Техніко-економічне обґрунтування інвестиційних проектів як основний результат передінвестиційних досліджень
Передінвестиційна фаза відіграє важливу роль у процесі реалізації інвестиційного проекту, оскільки саме на цій фазі закладаються основи оптимізації вартісних і кількісних параметрів, досягається оптимальне співвідношення між витратами і ризиками під час ухвалення рішень щодо реалізації проекту.
Передінвестиційна фаза містить три стадії:
1) ідентифікацію інвестиційних можливостей;
2) підготовку обґрунтування, яке включає попереднє обґрунтування, розроблення бізнес-плану реалізації інвестиційного проекту, техніко-економічне обґрунтування;
3) оцінку проекту й ухвалення рішення щодо інвестицій.
Поділ на три стадії дає можливість виключити перехід від ідеї проекту безпосередньо до завершального техніко-економічного обґрунтування без послідовної перевірки ідеї проекту для визначення можливості альтернативних рішень, відкинути зайві дослідження, які істотно не вплинуть на інвестиційну фазу, полегшити оцінку проекту різними фінансовими організаціями|.
Стадія «Аналіз можливостей»складається з трьох етапів:
- визначення інвестиційних можливостей;
- аналізу загальних можливостей;
- аналізу можливостей конкретного проекту.
На цій стадії мають бути виявлені можливості інвестування, які (як тільки буде доведена перспективність інвестиційної пропозиції) підлягають подальшому аналізу:
- потенційно прийнятні для використання у виробництві природні ресурси;
- щодо можливостей збільшення майбутнього попиту на окремі споживчі товари або появи нових товарів-замінників|;
- щодо імпортованих товарів з метою заміщення імпорту;
- щодо шляхів розширення| виробничих ланцюжків на основі інтеграції з іншими підприємствами;
- щодо можливості диверсифікації;
- щодо можливості розширення існуючих виробничих потужностей з метою отримання вигод від оптимального масштабу виробництва;
- щодо інвестиційного клімату в країні і регіоні;
- щодо експортних можливостей тощо.
Аналіз можливостей має досить загальний характер і базується переважно на узагальнювальних оцінках, а не на детальних дослідженнях. Залежно від умов потрібно здійснювати аналіз або загальних можливостей, або можливостей окремого проекту, або того й іншого.
Як правило, аналіз загальних можливостей здійснюється державними або спеціалізованими установами з метою виявлення конкретних пропозицій щодо інвестиції. Існує три типи таких досліджень:
1) регіональний аналіз — дослідження регіонів для визначення інвестиційних можливостей у конкретному регіоні;
2) галузевий аналіз — дослідження секторів економіки для визначення інвестиційних можливостей у галузевому розрізі;
3) ресурсний аналіз — дослідження у сфері ресурсів для визначення можливостей використання в промисловому або сільськогосподарському виробництві тих чи інших природних ресурсів.
Таким чином, основна мета етапу аналізу загальних можливостей полягає в залученні уваги потенційних інвесторів до конкретних інвестиційних пропозицій.
Після визначення загальних можливостей інвестування починається етап аналізу конкретного проекту. Дослідження можливостей конкретного інвестиційного проекту повинне містити отримання різної інформації про проект: визначити перелік продукції, що планується до випуску, дані за кожним видом продукції, умов виробництва, аналізу організаційних і юридичних питань. Інформація, яка використовується для аналізу інвестиційних можливостей проекту, не вимагає від інвестора великих витрат часу і коштів на його підготовку.
Основна мета дослідження — швидке і недороге виявлення потенційних вигод від реалізації проекту для ухвалення рішення про перехід до наступної стадії передінвестиційних досліджень — стадії підготовки обґрунтування проекту.
Стадія аналізу можливостей при позитивному результаті, як правило, закінчується загальними зборами потенційних учасників проекту.
Стадія «Підготовка обґрунтування»передбачає три етапи:
1) попереднє обґрунтування;
2) допоміжні дослідження;
3) техніко-економічне обґрунтування.
