Права та обов’язки медичних працівників

Медичні працівники — звичайні люди, які мають згідно з Конституцією України такі самі права, як і решта громадян країни. Тому на них поширюються «Права, свободи і обов'язки людини і громадянина», що затверджені розділом II Конституції України. Крім того, медпрацівники мають зокрема права, що безпосередньо пов'язані з їх трудовою діяльністю, захистом від будь-якого втручання, зокрема з боку держави, у здійсненні громадянських і політичних прав, адже кожен медпрацівник — член громадянського суспільства та учасник політичного життя. Ці права охороняють особу від небажаних обмежень і втручань. Лікарям дуже важко відстоювати свої права, оскільки часто па­цієнти з великою недовірою, сумнівом і упередженням ставляться до них.

Що ми маємо на сьогодні в нашій державі? Це невідповідність правових актів України міжнародним вимогам. Україна якомога швидше має вирішити питання про ратифікацію таких важливих документів Ради Європи, як Європейська соціальна хартія, Європейський кодекс соціального забезпечення, Європейська конвенція про соціальну та медичну допомогу, Конвенція про права людини та біомедицину. Адже саме ці документи регулюють політику у сфері охорони здоров'я та медичного обслуговування населення Європейського Союзу.

Згідно з чинним законодавством медичні працівники мають низку прав та обов'язків.

Так, кожний медичний працівник має такі права: право на життя, охорону здоров'я, на безпечне для життя та здоров'я навколишнє природне середовище, на освіту і можливість заробляти на життя працею, яку він вільно обирає або на яку погоджується, на відпочинок, повагу честі та гідності, ділової репутації.

Ці права закріплені Конституцією України, ширше розкриті у Цивільному Кодексі.

Крім природних прав медичні працівники мають спеціальні права і пільги. Перелік їх викладено у розділі X «Медична та фармацевтична діяльність» Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» (ст. 77).

Витяг зі ст. 77 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я»:

Медичні і фармацевтичні працівники мають право на:

а) заняття медичною і фармацевтичною діяльністю відповідно до спеціальності та кваліфікації;

б) належні умови професійної діяльності;

в) підвищення кваліфікації, перепідготовку не рідше одного разу на 5 років у відповідних закладах та установах;

г) вільний вибір апробованих форм, методів і засобів діяльності, впровадження у встановленому порядку сучасних досягнень медичної та фармацевтичної науки і практики;

д) безплатне користування соціальною, екологічною та спеціальною медичною інформацією, необхідною для виконання професійних обов'язків;

е) обов'язкове страхування за рахунок власника закладу охорони здоров'я у разі заподіяння шкоди їхньому життю і здоров'ю у зв'язку з виконанням професійних обов'язків у випадках, передбачених законодавством;

є) соціальну допомогу з боку держави у разі захворювання, каліцтва або в інших випадках втрати працездатності, що настала у зв'язку з виконанням професійних обов'язків;

з) скорочений робочий день і додаткову оплачувану відпустку у випадках, встановлених законодавством;

и) пільгові умови пенсійного забезпечення;

і) пільгове надання житла та забезпечення телефоном;

ї) безплатне користування житлом з освітленням і опаленням тим, хто проживає і працює у сільській місцевості і селищах міського типу, а також пенсіонерам, які раніше працювали медичними та фармацевтичними працівниками і проживають у цих населених пунктах, надання пільг щодо сплати земельного податку, кредитування, обзаведення господарством і будівництва приватного житла, придбання автомототранспорту;

й) першочергове одержання лікувально-профілактичної допомоги і забезпечення лікарськими та протезними засобами;

к) створення наукових медичних товариств, професійних спілок та інших громадських організацій;

л) судовий захист професійної честі та гідності;

м) безоплатне одержання у власність земельної ділянки в межах земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства;

