Розрахунок абсолютної та відносної економії (перевитрат) заробітної плати

Першим кроком при аналізі фонду заробітної плати є визначення абсолютної економії або перевитрат зарплати (ДЕ):

(7.13)

Перерахунок планового фонду зарплати здійснюється за формулою:

(7.14)

де − скоригований фонд зарплати відповідно до виконання плану виробництва продукції;

− плановий фонд заробітної плати;

− процент виконання виробничої програми;

− коефіцієнт перерахунку (0,6 – 0,8).

Приклад. Приймемо, що в 2012 р. програму виконано на 104% і фонд заробітної плати становив 1016,8 тис. грн при плані 960,0 тис. грн, коефіцієнт перерахунку – 0,6. Тоді

тис. грн.

Потім розрахуємо відносну економію (перевитрати):

тис. грн.

Таким чином, бачимо, що підприємство має як абсолютні, так і відносні перевитрати заробітної плати.

Для визначення перевитрат потрібно здійснити аналіз з окремих категорій працівників. Методика цього аналізу аналогічна розглянутій. Після виконання аналізу з праці і фонду зарплати визначаються заходи організаційного та технічного характеру щодо усунення виявлених недоліків.

Література:1, 2, 7,12,18

Питання для перевірки знань:

1.Планування чисельності персоналу на підприємстві.

2.Відмінність явочного та облікового складу робітників підприємства.

3.Планування ФЗП робітників.

4.Види оплати праці на підприємстві.

5.Регулювання системи оплати праці на державному рівні.

ТЕМА 8. ПЛАНУВАННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ

Лекція 15. Основні показники плану собівартості, методи визначення собівартості продукції.

8.1 Основні показники плану собівартості продукції

8.2 Кошторис витрат та калькуляція собівартості продукції

8.3 Методика планування собівартості продукції

Лекція 16. Аналіз плану собівартості товарної продукції та витрат на 1 грн. товарної продукції.

8.4 Аналіз плану собівартості товарної продукції та прибутку.

8.5 Аналіз витрат на 1 грн товарної продукції.

8.1 Основні показники плану собівартості продукції

Розрахунок плану собівартості продукції ґрунтується на прогресивних нормах і нормативах використання потужності підприємства, питомих витратах сировини, матеріалів, палива на одиницю продукції та оптимальному розподілі навантажень між окремими цехами та виробничими лініями.

Методичні рекомендації щодо формування собівартості продукції робіт та послуг затверджені наказом Держкомітету промислової політики України № 47 від 2.02.01.

При складанні плану собівартості продукції розробляються такі його розділи:

Розділ 1-собівартість товарної (реалізованої) продукції;

Розділ 2-собівартість одиниці продукції з метою обліку та планування витрат;

Розділ 3-витрати на 1 грн. товарної продукції;

Розділ 4-прибуток та рентабельність виробництва окремих видів продукції;

Розділ 5-кошторис витрат та собівартість окремих видів продукції.

Для складання плану, потрібно підготувати таку інформацію:

− плановий обсяг виробництва продукції;

− питомі витрати сировини, матеріалів, палива на одиницю продукції;

− ціни на сировину, матеріали, паливо (1т у. п.), які витрачаються на виробництво продукції;

− матеріальний, енергетичний та паливний баланси;

− амортизаційні відрахування;

− фонд заробітної плати; кошториси витрат допоміжних цехів та управління;

− тарифи на електроенергію та розрахунок витрат підприємства на електроенергію.

8.2 Кошторис витрат та калькуляція собівартості продукції

Для спрощення планування, обліку та аналізу собівартості продукції витрати на виробництво розраховують за економічними елементами та статтями витрат.

Класифікація й розрахунок за економічними елементами потрібні для визначення планових та фактичних витрат з усіх видів виробничої діяльності підприємства, а за калькуляційними статтями – для визначення планової та звітної собівартості одиниці продукції. За одиницю продукції приймається 1 т, 1 кВттод, 1 ГДж та ін.

Економічні елементи у кошторисі групуються в такій послідовності:

− допоміжні матеріали – 5,2%;

− паливо – 51%;

− енергія – 0,5%;

− амортизація – 25,5%;

− фонд заробітної плати – 11,4%;

− інші витрати – 6,4%.

Наведена структура витрат типова для теплових електростанцій. Вона може змінюватися залежно від виду палива, потужності ТЕС та рівня її використання.

У елементі «Допоміжні матеріали» враховується вартість матеріалів, які використовуються у виробничому процесі для забезпечення його нормального функціонування або витрати на інші виробничі та господарські цілі, а також вартість запасних частин для ремонту обладнання, спецодягу та малоцінних і швидкозношуваних предметів (МШЗП).

