ України «Про удоскона­лення організації служби променевої діагностики та променевої терапії» і, перш за все, створення відділів променевої діагностики, передусім у великих лікувально-профілактичних закладах, з метою інтеграції можливостей та під­вищення ефективності діяльності конвекційної рентгено- та ультразвукової діагностики, комп'ютерної і магнітно-резонансної томографії.

2 етап: реалізація короткотермінових завдань, які полягають у закінченні перероблення діючих, але застарілих санітарних норм і правил щодо організа­ції роботи та експлуатації рентгенодіагностичних апаратів у дільничних, ра­йонних, міських та обласних лікарнях з використанням підсилювачів рентге­нівського зображення; модернізація парку флюорографічної апаратури; вста­новлення мамографів, комп'ютерних і магнітно-резонансних томографів та сучасних апаратів для ультразвукової діагностики.

Слід зауважити, що основні заходи щодо профілактики негативного впли­ву різних джерел іонізаційного випромінювання мають ґрунтуватися на про­відних положеннях Закону України «Про захист людини від впливу іонізую­чих випромінювань».

У ст. 1 розділу І «Загальні положення» наведено визначення та тлумачення основних термінів, які використовуються: іонізаційне випромінювання, втру­чання, ефективна доза опромінення тощо. Зокрема, термін «професійне опро­мінення» означає опромінення персоналу в процесі здійснення його трудової діяльності.

Статті 2 і 3 визначають сферу дії закону, який регулює правові відносини між державою, юридичними і фізичними особами, що виникають під час безпо­середньої діяльності, та визначає права працівників на забезпечення захисту від впливу іонізаційного випромінювання. Так, передбачається компенсація за перевищення встановлених норм меж опромінення та відшкодування збит­ків, заподіяних унаслідок дії різних доз іонізаційного випромінювання.

Статті 5, 6 і 7 розділу II «Основні дозові межі опромінення та рівня втру­чання» містять пояснення щодо основних дозових меж опромінення населення та персоналу, який контактує з джерелами іонізаційного випромінювання, правил залучення осіб до ліквідації радіаційних аварій та їх наслідків.

Так, основна дозова межа індивідуального опромінення населення не може перевищувати 1 мЗв. Разом з тим, дозова межа медичного персоналу не повин­на бути більшою за 20 мЗв; при цьому допускається її збільшення до 50 мЗв у тому випадку, якщо середньорічна доза опромінення протягом 5 років поспіль не перевищує 20 мЗв. Залучення осіб до ліквідації радіаційних аварій та їх на­слідків допускається лише на добровільних засадах або за контрактом, в яко­му обумовлюється можлива доза опромінення протягом усього часу роботи. До подібних робіт допускаються особи, не молодші 18 років, які не мають медич­них протипоказань. Суворо заборонено залучати до ліквідації радіаційних ава­рій та їх наслідків жінок дітородного віку.

У ст. 13 розділу III «Забезпечення захисту людини від впливу іонізуючих випромінювань» передбачені обов'язкові для лікувально-профілактичних за­кладів види діяльності, що полягають у:

— здійсненні контролю та обліку індивідуальних доз опромінення персо­налу;

— організації проведення попередніх та періодичних медичних оглядів персоналу;

— регулярному інформуванні персоналу щодо рівнів іонізаційного випро­мінювання на робочих місцях і значень отриманих ними доз опромінення.

Обов'язки юридичних і фізичних осіб щодо захисту людини у випадку ви­никнення радіаційних аварій, унаслідок впливу радіонуклідів, що містяться у будівельних матеріалах, харчових продуктах, продовольчій сировині та пит­ній воді, викладені уст. 14, 15 і 16 розділу III, в яких передбачено, що обов'язковим є створення науково обґрунтованих планів захисту персоналу і населення від потенційно можливих аварій та їх наслідків і, зокрема, забезпе­чення наявності на місцях засобів оповіщення, забезпечення ліквідації наслід­ків радіаційних аварій, медичного та індивідуального захисту, засобів індиві­дуального дозиметричного контролю тощо.

