Вдосконалення процесів передачі об’єктів інтелектуальної власності

Останнім часом на державному рівні здійснено низку важливих заходів, спрямованих на підтримку та розвиток науково-технологічної сфери [6-8], проведено значну роботу щодо уточнення пріоритетних напрямків розвитку науки та інноваційної діяльності в Україні [9,10]. Але в Україні ще не створено законодавство у сфері комерціалізації науки, яке б ефективно працювало, не розроблено конкретні законодавчі нормативи щодо функціонування ринку. Найважливіші компоненти інфраструктури інноваційного ринку тільки починають формуватися, зокрема венчурний капітал, венчурне фінансування малого бізнесу, сучасні форми кооперації інноваційного бізнесу (технополіси і технопарки), система державної підтримки інноваційного підприємництва [11,12].

Реалізація державних заходів значною мірою сприяла появі позитивних тенденцій у науково-технологічній сфері: уповільнилися темпи скорочення кадрового потенціалу, збережені провідні наукові школи з багатьох сучасних напрямів природничих і технічних наук, збільшуються обсяги виконаних наукових робіт та реалізованої науково- технологічної продукції, зростає винахідницька активність, відбувається поступове становлення ринку інтелектуальної власності, почала зростати кількість підприємств, що використовують високі технології для свого інноваційного розвитку.

Вибір оптимальних форм державного впливу на процес передавання технологій може сприяти успішному впровадженню нововведень, або навпаки - призводити до гальмування цього процесу. Тому в багатьох країнах існує спеціальне регулювання процедури передавання технології. Зокрема шляхом [11]:

- створення системи стимулів для автора, винахідника, що мають прискорювати роботу з нововведеннями;

- установлення особливого режиму використання наукових результатів за державними контрактами;

- державної підтримки інноваційної діяльності, пільгового оподаткування, кредитування;

- вироблення курсу політики щодо імпорту та експорту технологій;

- створення інфраструктури передавання технологій (інформаційні служби, технологічні інкубатори, технопарки).

Процес передавання технологій має бути обов'язково пов'язаний з їх комерціалізацією, яка є неодмінною умовою становлення виробництва наукомісткої конкурентоспроможної продукції, просування її на внутрішньому та зовнішньому ринках.

За даними Держкомстату України, наукомісткість промислового виробництва України не перевищує 0,3%, що в 10-20 разів менше загальноприйнятого світового рівня. Сьогодні понад 90%) продукції, що виробляється в Україні, не має відповідного науково-технологічного забезпечення, а на світовому ринку високотехнологічної продукції частка вітчизняної наукомісткої продукції складає лише 0,1%) проти 36%, які мають США, 40%о - Японія, 10% - Німеччина.

В даний час інноваційна діяльність в Україні характеризується значним науково-технологічним потенціалом і низькими показниками інноваційної активності. Накопичений роками науковий потенціал України не використовується а підприємствами.

Досвід високорозвинутих країн показує, що ключовим фактором економічного зростання, підвищення ефективності економіки є впровадження у виробництво прогресивних технологічних інновацій. За розрахунками експертів, технологічні інновації забезпечують майже 50% ефективності ринкової економіки.

В нашій країні існує безліч проблем і перешкод для ефективного впровадження новітніх технологій. Для того, щоб всі прогресивні технології могли перетворитися з науково- дослідних, експериментальних розробок в реалізований інноваційний проект, необхідно забезпечити комерціалізацію інтелектуальної власності і оцінити ефективність від її впровадження, що зумовлює зростання економічного ризику.

Аналіз інноваційної активності промислових підприємств показав, що існує ряд факторів, які гальмують інноваційну діяльність: нестача власних коштів (79,5%); значні витрати на нововведення (57,1%); недостатня фінансова підтримка держави (54,3%); високий економічний ризик (40,7%); недосконалість законодавчої влади (38,7%); тривалий термін окупності нововведень (38,2%); відсутність коштів у замовника (32,1%) [13].

У переліку факторів, що стримують впровадження інновацій, відсутня проблема наявності готових до впровадження сучасних вітчизняних наукових розробок, відповідної конструкторської чи технологічної документації.