Проведення техніко-економічного обґрунтування, яке дозволяє ухвалити рішення щодо проекту, — завдання, для вирішення якого потрібні значні кошти і час. Саме тому перед виділенням коштів на таке дослідження має бути здійснена додаткова оцінка ідеї проекту за допомогою попереднього обґрунтування.
Попереднє обґрунтування необхідно розглядати як проміжну стадію між вивченням проектних можливостей і детальним техніко-економічним обґрунтуванням. Різниця між ними полягає в рівні деталізації інформації, яка надається під час обговорення проектних альтернатив.
На стадії попереднього обґрунтування має бути здійснено огляд наявних альтернатив для головних складових обґрунтування. Попереднє обґрунтування містить такі розділи:
- відомості про історію питання;
- можливі стратегії реалізації проекту або діяльності корпорації;
- межі (рамки) проекту у зв'язку з аналізом ринку і концепцією| маркетингу;
- сировина і допоміжні матеріали;
- місцезнаходження, устаткування;
- проектна документація і технологія, виробнича програма і виробнича потужність, вибір виробничого процесу і проектно-конструкторського рішення;
- структура управління і накладні витрати (загальнозаводські, управлінські, маркетингові);
- трудові ресурси, управлінський персонал, витрати на робочу силу, потреба в навчанні і пов'язані з цим витрати;
- графік реалізації проекту;
- фінансовий аналіз — інвестиційні, виробничі і маркетингові витрати (достовірність даних і пропозицій, структура витрат), розрахунок руху грошових коштів і аналіз комерційної рентабельності, фінансування проекту, оцінка ризиків (оцінка критичних значень параметрів, аналіз імовірності);
- економічний аналіз — визначення економічних наслідків (у рамках проекту).
Структура попереднього обґрунтування повинна збігатися зі структурою детального техніко-економічного обґрунтування.
Наступний етап — допоміжні дослідження, які є частиною ТЕО. Допоміжні дослідження проводяться після завершення попереднього обґрунтування, якщо в ході останнього було визнано доцільним детальніше пропрацювати який-небудь конкретний аспект проекту.
Кожен з етапів — попереднє обґрунтування проекту і допоміжні дослідження — також завершується загальними зборами учасників проекту, де ухвалюється рішення щодо продовження або закінчення робіт над проектом.
Завершальний етап — розроблення ТЕО. Його результат полягає у визначенні:
- цілей проекту;
- можливих стратегій маркетингу;
- можливої частки ринку;
- виробничих потужностей;
- місцезнаходження, використання наявної сировини; відповідних технологій і устаткування;
- лімітів інвестицій; доходів від продажу і прибутку на інвестований капітал;
- інших заходів, необхідних для ухвалення інвестиційного рішення.
Остаточні оцінки інвестиційних і виробничих витрат та подальша оцінка економічної ефективності проекту мають сенс лише за умови, що межі (рамки) проекту чітко визначені, не пропущені жодні його важливі частини і відповідні витрати. Межі проекту мають бути відображені в планах і таблицях, які є опорною структурою для подальших проектних робіт.
Хоча ТЕО за змістом аналогічне попередньому обґрунтуванню, інвестиційний проект може пропрацювати ретельніше шляхом ітеративного (із зворотними зв'язками і залежностями) процесу підбору оптимальних характеристик, включаючи визначення всіх комерційних, технічних і підприємницьких ризиків.
Якщо виявлені слабкі місця проекту, необхідно більш глибоко проаналізувати й уточнити значення параметрів з метою зробити проект життєздатним. Якщо після розгляду всіх альтернатив проект все ж таки виявиться нежиттєздатним, цей факт має бути відмічений з наведенням відповідного обґрунтування, що дозволить уникнути нераціонального розміщення дефіцитного капіталу.
ТЕО може бути зорієнтоване переважно або на ринок, або на наявні ресурси. Всі розділи ТЕО взаємопов'язані, і їх розміщення в структурі ТЕО не обов'язково відображає реальну послідовність їх розроблення.
Основним елементом інвестиційного рішення є вибір способу фінансування проекту. Здійснення ТЕО має сенс лише тоді, коли стануть відомі учасники проекту, готові фінансувати й активно підтримувати дане обґрунтування самостійно або за допомогою консультантів.
