Роль і вплив інтелектуального капіталу в сучасній економіці

Світовій економіці, як і будь-якій іншій системі, властивий розвиток і просування вперед. В даний час на зміну індустріальному і постіндустріальному укладам приходить період науки або знань. Це виявляється, перш за все, підсиленням ролі нематеріальних активів і розширеному інвестуванні в інтелектуальний капітал.

Світовий і передовий вітчизняний досвід показує, що в сучасній конкурентній боротьбі йде змагання не стільки за володіння капітальними ресурсами і матеріальними цінностями, скільки за здатність до розробки і впровадження інновацій. Форсований і масштабний розвиток нових технологій призводить до того, що у всьому світі економічне зростання все більше і більше визначається тією часткою продукції і обладнання, яка містить прогресивні знання і своєчасні рішення. Сучасні джерела економічного росту: капітал - 34%, технологія - 39%, робоча сила 27% [1].

Безперервне освоєння нових технологій - один із пріоритетних напрямів розвитку для суб'єктів господарювання розвинутих країн. У сучасних умовах корпоративними інтересами стають самостійне здійснення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, створення власної науково- технічної і експериментальної бази, постійний моніторинг фундаментальних і прикладних досліджень, генерування і ефективне використання нових наукових знань, повна інтеграція науки і виробництва. В літературі цю тенденцію називають переходом до НДДКР 4-го покоління.

Сьогодні фірми, на відміну від періоду індустріалізації, відстежують появу нових наукових знань ще на етапі проведення фундаментальних досліджень і прагнуть першими одержати позитивні результати в своє розпорядження.

Існуючий на сьогодні методичний апарат вияву світових та вітчизняних тенденцій розвитку науки і техніки на базі аналізу масивів документів можна звести до таких п’яти методів [ 2]:

- метод структурно-морфологічного аналізу, який призначений для вияву внутрішнього складу предметної галузі, фіксації появи принципово нових розробок (ідей технічних рішень, тощо), що дозволяє обгрунтовано формувати стратегію НТП на підгалузевому рівні;

- метод визначення характеристик активності публікацій. Його специфіка пов’язана із тим, що потік документів поводить себе як система, підкорюючись циклічному розвитку; відслідковуючи ці цикли, можна визначити, на якому етапі життєвого циклу знаходиться предметна галузь в тій або іншій державі. Це дає змогу пропонувати коректні рекомендації з формування НТП на галузевому рівні;

- метод, який базується на виявленні груп патентних документів з сімейством патентів-аналогів великої потужності (метод патентів-аналогів). Його суть виходить з того, що патентують за кордоном тільки ті ідеї, які мають практичну значущість. Тому, виявляючи напрями, в яких потужність патентів-аналогів зростає скоріше, вдається тим самим встановлювати напрямок діяльності провідних підприємств у розвитку виробничого потенціалу;

- метод термінологічного та лексичного аналізу. Термінологічний аналіз базується на припущенні, що при використанні дослідниками ідей з інших сфер знань відбувається зміна термінологічного апарату. Це пов’язано з великими структурними зрушеннями, які початково не відслідковувались ніякими іншими методами. Тому метод термінологічного аналізу дозволяє виявити зародження принципових інновацій на ранніх етапах та спрогнозувати спрямованість очікуваних змін. Лексичний аналіз текстів аналогічний термінологічному аналізу; відмінність лише у тому, що розглядаються не конкретні терміни, а словосполучення (лексичні одиниці);

- метод показників базується на тому, що кожна технічна система описується набором показників, які в міру науково- технологічного прогресу удосконалюються, що відображається у документах. Вивчаючи динамічні характеристики показників технічних систем, можна отримати чітке уявлення про тенденції, які є в світовій і вітчизняній практиці та у наукових пошуках .

Доля інтелектуального капіталу в сумарному показнику капіталізації середнього сучасного високотехнологічного підприємства досягла 85%. При цьому самими цінними знаннями є ті, що можуть мати форму інтелектуальної власності в вигляді винаходів, промислових взірців, товарних знаків, програм для ПК і баз даних тощо. Таблиці 14.1-14.2 показують, як зростає число учасників інноваційної діяльності. Якщо на перших порах для успішної розробки і впровадження нових технологій досить було обмежитися залученням учених, інженерів-конструкторів і виробників, то з часом в процес генерації, селекції і реалізації інноваційних ідей стали залучатися маркетологи, постачальники сировини і матеріалів, споживачі, іноді акціонери і стратегічні партнери. Основним прийомом тут стає інтеграція маркетингу і наукових досліджень, встановлення взаємозв'язку і взаємодії між функціями НДДКР і клієнтами.