В Україні завжди розроблялось багато технологій, але не було технології просування розробок у виробництво. Світова практика сьогодні показує, що із 100 розробок прикладного характеру, які мають мету перетворитись у конкурентоздатний товар, до ринку доходять 5-6, а приносять економічний ефект половина із них. Тому потрібний механізм відбору розробок, які можна комерціалізувати. В даний час важливим фактором є швидкість реалізації інновацій. Необхідно ще на стадії НДДКР визначати комерційний потенціал розробок, зосередити необхідні ресурси (обов’язково з залученням приватного капіталу), забезпечити менеджмент проектів.

Набирає темпи процес залучення вищих навчальних закладів України до виконання інноваційних проектів та створення технологічних парків. Так, з 2002 року вже існує технопарк «Київська політехніка», в 2003 році створено технопарк «Текстиль», також в цьому році на базі Національного університету харчових технологій утворено «Агротехнопарк». Крім того, вищі навчальні заклади входять до складу інших діючих технопарків як їхні учасники. Так, Вінницький Національний медичний університет входить до складу технопарку «Український мікробіологічний центр синтезу та новітніх технологій», Сумський державний університет і Сумський державний педагогічний університет до складу технопарку «Наукові і навчальні прилади», Херсонський державний технічний університет до складу технопарку «Текстиль».

Доцільно створити технологічні парки у більшості вищих технічних навчальних закладах України. Таке залучення до інноваційної діяльності вищих закладів освіти створює додаткові умови для активного використання наробок вчених вузів.

Специфіка наукових розробок вчених вузів така, що більшість із них закінчується без завершення всіх фаз повного інноваційного циклу - на стадії фундаментальних, прикладних досліджень, інколи - виготовленням експериментального взірця. Багато вчених і творчих колективів продовжують проводити прикладні експериментальні дослідження, орієнтуючись лише на наявний науковий наробок і академічний інтерес.

Конкурентоздатність розробки, її потенціальний економічний ефект, потреба в регіоні - ці вимоги залишаються поза увагою. Недостатнє бюджетне фінансування науково- технологічної діяльності в даному випадку справляє позитивний вплив на зміну парадигми вченого і спонукає його шукати більш ефективних шляхів і способів проведення наукових досліджень і застосування результатів. Реальним вирішенням цього питання є комерціалізація науки, здатність заробляти кошти на реалізації інтелектуальної власності. Необхідна більш тісна співпраця науки з виробничою сферою, налагодження маркетингових досліджень для виконання наукових робіт. Без реалізації всіх о етапів інноваційного циклу неможливе перетворення новини в нововведення, яке забезпечує транспортування наукових знань із вузу в економіку країни, здійснює технологічний трансфер. Така специфіка вимагає створення у вузі інноваційної структури, яка надавала б можливість комерціалізації науково- технологічної продукції.

Успішна робота в рамках даної пропозиції, орієнтованої на споживача, вимагає виконання декількох умов.

Перша -моніторинг кон’юнктури регіонального ринку наукомісткої продукції і послуг. Дискретний принцип контролю ринку і його змін все більше поступається за ефективністю постійному моніторингу і аналізу, що дає можливість оперативно реагувати на зміни ринкової ситуації. На сучасному ринку, який швидко змінюється, традиційний процес розробки нових товарів - від ідеї, створення прототипу і тестування ринку до запуску в продаж - оцінюється спеціалістами як повільний, несприятливий і ризиковий. Альтернативою стає процес постійного виношування інновацій на основі поточного моніторингу ринкових потреб і діяльності конкурентів.

Друга умова - організація моніторингу інноваційних можливостей вузів і НДІ в регіоні. Таке двостороннє дослідження ринку і можливостей їх задоволення тим чи іншим суб’єктом інноваційної діяльності дозволить оптимізувати процес організації і виробництва інновацій.

Ще однією необхідною »умовою є наявність адміністративних і фінансових ресурсів для стимулювання перспективних інноваційних розробок і переведення уваги вчених із застарілих тематик на пошук можливих шляхів реалізації нових ідей, які підказані дослідженнями ринку.

Виробництво наукомісткої продукції і її реалізація вимагають технологічного аудиту інноваційних проектів, оцінки їх економічної ефективності, проведення маркетингових досліджень, підготовки і перепідготовки кадрів.

