Міжособові методи вирішення конфлікту

Ухилення. Ця стратегія має на увазі, що людина намагається уникнути конфлікту, тобто не потрапляти в ситуації, що провокують виникнення суперечностей.

Суть цієї стратегії полягає у прагненні вийти з кон­фліктної ситуації, не вирішуючи її, не поступаючись своїм, але і не наполягаючи на своєму. Як правило, її використовують, коли немає не­обхідності відстоювати свої права, коли сторони не співробітничають для вироблення рішення проблеми, а сама проблема не є настільки важливою, щоб витрачати на неї сили. Така стратегія також доречна, якщо опонент має велику владу чи людина почуває себе неправою. тому в неї немає підстав боротися за власну позицію.

Ухилення може бути корисним у спілкуванні з важкою, конфлік­тною людиною. Іноді доцільно ухилитися від вирішення конфлікту.

Цю стратегію не можна вважати втечею від проблеми чи відмовою від відповідальності. Часто це досить конструктивна реакція на конфлік­тну ситуацію. Цілком можливо, що конфлікт вирішиться сам собою. А якщо ні, то тимчасова відстрочка дозволить добре підготуватися до його обговорення.

Стратегію ухилення зазвичай застосовують у таких типових ситу­аціях:

- напруженість занадто велика і необхідно її послабити;

- результат не дуже важливий, і рішення настільки тривіальне, що не варто витрачати на нього сили;

- вирішення цієї проблеми може призвести до додаткових неприємностей:

- зрозуміло, що не можна вирішити конфлікт на свою користь;

- потрібно виграти час, можливо, для того, щоб одержати додаткову інформацію або заручитись чиєюсь підтримкою;

- ситуація дуже складна, і вирішення конфлікту занадто багато потребуватиме;

- мало влади для вирішення проблеми чи для вирішення її бажаним способом;

- інші мають більше шансів вирішити проблему;

- намагатися вирішити проблему негайно небезпечно, оскільки розкриття і відкрите обговорення конфлікту може тільки погіршити ситуацію.

Згладжування. Ця стратегія характеризується поведінкою, яка диктується переконанням, що не варто сердитися, тому що «ми усі -одна щаслива команда, і не слід розгойдувати човен». «Згладжувач» намагається не випустити назовні ознаки конфлікту і розлюченості, апелюючи до потреби в солідарності. На жаль, зовсім забувають про проблему, що лежить в основі конфлікту. У результаті може наступити мир, гармонія і тепло, але проблема залишиться. Більше не існує можливості для прояву емоцій, але вони живуть всередині і накопичуються. Стає очевидним загальне занепокоєння, зростає ймовірність того, що в кінцевому ра­хунку відбудеться вибух.

Примус. Тут переважають спроби примусити прийняти свою точку зору за будь-яку ціну. Той, хто намагається це зробити, не цікавиться думкою інших, він зазвичай поводиться агресивно і для впливу на ін­ших використовує владу шляхом примусу. Згідно з Блейком і Моутон, «конфлікт можна взяти під контроль, показавши, що володієш найсильнішою владою, придушуючи свого супротивника, вириваючи в нього поступку через право начальника». Ця стратегія може бути ефективною в ситуаціях, де керівник має значну владу над підлегли­ми. Недолік її полягає в тому, що він придушує ініціативу підлеглих, створює велику ймовірність того, що будуть враховані не всі важливі чинники, оскільки представлена лише одна точка зору. Він може ви­кликати обурення, особливо в молодшого і освіченішого персоналу.

Компроміс. Ця стратегія характеризується прийняттям точки зору іншої сторони, але лише деякою мірою. Здатність до компромісу високо цінується в управлінських ситуаціях, оскільки це зводить до мінімуму недоброзичливість і часто дає можливість швидко вирішити конфлікт, за­довольнивши обидві сторони. Однак використання компромісу на ранній стадії конфлікту, який виник з важливого рішення, може перешкодити діагнозу проблеми і скоротити час пошуку альтернатив.

Це стратегія врегулювання суперечок через взаємні поступки. Суть її полягає в тому, що сторони частково виконують свої бажання, а частково бажання опонента. Компроміс часто є вдалим відступом чи останньою можливістю прийти до якого-небудь рішення. Компроміс деякою мірою нагадує співробітництво, однак відрізняється від нього більш поверхневим характером, тому що не потребує глибо­кого осмислення недоліків та інтересів іншої сторони.