У елементі «Паливо» враховуються витрати на придбання усіх видів палива, яке використовується у виробничому процесі, для опалення приміщень, продажу своїм працівникам за пільговими цінами, а також паливо для транспорту.

У елементі «Енергія» розраховується вартість усіх видів енергії, яку купує підприємство для виробничих та невиробничих потреб. У елементі «Амортизація» визначається річна сума амортизації основних виробничих фондів підприємства у відповідності до норм амортизаційних відрахувань.

У елементі «Заробітна плата» визначається заробітна плата промислово-виробничого персоналу з урахуванням премій із фонду заробітної плати.

У елементі «Інші витрати» враховуються витрати на відрядження, орендну плату, податки, стипендії працівникам підприємства, винагороди за рацпропозиції, оплата послуг підприємствам зв'язку, пошти та ін.

За калькуляційними статтями витрати групуються в такій послідовності:

1. Матеріальні витрати, в тому числі:

− сировина на технологічні потреби;

− основні матеріали на технологічні потреби;

− паливо на технологічні потреби;

− електроенергія на технологічні потреби;

− теплова енергія на технологічні потреби;

− відходи, що підлягають реалізації (вираховуються);

− технологічні втрати;

− втрати внаслідок браку;

2. Операційні витрати, в тому числі:

− фонд заробітної плати робітників та змінних ІТП;

− відрахування на соціальні заходи;

− адміністративні витрати;

− витрати на НДР;

− витрати на утримання об'єктів соціальної інфраструктури;

− цехові витрати;

− загальновиробничі витрати;

− витрати на реалізацію продукції;

− витрати на експлуатаційне обслуговування обладнання;

− витрати на освоєння виробництва;

− витрати на утримання та експлуатацію нематеріальних активів;

− короткостроковий кредит;

− відсотки за кредити;

− інші фінансові витрати;

3. Амортизаційні відрахування.

За структурою витрати за калькуляційними статтями розподіляються на прості та комплексні.

До простих витрат відносять ті, які неможливо розподілити на складові частини (заробітна плата, сировина, матеріали, паливо, амортизація).

До комплексних відносять ті, які складаються із кількох однорідних елементів (витрати на експлуатацію та утримання обладнання, цехові та загально виробничі витрати).

За способом віднесення витрат на одиницю продукції вони розподіляються на прямі та опосередковані. Прямі витрати безпосередньо відносяться на певний вид продукції.

Опосередковані витрати неможливо віднести на певний вид продукції (витрати на допоміжні матеріали для утримання приміщень та обладнання, ремонт машин, фонд зарплати ІТП).

Витрати, які залежать від обсягів виробництва, розподіляють на умовно-постійні та пропорційні. Умовно-постійні витрати не змінюються при зміні обсягів виробництва, але суттєво змінюються на одиницю продукції (цехові та загальновиробничі витрати, витрати на освітлення, опалення та ремонт приміщень). Пропорційні витрати змінюються пропорційно змінам обсягів виробництва продукції ( сировина, матеріали, паливо).

Планування кошторису витрат

Кошторис витрат складається з метою визначення усіх планових витрат підприємства та встановлення взаємозв'язку цього розділу з іншими розділами плану. У загальному кошторисі враховуються усі витрати підрозділів підприємства, які виникають при виробленні продукції. У випадках, коли промислово-виробничий персонал не бере участі у виробництві або виконує роботи з капітального ремонту приміщень та споруд, об'єктів житлово-комунального господарства, з власного капітального будівництва, ці витрати враховуються у кошторисі.

У кошторисі враховуються також витрати, пов'язані з розробкою та освоєнням нової продукції, які відносять на витрати майбутніх періодів. У цих витратах не враховують вартість продукції власного виробництва, яка споживається підрозділами підприємства на промислово-виробничі потреби (внутрішньовиробничий оборот).

Винятком є підприємства текстильної, шкіряно-взуттєвої, хутрової, м'ясної, цукрової, олійножирової, борошняної, тютюнової галузей, де напівфабрикати передаються з цеху в цех не за собівартістю, а за розрахунковими цінами. На цих підприємствах у кошторисі враховують внутрішньозаводський оборот, тобто вартість напівфабрикатів і продукції власного виробництва, які потребують подальшого оброблення на підприємстві.

Для складання зведеного кошторису виконуються такі розрахунки:

− розрахунок витрат сировини, матеріалів, палива і енергії на потреби основного виробництва згідно норм витрат та цін;

− розрахунок фонду заробітної плати робітників основного виробництва;

− кошториси витрат допоміжних цехів;

− кошториси витрат на підготовку та освоєння виробництва;

− кошторис витрат на утримання та експлуатацію обладнання;

− кошториси цехових та загальновиробничих витрат;

− кошториси транспортно-заготівельних цехів;

− кошториси позавиробничих витрат.