Для організації проектного менеджменту у технічному вузі необхідно створити науково-технологічний парк, який би включав в себе вищеперераховану мережу інноваційних структур, а також бізнес-інкубатор для комерціалізації інноваційних проектів і послуг. Формування в структурі технопарку мережі малих інноваційних підприємств (юридичних осіб; без повноважень юридичної особи) дозволить створити пільгові умови для комерціалізації розробок будь- якого рівня з врахуванням інтересів вчених і вузу, оперативно керувати об’єктами інтелектуальної власності без обмеження права всіх зацікавлених сторін.

Особливої уваги менеджменту заслуговують наукомісткі розробки, в яких наукова компонента міститься в методології, методиці і не може бути реалізованою у вигляді виробу чи алгоритму. Така складність процесу впровадження може бути розв’язана шляхом збереження малого підприємства, яке надає послуги, в інфраструктурі вузу з усіма тісними, налагодженими зв’язками між вченим і менеджментом.

Вузу необхідно розробити пакет документів, який дозволить вести взаємодію з фізичними і юридичними особами по реалізації інноваційних проектів, випуску наукомісткої продукції і наданню послуг в науково - технологічній сфері, в тому числі з використанням об’єктів інтелектуальної власності. Список документів розмістити на сайті технопарку вузу, тексти надавати безкоштовно за заявкою, форму якої також розмістити на сайті.

Якщо з’явиться (або формується в процесі маркетингу) зацікавленість промислових підприємств у створеному вузом продукті або послузі, то для забезпечення їх комерційного випуску на даному етапі інноваційного проекту уже можливе передавання прав на об’єкт інтелектуальної власності підприємству. Можливим варіантом є надання підприємству виключної ліцензії на випуск продукції чи надання наукомісткої послуги або перехід менеджменту проекту на підприємство, яке знаходиться в бізнес-інкубаторі для комерціалізації ОІВ. Вчений, носій інновації, залишається в вузі, розвиває свій науковий і творчий потенціал, продукує нові знання і ідеї, в тому числі перспективні з точки зору комерціалізації.

Треба зазначити, що для генерування ідей необхідним є створення сприятливих умов, а також здатність винахідника генерувати ідеї визначеного рівня значимості та трансформувати їх у технічні рішення, що обумовлюється творчим потенціалом автора. За підрахунками, що були проведені в УкрІНТЕІ наприкінці 90-х років, для формування однієї життєздатної ідеї необхідно розробити від 10 до 60 взаємопов’язаних ідей.

Для реалізації ринково-орієнтованого підходу до інноваційної діяльності доцільним є створення нового структурного підрозділу вузу - відділу трансферу технологій, так як з’явився новий сектор ринку - підприємства, об’єктом діяльності яких стає інтелектуальна власність. Це - компанії з трансферу технологій, освоєння і впровадження інновацій, ліцензування та комерціалізації прав інтелектуальної власності.

Особливі вимоги пред’являють до рівня підготовки спеціалістів даного відділу. Спеціаліст з організації інновацій в науково-технологічній сфері має бути одночасно носієм наукового, проектного і соціально-інженерного мислення, що потребує від вузу розвитку нових форм і змісту освіти.

Розрізняють два підходи до втілення результатів наукових досліджень і розробок: комерційні (маркетингові) і наукові. В інноваційній діяльності застосовується до комерціалізації інновацій науковий підхід. Згідно даної моделі, вчені, які здійснили розробку наукомісткої продукції, реалізують її на ринку в якості об’єкта інтелектуальної власності, використовуючи при цьому методи науково-технологічного підприємництва. На відміну від маркетингової схеми покупець технології, а не її розробник, бере на себе витрати на виробництво і маркетинг інновації і несе повну відповідальність за комерційний успіх. У випадку невдалої або некоректної комерціалізації нової технології у цьому варіанті фінансові втрати несе не тільки виробник, але і розробник інновації. Майбутній ліцензіат може виявитись неплатоспроможним і ліцензіар не отримає роялті від реалізації технології, на які розраховував [14].

При вивчені ринку потенційних покупців нової технології ліцензіару слід також особливо проаналізувати комерційну сторону питання. Для успішної комерціалізації інновацій одним із важливих факторів може стати оцінка фінансово-інноваційних можливостей підприємства, що дозволить підвищити ефективність залучення нової технології в господарський обіг, а ліцензіару одержати роялті.