У ст. 19 і 21 розділу IV «Компенсація та відшкодування шкоди» викладені вимоги щодо встановлення компенсацій за перевищення річної основної дозо- вої межі опромінення у випадках виконання професійної діяльності в небез­печних умовах. Зокрема, передбачені виплати 1—2 неоподатковуваних міні­мумів доходів громадян за 1 мЗв перевищення річної дозової межі опромінен­ня. Особи, винні у порушенні законодавства щодо захисту людини від впливу іонізаційних випромінювань, несуть цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законами України.

Для керівників лікувально-профілактичних та вищих навчальних закла­дів медичного профілю, працівників, які контактують із джерелами іонізацій­них випромінювань, настільною книгою мають бути відповідні Норми радіа­ційної безпеки України (НРБУ).

Зараз такими є Норми радіаційної безпеки, затверджені у 1997 р. (НРБУ- 97), які визначають систему радіаційно-гігієнічних регламентів для забезпе­чення прийнятих рівнів опромінення як для окремої людини, так і для сус­пільства загалом та встановлюють два підходи до забезпечення протирадіацій­ного захисту, що принципово відмінні за змістом:

— 1-й підхід: забезпечення протирадіаційного захисту під час виконання будь-яких видів практичної діяльності в умовах нормальної експлуатації інду­стріальних та медичних джерел іонізаційного випромінювання;

— 2-й підхід: забезпечення протирадіаційного захисту під час виконання будь-яких видів діяльності в умовах аварійних ситуацій.

Варто зазначити, що відповідно до НРБУ-97 встановлюються категорії осіб, які зазнають опромінення.

Категорія А (персонал ) — особи, які безпосередньо постійно або тимчасово працюють із джерелами іонізаційних випромінювань.

Категорія Б (персонал) — особи, які безпосередньо не зайняті роботою з джерелами іонізаційних випромінювань, але у зв'язку з розташуванням робо­чих місць у приміщеннях та на промислових майданчиках з об'єктами, що пов'язані з радіаційно-ядерними технологіями, можуть отримувати додаткові дози опромінення.

Категорія В — усе населення.

Для визначених категорій осіб передбачені певні ліміти доз опромінення,

які наведені в табл. 2.

Слід підкреслити, що особи, молодші 18 років, не допускаються до роботи з

джерелами іонізаційного випромінювання.

Індивідуальний дозиметричний контроль у конкретних для кожного ви­падку обсягах є обов'язковим для осіб категорії А, серед яких річна ефективна доза опромінення може перевищувати 10 мЗв/рік. У разі проведення індивіду­ального дозиметричного контролю мають враховуватись індивідуальні умови

опромінення працівників (мал. 22).

Допустимі рівні опромінення персоналу категорії Б за індивідуальною ефективною річною дозою не повинні перевищувати відповідних значень, вка­заних вище. Рівень радіоактивного забруднення шкіри, особистого одягу та робочих поверхонь встановлюється на рівні 1/10 відносно відповідних значень для категорії А.

З метою запобігання потенційному опромі­ненню плода для жінок дітородного віку (до 45 років), які віднесені до категорії А, вводиться до­даткове обмеження опромінення: середня екві­валентна доза зовнішнього локального опромі­нення шкіри в нижній частині живота за будь- які два послідовні місяці не повинна перевищу­вати 2 мЗв. У разі діагностування вагітності ця доза не має перевищувати 2 мЗв за весь період вагітності. Жінка, віднесена до персоналу кате­горії А, в якої діагностовано вагітність, повідо­мляє про це адміністрацію підприємства, яка у свою чергу має створити для неї всі необхідні

умови праці. дозиметр

Сферу дії НРБУ-97 значно зміцнює та розширює документ «Радіаційний захист від джерел потенційного опромінення» (НРБУ-97/Д-2000), який логіч­но віддзеркалює найновіші досягнення, накопичені світовим співтовариством у галузі радіаційного захисту від потенційного опромінення, узагальнює остан­ні публікації Міжнародної комісії з радіологічного захисту (МКРЗ) та Міжна­родного агентства з атомної енергії (МАГATE).

Зокрема, до цього документа введено такі положення, як концепція потен­ційного опромінення, групи джерел потенційного опромінення, система регла­ментів, що містить референтні рівні доз і ризиків потенційного опромінення, а також обґрунтована класифікація радіоактивних відходів.

