Договір комерційної субконцесії.

За договором комерційної субконцесії особа, що є користувачем за договором комерційної концесії, надає іншій особі (субкористувачу) право користування наданим йому правовласником комплексом прав або частиною комплексу прав. При цьому, з метою забезпечення інтересів правовласника, укладання договору субконцесії можливе лише за умови, що це прямо передбачено договором концесії.

За принципом комерційної концесії (або подібним) працюють такі відомі компанії, як Coca-Cola, McDonald’s, Kodak тощо.

Відповідно до ч. 2 ст. 1118 ЦКУ договір комерційної концесії підлягає державній реєстрації органом, який здійснив державну реєстрацію правоволо дільця. Аналогічне правило міститься у ч. 2 ст. 367 ГКУ, згідно з якою державну реєстрацію договору комерційної концесії покладено на орган, що здійснив реєстрацію суб’єкта господарювання, який виступає за договором як правоволоділець. Державній реєстрації також підлягає розірвання договору комерційної концесії (ч. 4 ст. 374 ГКУ). З державною реєстрацією даного договору, крім того, пов’язана можливість його сторін посилатись на зміни договору комерційної концесії у відносинах з третіми особами (ч. 2 ст. 374 ГКУ). Таким органом є державний реєстратор, який відповідно до ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» проводить держану реєстрацію зазначених осіб. Частиною 4 ст. 6 цього Закону передбачено, що на посаду державного реєстратора призначається особа з вищою освітою за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра або спеціаліста та стажем роботи за фахом на державній службі не менше одного року, або стажем роботи в інших сферах управління не менше трьох років.

Різниця договору франшизи від звичайного ліцензійного договору у тому, що права передаються на пільговій, привілейованій основі. Так, користувач отримує вже готову технологію під відомою торговельною маркою. Тому йому не потрібно відвойовувати місце на ринку, а його ризики зводяться до мінімуму. Договір франшизи повинен містити умову про те, що якість товарів та послуг буде не нижчої якості товарів і послуг, а останній буде здійснювати контроль за використанням цієї угоди.

Відносно новою формою комерціалізації прав на об’єкти інтелектуальної власності є лізинг. За договором лізингу передається різне технологічне обладнання, верстати, прилади тощо, які виконані на рівні винаходів і захищені патентами. Тобто разом з технологічним обладнанням і процесом передається право користуватися об’єктом інтелектуальної власності.

Вибір такої форми комерціалізації, як лізинг дозволяє починаючим підприємцям відкривати і розширяти свій бізнес навіть при досить обмеженому стартовому капіталі, оперативно використовуючи у виробництві сучасні досягнення науково-технічного прогресу.

Найпоширенішими формами передачі авторських прав є договори:

1. про публікацію (видання та перевидання) твору;

2. постановницький, що укладається за умови, коли основним способом використання твору є його публічне виконання;

3. сценарний, пов’язаний з передачею права на переробку тексту твору на сценарій;

4. про депонування рукопису, пов’язаний з передачею права на публікацію та використання твору спеціальним інформаційним органам відповідно до встановленого порядку тощо.

5. про часткову передачу виключних прав;

6. про передачу всіх майнових прав;

7. про передачу невиключних прав.

Формами передачі ноу-хау, інжинірингових послуг тощо, є такі угоди:

– про передачу ноу-хау в матеріалізованій формі (документів, фотографій, комп’ютерних програм, баз даних);

– про передачу ноу-хау в нематеріалізованій формі (консультацій, навчання, технологічної допомоги);

– про надання інжинірингових послуг тощо.

2.5. Управління трансфером технологій.

Трансфер технологій (ТТ) є однією з найважливіших частин інноваційного процесу і по своїй суті є реалізацією процедури передачі нових науково-технічних знань від власника (розробника) до виробника (замовника). При цьому учасники процедури вступають в довгострокові відносини, що обумовлені правовим договором (ліцензійним контрактом) і спрямовані на досягнення, перш за все, матеріального успіху від впровадження нових знань (технологій) в виробництво.

Трансфе́р техноло́гій це:

– передача патентів на винаходи;

– патентне ліцензування;

– торгівля безпатентними винаходами;

– передача технологічної документації;

– передача ноу-хау;

– передача технологічних відомостей, що супроводжують придбання чи оренду (лізинг) устаткування і машин;

– інформаційний обмін у персональних контактах на семінарах, симпозіумах, виставках і т.п.;

– інжиніринг;

– наукові дослідження і розробки при обміні ученими й експертами;

– проведення різними фірмами спільних розробок і досліджень;

– організація спільного виробництва;

– організація спільного підприємства.

Така форма інноваційної процедури давно довела свою ефективність в розвинутих країнах і повинна поступово перейти на пострадянський простір, де ще досі панують застарілі уявлення про адміністративні методи впровадження науки в виробництво. Трансфер технологій є необхідною та достатньою умовою існування ринкових відносин в сучасній постіндустріальній державі і стрімкий перехід до такої форми роботи на ринку інтелектуальної власності надзвичайно важливий для України з нашими євроінтеграційними прагненнями. Можна припустити, що гармонізація українського законодавства по відношенню до загальноєвропейської системи законів в сфері інтелектуальної власності і трансферу технологій буде займати в пакеті вимог Євросоюзу до нашої країни не останнє місце.

В сучасному світі створено декілька потужних національних систем трансферу технологій, що формують міжнародний ринок технологій. Найпотужнішою системою трансферу технологій є національна система Сполучених Штатів Америки. Її сукупний дохід перевищує 100 млрд. доларів щорічно протягом 2001-2004 років. Для порівняння: сукупний дохід усієї автомобільної промисловості США коливається в межах 60-80 млрд. доларів щорічно. Міжнародний трансфер технологій вже давно став однією з найприбутковіших статей експорту таких країн як США, Японія, Ізраїль та Великобританія.

Так в кожній високорозвиненій країні є державний чи політичний орган, що регулює ринок технологій в державних інтересах. Наприклад, в США це Національна агенція в сфері трансферу технологій. Це зумовлено перш за все, необхідністю контролю за передачею технологій зі сторони держави і необхідністю постійного коригування законодавчої бази для високотехнологічного ринку.

Міністерство освіти та науки України в особі Департаменту інноваційної діяльності веде роботу по розвитку державних механізмів регулювання ринку технологій в Україні по декількох напрямках, які можна формально об’єднати у два основних:

– розробка законодавчої бази в області трансферу технологій і розробка державної політики в сфері комерціалізації результатів інтелектуальної діяльності за рахунок коштів державного бюджету України.

– розвиток інфраструктури українського ринку технологій шляхом формування основних ринкових механізмів і залучення підприємств до роботи над існуючою інтелектуальною власністю, створеною в результаті виконання державних науково-технічних програм.

Приріст обсягів збуту і прибутків має місце на тих підприємствах, які впроваджують технологічні та організаційні новації, тобто в теперішніх умовах актуальним є бажання підприємств своєчасно виявляти тенденції розвитку ринку і просувати на ньому нові високоякісні товари, орієнтовані на задоволення сучасних і майбутніх потреб та бажань споживачів.