Необхідно визначити, що для сфери науково-технологічної діяльності України притаманним є вкрай нерівномірний розвиток інноваційної інфраструктури. Практично відсутні такі її складові, як біржі науково-технологічних розробок, інноваційних проектів і науково-технологічних інновацій. У законі України «Про інноваційну діяльність» основний наголос зроблено на створенні контрольованих державою технопарків. Питання розвитку малого і середнього інноваційного бізнесу залишилося поза увагою. У зародковому стані знаходяться такі необхідні елементи як венчурний капітал, страхування інноваційних ризиків тощо. Важливими елементами інфраструктури інноваційної сфери є такі організаційні форми інноваційного підприємництва, як регіональні бізнес-структури, науково-освітні центри, технопарки, консалтингові фірми і бізнес-інкубатори.

Подальше вдосконалення інфраструктури має бути орієнтоване на вирішення завдань законодавчого та організаційно-економічного забезпечення створення і розвитку загальнонаціональної системи трансферу технологій з урахуванням проблем як регіонального, так і міжнародного переміщення технологій.

Комерціалізація науково - технічних розробок в університеті

Зростаючий інтерес до використання нових технологій і інноваційних продуктів в Україні, які є результатом наукових відкриттів і винаходів вчених, студентів і аспірантів університетів, а також розширення інформаційного простору і «» можливостей обміну інформацією, створюють умови для більш активного залучення і використання їх науково-технологічного і інноваційного потенціалу.

Аналіз тенденцій розвитку України, досвід функціонування провідних зарубіжних дослідних університетів показують, що в даний час відбувається зміна ролі і суспільної місії університетів. Це виражається в їх зростаючому значенні як центрів провідної науки і вищої освіти, як дуже важливих суб'єктів інноваційної діяльності

Однією з умов ефективної реалізації стратегічного бачення розвитку сучасних університетів як інтегрованих навчально- науково-виробничих інститутів має бути наявність в університеті єдиної внутрішньої політики в області створення і використання результатів інтелектуальної діяльності.

Основними внутрішніми нормативними документами регулювання процесу створення і використання інтелектуальної власності і комерційної таємниці вузу має бути «Положення про діяльність університету в області інтелектуальної власності» і «Положення про комерційну таємницю університету». Два цих документи повинні враховувати чинне українське законодавства, що дозволить регулювати процес управління інтелектуальною власністю вузу, понизити можливість виникнення конфлікту інтересів між вузом як роботодавцем і авторами науково-технічних розробок (НТР), що часто виникає при комерційному використанні створених ними винаходів.

«Положення про діяльність університету в області інтелектуальної власності» має ставити своїм завданням упорядкування процесу створення, правової охорони і залучення до цивільного обігу інтелектуальної власності , захищати законні права і інтереси університету і розробників (авторів). «Положення про комерційну таємницю університету» має регулювати відносини, пов'язані з віднесенням інформації науково-технічного характеру до комерційної, з охороною її конфіденційності в цілях попередження недобросовісної конкуренції і забезпечення балансу інтересів власника інформації, яка являє собою комерційну таємницю, і інших учасників відносин на ринку товарів, робіт, послуг, передачі такої інформації.

Комерціалізація результатів НДДКР - це послідовний процес: від появи ідеї до впровадження інноваційного продукту на ринку. На кожній стадії процесу розвитку НТР університет має надавати сервісну підтримку, необхідну для успішної комерціалізації створених в ньому технологій і розробок.

Послідовність комерціалізації в університеті науково- технічних розробок передбачає:

- інвентаризацію результатів інтелектуальної' діяльності і об'єктів інтелектуальної власності;

- технологічний аудит;

- підготовку технологій до просування на ринок і комерціалізації;

- маркетинг технологій;

- супровід операцій передачі прав на використання об'єктів інтелектуальної власності і комерційної таємниці (ноу-хау), реалізації інноваційних проектів.

З метою виявлення і постановки на облік інформації про отримані в університеті результати НДДКР необхідно регулярно проводити інвентаризацію результатів науково-технічної діяльності. Інформація представляється авторами НТР у вигляді заповненої форми інвентаризаційної анкети, до якої вносяться відомості про винахід, необхідні для попередньої оцінки його патентоспроможності і комерційного потенціалу. У випадку, якщо винахід відповідає вимогам патентоспроможності, НТР присвоюється інвентарний номер, відомості про розробку заносяться в базу даних технологій і розробок університету. При розробці вказаної форми приймається до уваги те, що інформація, яка міститься в ній, повинна нести базові дані про НТР, необхідні для проведення наступної стадії технологічного аудиту. Інвентаризаційна анкета складається так, щоб забезпечити простоту і зручність заповнення її розробниками. Інвентаризаційна форма має містити такі розділи: назва розробки; короткий опис розробки; ключові слова; .дата 0 початку робіт з тематики НДР, в рамках якої створена НТР; джерела фінансування при створенні НТР; перелік публікацій, публічних виступів, презентацій НТР на виставках з вказівкою дати і місця за останній рік; правовий захист НТР; інформація про охоронні документи; технічний рівень; підприємства - потенційні користувачі НТР; інформація про розробників; пропозиції по доведенню розробки до стадії комерційного використання; інформація про респондента, який заповнив анкету.