Установлено, що рівень обмежень щодо потенційного опромінення визна­чають імовірність настання критичної події та величина дози потенційного опромінення. Тому провідними слід вважати такі принципи протирадіацій­ного захисту:

1) принцип виправданості: будь-яка практична діяльність, унаслідок якої можливе потенційне опромінення людей, не повинна здійснюватися, якщо вона не корисніша для осіб, що опромінюються, та суспільства загалом порів­няно зі шкодою, яку ця діяльність може завдати як нинішньому, так і майбут­нім поколінням у зв'язку з можливим виникненням критичної події;

2) принцип неперевищення: усі види практичної діяльності, що підлягають санітарному нагляду, не повинні супроводжуватися перевищенням тих зна­чень доз та імовірностей потенційного опромінення, які регламентуються, і отже, перевершувати поріг можливих детерміністичних ефектів;

3) принцип оптимізації: імовірність виникнення критичних подій та дози потенційного опромінення, а також кількість осіб, які можуть опинитися у зоні впливу подібних джерел, мають бути настільки низькими, наскільки це можливо з урахуванням екологічних та соціальних факторів, передусім у ході реалізації різноманітних медичних процедур.

Залежно від видів та масштабів наслідків реалізації різноманітних критич­них подій встановлено чотири групи джерел потенційного опромінення.

До першої групи відносять джерела потенційного опромінення, що можуть спричинити опромінення окремої людини або обмеженої групи людей. Потен­ційне опромінення цією групою джерел є головною причиною «радіаційних нещасних випадків на виробництві», а також променевих травм серед осіб, що опинилися в ситуації випадкового контакту із загубленими (викраденими) джерелами іонізаційного опромінення.

У другу групу включені джерела, пов'язані з радіаційними аваріями, на­слідками яких можуть стати опромінення значних контингентів населення або радіоактивне забруднення об'єктів довкілля.

До складу третьої групи входять джерела, опромінення якими пов'язане з подіями, що можуть відбутися в майбутньому (у тому числі і у віддаленому) на звільнених від санітарного нагляду об'єктах унаслідок природних аномальних процесів і катастроф а також ненавмисних вторгнень людини, через що під опромінення може підпадати населення, яке опинилося в момент цієї події у зоні дії подібного джерела. Цей тип ситуації варто враховувати передусім під час проектування сховищ радіоактивних відходів.

І нарешті, до четвертої групи відносять особливі випадки використання джерел потенційного опромінення пацієнтів під час проведення радіорентген- діагностичних процедур у лікувально-профілактичних закладах.

Найбільш повно питання реалізації заходів протирадіаційного захисту ві­дображені у виданні «Основні санітарні правила протирадіаційного захисту України» (ОСПУЛ що діють з 1 липня 2001 р. Так, згідно з основними поло­женнями ОСПУ, серед великого переліку вимог до організації протирадіацій­ного захисту передбачено, що проведення робіт із джерелами іонізаційного ви­промінювання може здійснюватися лише за наявності санітарного паспорта та суворого дотримання адміністрацією підприємства або лікувально-профі­лактичних закладів відповідних обов'язків, а персоналом категорії А — нор­мативних вимог.

Санітарний паспорт (додаток) є головним документом МОЗ України, який надає право на проведення робіт із джерелами іонізаційних випромі­нювань та видається територіальним органом державної санітарно-епідеміо­логічної служби, що має радіологічний відділ. Санітарний паспорт не видаєть­ся доти, доки на підприємстві не будуть забезпечені всі необхідні умови для виконання радіаційно-гігієнічних регламентів, передбачених НРБУ-97, НРБУ-97/Д-2000, ОСПУ-ОІ та іншими нормативними документами.

Підприємства, приміщення та установи, призначені для робіт із джерела­ми іонізаційного випромінювання, у тому числі сховища радіонуклідів, мають прийматися спеціальною комісією у складі представників державної санітарно- епідеміологічної служби, інспекції Державного комітету з нагляду за охоро­ною праці та державного пожежного нагляду.