На компроміс доводиться погоджуватися, коли, приміром, обидві сторони хочуть одного й того самого, але розуміють, що одночасно це нездійсненне (зайняти ту саму посаду, одержати той самий кабінет тощо).

Співробітництво дозволяє виробити довгострокові взаємовигідні рішення, а в результаті компромісу може бути знайдений лише тим­часовий придатний варіант. Нерідко через якийсь час виявляється не­задоволеність прийнятими рішеннями. Поновлення конфлікту в зміне­ному вигляді стає неминучим.

Типові ситуації, у яких стратегія компромісу є най­ефективнішою:

- обидві сторони мають однакову владу і мають взаємовиключні інтереси;

- потрібно одержати рішення швидко, оскільки немає часу або це більш економічний і ефективний шлях;

- можна погодитись на тимчасове рішення;

- можна скористатися короткочасною вигодою;

- інші підходи до вирішення проблеми виявилися неефективними:

- задоволення бажання має не занадто велике значення і можна трохи змінити поставлену на початку мету;

- компроміс дозволяє зберегти взаємини й одержати хоч щось, аніж усе втратити.

Вирішення проблеми. Це - визнання відмінності в думках і го­товність ознайомитися з іншими точками зору, щоб зрозуміти причини конфлікту і знайти курс дій, прийнятний для всіх сторін. Той, хто ко­ристується такою стратегією, не намагається досягти своєї мети за ра­хунок інших, а скоріше шукає найкращий варіант вирішення конфлік­тної ситуації.


ТЕМА: Відповідальність та етика у менеджменті

План

1. Сутність відповідальності та етики у менеджменті.

2. Соціальна відповідальність як добровільна реакція на соціальні проблеми суспільства з боку організації.

3. Етична поведінка як сукупність вчинків та дій людей.

4. Причини неетичної поведінки. Заходи щодо забезпечення етичної поведінки.

 

1. Сутність відповідальності та етики у менеджменті

Відповідальність – покладений на посадову особу обов’язок виконувати поставлені завдання і забезпечувати їх позитивне виконання.

У моделі оцінки корпоративної соціальної діяльності за основу береться загальна соціальна відповідальність компанії, обумовлена відповідно до чотирьох критеріїв: економічна, юридична, етична і прийнята на себе відповідальність.

Економічна відповідальність. У граничному випадку економічна відповідальність фірми зводиться винятково до максимізації прибутку. Дану концепцію запропонував і розробляє нобелівський лауреат, економіст Мілтон Фрідмен. Згідно М. Фрідмена діяльність компанії повинна бути підлегла одержанню прибутку, а її єдина місія полягає в підвищенні прибутку (доти, поки дії організації не виходять за рамки закону).

Юридична відповідальність– дотримання конкретних державних законодавчих актів, інструкцій, положень тощо, які визначають межі, норми, засади функціонування організацій. Під юридичною відповідальністю розуміється необхідність для організації підлаштовуватися встановленим суспільством правилам, досягнення її економічних цілей у рамках закону. Закони можуть видаватися місцевою або центральною владою.

Етична відповідальність. Етично відповідальна поведінка компанії означає суспільно корисні дії, що не передбачені законами або не відповідають прямим її економічним інтересам. Для того щоб поведінка організації була етичною, її менеджери повинні дотримуватися принципів рівності, чесності і неупередженості, дотримувати права співробітників. Як неетичні оцінюються рішення, що дозволяють людині чи всій організації одержувати вигоди за рахунок суспільства.

Прийнята на себе відповідальність. Прийняття на себе відповідальності носить для корпорації винятково добровільний характер і зв'язана з бажанням компанії внести свій внесок у розвиток суспільства, до якого її не зобов'язують ні економічні мотиви, ні закони, ні етика. Як правило, маються на увазі різні дії філантропічного характеру, яких ніхто не вимагає і які не приносять компанії відчутної вигоди.

Функціонування будь-якої організації у великій мірі залежить від етичних факторів, під якими розуміють прийняті у певному середовищі принципи, норми і нормативи, у відповідності з якими зобов’язані діяти всі працюючі, використовуючи свободу.

Етикаце наука, об’єктом якої є мораль. Етика аналізує соціальний механізм моралі та її аспекти, природу моральної діяльності, моральних відносин і моральної свідомості.

Людське спілкування вимагає дотримання певних норм, правил поведінки, стилю мовлення. Для того, щоб контакти між людьми відбувалися в межах соціальної рівноваги, а спілкування було гармонійним, приємним і корисним, людьми вироблені і певною мірою узаконені правла етикету.