н) лікарі дільничних лікарень та амбулаторій, розташованих у сільській місцевості, дільничні лікарі-терапевти, лікарі-педіатри та дільничні медсестри територіальних ділянок міських поліклінік, лікарі загальної практики (сімейні лікарі), завідувачі терапевтичних та педіатричних відділень поліклінік, лікарі (старші лікарі) та середній медичний персонал виїзних станцій і відділень швидкої та невідкладної медичної допомоги, станцій санітарної авіації та відділень планової та екстреної консультативної допомоги — за безперервну роботу на зазначених посадах у зазначених закладах (на територіальних ділянках) понад три роки мають право на додаткову оплачувану щорічну відпустку тривалістю три календарних дні. При цьому зберігаються права інших категорій медичних працівників на додаткову оплачувану відпустку у межах існуючих норм. Законодавством може бути передбачено інші права та пільги для медичних і фармацевтичних працівників. На них також можуть поширюватися пільги, що встановлюються для своїх працівників підприємствами, установами і організаціями, яким вони подають медико-санітарну допомогу.

До цього переліку не включено ті права та пільги, дія яких обмежена Кабінетом Міністрів України.

Для виконання своїх обов'язків лікар повинен мати свободу професійних дій, узгоджених з його сумлінням і вимогами сучасної медицини.

Етика лікаря випливає із загальних етичних норм, що стосуються лікарської діяльності. Згідно з ними, лікар зобов'язаний поважати права людини та дбати про свою фахову гідність. Кожен лікарський вчинок, що підриває авторитет лікаря, порушує гідність лікарського фаху. Лікар має охороняти життя і людське здоров'я, запобігати хворобам, лікувати хворих і полегшувати їх страждання. Здоров'я хворого має бути для нього найвищим законом!

У ст. 78 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» зазначені професійні обов'язки медичних і фармацевтичних працівників:

а) сприяти охороні та зміцненню здоров'я людей, запобіганню і лікуванню захворювань, подавати своєчасну та кваліфіковану медичну та лікарську допомогу;

б) безплатно подавати першу невідкладну медичну допомогу громадянам у разі нещасного випадку та в інших екстремальних ситуаціях;^:

в) поширювати наукові та медичні знання серед населення, пропагандувати, в тому числі власним прикладом, здоровий спосіб життя;

г) дотримувати вимог професійної етики і деонтології, зберігати лікарську таємницю;

ґ) постійно підвищувати рівень професійних знань та майстерності;

д) подавати консультативну допомогу своїм колегам та іншим працівникам охорони здоров'я.

Медичні та фармацевтичні працівники несуть також інші обов'язки, передбачені законодавством.

Згідно з Міжнародним кодексом медичної етики, до загальних обов'язків лікарів належать такі обов'язки:

- затвердження найвищих стандартів професійної діяльності;

- лікар не повинен дозволяти фінансовим інтересам впливати на вільне і незалежне виконання професійних дій на користь пацієнтів;

- лікар повинен, незважаючи на вид медичної практики, самовіддано надавати компетентну медичну допомогу з повною технічною і моральною незалежністю, із співчуттям і повагою до людської гідності;

- лікар повинен бути чесним із пацієнтами і колегами, повинен боротися з професійними і особистими недоліками інших лікарів, повинен викривати обман і шахрайство;

- лікар повинен поважати права пацієнта, колег, іншого медичного персоналу і має дотримуватися конфіденційності щодо пацієнта;

- лікар повинен діяти лише на користь хворого в тих випадках, коли він застосовує такі види медичної допомоги, які можуть послабити фізичний або психічний стан пацієнта;

- лікар повинен дотримуватися обережності, поширюючи інформацію про відкриття, нову техніку або лікувальні методики понепрофесійних каналах;

- лікар повинен засвідчувати лише те, що він сам перевірив.

Обов'язки лікаря щодо хворих:

- завжди повинен пам'ятати про зобов'язання зберігати людське життя;

- повинен надавати пацієнту всі ресурси своєї науки;

- якщо лікар не має змоги провести обстеження або лікування, він повинен залучити іншого лікаря, в якого така можливість є;

- повинен тримати у таємниці все, що він знає про свого пацієнта, навіть після смерті останнього;

- повинен надавати невідкладну допомогу як виконання гуманітарного обов'язку, якщо немає впевненості в тому, що інші хочуть і можуть надати таку допомогу.