Ураховуючи різноманітність інвестиційних проектів, що відрізняються за типом виробничої діяльності, величиною вкладень та іншими показниками, немає можливості сформувати певний універсальний підхід для всіх інвестиційних проектів. Проте для більшості інвестиційних проектів пропонується загальний підхід (основні аспекти передінвестиційних досліджень), у рамках якого можна підготувати ТЕО, зважаючи на той факт, що чим більш значним є проект, тим більш комплексною буде інформація, потрібна для його реалізації.
До основних питань передінвестиційного дослідження відносять:
1) рамки проекту;
2) непередбачені витрати й інфляцію;
3) вартість і фінансування передінвестиційних досліджень.
1. Рамки проекту мають бути чітко визначені для підготовки надійних прогнозів щодо капітальних витрат, витрат на виробництво і збут. Поняття «Рамки проекту» охоплює:
• всі види діяльності, які мають бути здійснені за планом;
• додаткові операції, пов'язані з виробництвом, видобутком корисних копалини, очищенням стічних вод і викидів;
• зовнішній транспорт і склади для сировини та матеріалів, зовнішній транспорт і склади для результатів виробництва (готова продукція, побічна продукція, відходи і викиди);
• зовнішні додаткові види діяльності (житлові, професійна підготовка, загальноосвітні програми, створення рекреаційних об'єктів — у масштабах, що необхідні для досягнення цілей проекту).
Для кращого розуміння структури проекту і полегшення калькуляції капітальних, виробничих, маркетингових витрат проектувальники ділять проект на такі функціональні компоненти, які можна групувати — за статтями витрат (виробничі приміщення, складські будівлі, адміністративні споруди, допоміжні об'єкти — водопровідні, газові, телефонні мережі, внутрішні дороги, основне устаткування тощо). Такий поділ повинен ґрунтуватися на фізичному плануванні проекту, де фіксуються розміри його складових. Для полегшення розрахунку витрат проекту можна, крім того, розглядати компоненти таких «підпроектів», сукупність яких даватиме капітальні, виробничі і маркетингові витрати за проектом у цілому.
Оцінку інвестиційних витрат здійснюють різними методами:
- оголошення тендеру (відкритих торгів) для постачальників сировини, комплектуючих і устаткування (це найбільш точний, проте найбільш дорогий і тривалий шлях);
- використання цін з аналогічних, вже реалізованих проектів, для підрахунку витрат, які базуються на специфікаціях і номенклатурі сировини, комплектуючих і устаткуванні (метод використання бази кошторисних даних по об'єктах-аналогах);
- використання питомих вартісних показників (метод використання одиничних розцінок на загальнобудівельні і спеціальні роботи, включені в збірники, які щорічно видаються асоціаціями генпідрядників і субпідрядників з урахуванням усіх змін цін на матеріали, конструкції, обладнання, тарифні ставки робітників, транспортні та інші тарифи;
- сумарної оцінки за групами устаткування або функціональними частинами проекту, яка заснована на порівнянні вартості аналогічних реалізованих проектів. Використовуючи даний метод, необхідно брати до уваги річні темпи інфляції, зміну курсів іноземних валют, відмінності в місцевих умовах, чинні закони та інструкції, доступність місця будівництва, можливі помилки через відсутність надійних даних для попередніх проектних рішень і методологічні прорахунки, а також непередбачені матеріальні витрати за різними статтями.
В окремих випадках на стадії ТЕО виникає потреба визначити детальні витрати і доходи по двома або трьома альтернативами. Після їх порівняльного аналізу приймається рішення щодо реалізації лише однієї альтернативи, яка якнайповніше задовольняє висунуті інвестором вимоги.
