Передача прав на об’єкти інтелектуальної власності.

Якщо правовласник не передбачає використовувати об’єкти інтелектуальної власності у власному виробництві чи розпочати новий бізнес або створити спільне підприємство, він може передати повністю або частково права власності на об’єкт інтелектуальної власності іншій фізичній або юридичній особі.

Майнові права на об’єкт права інтелектуальної власності є сукупністю права володіти, користуватися і розпоряджатися цим об’єктом.

Продаж прав у повному обсязі здебільшого проводиться через договір купівлі-продажу як договір обмінної угоди, за яким у результаті передачі права власності на об’єкт інтелектуальної власності (продажу охоронного документа – патенту або свідоцтва) власник як сторона, яка продає, втрачає всі майнові права на нього. Тобто якщо продано патент на винахід, то він перереєстровується на ім’я нового правовласника і до останнього переходять всі майнові права на цей об’єкт.

Але частіше передається лише право користування об’єктом інтелектуальної власності.

Власник прав на будь-який об’єкт промислової власності (ліцензіар) може продати ліцензію (видати дозвіл на користування об’єктом інтелектуальної власності) будь-якій особі (ліцензіату), якщо він не хоче або не в змозі використовувати відповідний об’єкт.

Продаючи ліцензію переслідують мету отримати прибуток, не втрачаючи капіталу на виробництво та освоєння ринку. Продаж ліцензії – це шлях впровадження технології на ринку без продажу товарної продукції. Доходами від продажу ліцензій юридичні або фізичні особи покривають свої витрати на наукові дослідження.

Придбання або продаж ліцензії є діловою угодою. Факт продажу або купівлі ліцензії юридично оформляється ліцензійним договором, який відрізняється від інших договорів купівлі-продажу тим, що продається або купується нематеріальний об’єкт. Ліцензіат отримує право на використання об’єкта інтелектуальної власності лише на обумовленій ліцензійним договором території та на певний термін.

Об’єктами ліцензійних угод можуть бути:

– авторські права;

– програми для ЕОМ і бази даних;

– товарні знаки;

– патентні права;

– ноу-хау, інжинірингові послуги тощо.

У залежності від обсягу прав, що передається, за діючим Цивільним кодексом України розрізняють: виключну, одиничну і невиключну ліцензії.

– Виключна ліцензія видається тільки одній особі і виключає можливість використання ліцензіаром об’єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обумовлена цією ліцензією. При наданні виключних прав застосовується тріада правочинностей – володіння, користування і розпорядження. Ця ліцензія найбільш вигідна для ліцензіата, оскільки вона надає йому можливості для використання предмета ліцензії з найбільшою для себе вигодою.

–Одинична ліцензія також видається тільки одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об’єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості використання ліцензіаром цього об’єкта в даній сфері.

–Невиключналіцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об’єкта права інтелектуальної власності й видачі ним іншим особам ліцензії на використання цього об’єкта в даній сфері.

Чинне законодавство України про промислову власність містить ще одну – так звану відкриту ліцензію, за якою власник патенту (свідоцтва) на об’єкт промислової власності (крім патентів на секретні об’єкти промислової власності) має право подати до Установи заяву для офіційної публікації про готовність надання будь-якій особі дозволу на використання запатентованого об’єкта промислової власності. Тобто власник патенту оголошує відкриту ліцензію для будь-якої особи, яка забажає скористатися цим запатентованим об’єктом. Для стимулювання відкритих ліцензій у законодавстві встановлена певна пільга для власників патентів – збір за підтримання чинності патенту в такому разі зменшується наполовину, починаючи з року, наступного за роком публікації такої заяви.

За ліцензійним договором завжди передбачається виплата певної грошової винагороди ліцензіару. У більшості випадків продаж ліцензії здійснюється за розрахунковою договірною ціною з орієнтиром на ціни внутрішнього та зовнішнього ринків. Основними видами ліцензійних платежів є роялті, паушальний та комбінований платежі.

Роялті – вид платежів, який платить ліцензіат ліцензіару протягом усього терміну дії ліцензійного договору чи як відсоток від суми прибутку чи суми обороту від випуску продукції або диференційованої ставки з одиниці ліцензійної продукції.

Паушальний платіж – це виплата ліцензіарові визначеної зафіксованої в договорі суми ще до початку масового випуску ліцензійної продукції.

Комбіновані платежі – найбільш поширені та передбачають виплату ліцензіару ліцензіатом первинного сталого платежу до початку виробництва та збуту ліцензійної продукції з подальшою виплатою залишку розрахункової ціни ліцензії як роялті після того, як буде налагоджено виробництво ліцензійної продукції. Таким чином, ліцензіар має можливість отримувати відрахування від реального доходу ліцензіата протягом усього терміну дії ліцензійного договору.

Патентовласник може отримати додатковий прибуток від використання свого об’єкта інтелектуальної власності за рахунок платежів за договором франшизи (в Україні – це договір комерційної концесії).

Договір комерційної концесії

За договором комерційної концесії одна сторона (правовласник) зобов’язується надати другій стороні (користувачеві) за платню (роялті) право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг.

Договір комерційної концесії є одним із новітніх договірних інститутів у цивільному праві України. У світовій практиці відповідний інститут має назву «франчайзинг» (фр. franchissage – пільга, привілей).

Суть відносин, що виникають внаслідок договору комерційної концесії полягає в тому, що одна сторона передає іншій стороні за платню на певний строк чи безстроково права на використання торговельної марки, фірмового найменування, ноу-хау тощо, надає їй консультаційну чи технічну допомогу у виробництві і реалізації продукції, виконанні робіт і наданні послуг. Така схема дає великим компаніям можливість розширювати ринки збуту, а маленьким та середнім – ефективно здійснювати підприємницьку діяльність, використовуючи при цьому засоби індивідуалізації, ноу-хау, репутацію та діловий досвід перших.

За розподілом прав і обов’язків у зобов’язанні, що виникає за ним, договір є двостороннім – права і обов’язки мають обидві сторони.

За способом укладення договір комерційної концесії є консенсуальним – він вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов.

Сторонами у договорі виступають суб’єкти підприємницької діяльності.

Договір комерційної концесії є самостійним видом цивільно-правового договору (а не різновидом ліцензійного договору).

Предмет договору.

За юридичною метою договір комерційної концесії спрямований на передання права користування комплексом прав, що належать правовласнику.

До комплексу прав належать:

– право на використання об’єктів права інтелектуальної власності.

– право на використання комерційного досвіду та ділової репутації.