Етикетце встановлений порядок, сукупність правил, які регламентують зовнішню культуру людських стосунків.

Термін „етикет” виникає у Франції у XVІІІ столітті за часів правління відомого короля Франції Людовика XIV, який увійшов в історію як „король сонця”. На одному з вишуканих прийомів у короля Людовика XІV гості отримали картки, на яких був написаний перелік правил поведінки. Ці картки називали етикетками, звідси і походить назва „етикет”. Але ці правила були відомі ще в Стародавньому Єгипті. Тут в 2350 р. до н.е. була написана своєрідна „Інструкція поведінки”.

Етичні норми спрямовані на формування сильної, незворушної, вольової людини. Дотримання правил гарного тону необхідно для досягнення ділового і особистого успіху.

 

2. Соціальна відповідальність як добровільна реакція на соціальні проблеми суспільства з боку організації

Соціальна відповідальність – добровільна реакція організації на соціальні проблеми суспільства.

Соціальна відповідальність – це сукупність зобов’язань, що їх організація повинна дотримуватися і за допомогою яких створювати соціальний контекст, у якому вона функціонує.

Формальне визначення соціальної відповідальностіприпускає обов'язок керівництва організації приймати рішення і здійснювати дії, що збільшують рівень добробуту і відповідають інтересам як суспільства, так і самої компанії.

Переваги соціальної відповідальності:

· забезпечує довгострокові перспективи розвитку суспільства;

· створює можливості впливу на зміни суспільства;

· допомагає розв’язувати соціальні проблеми, в тому числі й працівників організації;

· формує норми моралі в організації;

· забезпечує встановлення доброзичливих відносин між підприємцями та іншими членами суспільства.

Проблеми соціально-відповідальної поведінки організації:

· порушення принципу максимізації прибутку;

· зростання собівартості продукції у зв’язку зі збільшенням витрат на соціальні потреби;

· неможливість забезпечення високого рівня підзвітності суспільству.

Соціально відповідальні організації враховують вплив своїх дій на всі зацікавлені групи.

Зацікавленою групоюназивається будь-яке співтовариство всередині організації чи поза нею, що пред'являє визначені вимоги до результатів діяльності компанії і характеризується визначеною швидкістю. Найбільш важливі зацікавлені групи великої компанії, її фундамент (без якого не може існувати)зацікавлені групи – інвестори, акціонери, працівники, покупці і постачальники.

До числа впливових зацікавлених груп відносяться також уряд і жителі регіону, у якому розміщене виробництво компанії. Багато корпорацій існують на підставі ліцензії чи інших дозвільних документів, їх діяльність обмежується законами про безпеку праці, захисту навколишнього середовища й іншими.

До зацікавленої групи жителів регіону (вірніше буде назвати їх співтовариством) ми відносимо не тільки проживаючих у ньому людей, але і місцеву владу, природне середовище і фізичне оточення, якість життя людей. Окремо виділені групи з особливими інтересами можуть містити в собі торгові і професійні асоціації, а також комісії з захисту прав споживачів.

На перший погляд, більшість людей погоджується з тим, що організації повинні бути соціально відповідальні. Та є й противники широкої інтерпретації соціальної відповідальності, і вони наводять певні аргументи на свою користь. Деякі з найвагоміших аргументів цих сучасних дебатів з обох сторін відображені на рисунку 1.

Аргументи на користь соціальної відповідальності.

Люди, які відстоюють соціальну відповідальність, стверджують: оскільки організації самі створюють багато проблем, а саме: забруднюють довкілля, воду, виснажують ресурси, то вони повинні відігравати головну роль у їхньому вирішенні. Критики переконані в такому: оскільки корпорації – це юридичні особи майже з такими ж правами, як і фізичні, бізнес не повинен уникати виконання своїх обов’язків. Захисники соціальної відповідальності зазначають: державні організації мають обмежений бюджет, натомість багато великих підприємств мають потрібні ресурси, які можна використати для вирішення названих проблем. Наприклад, IBM постійно дарує комп’ютери школам, а багато ресторанів віддають залишки їжі притулкам для бездомних.

Аргументи проти соціальної відповідальності. Однак деякі особи переконані, що розширення соціальної відповідальності послабить економіку США, відволікаючи бізнес від його головної мети – отримання прибутків для власників. Наприклад, гроші, які Chevron та General Electric вносять на соціальні та благодійні справи, могли б бути розподілені власникам як дивіденди. Ben & Jerry’s Homemade Inc. також проводить дуже широку благодійну діяльність. Проте деякі акціонери нещодавно критикували фірму, коли вона відмовилася від вигідного експорту у Японію, тому що японський дистриб’ютор не мав подібної соціальної програми.