Комісія складає відповідні акти, в яких мають бути відображені особливос­ті роботи з відкритими та закритими джерелами або пристроями іонізаційного випромінювання. Слід підкреслити, що ліцензія на проведення робіт із джере­лами іонізаційного випромінювання видається тільки за наявності санітарно­го паспорта. Термін дії санітарного паспорта не може перевищувати 5 років.

Робота із джерелами іонізаційних випромінювань має проводитися відпо­відно до інструкцій з радіаційної безпеки, в яких викладаються порядок про­ведення цих робіт, обліку, збереження, видачі і транспортування джерел іоні­заційного випромінювання та утримання приміщень, дані щодо засобів індиві­дуального захисту та охорони праці і безпеки під час роботи з радіонуклідами, заходів щодо запобігання, виявлення і ліквідації радіаційних аварій, органі­зації проведення радіаційного контролю тощо.

Тому адміністрація підприємства або лікувально-профілактичного за­кладу несе повну відповідальність за забезпечення радіаційної безпеки вико­нуваних робіт і зобов'язана:

— забезпечити одержання санітарного паспорта та ліцензії;

— запровадити певний порядок допуску до робіт із джерелами іонізаційно­го випромінювання;

— підготувати і застосувати технічні, організаційні та гігієнічні заходи, необхідні для забезпечення протирадіаційного захисту персоналу та населен­ня і фізичного захисту джерел іонізаційного випромінювання;

— проводити навчання, інструктаж і перевірку знань правил радіаційної безпеки, охорони праці та виробничої санітарії, здійснювати постійний конт­роль за дотриманням персоналом вимог усіх інструкцій і правил;

— проводити позачерговий інструктаж і перевірку знань правил радіацій­ної безпеки у разі зміни характеру і класу робіт із джерелами іонізаційного випромінювання;

— організувати своєчасне проходження персоналом медичних оглядів за встановленою для підприємств або лікувально-профілактичних закладів схе­мою.

Водночас персонал, який належить до категорії А:

1) повинен проходити обов'язкові попередні медичні огляди під час при­йняття на роботу та періодичні медичні огляди — не рідше одного разу на рік;

2) у випадку, якщо в ході проведення періодичного медичного огляду у працівника виявлене захворювання, що має професійний характер, адміні­страція повинна забезпечити працівнику прийнятну альтернативну роботу поза зоною впливу іонізаційних випромінювань;

3) може бути допущений до роботи лише після проходження навчання, ін­структажу і перевірки знань правил безпеки, охорони праці та виробничої са­нітарії, комплексу діючих інструкцій тощо;

4) повинен бути застрахований для відшкодування можливого ризику для здоров'я або втрати життя;

5) має дотримуватися норм і правил з радіаційної безпеки, а також вимог інструкцій з експлуатації приладів та захисного устаткування, використання засобів індивідуального захисту і спецодягу;

6) повинен негайно повідомляти відповідальним особам про всі порушення в роботі устаткування або будь-які інші відхилення від нормального режиму роботи;

7) не має права використовувати будь-які операції, не передбачені посадо­вими інструкціями, інструкціями з охорони праці і радіаційної безпеки.

Рентгенівське випромінювання має шкідливий вплив на організм людини. Найтяжчі наслідки, які може спричинити дія радіації на людський орга­нізм, — променева хвороба, яка призводить до порушення функцій всіх орга­нів. Тому при роботі в рентгенівських кабінетах велике значення має дотри­мання правил техніки безпеки. Головним завданням техніки безпеки і охоро­ни здоров'я в цих кабінетах є радіаційний захист персоналу і пацієнтів.

Рентгенівський кабінет (рентгенкабінет) є системою спеціальних примі­щень, рентгенівської техніки і допоміжного устаткування, призначених для виконання рентгенологічних досліджень і променевої терапії. Розрізняють пе­ресувні і стаціонарні рентгенкабінети. Пересувні рентгенкабінети розміщу­ються, як правило, у кузові вантажного автомобіля, в автобусі, у залізничних вагонах, на морських і річкових суднах. Стаціонарні — у приміщеннях ліка­
рень, поліклінік, у лабораторіях, науково-дослідних інститутах тощо. Вони ді­ляться на діагностичні, флюорографічні і рентгенотерапевтичні. ^

Рентгенівський апарат і допоміжне устаткування мають постійно знаходи­тись у чистоті і справному стані.