До складу зацікавлених сторін можуть іноді входити навіть конкуренти. Практиці відомі випадки укладення інноваційних угод між суперниками, коли дві компанії об'єднують свої зусилля по просуванню одного продукту і, тим самим, намагаються загальними зусиллями застерегти себе від дій третіх конкурентів.

Як показує практика, методи управління інноваціями динамічно ускладнюються. На перших етапах для успішного впровадження і використання науково-дослідних розробок в комерційних цілях досить було відкрити лабораторії і поставити на її чолі досвідченого ученого (таблиця 14.1).

Таблиця 14.1

Еволюція принципів управління НДДКР

Сьогодні для інноваційного розвитку недостатньо обмежитися знаннями учених і винахідників. Сучасним споживачам потрібні не нові знання, їм необхідні нові можливості і нові вигоди. Тому генерацію, селекцію і реалізацію інноваційних ідей необхідно здійснювати на основі портфельних матриць, аналізу конкурентоздатності, життєвого циклу, дисконтованого грошового потоку. При цьому основна увага має бути направлена на задоволення прихованих потреб і створення базисних інновацій, які реалізують крупні науково-технологічні розробки і стають основою формування технологій нового покоління, відсутніх аналогів у вітчизняній і світовій практиці (табл. 14.2).

Науково-технологічна сфера починає активно впливати на загальну стратегію бізнесу. Умови конкуренції раніше дозволяли здійснювати періодичні інвестиції в НДДКР, зараз фінансування науково-дослідної діяльності неодмінно будується на постійній основі, в тісній взаємодії з іншими підрозділами підприємства.

Фірми, які мислять стратегічно сьогодні, для ефективного інноваційного розвитку до складу корпоративного управління вводять спеціальні наукові ради. За кордоном ефективною стала практика введення до складу топ-менеджерів головного директора по інноваціях (Chief Innovation Officer — CINO) або головного наукового співробітника (Principal Scientist). При цьому відділи НДДКР, стратегічного розвитку, конкурентної розвідки, патентно-правові і ліцензійні підрозділи стають невід'ємною часткою загальної корпоративної структури як необхідні елементи в процесі створення перспективної конкурентоспроможності.

Таблиця 14.2

Еволюція принципів управління НДДКР

Якщо порівнювати традиційну і нову системи управління підприємствами, то раніше формулу виробництва можна було визначити як „капітал + праця”, то сьогодні - як „капітал + НДДКР”.

Потенціал НДДКР все більше привертає увагу керівників у всіх видах діяльності розвинених країн. Для них інновації сьогодні - це вчорашня нафта і золото. Багато хто вже усвідомив, що в майбутньому одним з основних джерел отримання прибутку в бізнесі може бути тільки розвиток НДДКР.

Для глобального пошуку інновацій і залучення нових технологій в господарський обіг транснаціональні корпорації використовують такі основні стратегії.

Пошук і купівля розроблених технологій у вчених. Передача технологій може ґрунтуватися на ліцензуванні, придбанні прав на інтелектуальну власність або маркетингових угодах. Для продавця це найпростіший спосіб комерціалізації технології. Проте такий підхід, як правило, не закладає фундаменту для постійної співпраці, майбутніх операцій або подальшого розвитку НДДКР в цьому напрямі господарювання. Недолік цієї стратегії, з погляду покупця, полягає в тому, що вона не дозволяє йому самостійно розвиватися в інноваційному плані, нарощувати технологічний досвід і акумулювати інформацію.

Довгострокове стратегічне партнерство з ученими- розробниками. Згідно цієї моделі, іноземні корпорації починають всесторонню співпрацю з місцевими (зарубіжними) науково-дослідними лабораторіями вузів. Найбільш поширена схема співпраці укладення господарських договорів з науковими установами, або підписання довгострокових контрактних угод безпосередньо з ученими-розробниками.