Розрахунки здійснюються з урахуванням обсягів виробництва та технічно обґрунтованих норм витрат матеріальних, енергетичних та трудових ресурсів. Ці норми використовуються як при складанні зведеного кошторису, так і при розрахунку планових калькуляцій.

Планові калькуляції

Після розрахунку зведеного кошторису складаються планові калькуляції з окремих видів продукції. Планування собівартості методом калькулювання ґрунтується на нормативних розрахунках прямих витрат на відповідний вид продукції і розподілу умовно-постійних витрат та амортизації між ними.

Приклад. Плановий обсяг вироблення електроенергії на електростанції ( ) – 19819 тис. кВт год, плановий обсяг теплової енергії для теплових потреб ( ) – 340 тис. Гкал, витрати палива на 1 кВт год ( ) – 180 г, витрати палива на 1 Гкал ( ) – 200 кг. Розрахувати коефіцієнти розподілу умовно-постійних витрат між електричною та тепловою енергією.

1. Розрахунок планової потреби в паливі на вироблення електроенергії:

тис. т. (8.1)

2. Розрахунок планової потреби в паливі на вироблення теплової енергії:

тис. т. (8.2)

3. Розрахунок загальної потреби в паливі:

тис. т. (8.3)

4. Розрахунок коефіцієнта розподілу для електричної енергії:

(8.4)

5. Розрахунок коефіцієнта розподілу для теплової енергії:

(8.5)

6. Після розрахунку умовно-постійних витрат їх розподіляють за видами енергії у відповідності з коефіцієнтами розподілу.

8.3 Методика планування собівартості продукції

Розрахунок планової собівартості здійснюється в такій послідовності:

1. Розраховується обсяг виробленої продукції у порівняних з базисним періодом цінах:

(8.6)

де − обсяг продукції у порівняльних цінах, тис. грн;

− річний обсяг вироблення продукції в натуральному вимірі та асортименті, т;

− оптово-порівняльна ціна одиниці продукції, грн.

2. Розраховується обсяг виробленої продукції за планом ВП (без врахування зміни її вартості залежно від зміни фізичного обсягу продукції:

(8.7)

3. Розраховуються витрати на 1 грн виробленої продукції в базисному періоді:

(8.8.)

де − собівартість виробленої продукції базисного року, грн;

− вироблення продукції в базисному році, грн.

4. Розраховується собівартість базисного періоду ( ), враховуючи базисний рівень витрат на 1 грн виробленої продукції у базисному періоді:

(8.9.)

Визначається вплив кожного техніко-економічного заходу на рівень витрат у плановому році:

− загальна перехідна сума економії в плановому періоді за рахунок підвищення технічного рівня виробництва в базисному році ( );

− економія за рахунок удосконалення організації виробництва ( );

− економія за рахунок змін обсягів та структури виробництва ( );

− економія за рахунок раціонального використання природних ресурсів ( );

− економія за рахунок галузевих та інших чинників ( ).

5. Розраховується загальна економія у плановому році:

(8 10)

6. Розраховується планова собівартість виробленої продукції ( ) у цінах, порівняних з базисним періодом:

(8.11)

7. Визначаються планові витрати на 1 грн. продукції у цінах, порівняних з базисним періодом:

(8.12)

7. Визначається скорочення витрат на 1 грн продукції до базисного періоду, %:

(8.13)

8. Визначається вплив цін на вартість виробленої продукції в плановому році:

(8.14)

9. Розраховується собівартість виробництва продукції в цінах і умовах планового року:

(8.15)

10. Розраховується вироблена продукція в цінах і умовах планового року:

(8.16)

12. Розраховуються витрати на 1 грн виробленої продукції в цінах і умовах планового року:

(8.17)

Економія (перевитрати) від впливу на собівартість окремих чинників узагальнюється у зведеному розрахунку зниження собівартості під впливом техніко-економічних чинників.

8.4 Аналіз плану собівартості товарної продукції та прибутку

Виконання плану собівартості продукції та прибутку знаходиться під постійним контролем керівництва підприємства або Ради директорів. Плановий відділ постійно надає йому таку інформацію: відхилення фактичних цін від планових, собівартість та плановий прибуток на кожну одиницю продукції, яка фактично вироблена та реалізована, фактичний обсяг збуту продукції, прибуток від реалізації товарної продукції і оцінка майбутнього прибутку, аналіз причин відхилення від планових показників і рекомендації щодо заходів з ліквідації негативних відхилень.

