Визначення типів фінансової стійкості підприємства

Тип фінансової стійкості	Тривимірний показник	Джерела, які використовуються для покриття витрат	Коротка характеристика
Абсолютна фінансова стійкість		Власні оборотні кошти	Висока платоспроможність
Нормальна фінансова стійкість		Власні оборотні кошти й довгострокові кредити	Нормальна платоспроможність; ефективне використання позикових коштів; висока прибутковість виробничої діяльності
Нестійкий фінансовий стан		Власні оборотні кошти, довгострокові та короткострокові кредити	Порушення платоспроможності; необхідність залучення додаткових джерел; можливість поліпшення ситуації
Кризовий фінансовий стан		–	Неплатоспроможність підприємства; грань банкрутства

Подано детальну градацію рівнів ринкової безпеки: значення інтегрального показника менше – 0,8 засвідчує кризовий стан; від -0,8 до -0,6 – критичний; від -0,6 до -0,3 передкризовий; від -0,3 до 0,3 – ситуація невизначеності; від 0,3 до 0,6 – нестійкий стан ринкової безпеки підприємства; від 0,6 до 0,8 – нормальний рівень ринкової безпеки; більше 0,8 – абсолютна ринкова безпека.

Рівень інтерфейсної складової тобто надійності контрагентів підприємства за методикою Ілляшенко С. Н. також оцінюють експертним методом. Оцінка надійності економічних контрагентів підприємства, таких як постачальники, торгові та збутові посередники, інвестори, споживачі, проводиться за допомогою комплексу критеріїв, таких як імідж, досвід роботи, фінансовий стан, обов’язковість виконання контрактів, тенденції розвитку, економічний потенціал тощо. Оцінки можна проставляти за допомогою цифрових відміток (наприклад «1»). Усі виставлені оцінки після проведення комплексного аналізу всіх контрагентів потрібно перерахувати у відносні кількісні величини. Ця операція проводиться за формулою :

, (3.31)

де – відносна оцінка j-oгo контрагента по і-ому критерію;

– бальна оцінка j-oгo контрагента по і-ому критерію;

– максимально можлива оцінка;

j – кількість контрагентів підприємства;

і – кількість оціночних критеріїв оцінки надійності контрагентів.

Сукупну оцінку надійності j-oгo контрагента виконують за формулою:

, (3.32)

де — значущість і-ого критерію для оцінки j-oro контрагента.

Комплексну оцінку надійності всіх контрагентів підприємства (Нзаг) можна розраховувати як середньоарифметичну або середньозважену між Hj. Залежно від її значення можна виділити такі рівні інтерфейсної безпеки підприємства:

а) абсолютна безпека (Нзаг = 1);

б) нормальна безпека (0,75 ≤ Нзаг < 1);

в) нестабільне положення (0,50 ≤ Нзаг < 0,75);

г) критичний стан (0,25 ≤ Нзаг < 0,50);

ґ) кризовий стан (0,00 ≤ Нзаг < 0,25)

Рівень інтелектуальної безпеки підприємства можна розрахувати за допомогою таких коефіцієнтів:

плинність робітників високої кваліфікації розраховується як відношення кількості робітників, яких було звільнено або які звільнились за власним бажанням до загальної кількості робітників певної кваліфікації;

питома вага інженерно-технічних та наукових робітників розраховується як відношення їх кількості до загальної кількості робітників;

показник винахідницької (раціоналізаторської) активності визначається як відношення кількості винаходів (раціональних пропозицій, ноу-хау тощо) до кількості робітників або саме до кількості інженерно-технічних робітників;

показник освітнього рівня можна розрахувати як відношення кількості осіб, що мають вищу освіту (або спеціальну освіту) відповідно до профілю діяльності підприємства до загальної кількості працівників.

Після розрахунку значення всіх показників зводяться до інтегрального показника за формулою:

, (3.32)

де n – кількість показників;

– питома вага і-ого показника;

– відносна оцінка і-ого показника, яка розраховується як відношення фактичного значення показника до його максимального значення, якщо показник є стимулятором та як обернена величина для показника-дестимулятора.

При розрахунку рівня інтелектуальної безпеки підприємства враховується середнє значення показників за декілька років (або для кількох розглянутих підприємств). Висновок про рівень економічної інтелектуальної безпеки можна зробити лише в динамічному аспекті, так як така складова не формується за один рік на підприємстві. Частіше всього порівняння показників здійснюють з середнім значенням, якщо вище середнього, то рівень високий, якщо нижче – низький рівень економічної інтелектуальної безпеки підприємства.

За такою ж формулою, яка дозволяє врахувати розмежування показників стимуляторів та дестимуляторів, розраховується:

рівень кадрової складової, при цьому авторами використовуються такі показники, як: коефіцієнти загальної плинності кадрів по підприємству, визначення середнього віку працюючих на підприємстві, загального кваліфікаційного рівня, суміщення посад та виконуваних обов’язків;

рівень технологічної безпеки – рівень прогресивності технологій, рівень прогресивності продукції, рівень технологічного потенціалу;

визначення правової безпеки передбачає включення показників: співвідношення втрат підприємства внаслідок порушення правових норм та загального розміру втрат, яким юридична служба змогла запобігти;

рівень екологічної безпеки – рівень викидів в атмосферу, ґрунти;

інформаційної безпеки – коефіцієнт повноти інформації, коефіцієнт точності інформації, коефіцієнт протирічності інформації;

силової безпеки – аналіз імовірності загроз підприємству, тобто фізичного та морального впливу на окремих осіб, особливо керівництво та провідних спеціалістів, несанкціонований доступ на територію підприємства.