При експлуатації рентгенівських апаратів персонал повинен знаходитись за захисними пристроями або на певній відстані від випромінювача. Ці заходи дають змо­гу зменшити потужність дози до гранично допустимої. З метою захисту персоналу від розсіяного випромінювання апарати для рентгеноскопії мають бути забезпечені спе­ціальним фартухом, рукавицями із просвинцьованої гуми (мал. 23), рукавицями бавовняними, окулярами для адаптації; під час проявлення рентгенівських плівок додатково: фартухом, що не промокає, рукавицями гу­мовими. У кабінеті має бути не менше двох комплектів 313 (засобів індивідуального захисту).

Панель управління, розташована на пристрої для ві­зуального спостерігання рентгенівського зображення, обов'язково розміщується поза використаним пучком випромінювання. Стаціонарні апарати конструюються так, щоб пульт управління був установлений окремо від рентгенівського випромінювача і розміщувався в іншому приміщенні.

Переносні, пересувні і дентальні (для діагностичних досліджень зубів) мають таку систему включення висо­кої напруги, що дає змогу обслуговому персоналу працю­вати з апаратом на відстані не менше 2500 мм від об'єкта дослідження.

Для попередження про небезпеку рентгеноскопічні апарати забезпечуються звуковою сигналізацією. Вона включається при просвічуванні тривалістю більше 5 хв. Сигнал небезпеки припиняється тільки після виключен­ня високої напруги.

Поряд із вхідними дверима в рентгенкабінет на висоті

1,6 м від підлоги встановлюється світловий сигнал чер­воного кольору з написом «Не входити» (мал. 24). Цей сигнал автоматично включається при підключенні висо­кої наруги.

Стаціонарні апарати для медичних діагностичних до­сліджень, призначені для роботи в операційних, повинні мати кріплення на підлозі, для того щоб виключити по­трапляння рідини під підставку апарата.

Змінні тубуси і наконечники рентгенівських трубок апаратів для променевої терапії, що вводяться в порож­нини тіла людини, мають бути стійкими до дезінфекції
кип'ятінням. Апарати в повному комплекті підлягають періодичним і типо­вим випробовуванням.

За інструкцією з техніки безпеки медичний персонал рентгенологічного відділення (кабінету) інструктується перед початком роботи в лікарні (первин­ний інструктаж), а потім через кожних 3 міс. (повторний інструктаж). Резуль­тати інструктажу заносяться в «Журнал реєстрації інструктажів з питань охо­рони праці»: після проходження інструктажу в ньому мають бути підписи осо­би, що проводила інструктаж, та працівника.

У разі порушення стану здоров'я працівники мають право на відшкодуван­ня заподіяної їм шкоди.

За невиконання інструкції з техніки безпеки медперсонал відділення (кабі­нету) несе дисциплінарну, матеріальну, адміністративну та кримінальну від­повідальність.

До початку експлуатації рентгенологічних відділень (кабінетів) власник повинен скласти поіменний список осіб, віднесених до персоналу рентгеноло­гічного відділення (кабінету) — категорія А, згідно з документом про спеціаль­ну освіту, який дає право на роботу в рентгенологічному відділенні (рентгенка­бінеті). Список затверджується наказом по установі.

Також власник повинен наказом по установі призначити особу, відпові­дальну за збереження рентгенівських апаратів (включаючи нестаціонарні) і за радіаційну безпеку.

Рентгенологічні відділення і процедурні кабінети заборонено розміщувати в житлових будинках і дитячих закладах, над палатами вагітних і дітей, у під­вальному і цокольному приміщеннях. Температуру повітря у рентгенкабіне­тах слід підтримувати на рівні 18—20 °С. У них необхідно обладнати окрему від інших приміщень систему вентиляції. Кратність обміну повітря для про­цедурних, кімнат керування і фотолабораторії має становити: приплив — З, витяжка — 4.

Дистанційні елементи керування рентгенодіагностичною апаратурою слід розташовувати поза процедурною рентгенкабінету — у кімнаті управління. Кімната управління має бути зв'язаною з процедурною, переговорним при­строєм, а також оглядовим вікном зі свинцевим склом для спостерігання за пацієнтами та персоналом. Розташування і розмір вікна мають забезпечити нагляд за всіма робочими місцями персоналу.