На стадії технологічного аудиту визначається комерційний потенціал НТР, встановлюється ступінь їх пріоритетності. З цією метою проводяться інтерв'ю з авторами розробок, в ході яких ще раз уточнюються відомості, отримані від них на стадії інвентаризації, а також збирається додаткова інформація, необхідна для проведення оцінки комерційного потенціалу і ранжування НТР.

На основі результатів проведених технологічних аудитів з урахуванням висновків експертів готуються підсумкові зведені звіти, що містять докладну інформацію про стан, рівень і стадію розробок, конкурентні переваги, наявність правового захисту, написані і плановані публікації, джерела фінансування НДДКР, області застосування, потенційних замовників, існуючих промислових партнерів. По кожній розробці складається висновок про її інтегральний комерційний потенціал і ступінь пріоритетності (висока, середня, низька), а також план заходів з вказівкою термінів і відповідальних, за виконання робіт по комерціалізації НТР.

Для вибору найбільш пріоритетних робіт для комерціалізації необхідно розробити методику експрес-оцінки комерційного потенціалу НТР, яка дає можливість проранжувати всі НТР за ступенем їх готовності до промислового використання. На основі некількісних показників ступеню готовності НТР проводиться оцінка в балах. Пріоритетність НТР визначається шляхом ранжування значень отриманих підсумкових оцінок. Підсумкова оцінка включає сумарну оцінку розділів, що заповнюються експертами в процесі проведення технологічного аудиту. Оцінка НТР проводиться за вибраними індикаторами, які згруповані в 5 розділів згідно анкети технологічного аудиту, яка включає питання експрес-оцінки.

Перший розділ «Опис технології» дозволяє оцінити ступінь готовності НТР: науково-технічну новизну НТР - наявність покращених характеристик (кількісних і якісних), що показують переваги перед альтернативними рішеннями і інноваційну спрямованість; необхідність залучення і ступінь доступності третьої сторони для завершення НДДКР і доведення НТР до промислового рівня.

У другому розділі проводиться оцінка стану правового захисту НТР, наявність і належність виняткових прав на об'єкт інтелектуальної власності, а також виявляється можливість претензій на інтелектуальну власність з боку третіх осіб.

У розділі «Промислове застосування» оцінюється можливість промислового використання НТР. Вищу оцінку НТР може отримати, якщо для неї визначені області застосування, у розробників є контакти з підприємствами, на яких може бути упроваджена НТР, або у розробників є досвід успішного впровадження у виробництво.

Розділ «Маркетинг» дозволяє провести комплексну оцінку продукту, який буде вироблятися на базі створеної НТР/технології, хто буде споживачем продукту, яку нішу займе даний продукт. Визначається ступінь знайомства споживачів з тим способом рішення задачі, який пропонує технологія, співвідношення прогнозованого обсягу продажу до загального обсягу продажу на ринку. У цьому ж розділі оцінюється відкритість ринку - тип ринку, розмір і кількість учасників на даному ринку, динаміка розвитку видів діяльності.

Заключний розділ «Макроекономічне оточення» дозволить проаналізувати відповідність НТР/технології вимогам технічної безпеки, законам і стандартам держав, де буде застосовуватися НТР/технологія. Визначається, наскільки державна політика сприяє успішному впровадженню НТР/технології, можливість залучення додаткових фінансових ресурсів з бюджетних і позабюджетних джерел для доведення НТР/технології до стадії промислового застосування. Також оцінюється вплив політики держави на комерціалізацію НТР/технології на міжнародному ринку (тарифи, спільне фінансування підприємств, критичні і подвійні технології, передавання інтелектуальної власності).