Підчас аналізу причин відхилень фактичного прибутку і собівартості від планового рівня поряд зі змінами кон'юнктури ринку визначаються слабкі місця фірми (наприклад, недостатній рівень якості продукції). У зв'язку з цим аналіз собівартості і прибутку розглядається як ефективний засіб контролю якості продукції.

Підчас аналізу витрати на виробництво порівнюються з плановими та фактичними обсягами виробництва. У звіті собівартості продукції розглядають тільки фактичний обсяг товарної продукції, але в різних цінах (собівартість минулого року, планова собівартість поточного року та фактична).

Підчас аналізу собівартості усієї товарної продукції порівнюють фактичної і планової собівартості, щоб визначити економію (додаткові витрати) за кожною статтею. Насамперед – вплив виконання (невиконання) плану з обсягів виробництва на умовно-постійні та пропорційні витрати.

Підчас аналізу важливо встановити значення відхилень собівартості продукції, яка освоєна підприємством, та нової продукції. Розрахунки надаються у формі таблиці (табл. 8.1).

Таблиця 8.1 - Виробництво продукції, планова та фактична собівартість

З таблиці 8.1 видно, що економія витрат 40 тис. грн (980 – 940 = 40) отримана за рахунок зниження собівартості нової продукції.

Відхилення планової собівартості від фактичної зумовлюють також і інші чинники (зміни цін на сировину, матеріали, паливо, напівфабрикати). Якщо зниження собівартості відбулося за рахунок зниження цін і тарифів, то сума отриманої економії не враховується у плановій собівартості. За умови, що ціни і тарифи у звітному періоді підвищилися, різниця додається до планової собівартості.

На рівень собівартості продукції впливає також зміна структури асортименту продукції. Тому ці показники також потрібно аналізувати і враховувати в зміні загальних витрат.

8.5 Аналіз витрат на 1 грн товарної продукції

Показник витрат на 1 грн продукції використовується підприємствами, які мають велику частку непорівняльної товарної продукції. Цей показник характеризує безпосередній зв'язок між собівартістю та прибутком. Проаналізуємо показники одного з підприємств, які подані в табл. 8.2.

Таблиця 8.2. - Показники діяльності

Як видно з табл. 8.2, у 2012 р. за планом на кожну гривню виробленої продукції підприємство повинно отримати 10,35 коп (1 грн. – 89,65 коп = 10,35 коп) прибутку. Фактичний прибуток у 2012 р. склав 16,29 коп (1 грн – 83,71 коп = 16,29 коп). Він збільшився порівняно з планом на 5,94 коп (16,29 – 10,35 = 5,94 коп) і порівняно з фактичним прибутком 2011 р. – на 5,18 коп (16,29 – 11,11 =5,18 коп).

За показниками річного звіту визначається планове дотримання витрат на 1 грн продукції та вплив на собівартість змін у структурі асортименту (табл. 8.3).

Таблиця 8.3- Техніко-економічні показники діяльності підприємства

При порівнянні собівартості виробленої продукції і продукції у оптових цінах підприємства видно, що фактичні витрати на виробництво продукції зменшилися порівняно з плановими на 40 тис. грн (5280 – 5240 = 40). У той же час спостерігається збільшення фактичних витрат на 1 грн виробленої продукції порівняно з планом на 0,64 коп (83,71 – 83,07 = 0,64). Загальна сума збільшення витрат становить 4 тис. грн (0,64 6260 = 4000).

Вивчення даних звіту допомагає визначити вплив на собівартість продукції змін структури асортименту. Витрати на 1 грн фактично випущеної продукції, перераховані на плановий асортимент, склали 84,16 коп, а на фактичний асортимент – 83,71 коп. Таким чином, підприємство отримало економію на 1 грн виробленої продукції 1,09 коп (84,16 – 83,71 = 1,09).

Аналіз собівартості дозволяє не тільки оцінити рівень господарської діяльності підприємства, а й виявити резерви та визначити напрями зниження собівартості продукції і підвищення прибутковості.

Аналіз кошторису та калькуляцій полягає в порівнянні планових та фактичних витрат за економічними елементами та статтями витрат і допомагає визначити причини несприятливих змін у витратах та розробити заходи щодо їх усунення.

Література: 1,2,18,23.

Питання для перевірки знань:

1. Собівартість продукції, її функції.
2. Методи визначення собівартості продукції.
3. Планування витрат виробництва продукції.
4. Аналіз виконання плану собівартості.
5. Взаємозв’язок планування витрат та прибутку підприємства.

ТЕМА 9. ФІНАНСОВЕ ПЛАНУВАННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ

Лекція 17. Планування фінансових результатів на підприємстві.