2. Непередбачені витрати діляться на матеріальні і фінансові. Матеріальні непередбачені витрати пов'язані з точністю прогнозу продажів, проектних вимог, матеріалів і послуг. На передінвестиційній фазі не завжди можна правильно визначити кількість сировини, допоміжних виробничих матеріалів. Їх недолік компенсується за рахунок певного додаткового збільшення фізичних обсягів. Фінансові непередбачені витрати (інфляція, базова ставка позикового відсотка тощо) сильніше впливають на фінансові можливості проекту, ніж матеріальні, оскільки впливають на величину інвестицій в основний і оборотний капітал, виробничі витрати та обсяги продажів. Особливо складно оцінити відмінності в темпах зростання цін за чотирма статтями витрат: вартість сировини і матеріалів, заробітна плата, вартість устаткування і послуг. Істотно впливає інфляція на інвестиційні витрати проектів, реалізація яких триває протягом декількох років.
3. На практиці не існує встановлених норм величини витрат на передінвестиційні дослідження. Вартість досліджень залежить від таких чинників, як важливість і характер проекту, тип, масштаб і глибина передпроектного дослідження, зусилля, необхідні для збору та оцінки потрібної інформації.
Витрати на передінвестиційні дослідження виражаються, як правило, в людино-місяцях. Витрати на передінвестиційні дослідження, виражені у відсотках до витрат на інвестиції, приблизно становлять:
0,2—1 % — для аналізу інвестиційних можливостей (або не більше 1—2 люд.-міс.);
0,25—1,5 % — для попереднього обґрунтування (або від 6 до 12 люд.-міс.);
1,0—3,0% — для ТЕО невеликих промислових проектів (від 12 до 15 люд.-міс.);
2,0—10 % — для ТЕО великих промислових проектів або для проектів з дослідницькими технологіями або складними ринками (мінімум 15 чол.-міс.).
До першого розділу ТЕО включають попередню стратегію проекту, яка на етапі досліджень з маркетингу підлягає перевірці з погляду маркетингу, а також визначають рекомендовані альтернативні стратегії проекту. Початковим пунктом під час розробки ескізу стратегії проекту є визначення і сегментація ринку.
Під час розроблення ТЕО обов'язково мають бути оцінені чотири альтернативні варіанти стратегії маркетингу: стратегія проникнення на ринок (головні засоби реалізації — реклама і торгівля, акцент робиться на існуючих продуктах); стратегія розвитку ринку (проникнення з існуючими продуктами в нові географічні області, нові споживчі сегменти ринку, зростання продажів через існуючі канали розподілу); стратегія розвитку продукту (розроблення своєї продукції для заздалегідь визначених клієнтів); стратегія диверсифікації (нові продукти на нових ринках).
Прогнозування продажів і доходів — це продовження маркетингових досліджень. Остаточне визначення доходів стає можливим тільки після з'ясування технології і виробничої потужності підприємства. Таким чином, технологічна концепція вводиться в програму збуту і маркетингу.
Після розроблення програми збуту в ТЕО визначається деталізована виробнича програма. Виробнича програма тісно пов'язана з розробленням розділу «Сировина і комплектуючі матеріали». Джерела і постійна доступність сировини та основних виробничих матеріалів — критичний чинник, визначає технологічну й економічну життєздатність проекту, а також його можливі розміри і потужність. Тут розробляються стратегія і програма постачань.
У програмі постачань визначаються можливі типи угод (довгострокові контракти, ліцензійні угоди, протоколи про наміри і т. п.), загальні умови контрактів (умови оплати, гарантії і т. д.) та інша інформація, на основі якої визначається потреба в оборотному капіталі.
Оцінка можливих ризиків (зовнішнього і внутрішнього стосовно проекту) і невизначеності в програмах постачань може привести до деяких змін у проекті (збільшення потужностей використання альтернативних джерел сировини і засобів транспортування),
До найважливіших розділів ТЕО відносять «Планування процесу здійснення проекту» і «Фінансовий аналіз і оцінка інвестицій». Етап планування реалізації проекту охоплює період від ухвалення інвестиційного рішення до введення об’єкта в експлуатацію. Тут відбувається детальне розроблення різних варіантів процесу реалізації проекту. В ТЕО враховуються витрати часу на пошук, оцінку потенційних постачальників устаткування і матеріалів, підготовку тендерних документів, проведення переговорів і висновків, відповідних контрактів, проведення передексплуатаційних випробувань устаткування і всього виробництва.