Загальний рівень економічної безпеки, на думку Ілляшенко С. Н., розраховується як інтегральний показник, який повинен враховувати вагові коефіцієнти, що розраховуються за допомогою евристичних методів.

Досліджений методичний підхід до оцінки рівня економічної безпеки підприємства, безумовно, є досить деталізованим та комплексним. Основними перевагами цього підходу є детальний розгляд автором показників, на основі яких доцільно розраховувати рівень економічної безпеки підприємства; врахування показників стимуляторів та дестимуляторів; комплексний розгляд функціональних складових економічної безпеки. Для удосконалення цього методичного підходу доцільно було б при проведенні оцінки фінансової складової включити показники ділової активності, ліквідності та рентабельності підприємства.

Багато авторів надають можливість вітчизняним підприємствам оцінювати рівень економічної безпеки підприємства за допомогою експрес-методик, що є доволі швидко та зручно, але на думку авторів недоцільно обмежуватись лише експрес-методиками, а перевірити отримані результати за допомогою деталізованих методик, тому що експрес-методики можуть надавати не зовсім точні оцінки. Однією з таких експрес-методик оцінки рівня економічної безпеки підприємства є методика авторів Ткаченко А. М. та Резнікова О. Л. Сутність методики полягає у тому, що визначення рівня економічної безпеки підприємства опирається на сектори: виробництво, збут, фінанси та відносин праці. Фактичні значення показників, які включено до цих секторів порівнюються з нормативними значеннями та на цій основі визначається рівень економічної безпеки підприємства. Якщо показники, в основному, нижче порогових значень, то рівень економічної безпеки низький, якщо вище – то високий. Основним недоліком наведеної методики є необґрунтованість вибору саме таких секторів, тому що більшість економічних явищ можна визначити за такими секторами, не зрозуміло, як автори виділили саме категорію економічної безпеки підприємства.

Для експрес-оцінки рівня економічної безпеки Ф. Євдокімов, О. Мізіна та О. Бородіна пропонують використовувати бальні оцінки. В основі визначення рівня безпеки лежать граничні значення показників та їх рейтинг.

Якщо значення показника є вищим від нормативного, йому присвоюють перший клас; нижче від нормативного, але вище за критичне – другий; нижче від критичного – третій. Для одержання узагальненої оцінки рівня безпеки може бути використаний весь перелік показників чи відібрані ті з них, які становлять найбільший інтерес для дослідження. Рейтинг показника визначається залежно від мети дослідження і важливості показника для обраного напряму дослідження:

, (3.34)

де Б – сума балів;

– рейтинг і-го показника,

– клас і-го показника.

Пропонуючи аналогічний метод оцінювання рівня економічної безпеки підприємництва, Т. Гладченко вважає за потрібне долучити необхідність диференціації таких розрахунків з урахуванням галузевої специфіки, форми власності підприємств, тривалості життєвого циклу їх функціонування та розмірів.

На думку Васильців Т. Г. крім цих показників необхідно враховувати регіональну, субрегіональну та територіальну специфіку, оскільки різними є умови функціонування підприємств та рівень сформованості економіко-правового поля їх діяльності.

У рамках підходу на основі теорії економічних ризиків проводиться оцінка ймовірності банкрутства підприємства. При виявленні передумов зниження інтегрального показника фінансової складової економічної безпеки підприємства першочерговим завданням є проведення аналізу ймовірності банкрутства досліджуваного підприємства за декількома альтернативними методиками. Методики проведення аналізу ймовірності банкрутства розглянуто нижче.

«Класичною» методикою є модель Альтмана (Z-рахунок Альтмана). Цей метод запропонований в 1968 р. відомим західним економістом Альтманом (Edward I. Altman). Індекс кредитоспроможності побудований за допомогою апарата мультиплікативного дискримінантного аналізу (Multiple-discriminant analysis – MDA) і дозволяє в першому наближенні розділити господарюючі суб'єкти на потенційних банкрутів і небанкрутів.

Коефіцієнт Альтмана становить п'ятифакторну модель, побудовану по даних успішно діючих і збанкрутілих промислових підприємств США. Підсумковий коефіцієнт ймовірності банкрутства Z розраховується за допомогою п'яти показників, кожний з яких був наділений певною питомою вагою, установленою на основі побудови регресійних моделей за допомогою статистичних методів:

(3.35)

де – частка власного обігового капіталу у загальній величині активів підприємства;

– відношення нерозподіленого прибутку до активів;

– відношення прибутку до сплати відсотків до загальної величини активів;

– відношення ринкової вартості акціонерного капіталу до величини позикового капіталу;

– відношення виручки від реалізації продукції до загальної величини активів.

Результати розрахунків на основі моделі Альтмана показали, в яких випадках збільшується ступінь ймовірності банкрутства підприємств (табл. 3.5).

Таблиця 3.5