9.1 Планування прибутку та його розподілу на підприємстві

9.2 Процедура планування рентабельності

Лекція 18. Аналіз виконання плану прибутку і рентабельності на підприємстві.

9.3 Аналіз виконання плану прибутку і рентабельності

9.1 Планування прибутку та його розподілу на підприємстві

Прибуток та рентабельність виробництва є головними узагальнюючими показниками виробничої та господарської діяльності підприємства. Продаючи вироблену продукцію за оптовими цінами, підприємство компенсує свої витрати на виробництво та збут і забезпечує можливість створення грошових накопичень.

В умовах ринку прибуток дозволяє підприємству вирішувати тактичні завдання господарської діяльності, характеризує ефективність використання виробничих фондів, фінансових коштів та робочої сили, є джерелом формування державного бюджету за рахунок сплати податків, а також інвестування розвитку виробничої та соціальної інфраструктур підприємства, він є й головним джерелом матеріального стимулювання праці та створює передумови для майбутнього розвитку.

Балансовий прибуток підприємства (фінансовий результат) складається із таких елементів:

− прибуток від основної виробничої діяльності (збут продукції, робіт та послуг);

− прибуток допоміжних та обслуговуючих виробництв прибуток від іншої реалізації);

− прибуток (збитки) від господарських операцій з врахуванням штрафів, збитків тощо.

Головну частку прибутку підприємство отримує за рахунок збуту виробленої продукції. Прибуток від реалізації визначається за формулою:

(9.1)

Прибуток від іншої реалізації складається із надходжень від реалізації робіт та послуг невиробничого характеру, електроенергії, теплової енергії, газу, палива, які відпускаються на сторону.

У річних планах прибуток від реалізації іншої продукції, яка не планується, а також продажу куплених товарно-матеріальних цінностей визначається прямим розрахунком, виходячи з фактичної реалізації робіт та послуг.

При плануванні прибутку в плані не передбачаються додаткові витрати та збитки, пов'язані з порушенням чинного законодавства. У тому числі сплачені і отримані пені, штрафи, списання боргів, збитки, що виникають при відмові клієнтів купувати продукцію.

Балансовий прибуток (фінансовий результат) не зменшується на суму збитків від діяльності житлово-комунального господарства, витрат на утримання соціальної інфраструктури, тому що вони компенсуються за рахунок прибутку.

Згідно із сучасною методикою розрахунку, прибуток розраховують у такій послідовності.

Розраховується валовий доход:

(9.2)

Розраховується прибуток від реалізації продукції:

(9.3)

де − валовий доход підприємства, тис. грн;

− валові витрати підприємства, тис. грн;

− прибуток від реалізації продукції, тис. грн. Розраховується, чистий прибуток:

(9.4)

де − сума податку на прибуток (30% від прибутку), тис. грн.

Розраховується, балансовий прибуток (фінансовий результат):

(9.5)

де − прибуток позареалізаційний, тис. грн;

− збитки, штрафи ( визначається за фактом), тис. грн.

На прибуток підприємства можуть впливати такі чинники: зміна обсягів виробництва товарів; зміна цін на одиницю продукції; зміна собівартості виробленої продукції. Ці чинники впливають на фінансові результати підприємства як окремо, так і разом.

Враховуючи, що кожний вид товару має відповідну ціну й собівартість, тому структурні зрушення асортименту призводять до збільшення або зменшення загального прибутку підприємства. Кожне підприємство намагається виробляти такі види продукції, які дають йому можливість отримати максимальний прибуток, але одночасно воно повинне випускати і менш рентабельні види для збереження завойованих сегментів ринку.

Кількісний, ціновий і витратний чинники за характером дії узагальнюючі. Вони відображають кінцевий результат процесу виробництва і реалізації продукції.

Обсяг виробництва продукції залежить від рівня використання основних виробничих фондів, трудових і матеріальних ресурсів. При плануванні за кожним напрямом виділяють ще два чинники – інтенсивний та екстенсивний.

Екстенсивними чинниками є фондоозброєність, матеріалоємність, чисельність працівників. Інтенсивними чинниками є загальна рентабельність підприємства, продуктивність праці тощо.

Ціна – визначальний чинник формування фінансового результату підприємства. її рівень залежить від внутрішніх і зовнішніх факторів.

Внутрішніми факторами ціноутворення є плановий рівень собівартості продукції та рівень рентабельності.

У якості зовнішніх чинників виступають співвідношення обсягу попиту і пропозиції, середньоринкові ціни та ціни конкурентів.

Головне завданням управління ціновою політикою полягає в оптимальному узгодженні внутрішніх і зовнішніх чинників з метою досягнення цінових переваг перед конкурентами.