Інше заперечення проти поглиблення соціальної відповідальності бізнесу таке: корпорації вже й так мають необмежену владу, а їхня активність у соціальних програмах додасть їм ще більшої влади. Ще один аргумент проти соціальної відповідальності стосується можливості загострення конфлікту інтересів. Зрештою, критики доводять, що організації не мають досвіду менеджменту соціальних програм, запитуючи, яким чином компанія може достовірно знати, чий курс або програму доцільно підтримувати або на яку найліпше витратити гроші.

 

 

Аргументи на користь соціальної Аргументи проти соціальної

відповідальності відповідальності

 

1.Бізнес сам створює проблеми і тому повинен допомагати їх вирішувати   1.Бізнес не компетентний провадити менеджмент соціальних програм

 

2.Корпорації – це члени нашого суспільства     Соціальна 2.Залучення бізнесу до соціальних програм додасть йому зайвої влади

Відповідальність

3.Бізнес, здебільшого має кошти для вирішення проблем   3.Є можливість конфлікту інтересів

 

4.Бізнес є партнером нашого суспільства поряд з урядом і населенням   4.Метою бізнесу в американському суспільстві є забезпечення прибутку власникам

 

 

Рис. 1. Аргументи за і проти соціальної відповідальності

 

3. Етична поведінка як сукупність вчинків та дій людей

Етичні норми спрямовані на формування сильної, незворушної, вольової людини. Дотримання правил гарного тону необхідно для досягнення ділового і особистого успіху.

Етикет, звільнений від застарілих формальностей, спрощує і нормалізує повсякденне життя. Його правила ґрунтуються на таких моральних категоріях, як ввічливість, порядність, практичність. Знання правил етикету сприяє розвитку почуття такту, поваги до інших людей, навіть в умовах протистояння та суперечки відкриває можливості зберегти власну гідність.

Складовою частиною етикету є порядність. Етикет допомагає людині утримуватися від негативних вчинків таких, як обман, підступність, шахрайство.

Володіння правилами етикету дає можливість не образити ділового партнера, підтримувати власну гідність і престиж фірми. Разом з тим етикет сприяє встановленню сприятливого психологічного клімату в процесі ділового спілкування, що є корисним для ефективного ведення бізнесу.

Будь-яка людська дія чи вчинок набувають моральне значення лише в контексті певних стосунків з людьми. За впливом, який справляє той чи інший акт діяльності на спілкування, можна судити про його справжню моральну вагу.

Добрі вчинки і добрі наміри самі по собі є безперечним моральним надбанням особи. Однак у житті трапляється так, що один добрий вчинок або навіть кілька добрих вчинків не вичерпують моральної характеристики особистості, особливо коли мова йде про позитивну її оцінку.

„Коли людина здійснює той чи інший моральний вчинок, - писав Ф. Гегель, - то цим вона ще не доброчинець: вона доброчинець лише в тому випадку, якщо цей спосіб поведінки є постійною рисою її характеру”.

Тільки поведінка як сукупність вчинків може дати найбільш повне уявлення про особистість. Лінія поведінки та її спрямованість рано чи пізно розкривають сутність особистості.

Людська поведінка багатофункціональна. У різних ситуаціях одні й ті ж люди поводяться по-різному. На поведінку особистості сильно впливає не тільки її оточуюче середовище, а й власні емоції. Але істинно морально-етична особистість поводить себе людяно, не проявляючи агресивності, нетерпимості, презирства або зневаги до інших за будь-яких обставин.

Етичний підхід до визначення поведінки людини полягає в тому, що всі види людської діяльності підлягають моральній оцінці і можуть бути морально класифіковані. До найвищих моральних цінностей людини відносяться: щастя, любов, родина, дружба, свобода. Зазначена градація моральних цінностей зумовлена власне індивідуальними людськими потребами. Задоволення та наявність їх визначають загальнолюдську позицію перебування людини в оточуючому її світі, яке називається життям.

Морально-етичні норми поведінки людини найкраще розкриваються в спілкуванні. Етичний аспект спілкування може бути розкритий через моральний зміст міжособистих стосунків. В основі етики ділових стосунків повинні бути координація і гармонізація інтересів сторін. При цьому важливо, щоб стосунки здійснювалися етичними засобами. Ринкові відносини надають діловим партнерам свободу вибору, разом з тим вони збільшують кількість варіантів рішень щодо ведення власного бізнесу.