Кожен індикатор може мати певну кількість рівнів оцінки(0- низький рівень, 10 - високий рівень). Індикатори експрес-оцінки підбираються так, щоб дати повне системне уявлення про можливість успішної комерціалізації НТР. У випадку, якщо НТР отримує мінімальну оцінку по одному з індикаторів, це може говорити про підвищену складність комерціалізації (наприклад, це відноситься до питання про належність НТР до технологій подвійного призначення).

По кожній НТР, відібраній для просування на ринок, визначаються: форма і порядок правового захисту; форма комерціалізації (надання ліцензії, продаж патенту, створення малого підприємства ); ліцензійна стратегія (вид ліцензії, територія і термін дії); стратегія маркетингу.

Маркетинг НТР - це етап, на якому проводиться робота з підготовки і подачі заявок на отримання охоронних документів, оформлення об'єктів комерційної таємниці, проводяться техніко-економічні розрахунки, готуються комерційні пропозиції, пакети рекламно-інформаційних матеріалів. На стадії маркетингу НТР здійснюється просування розробок на ринок. Пошук потенційних партнерів проводиться відповідно до заходів, визначених стратегією маркетингу. Успіх комерціалізації НТР в кожному випадку визначається не тільки ступенем їх новизни і готовності до комерціалізації, але і використанням найбільш ефективних інструментів просування їх на ринок, здатністю адаптуватись до потреб споживачів.

Особливістю є також те, що при просуванні на ринок НТР звертається велика увага на переваги, основні характеристики і нові споживчі властивості, запропонованих до використання НТР. Для реалізації основного завдання маркетингу НТР - пошуку і залученню бізнес-партнера - використовуються спеціальні інструменти для просування їх на ринок. До основних інструментів інноваційного маркетингу належать: відвідування підприємств; телефонне опитування; розміщення інформації про НТР в газетах, спеціалізованих журналах; виступи на телебаченні і радіо; розміщення інформації про НТР на веб-сайтах, Інтернет базах даних, електронних каталогах; проведення виїзних семінарів на підприємствах з презентацією НТР; презентація НТР в ході науково-технічних виставок і інноваційних салонів; проведення презентацій на тематичних конференціях; участь в тендерах; розсилання інформації про розробки, комерційних пропозицій.

Ефективність реалізації інноваційного проекту в значній мірі залежить від правильної оцінки перспектив комерціалізації науково-технічної розробки (НТР), а також забезпечення відповідного супроводу проекту на всіх етапах інноваційного проекту. На сьогоднішній день можна виділити дві основні форми комерціалізації НТР вузу - це створення малого інноваційного підприємства (МІП) і продаж ліцензії на використання інтелектуальної власності, виняткове право на яку належить вузу, вже існуючому підприємству.

При передаванні технологій вузу промисловому підприємству однієї з ключових проблем є проблема взаємозв'язку організацій вузівської науки з виробничим сектором, яка у свою чергу трансформується в проблему сприйняття підприємством новин в цілому. У разі успішного проведеного маркетингу НТР фахівцями університету проводяться переговори з потенційними ліцензіатами і інвесторами, здійснюється вибір стратегічного партнера, при необхідності проводяться випробування розробки, здійснюється оформлення ліцензійних договорів і моніторинг їх виконання (контроль за виконанням умов договору, дотриманням періодичності і величини ліцензійних платежів, виплатою винагород авторам винаходів і ін.).

В даний час важливе значення має створення малих інноваційних підприємств (МІП), на базі яких НТР можуть бути відпрацьовані і доведені до рівня промислового застосування, що істотно підвищує їх привабливість для подальшого впровадження на крупному промисловому підприємстві; при цьому зберігається можливість самостійного розвитку МІП до рівня середнього або крупного підприємства.

При супроводі фахівцями університету реалізації інноваційних проектів у формі створення малого підприємства форми підтримки залежать від стадії, на якій знаходиться проект.

Можна виділити наступні етапи реалізації інноваційних проектів створення МІП:

1.Етап дослідно-конструкторської розробки (ДКР).

2.Етап визначення ринкових можливостей.

3.Доорганізаційний етап.

4.Етап організації виробництва.

5.Етап стійкого розвитку.

Такий порядок комерціалізації науково-технічних розробок дозволить системно організовувати процес передачі НТР у високотехнологічні галузі економіки і характеризувати його як достатньо ефективний у сучасних умовах.