Основні теорії походження держави і права

Держава і право — складні явища. Відсутність докумен­тальних свідчень щодо процесу їх становлення й особливості людського розуму, який не в змозі, зазвичай, упіймати момент якісного переходу від одного стану до іншого, при­звели до виникнення безлічі теорій, що пояснюють при­чини виникнення держави та права.

У далекій давнині виникла теологічна теорія, при­хильники якої стверджували, що держава і право — на­слідок божественної волі. Твердження святого апостола Павла: «Немає влади не від Бога», — було охоче взяте на озброєння володарями, які потребували ідеологічного об­ґрунтування своєї влади.

Концепція божественного походження держави й права найбільш яскраво виражена в працях відомого католи­цького богослова Фоми Аквінського. Він стверджував, що всі вищі закони, порядок панування та підкорення встанов­лені Богом (на це є пряма вказівка і в Біблії).

На цей час тези Фоми Аквінського взяла на озброєння католицька церква, але в цілому в європейських та амери­канських державах теологічна концепція сьогодні не має авторитету. Інша ситуація в країнах ісламу, де теологічна теорія походження держави і права вважається основною, а священна книга — Коран — дотепер розглядається як головне джерело права і державної влади.

Патріархальна теорія вбачає причину виникнення держави у розростанні родини. Підвалини цієї теорії за­кладені китайським філософом Конфуцієм та давньо­грецьким філософом Аристотелем. Так, Конфуцій ототож­нював владу батька в родині і владу правителя держави, вимагаючи, щоб правитель ставився до своїх підданих з батьківською турботою, а піддані платили йому шанобли­вістю й любов'ю. За Аристотелем, держава виростає з сіль­ської громади, основу якої становить родина.

Найбільш чіткий виклад цієї теорії знаходимо у творі англійського філософа Роберта Фільмера «Патріархія, або природна влада королів». Фільмер, який був прихиль­ником абсолютної монархії, намагався довести, що Адам, одержавши владу над людьми від Бога, передав її своєму старшому сину, а той — своїм нащадкам — королям. Влада короля схожа на владу батька в родині і вже тому не під­лягає критиці, а тим більш поваленню.

На світанку нового часу поширення здобула природно-правова (договірна) теорія. Гуго Гроцій та Бенедикт Спіноза (Голландія), Томас Гоббс та Джон Локк (Англія), Жан Жак Руссо (Франція) вважали, що крім права, встановле­ного державою, існують вічні, розумні правила поведінки, що випливають із самої природи людини. Ці правила вони й називали природним правом. Природне право визначає фундаментальні умови існування людської особистості: право на життя, свободу, безпеку, опір насильству. Усі державні закони повинні відповідати природному праву.

Якщо право, з погляду прихильників природно-правової теорії, існувало завжди, то держава — продукт реального, а найчастіше — негласного (мовчазного – за висловом Вольтера) суспільного договору. На користь держави люди відмовилися від частки природних прав задля того, щоб держава їх захищала. В подальшому держава стала вважа­тися правителями своєю вотчиною, і зміст договору було втрачено. Порушення правителем природних прав підданих є підставою для його повалення.

Природно-правова теорія з успіхом використовувалася у боротьбі із застарілими феодальними порядками. На цей час вона втратила свій вплив, але деякі положення природ­но-правової теорії актуальні й сьогодні. Так, якщо розглядати державу як наслідок суспільного договору, то особа та держава стають рівними партнерами. Такий підхід цілком відповідає сучасному уявленню про правову державу.

Доволі поширеною є теорія насильства. Її засновники — Шан Ян (Китай), Людвіг Гумплович (Австрія), Євген Дюрінг та Карл Каутський (Німеччина). Походження дер­жави та права ця теорія пов'язує із зовнішнім або внутрішнім (або й з тим і іншим) насильством. Зовнішнє насильство — за­воювання одного народу іншим, внутрішнє — економічне насильство однієї частини суспільства над іншою.

В теорії насильства є певне раціональне зерно. Так, зов­нішнє насильство відіграло чималу роль в утворенні низки держав, серед яких — варварські королівства часів ранньо­го середньовіччя: Золота Орда, Велике Князівство Литов­ське тощо.

Органічна теорія, засновником якої був англійський соціолог і філософ Герберт Спенсер, розглядає державу як наслідок еволюції природи. Становлячи частку природи, людина вела боротьбу за виживання. Засобом виживання і пристосування до навколишньої природи стало об'єднання людей у єдиний організм — державу. На зразок живого організму держава розвивається, спеціалізуються її органи, вона старіє та вмирає. Уряд відіграє в державі ту ж роль, що й мозок у людини, землеробство та ремесло становлять систему органів харчування, транспорт та зв'язок — роз­подільчу систему держави і т. ін.

Сучасна юриспруденція дотепер використовує окремі елементи концепції Спенсера. Зокрема, у багатьох визна­ченнях держава характеризується як система взаємозалеж­них спеціалізованих органів.

У XIX сторіччі зусиллями Карла Маркса та Фрідріха Енгельса була створена класова (економічна) теорія по­ходження держави й права. З їх погляду держава і право виникли одночасно через появу приватної власності і роз­шарування суспільства на класи. Держава й право пере­творилися на інструмент захисту інтересів економічно па­нуючих класів. У майбутньому, із встановленням диктатури пролетаріату та знищенням приватної власності, потре­ба у державі і праві відпаде. У комуністичному суспільстві громадяни взаємодіятимуть на ґрунті самоврядування, а нормативним регулятором їх поведінки стане мораль.

Класова теорія має певні переваги, зокрема, вона при­вертає увагу до найважливішого чинника виникнення держави і права — рівня розвитку економіки.

Психологічна теорія, яку запропонував російсько-поль­ський юрист Лев Петражицький, пояснює виникнення права властивостями людської психіки. Право, з його по­гляду, виникло з емоцій та переживань людини, її уявлень про належну та неналежну поведінку. Виникнення держа­ви пов'язане з потребою людини жити в колективі, психо­логічною залежністю більшості людей від думки й авто­ритету лідера.

У XX столітті була опрацьована кризова теорія, яка намагалася пов'язати географічний, демографічний, еко­номічний, технологічний чинники історичного розвитку. З погляду авторів кризової теорії вихідну точку в утворен­ні держави і права становить неолітична революція. Хоча ця теорія походження держави й права є найбільш обґрунтованою даними сучасної науки, вона так само не в змозі надати вичерпні відповіді на всі питання, що поставила перед наукою така складна проблема, як походження держави і права.