Особлива увага приділяється процедурі придбання земельної ділянки під забудову, отриманню дозволу на будівництво, складанню детального плану будівельних робіт, а також проведенню розрахунків відповідних витрат. Потім складається графік реалізації проекту. Весь етап реалізації проекту займає значний проміжок часу і вимагає постійного моніторингу витрат.
У розділі «Фінансовий аналіз і оцінка інвестицій» розробляються різні варіанти фінансування проекту, виходячи з цілей і завдань аналізу з використанням різних методичних принципів. Здійснюється кумулятивна оцінка сукупних витрат на етапах інвестиційного проекту і за статтями витрат. У цьому самому розділі вибирається метод оцінки і проводиться сама оцінка економічної ефективності інвестиційного проекту.
Остаточне визначення обсягу фінансових ресурсів можливе тільки після вибору місцезнаходження проекту, уточнення його виробничої потужності і розрахунку витрат на підготовку ділянки, будівництво, придбання технології та устаткування. Джерелами покриття фінансових потреб є власний (акціонерний) і позиковий капітали. Важливе місце у фінансовому аналізі займає розрахунок фінансових і економічних показників діяльності проектованого підприємства.
Таким чином, в ТЕО визначаються й аналізуються всі елементи, пов'язані з виробництвом запланованого продукту, одночасно з розглядом альтернативних варіантів даного виробництва. Техніко-економічні дослідження спрямовані на оптимізацію виробничої потужності та інших характеристик виробництва з урахуванням виробничої і сировинної баз, вибору оптимальної технології виробництва залежно від видів сировини і матеріалів, використовуваних при встановлених обмеженнях на обсяги інвестицій і витрати виробництва. Цим же визначаються майбутні доходи і встановлена норма прибутку на вкладений капітал.
Здійснення техніко-економічного обґрунтування — це лише засіб для підготовки рішення щодо інвестування в проект, а висновки, зроблені на його основі, не завжди збігаються з рішеннями, прийнятими інвесторами. Також варто відзначити, що комерційна ефективність досить рідко збігається з народногосподарською ефективністю проекту.
Етап розроблення техніко-економічного обґрунтування інвестиційного проекту після ознайомлення з його результатами зазвичай закінчується загальними зборами учасників проекту, на якому:
- затверджуються (або не затверджуються) результати ТЕО;
- ухвалюється рішення про фінансування учасниками і залучення зовнішніх інвесторів для реалізації проекту;
- підписуються документи зі створення загальної компанії для реалізації проекту;
- визначається фінансова організація для незалежної оцінки проекту з подальшим наданням їй всіх необхідних документів (бізнес-план, ТЕО, угода з фінансових питань, плани і звіти з фінансування передвиробничих витрат).
Стадія «Оцінка проекту і рішення щодо інвестицій» є завершальним етапом передінвестиційної фази і складається з двох частин:
- оціночного звіту;
- підтримки інвестиційного проекту.
Оцінка проекту здійснюється фінансовою організацією, вибраною як зовнішній інвестор, яка також може залучати для фінансування кошти інших інвесторів. Ця організація оцінює всі аспекти проекту (технічний, ринковий, управлінський, організаційний, фінансовий та ін.) у взаємозв'язку з аналізом розвитку економіки країни взагалі і відповідного сектора економіки зокрема. Цей етап закінчується ухваленням рішення з інвестування проекту й у разі позитивного рішення — підписанням відповідної фінансової угоди між інвестором та учасниками проекту.
Етап підтримки проекту починається з моменту визначення його потенційних можливостей, включає всю передінвестиційну фазу й інколи може переходити в інвестиційну фазу. Підтримка починається зі з'ясування потенційних джерел фінансування, потім здійснюється пошук спонсорів, конкретних інвесторів, кредиторів, страхувальників, постачальників сировини і устаткування, підрядників, консультантів тощо. Процес підтримки проекту здійснюється шляхом презентацій проекту, участі у вітчизняних і зарубіжних виставках, поширення інформації про проект у засобах масової інформації і прямих переговорів з потенційними інвесторами.
Дата добавления: 2016-03-22; просмотров: 745;