У кожній ситуації проявляється рівень культури людини, її освіченості та вихованості. Наше знайомство з людьми починається з представлення та звернення один одного. Від того, як ми це робимо, залежать подальший успіх або занепад нашої компанії.

Існують такі форми представлення:

1. Звичайне офіційне знайомство передбачає таку форму представлення: „Пане Іванов, дозвольте Вам представити пана Петренка.” Можна також назвати звання чи посаду. Слід називати людину на повне ім’я. Якщо необхідно представити чоловіка жінці, то це робиться наступним чином: „Пане Петренко, дозвольте представити Вас пані Галині”.

2. Представлення при зустрічі делегацій. Під час зустрічі двох делегацій першим представляється керівник делегації, яка приймає гостей і представляє свою дружину. Потім теж саме робить керівник делегації, що прибула. Після чого керівник приймаючої делегації представляє членів своєї делегації за їх рангом в порядку пониження. Якщо є жінки, то спочатку представляють жінок. Потім таку ж процедуру здійснює голова делегації, що прибула.

3. Представлення главі держави або монарху. Главі держави чоловіка чи жінку представляють таким чином: „Пане президенте, дозвольте представити Вам пана або пані Коваленко”. Після цього додаються додаткові пояснення про представлену особу. Представлення монарху простіше: „Ваше величносте, пан або пані Коваленко”.

4. Загальна форма представлення. Молодшого представляють старшому; нижчого за званням чи посадою – вищому; чоловіка жінці, за винятком глав держав, монархів, церковних ієрархів – чоловіків. Гостям представляють членів родини, починаючи з дружини, однак батькам представляють гостя.

Після представлення, як правило, чоловік повинен трохи поклонитися жінці.

Звертатися до людини також можна по-різному. Але якщо необхідно виказати особливу повагу співрозмовнику, то для цього існують такі способи звертання:

· до глав держав – пане (пані) Президенте;

· до високопосадових осіб – пане (пані) посол, міністре, пре’єр-міністре;

· до монархів – Ваше величносте;

· до католицького кардинала – Ваша святість;

· до патріархів православної церкви – Ваше Блаженство;

· до архієпископів і єпископів – Ваша милість або Ваша світлість;

· до викладачів – на ім’я і по батькові, або пан (пані) Романенко, або професоре Романенко, або просто професоре;

· до лікарів - на ім’я і по батькові, або доктор Федоренко, або просто доктор;

· до юристів, адвокатів - на ім’я і по батькові;

· до представників публічних професій (артист, актор, журналіст) – на ім’я, або пані Ольго, пане Іване, або пан (пані) Грищенко;

· до друзів, знайомих, родичів, дітей – на ім’я.

Слід зазначити що, «доктор» можна звертатися до будь-кого, хто має вищу освіту.

Ефективність взаємодії залежить не лише від обопільного намагання партнерів досягти спільності у поглядах та порозумінні., щирості у викладенні своїх поглядів з обговорюваної проблеми, прагненні дотримуватися принципу рівноправності сторін, а й від слідування моральним нормам.

У взаємовідносинах між людьми слід дотримуватися таких етичних норм [12]:

· в моралі немає абсолютної істини і найвищого судді серед людей;

· етичні промахи інших людей не слід „роздмухувати”, роблячи „з мухи слона”;

· власні промахи слід визнати й не допускати в подальшому;

· хвалити краще інших, а претензії залишати собі;

· моральне ставлення оточуючих до особистості врешті решт залежить від неї самої;

· практичним утвердженням норм моралі повинно бути – „почни з себе”.

Стосунки між організаціями в бізнесі регламентуються діловим протоколом.

Діловий протоколце регламентований порядок зустрічей і проводів делегацій, проведення бесід, переговорів і прийомів, ведення ділового листування, укладання угод тощо.

Виділяють декілька основних принципів ділового етикету:

1. Ввічливість – це дотримання загальноприйнятих правил поведінки, вміння поводитися між людьми відповідно до обставин.

2. Тактовність – це вміння дотримуватися такту у стосунках з іншими людьми. Такт – це почуття міри, що підказує найбільш правильний підхід, найбільш делікатну лінію поведінки.

3. Взаємоповага – це належна повага до національних свят та місцевих звичаїв, спілкування на ділових зустрічах, прийомах, у стосунках з людьми.

4. Гідність – вияв теплих та гуманних почуттів, вміння виразити подяку за приємне спілкування й увагу, гідно представити себе, свою організацію та державу.