Створення або купівля науковр-дослідної організації. Цей усесторонній підхід до глобалізації діяльності НДДКР залучає корпорації, які прагнуть комплексного доступу до знань і можливостей зарубіжних учених. В рамках цієї стратегії крупна виробнича організація цілеспрямовано формує дослідницький підрозділ в своєму складі, об'єднуючи найбільш кваліфікованих технічних фахівців безпосередньо з підприємством і наймаючи на постійній основі наукові кадри. Такі групи орієнтовані на безпосередні потреби підприємства і ведуть свої розробки в тісній взаємодії з відділами маркетингу і стратегічного планування.

Таким чином, НДДКР впевнено виходять на глобальний рівень. До 1980-х років, НДДКР, в основному, концентрувалися на внутрішніх ринках. Починаючи з 1980-х років, наукові співробітники фірм починають активно шукати зарубіжні «кишені» з технологічним досвідом. Корпорації виявляють величезну цікавість до зарубіжних груп із спеціалізованих фірм/учених, які могли б розробити і передати нові технології. Зараз більшість великих корпорацій віддають перевагу НДДКР зарубіжних розробників. Дрібні фірми, у свою чергу, також приєднуються до таких структур для зниження витрат на НДДКР і придбання нових товарів.

В результаті такої інтеграції в світі починають активно з'являтися так звані глобальні центри знань. Транснаціональні корпорації, створюючи власні науково-технологічні центри по всьому світу, сприяють тому, що інноваційні процеси набувають інтеграційного і транснаціонального характеру.

Символами нової економіки, породженими процесами глобалізації ринків, стають також глобальні центри знань. До найбільш відомим з них відносять Силіконову долину, Окрідж, Лос-Аламос, Хемптон в США; ЦЄРН в Європі; Обнінськ, Корольов, Саров в Росії, Реховот в Ізраїлі.

В ролі основних позитивних показників української економічної дійсності іноземні фахівці називають такі:

- розвиток ринкової економіки;

- велика кількість технологій для комерціалізації, зокрема у фармацевтиці, біомедицині, аеронавтиці і ін.;

- приведення законодавства в області охорони інтелектуальної власності у відповідність з міжнародними стандартами;

- розповсюдження і узгодження спільного володіння ліцензіями із зарубіжними компаніями;

- поступове впровадження міжнародних стандартів якості, таких як 180-9000.

В даний час темпи зростання світового ринку ліцензій, за оцінками спеціалістів, більш ніж в 3,5 разу перевищують темпи зростання традиційних ринків товарів і послуг.

Сьогодні світові лідери прагнуть домінувати на ринку наукомісткої продукції. Вони формують портфель патентів з метою максимального закріплення за собою прав на використання винаходів в даній області. Згідно українського законодавства формула винаходу охороняється протягом дії патенту і максимально дорівнює 20 рокам. В даній ситуації патентне законодавство одержує верх над антимонопольним і виступає одним з ефективних способів створення довгострокової конкурентоспроможності.

Середовище і умови зовнішнього оточення, в яких функціонують науково-дослідні організації і промислові підприємства, мають найбільш суттєвий вплив на інноваційну діяльність. Одними з головних факторів, як сьогодні визначають характер і темпи технологічного розвитку корпорацій, є процеси глобалізації і ті сили, які формуються на світовому ринку інновацій.

Глобалізація - це процес інтеграції держав, ринків і технологій, який дає можливість людям, корпораціям і країнам діяти в усьому світі дальше, швидше, глибше і дешевше, ніж коли-небудь раніше. Ці процеси роблять найбільш значний вплив на потребу тих чи інших технологій, вони визначають і конкурентоздатність підприємств і навіть держав. Світова інтеграція викликала гостру потребу в таких областях науки, як комп'ютеризація, мініатюризація, дискретизація, супутникова комунікація, зв'язок і технології стиснення. У 1985 році більшість з сьогоднішніх інновацій. - інтернет, веб-сайти, пошукові системи, електронна пошта, електронні рахунки, факс, мобільний телефон, оптоволоконні комунікації, магнітне резонансне зображення, вінчестер місткістю декілька гігабайт - взагалі не існували. Щоб створювати подібні базисні інновації, які не мають аналогів в світі, учені об'єднуються в крупних центрах знань. Все це є яскравим проявом характерних особливостей нового інноваційного укладу економіки.