На собівартість продукції впливають структура витрат і техніко-економічні умови виробництва. Структурні фактори відображають складові елементи собівартості: сировина, матеріали, напівфабрикати, паливо, енергія, заробітна плата та ін.

Техніко-економічні умови виробництва впливають на формування витрат кожного елементу, враховуючи ємність витрат (матеріалоємність, енергоємність, трудоємність) та їх вартість (ціни на матеріали, сировину, енергоносії, робочу силу). Зменшення ємності витрат є головним чинником зниження собівартості продукції, враховуючи, що вартісний чинник є зовнішнім фактором.

Таким чином, планування фінансового результату підприємства передбачає врахування широкого кола чинників, які пов'язані з усіма сторонами фінансового-господарської діяльності підприємства. При цьому не слід поділяти ці чинники на головні й другорядні, тому що кожний з них може як сприяти отриманню великого прибутку, так і спричинити значні збитки.

9.2 Процедура планування рентабельності

Рентабельність– це відносний показник прибутковості підприємства та продукції. Загальну рентабельність розраховується відношенням прибутку від основної діяльності до середньорічної вартості виробничих фондів:

(9.6)

де − загальна рентабельність підприємства, %;

− прибуток від виробничо-господарської діяльності, тис. грн;

− сума основних виробничих фондів та оборотних коштів, тис. грн.

Рентабельність окремих видів продукції визначають відношенням прибутку від реалізації продукції до її собівартості, %:

(9.7)

де − рентабельність реалізованої продукції, %;

− прибуток від реалізації продукції, тис. грн;

− повна собівартість реалізованої продукції, тис. грн.

Після розрахунку планового рівня рентабельності визначають вплив на її рівень окремих чинників, приріст прибутку, зміну середньорічної вартості виробничих фондів, зміну собівартості продукції.

9.3 Планування зовнішньоекономічної діяльності

Планування являється важливою частиною менеджменту ЗЕД, основною її функцією.

Підприємство, яке не вміє планувати чи не вважає потрібним це робити, навряд чи може досягнути серйозних успіхів в своєму розвитку. Звичайно, планування - не панацея від усіх бід, проте уважний підхід до цього важливого етапу роботи створює основу для успішної діяльності підприємства як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку.
Суть планування можна визначити як уміння передбачити мету підприємства, результати його діяльності і ресурси, потрібні для досягнення цієї мети.
В сфері ЗЕД планування означає також уміння визначати мету ЗЕД як складової частини загальної системи внутрішнього планування. Основна мета ЗЕД не повинна розходитися із загальною метою підприємства, повинна бути спрямована на їх успішне здійснення за рахунок зовнішніх факторів економічного росту. Планування допомагає відповісти на важливі запитання:

1. Де підприємство знаходиться в даний час, які його економічні позиції, в тому числі в зовнішній сфері ?

2. Яким чином, при допомозі яких ресурсів може бути досягнута мета підприємства, в тому числі по ЗЕД, і як може бути використана зовнішньоекономічна діяльність для його успішного соціально-економічного розвитку?

Планування ЗЕД являється об'єктивно необхідним для будь-якого підприємства-суб'єкта ЗЕД. Це визначається насамперед:

- прагненням підприємств, функціонуючих в умовах глобалізації ринку, одержати додатковий прибуток за рахунок більш повного використання переваг міжнародної праці, міжнародної економічної інтеграції; передбачити несприятливі дії зовнішніх факторів, різноманітні непередбачені обставини, котрі можуть відбутися на світовому ринку;

- і головне - необхідність прогнозування свого майбутнього. Для цього важливо визначити яким буде ринок в майбутньому, в якому буде розвиватися, чого чекають споживачі від підприємства, які його можливості у збільшенні експортного потенціалу, об'єму продажу і т.д.

Визначаючи бажані і можливі орієнтири своєї майбутньої діяльності на світовому ринку, підприємства тим самим зменшують можливість непередбачених дій зовнішніх факторів, ступінь ризику, пов'язаного з їх діями.

Багато підприємств працюють без офіційно прийнятих планів. На їх думку, ситуація на ринку міняється дуже швидко, особливо на зовнішньому, щоби планування приносило яку-не-будь користь. Дійсно, зовнішнє середовище бізнесу, особливо міжнародного, характеризується швидкими змінами. В західних країнах це пояснюється високою насиченістю споживацького попиту, його індивідуалізацією, різноманітним характером. Ці зміни попиту диктують зрушення інших факторів середовища:
технології, засобів зв'язку і т.д. Відповідно й бізнес повинен швидко мінятися.
В економіці України рухливість середовища, зумовлена насамперед перехідним характером нашого господарства, стрімким входженням нашої країни в світовий інтеграційний процес, лібералізацією ЗЕД і, як наслідок, нестабільністю соціально-економічної сфери.