Робоче (адаптоване) освітлення для рентгеноскопії повинне вмикатись від системи керування рентгенівського апарата.

У процедурних рентгенкабінетів, ксеро- і фотолабораторіях та кабінетах лікарів мають бути встановленні умивальники з підведенням холодної і гаря­чої води.

При діючих рентгенкабінетах, в яких здійснюють дослідження травного каналу, слід передбачати вбиральні для пацієнтів.

У процедурних для досліження сечової і статевої систем варто передбачати лікарняний злив (відуар).

У процедурній рентгенкабінету для просвітлювання плівок має передбача­тись світлозахисне обладнання, забороняється розміщати сторонні предмети.

Тимчасове зберігання рентгенівської плівки масою не більше 100 кг допус­кається в окремому приміщенні рентгенологічного відділення.

Флюорографічні досліження допускаються в тимчасово пристосованих приміщеннях площею не менше 20 м² і завширшки не менше 4 м.

Рентгенкабінети до початку роботи повинні мати санітарний паспорт (дод. 26), який видається органами санітарного нагляду і дає право на експлуата­цію, а також контрольно-технічний журнал. Санітарний паспорт видається на термін не більше 3 років. Окремий санітарний паспорт оформляється на право зберігання і експлуатації пересувних і переносних рентгенівських апаратів і установок (дод. 27).

Забороняється застосування рентгенівських апаратів і проведения робіт, не вказаних у санітарному паспорті. Про порушення в роботі апарата, несправ­ність засобів захисту персонал повинен негайно доповісти відповідальній особі.

У рентгенкабінеті на видному місці має бути вивішена інструкція з охорони праці, затверджена керівництвом установи.

Персонал рентгенологічного відділення (кабінету) повинен:

— виконувати правила внутрішнього трудового розпорядку;

— пам'ятати про особисту відповідальність за виконання правил охорони праці та безпеку колег по роботі;

— вміти надавати першу медичну допомогу потерпілим від нещасних ви­падків;

— вміти користуватися первинними засобами пожежогасіння;

— утримувати робоче місце в чистоті і порядку;

— дотримуватись правил експлуатації рентгенівських апаратів та іншого обладнання, користуватись засобами індивідуального захисту, носити протя­гом робочого дня індивідуальний дозиметр;

— забезпечити засобами індивідуального захисту родичів, які допомага­ють під час проведення досліджень у дітей (мал. 25);

— проходити періодичну перевірку знань не рідше одного разу на рік.

б

Мал. 25. Засоби захисту щитоподібної залози (а), внутрішніх статевих органів (б)

Безпечність роботи в рентгенкабінетах передбачає заземлення металевих частин рентгенівських апаратів та інших електричних пристроїв, а також по­стійний дозиметричний контроль.

З метою знешкодження свинцю не рідше одного разу на місяць слід прово­дити вологе прибирання приміщень рентгенкабінетів з використанням 1—2 % розчину оцтової кислоти.

Кожний рентгенкабінет потрібно забезпечити вуглекислотним вогнегасни­ком; доступ до засобів пожежогасіння та електрощитів має бути вільний.

Для запобігання надходженню свинцю в організм персоналу рентгенкабі­нетів слід дотримуватися таких правил:

— індивідуальні засоби захисту із свинцю і просвинцьованої гуми поміща­ти в чохли із плівкових матеріалів чи клейонки;

— не використовувати індивідуальні засоби захисту після закінчення тер­міну експлуатації, вказаного в технічних умовах;

— поверхню стаціонарного захисного обладнання і пристосувань, виготов­лених із свинцю, покривати подвійним шаром олійної чи емалевої фарби;

— під рукавички із просвинцьованої гуми надівати тонкі бавовняні рука­вички;

— після закінчення роботи із засобами індивідуального захисту з просвин­цьованої гуми ретельно мити руки теплою водою з милом чи препаратом «За­хист».

Перед початком роботи необхідно приготувати до використання спецодяг та індивідуальні засоби захисту: