Роль України в МПП та суть зовнішньоекономічного механізму України.

Організаційно-економічнічинники включення України в систему сучасного МПП за своїм змістом відображають ступінь розвитку процесів концентрації, спеціалізації, кооперації й комбінування виробництва (за участю української сторони) на рівні міжнародних відносин.

Під механізмом зовнішньоекономічних зв'язківрозуміють сукупність конкретних форм зв'язків (правових, організаційно-управлінських, фінансово-економічних та ін.), що забезпечують ефективну взаємодію національної господарської структури із світовими з метою прискорення розвитку продуктивних сил країни та підвищення соціально-економічних показників життя її громадян. Мета цього механізму - інтеграція народногосподарського комплексу України у світову господарську систему, що передбачає досягнення таких цілей:

1) формування повноцінної ринкової системи, яка б базувалась на загальноприйнятих у світовій практиці принципах, нормах та економічних механізмах.

2) Використання можливостей світового ринку для структурної перебудови національного господарства.

3) Перетворення зовнішньоекономічної сфери в активний фактор динамічного та високоефективного економічного зростання.

Основні принципи формування механізму зовнішньоекономічних зв'язків:

— формування необхідної законодавчої бази;

— створення відповідного економічного середовища;

— розвиток інституційних структур регулюючих зовнішньоекономічні зв'язки.

Основні форми міжнародного співробітництва України:

1. Розвиток міжнародної науково-технічної кооперації України:

— запозичення досвіду та знань шляхом запрошення іноземних спеціалістів; підготовка й підвищення кваліфікації національних кадрів за кордоном;

— взаємодія у створенні, розширенні та забезпеченні нормальної діяльності навчальних закладів, науково-дослідних та консультативних центрів, у тому числі спільних;

— співробітництво у галузі науки й техніки при будівництві модернізації та експлуатації підприємств та інших об'єктів виробничого призначення та соціальної інфраструктури;

— обмін технологіями, ліцензіями, конструкторськими і проектними матеріалами, сприяння їх використанню;

— співробітництво у збиранні, обробці та використанні науково-технічної й економічної інформації.

2. Здійснення виробничо-технічної кооперації з республіками СНД:

— на ґрунті вже існуючої спеціалізації, потоварної, подетальної, технологічної;

— у тих випадках, коли виробництво має взаємодоповнюючий характер і підприємства різних країн являють собою нерозривні ланки технологічного ланцюжка, необхідно їх трансформувати у трансдержавні організаційно-господарські структури за типом ТНК, де одне підприємство є головним, а решта його філіалами, і зв'язки між ними здійснюються у вигляді внутрішньо корпораційних поставок;

— спільні розробка, фінансування та реалізація наукових і виробничих програм, а також створення спільних підприємств у різних сферах економіки.