Однак, як свідчить світовий досвід і деякі приклади господарювання вітчизняних підприємств (наприклад, НКМЗ ВАТ Концерну "Стірол", ДМЗ та ін.), формальне планування має важливі переваги:

- планування заохочує керівників постійно думати перспективно;

- веде до більш чіткої координації діяльності підприємства;

- стимулює менеджерів до реалізації своїх рішень в подальшій роботі;

- сприяє більш чіткому визначенню фірмою своєї мети і завдань;

- покращує забезпечення фірми необхідною інформацією;

- допомагає більш раціональному розподілу ресурсів;

- сприяє активізації роботи по вивченню світового ринку, пошуку необхідних партнерів по бізнесу;

- робить фірму більш підготовленою до несподіваних змін;

- полегшує контроль за діяльністю на підприємстві і т.д.

В сучасних умовах жорстокої конкурентної боротьби на світовому ринку потреба в плануванні ЗЕД значно зростає.

В залежності від ступеня невизначеності в плануванні, тимчасових орієнтацій ідей планування, меж планування і т.д., в світовій практиці використовують різні типи планування ЗЕД. Наприклад, в залежності від того, яку межу (період) часу охоплюють плани, складені на підприємстві, планування поділяється на три типи: довготривалі, середньотривалі, короткочасні.

Довготривале планування охоплює довгі періоди часу. 10-25 років. Деякий час довготривале планування ототожнювалось із стратегічним, але ці два поняття розглядаються окремо. Стратегічне планування по своєму змісту багато складніше довготривалого.

Середньотривале планування конкретизує орієнтири, визначені в довготривалих планах. Вони розраховані на більш короткий час.

Донедавна середньотривале планування розраховувалось на 5 років, проте швидкість змін зовнішнього середовища зумовила необхідність скоротити термін цього типу планування приблизно до 2-3 років. В сфері ЗЕД середньотривалі плани вирішують завдання, пов'язані з перебудовою існуючих виробничих потужностей, оновленням асортименту, розширенням чи звуженням експорту (імпорту), пошуком нових ринків збуту і т.д.

Короткочасне планування - вироблення планів на 1-2 роки.

Зазвичай це річний план. який нараховує в собі конкретні завдання по здійсненню експортно-імпортних операцій. Вони (операції) містять інформацію про строки, об'єми, асортимент, черговість поставок і т.ін.

Весь процес планування ЗЕД, як і внутріфірменого, можна умовно поділити на дві стадії:

1. Розробка стратегії ЗЕД (стратегічне планування).

2. Визначення тактики здійснення виробленої стратегії (оперативне чи тактичне планування).

Стратегія виробничого підприємства - це сукупність головної мети і основних способів досягнення накресленої мети. Інакше кажучи, розробка стратегії підприємства означає визначення загальних напрямків його розвитку. Розробка стратегії ЗЕД означає визначення основних напрямків діяльності фірми в міжнародній сфері, на світовому ринку. Важливо ще раз підкреслити. що стратегічні плани розвитку ЗЕД повинні бути інтегровані в загальну стратегію розвитку підприємства в цілому.

Стратегічне планування зазвичай розраховане на довгий період, хоч на багатьох підприємствах стратегія базується на середньотривалому плануванні (другий спосіб більш прийнятний для підприємств України, що працюють в умовах великої невизначеності). В галузі ЗЕД стратегічне планування може охоплювати період від 4 до 7 років.

Як уже відзначалося, не варто ототожнювати стратегічне і довготривале планування.

Стратегічне планування - це не функція часу, а насамперед функція направленості. Вона не просто зосереджена на даному періоді часу, а нараховує в собі сукупність глобальних ідей розвитку підприємства, в тому числі в сфері ЗЕД.

Тактичне планування як правило охоплює короткочасний і середньотривалий періоди від 0,5 до 2 років (зазвичай рік). Воно має справу з вирішенням того, як повинні бути розраховані ресурси підприємства для досягнення стратегічної мети. Якщо головним питанням стратегічного планування являється питання:

"Чого хоче досягти підприємство?", то тактичне планування спрямоване на вирішення іншого питання: "Як підприємство повинно досягти такого стану?".

Процес планування ЗЕД в свою чергу полягає з цілого ряду етапів (фаз). Проте ще до початку роботи над планами ЗЕД підприємству важливо володіти інформацією з таких питань:

- Що і коли експортувати (імпортувати)?

- В яких умовах належить здійснювати ЗЕД ?

- Які види і форми ЗЕД доцільно вибрати?

- Які ресурси має підприємство для здійснення ЗЕД?

- Якою повинна бути організаційна структура управління ЗЕД?

