Нетарифні методи торговельної політики

Поряд з тарифними методами у торговельній політиці застосовуються і численні нетарифні методи регулювання зовнішньої торгівлі. Вони поділяються на кількісні, приховані та фінансові методи, кожен з них має відповідні інструменти впливу.

Основним нетарифним методом торгівельної політики є кількісні обмеження, які встановлюються за допомогою квотування, ліцензування та „добровільного“ обмеження експорту.

Квотування – це обмеження обсягу експорту (експортна квота) або імпорту (імпортна квота) у кількісному чи вартісному виразі за певний період часу. Квоти сезонного характеру називаються контингентами.

Ліцензування– це регулювання зовнішньої торгівлі шляхом надання державними органами дозволу (ліцензії) на експорт або імпорт визначеної кількості товару за певний період часу і заборони неліцензова­ної торгівлі. Ліцензування може бути автономною процедурою, або ж складовою квотування.

„Добровільне” експортне обмеження – це кількісне обмеження експорту, що ґрунтується на зобов'язанні одного з торговельних партнерів обмежити або принаймні не розширювати обсягу експорту. Слово „добровільні“ подане у лапках не випадково, то­му що такі обмеження є вимушеними, прийнятими під тиском певних обставин. Країна змушена прийняти на себе зобо­в'язання обмеження експорту, щоб уникнути більш жорстких заходів – встановлення мита чи квоти. За своєю природою “добровільні експортні обмеження” є квотою, яка вона встановлюється країною-експортером.

Механізми впливу квотування, ліцензування та „добровільних“ експортних обмежень подібні. Розглянемо механізм впливу кількісних обмежень на прикладі імпортної квоти (рис. 3.2).

В умовах вільної торгівлі рівновага між попитом на імпортні товари та їх пропо­нуванням встановлюється у точці . Встановлення імпортної квоти обмежує пропонування імпорту кількістю . Но­ва крива пропонування складається з двох відрізків: висхідного відрізку, який відповідає пропонуванню за умов вільної торгівлі та вертикального від­різку, що відображає обмеження імпорту квотою. Нова рівновага встановлюється в точці . Внаслідoк квотування ціна імпорту на внутрішньому ринку зростає до . Площа заштрихованого прямокутника відповідає доходу від квоти або квотній ренті. Цей доход може за різних обставин дістатися різним суб’єктам. Якщо розподіл квот здійсню­ється шляхом видачі платних ліцензій, площа відповідатиме доходу держави. Якщо ліцензії видаються безкоштовно, додатковий прибуток отримають імпортери.

До нетарифних методів належать також методи прихованого протекціонізму, за допомогою яких країни в односторонньому порядку можуть обме­жувати експорт або імпорт:

§ технічні бар'єри – вимоги додержання національних стандартів, отриман­ня сертифікатів якості продукції, її безпеки, вимоги щодо упаковки та маркірування товарів, додержання санітарно-гігієніч­них норм тощо;

§ внутрішні податки та збори, які поширюються і на іноземні товари – податок на додану вартість, акцизний податок, податок з продажу, збори за митне оформлення та інші;

§ державна політика закупок продукції національних виробників і дискримінації продукції іноземних виробників;

§ вимога вмісту національних компонентів – законодавчо встановлена част­ка кінцевого імпортного продукту, яка повинна бути вироблена національними виробниками або вимога виготовлення кінцевого продукту національними виробниками з іноземних компонентів, що дозволяє обмежити імпорт і забезпечити підтримку національного ви­робництва та зайнятості.

Найбільш поширеними фінансовими методами торгівельної політики є субсидування, кредитування та демпінг.

Субсидія – це державна грошова виплата, спрямована на підтримку національних виробників і побічну дискримінацію імпорту. Субсидії надаються виробникам товарів, які конкурують з імпортом на внутрішньому ринку країни, ці субсидії називаються імпортними або внутрішніми субсидіями. Субсидії, які надаються виробникам експортних товарів з метою заохочення їх вироб­ництва й просування на зовнішній ринок, називаються експортними субсидіями.