5. Порядність – це уміння триматися незалежно від ситуації, не принижуючи гідність інших людей, вміння людини „не переходити межу”.

Етика бізнесу розглядає взаємозв’язок цілей і засобів бізнесу та специфічних людських цілей. Вона вивчає вплив окремих дій на стан людини, фірми, економічної структури і суспільства в цілому. Етика бізнесу розглядає особливі зобов’язання, які люди беруть на себе, приєднуючись до того чи іншого виду бізнесу.

Виділяють декілька основних постулатів бізнес-етики:

1. Створити кодекс етики.

2. Робити більше, ніж говорити.

3. Визначити реальні цілі.

4. Дотримуватися чинного законодавства.

5. Виявляти порушників етики.

6. Рівнятися на кращих працівників.

7. Добиватися гармонійних ділових стосунків.

8. Прагнути до нововведень.

9. Забезпечувати корисність праці.

10. Захищати інтереси своїх партнерів.

11. Визначити необхідність конкуренції.

12. Турбуватися про безпеку виробництва.

13. Ефективно використовувати природні ресурси.

14. Організовувати навчання працівників.

Практика показує, що досягнення високої ефективності діяльності організації неможливо без дотримання етичних засад та соціальних принципів ведення бізнесу. Тому, якщо підприємець хоче досягти значних результатів своєї діяльності, то йому слід користуватися наступними правилами етики бізнесу:

1) не вводити в оману нікого, з ким маєш справу;

2) не використовувати комп’ютерну техніку для залякування або погроз;

3) ставитися однаково до всіх партнерів по бізнесу;

4) не укладати угоди, які взаємозобов’язують;

5) не принижувати конкурентів;

6) щонайменше контактувати з конкурентами;

7) не використовувати конфіденційну інформацію незаконно;

8) не порушувати авторських прав і ліцензій;

9) не використовувати підкуп, подарунки і розваги, які можуть розглядатися як зобов’язання.

Ще однією складовою ділового етикету є використання візитних карток. Візитна картка – обов’язків атрибут бізнесмена. В етиці бізнесу вона відіграє важливу роль, особливо в Японії, Китаї, Кореї в більшості випадків заміняє будь-який документ.

Класична ділова візитка виготовляється виключно на білому папері встановленого розміру 5 х 9 см. Текст друкується чорним шрифтом, який містить прізвище, ім’я та по батькові, посаду, назву і адресу організації, де працює особа, а також її робочий і по можливості мобільний або домашній телефони та адресу електронної пошти. На такій візитці кольоровим може бути лише знак (герб) фірми.

Візитки діячів культури, мистецтва, науки держави можуть містить різні кольори, їх розмір та розмір шрифту і матеріали, на яких вони виготовляється, не регламентуються.

Існують певні правила користування візитками. Зупинимося на основних з них:

1. Направлення візитної картки рівноцінно візиту.

2. Більш ввічливо залишати візитну картку особисто. Обмін візитками здійснюється за рангами. Візитку дають повернутою догори. Той, хто приймає візитку має назвати її господаря на ім’я і по батькові – це вияв поваги. Обмін візитками супроводжується легким поклоном.

3. Візитку, яку власник залишає для когось особисто, залишається з загнутим правим кутом десь на ¼ картки, а потім розправляють картку – прояв найбільшої поваги. Якщо картку передають через когось – кут не загинають.

4. Візитка не підписується і дата на ній не ставиться.

5. Відповідь на візитну картку необхідно давати протягом доби і також візитною карткою.

6. Після знайомства першою передає свою візитну картку особа, що займає нижчу посаду або молодша за віком, у гостях – першими дають візитні картки господарі, на рівних умовах – першими більш ввічливі.

Дотримання зазначених положень ділової етики сприятиме веденню ефективного бізнесу, встановленню і розвитку добрих стосунків з людьми та гармонійному життю особистості.

 

4. Причини неетичної поведінки. Заходи щодо забезпечення етичної поведінки.








Дата добавления: 2016-03-27; просмотров: 734;


Поиск по сайту:

При помощи поиска вы сможете найти нужную вам информацию.

Поделитесь с друзьями:

Если вам перенёс пользу информационный материал, или помог в учебе – поделитесь этим сайтом с друзьями и знакомыми.
helpiks.org - Хелпикс.Орг - 2014-2024 год. Материал сайта представляется для ознакомительного и учебного использования. | Поддержка
Генерация страницы за: 0.049 сек.