В теорії управління інноваціями можна виділити чотири головних етапи удосконалення методів управління НДДКР. Розвиток проходить таким чином, що складність прийомів і способів розробки комерціалізації інновацій, впливу нових технологій на комерційний результат діяльності підприємств, чисельність зацікавлених сторін зростає і продовжує збільшуватись з розвитком ринків, підсилення конкурентоздатності, а також появи все нових знань (табл. 14.1-14.2).

Підприємства сьогодні все частіше намагаються самостійно брати участь в науково-технологічному підприємництві з тим, щоб самим здійснити весь шлях від зародження ідеї до її промислового використання.

Модель 1. Початок нового бізнесу. Увагу багатьох учених привертає сьогодні можливість організації власної приватної структури і отримання високих прибутків. Учені прагнуть до створення підприємств з довгостроковим потенціалом реалізації нових товарів і здійснення контролю над впровадженням розроблених інновацій.

Разом з певними перевагами, даний підхід має свої недоліки. Такий шлях комерціалізації нової технології вимагає значних початкових витрат, багато часу і енергії. Практика показує, що часто виникають проблеми у відносинах між основними учасниками команди. Без участі зовнішнього інвестора реалізувати такий план дуже важно, а інвестор, як правило, вимагає отримання частини контролюючих функцій. В результаті у вченого на НДДКР не залишається достатньо часу. Ця найбільш ризикована модель комерціалізації технологій, відповідальність за невдачі якої лягає на плечі винахідника. Проте в новій економіці, на відміну від періоду індустріалізації, цей шлях залучення нових технологій в господарський обіг набуває все більшого поширення, у тому числі і в Україні.

Модель 2. Ліцензування технології. На відміну від першої схеми не потрібні великі інвестиції і можливе отримання високих доходів. Ліцензіат, як правило, бере на себе витрати по виробництву та маркетингу інновації і несе повну відповідальність за комерційний успіх. Тут немає ризику фінансових втрат і у вченого залишається досить часу на НДДКР, а також на інші розробки.

До недоліків цієї стратегії комерціалізації інновацій слід віднести труднощі знаходження відповідного ліцензіата і великі витрати часу. У вченого при цьому немає ніякого прямого контролю над менеджментом проекту, весь дохід розробника залежить від успіху ліцензіата, який отримує більшу частину прибутку.

Модель 3. Продаж технології. Головна перевага цієї схеми

термінова віддача. Дохід винахідника не залежить від комерційної невдачі проекту. Він відразу ж може зайнятися іншою розробкою. Проблема в тому, що при цьому він повністю втрачає контроль і права на володіння технологією. Всі фінансові надходження носять разовий характер, тому дуже важко знайти покупця, готового відразу заплатити значну суму коштів. Для продажу ідеї або готової технології необхідно проводити розширене ринкове дослідження.

Модель 4. Стратегічне партнерство. При такому підході і виробник, і покупець технології ділять між собою витрати, відповідальність і дохід від комерціалізації технології. Невдачі багато в чому залежать від здатності до знаходження компромісів в питаннях спільної справи, розподілу контролюючих функцій, визначення частки прибутку.

Сьогодні НДДКР активно формуються в особливу індустрію. Тут є свої постачальники сировини і матеріалів, споживачі готової продукції, свої виробничі схеми і інвестиційні шляхи, свої правила обміну інформацією і правового захисту. Що стосується тенденцій розвитку до 2020 року, то в світі найбільш необхідними будуть технології в області: генетики і медицина; високопотужних електричних батарей; екологічно інтегрованих технологій; обчислювальної техніки; наноустановок; продуктів харчування і зернових культур; «інтелектуальних» товарів і побутових приладів; дешевої і безпечної води; супердатчиків.

В таблиці 14.3 [1] наведемо характеристики попередньої економічної системи і системи, що розвивається в даний час.

Таким чином, в індустріальній економіці економічне зростання досягається за рахунок доданої людської праці до природних ресурсів і устаткування, а в інноваційному типі цей розвиток забезпечується за рахунок створення, застосування і передачі нових знань.

Таблиця 14.3

Основні характеристики індустріальних і наукових основ економіки