- Який результат очікується від ЗЕД (приблизний розмір прибутку, рентабельність, розміри розширення збуту, валютна виручка і т.д.)?

Процес планування може бути виражений такими етапами:

1-ий. Визначення місії і комплексу завдань. Складання "дерева завдань".

2-ий. Аналіз і оцінка внутрішнього і зовнішнього середовища. Інколи даний етап передує етапу визначення завдань.

3-ій. Стратегічний аналіз. Фірма порівнює завдання і результати дослідження факторів внутрішнього й зовнішнього середовища, визначає розрив між ними, формує різноманітні варіанти стратегій.

4-ий. Порівняння і визначення одної з альтернативних стратегій, її розробка.

5-ий. Готується остаточний стратегічний план діяльності фірми в галузі ЗЕД.

6-ий. Середньотривале планування. Розроблення середньотривалих планів і програм.

7-ий. На основі стратегічного і середньотривалого планування розробляються річні оперативні плани і проекти.

8-ий. Контроль за виконанням рішень, втілених у планах. Цей етап не являється стадією безпосереднього процесу планування, проте він має важливе значення для планування і реалізації стратегії ЗЕД підприємства, тому що дає можливість більш раннього виявлення можливого розриву між плановими показниками і фактичним виконанням та внесення відповідних корективів в цей процес. В цілому процес планування являє собою нібито замкнутий цикл з прямим і зворотнім зв'язком.

Результатом процесу планування являється система планів, яку можна поділити на такі елементи:

1. Стратегічний план (чи генеральний план), який частіше всього складається на 5 років.

2. Загальнофірмовий план, основу якого складає "план розвитку", що містить в собі і розвиток ЗЕД.

3. Оперативні плани підприємства. Вони можуть містити в собі загальнофірмові плани поточної діяльності підприємства, а також поточні плани підрозділів.

Крім планів на підприємстві можуть розроблятися програми і проекти.

Можливі три типи стратегії розвитку підприємства в галузі ЗЕД:

1. Насиченість ринку. Мета даної стратегії полягає в забезпеченні економічного росту на освоєних ринках з традиційними товарами. Ця мета може бути досягнута за рахунок зниження стягнень (відповідно, і цін в порівнянні з конкурентами), підвищення якості товарів.

2. Диференціація продукту. Можливі два варіанти даної стратегії:

а) імпортується товар, відомий за кордоном, але не відомий у своїй країні, або налагоджується його виробництво на основі здобутої ліцензії;

б) експортується товар, освоєний у своїй країні, але не відомий на іноземному ринку, чи налагоджується виробництво даного товару за кордоном. Ефект досягається за рахунок монопольного становища даного підприємства в своїй країні чи за кордоном.

3. Диверсифікація виробництва. Дана стратегія передбачає початок виробництва за кордоном принципово нової продукції, раніше не властивої для підприємства. В результаті диверсифікації створюються кращі умови для господарського маневру, розширюються можливості впливу на економіку підприємства несприятливої світової господарської коньюктури, в тому числі погіршення "умов торгівлі". Цим самим скорочується ризик, характерний для вузькоспеціалізованих фірм.

Для розробки і вибору стратегічних рішень підприємства в галузі ЗЕД важливе значення має аналіз і планування свого господарського портфеля. Останній являє собою набір видів продукції. яку випускає чи планує випускати підприємство в майбутньому. В залежності від видів продукції портфель підприємства ділиться на частини, які називаються стратегічними господарськими підрозділами (СГП).

В міжнародній практиці виділяють 4 види СГП: "Знак питання", "Зірка", "Дійні корови", "Собаки".

Якщо продукт знаходиться в сегменті "Знак питання", то для нього характерні високі темпи росту збуту і відносно низька частка ринку. Для сегменту товарів "Зірка" характерні високі темпи росту збуту і велика частка ринку. Ці товари вважаються лідерами. "Дійні корови" характеризуються невисокими темпами росту збуту і високою часткою ринку. Для "Собак" характерні низькі темпи росту збуту і невелика частка ринку.

Всі види СГП взаємопов'язані між собою і в цьому взаємозв'язку впливають один на одного і на розвиток підприємства в цілому. Тому, плануючи свій господарський портфель, підприємство повинно постійно тримати в полі зору становище кожного свого СГП на ринку і забезпечувати оптимальне співвідношення між ними в портфелі. Довготривале відхилення від оптимальної збалансованості в портфелі може привести до кризисного стану підприємства.

Важливими показниками планування ЗЕД на підприємстві являються: валютна виручка з розподілом на товари і товарні групи; експортна виручка; рентабельність експортних та імпортних операцій; асортимент експортної та імпортної продукції; доля експорту у вартості продукції.