Якщо національний виробник поставляє свою продукцію як на внутрішній, так і на зовнішній ринки, то надання експортної субсидії (рис. 3.3) дозволить йому збільшити пропонування товарів на експорт . Рівновага переміщується з точки в точку . Площа заштрихованого прямокутника відповідає ви­даткам держави на експортну субсидію. Оскільки експортна субсидія стимулює розширення поставок на зовнішній, а не на внутрішній ринок країни, на внутрішньому ринку ціна товару зросте до . На зовнішньому ринку експортер продає товар за нижчою ціною , але доход він отримує однаковий що від продажу на зовнішньому, що на внутрішньому ринку, оскільки різницю між зовнішньою і внутрішньою ціною становить величина субсидії .

Експортна субсидія не приносить доходу і негативно впливає на добробут вітчизняних споживачів. Аналіз наслідків надання експортної субсидії може бути здійснений подібно до аналізу впливу мита. Надання національним виробникам експортної субсидії (рис. 3.4) дозволяє збільшити обсяги експорту з до , внутрішня ціна товару зро­стає з до . Підвищення ціни призводить до скорочення обсягів внутрішнього попиту з до , а пропонування зростає з до .

Втрати надлишку споживачів становлять величину, що відповідає площі секторів a+b, додатковий виграш виробників відповідає сумі площ секторів b+c. Площа d відображає збільшення національних витрат при зростанні обсягів виробництва. Видатки держави на субсидію дорівнюють площі b+c+d, ця величина показує вартість субсидії для суспільства в цілому. Чисті втрати суспільства від субсидування експорту відповідають сумі площ трикутників b+d. Правилами ГАТТ/СОТ застосування експортних субсидій заборонене. Якщо ж встановлено, що виробник використовував субсидію, до нього може бути застосоване компенсаційне мито.

Надання внутрішніх субсидій (рис. 3.5) переслідує мету витіснення національними виробниками іноземних конкурентів з національного ринку. Це анти імпортна субсидія. Припустимо, що внутрішній попит країни на деякий товар описує крива , внутрішнє пропону­вання – . Імпортери можуть поставити в країну за світовою ціною необмежену кіль­кість товару . У точці рівноваги внутрішнє виробництво товару становить , споживання – , обсяг імпорту – .

Субсидія дозволяє збільшити пропонування товару вітчизняними виробниками , обсяг імпорту скорочується до , обсяг пропонування імпортозаміщуючого товару зростає до . Цьому обсягу відповідає ціна яка складається зі світової ціни, яку сплачують споживачі , плюс субсидія. Площа секторів а і b відповідає величині субсидії на обсяг товару .

Внаслідок надання субсидії виникають два види ефектів: ефект пере­розподілу (сектор а), який демонструє зростання надлишку виробника за рахунок субсидування, та ефект захисту (сектор b), який показує чисті втрати економіки від розширення виробництва порівняно неефективними національними виробниками. Разом з тим, надання субсидій має перевагу щодо скорочення імпорту за допомогою мита чи квоти. У випадку застосування внутрішньої субсидії національні споживачі купують товари за світовою ціною, отже, вони не втрачають частини надлишку споживача, яку втратили б за умов аналогічного скорочення імпорту митом чи квотою, фіскальний та споживчий ефект відсутні. Чисті суспільні втрати пов'язані лише з ефектом захисту.

Субсидування експорту може здійснюватись також у прихованій формі експортного кредитування. Кредити експортерам надають державні банки за нижчою від ринкової ставкою проценту. Державні кредити також можуть надаватися іноземним імпортерам при умові, що вони будуть купувати товар тільки у виробників країни, яка надала цей кредит.

Екстремальним випадком субсидування експорту є демпінг – просування товару на зовнішній ринок за рахунок зниження експортних цін нижче нормального рівня цін, що існують країні експорту або країні імпорту.