Об'єкти обліку і види витрат промислових виробництв

Промислові виробництва випускають різноманітну продукцію, застосовуючи відповідні технології, що обумовлює використання різних об'єктів і методів обліку. Вибір їх підприємство здійснює самостійно.

Витрати групують за їх видами залежно від кореспонденції рахунків. Кожний рахунок, який кореспондує з рахунком 23 "Виробництво", в частині обліку витрат представляє відповідну їх групу, яка є статтею витрат. Методичними рекомендаціями по підсобних промислових виробництвах передбачені такі статті витрат:

1. Витрати на оплату праці.

2. Відрахування на соціальні заходи.

3. Паливо та мастильні матеріали.

4. Сировина та матеріали.

5. Роботи та послуги.

6. Витрати на ремонт необоротних активів

7. Інші витрати на утримання основних засобів.

8. Інші витрати.

9. Непродуктивні витрати.

10. Загальновиробничі витрати.

За статтею " Витрати на оплату праці ” відображають основну і додаткову оплату праці працівників, посередньо зайнятих у технологічному процесі переробці продукції, виготовленню виробів тощо. Підставою для нарахування оплати праці є первинні документи: табель обліку робочого часу (форма 54), наряд на відрядну роботу (форма № 70 і 7Оа), який складають окремо на кожний вид робіт промислових виробництвах. Якщо одну роботу виконують кілька працівників, то виписується наряд бригади, а якщо один працівник — індивідуальний наряд.

За статтею "Відрахування на соціальні заходи" вказують нарахування обов'язкового єдиного соціального внеску, як передбачено чинним законодавством.

За статтею "Паливо та мастильні матеріали" відображають вартість палива та мастил, використаних проведенні технологічних операцій (варіння, нагрівання, сушіння тощо). За статтею "Сировина та матеріали" включають гість сировини та матеріалів, які є необхідними компонентами або утворюють основу виготовленої продукції, а саме: цехах по виробництву кормів — вартість зерна, зерносуміші, трав'яного борошна, жому, кормових дріжджів, сухого перегону, м'ясокісткового та рибного борошна, мінеральної сировини, мікродобавок та інших компонентів; На млині, крупорушці — вартість зерна; на олійниці — вартість насіння соняшника; у разі первинної обробки льону та продукції інших луб'яних культур — вартість соломки, трести;

•у цехах по переробці овочів, фруктів та картоплі — вартість овочів, фруктів і картоплі, бобових, спецій, консервантів та інших продуктів;

•у виноробних цехах — вартість винограду, плодів та ягід, виноматеріалів, сокоматеріалів, спирту-ректифікату, цукру, вакуум-сусла, коньячного спирту, лимонної кислоти тощо;

•у цехах забою худоби — вартість худоби, птиці, звірів, кролів, каракульських ягнят;

•у підрозділах по переробці молока — вартість молока, молочних продуктів, цукру, ваніліну та інших продуктів;

•на пилорамі — вартість деревини;

•у цегельному виробництві — вартість глини, піску тощо;

•у столярних майстернях — вартість дощок і деревини.

Сільськогосподарська продукція власного виробництва, яка використовується як сировина в підсобних промислових виробництвах, якщо вони не виділені на самостійний баланс, включається до витрат по собівартості. Проте з метою об'єктивної оцінки ефективності переробки продукції при аналізі сировину доцільно оцінювати за цінами реалізації.

Вартість використаних сировини та матеріалів зменшується на вартість зворотних відходів, що виникли в процесі виготовлення готової продукції, якщо вихідні матеріали повністю чи частково втратили початкові споживчі якості і внаслідок цього не можуть бути використані за прямим призначенням.

Сировину і матеріали видають на виробництво по накладних (форма № 87), лімітно-забірних картах на одержання матеріальних цінностей (форма № 117). Приймання зерна для переробки у млині оформляють помольною квитанцією, яку виписують у двох примірниках: один видають здавачеві зерна, а другий (корінець) залишається у млині. Витрату сировини і матеріалів контролюють шляхом дотримання норм витрат і виходу продукції з переробки.

За статтею "Роботи та послуги" відображають витрати на роботи та послуги власних допоміжних виробництв, які забезпечують виробничі потреби, та вартість послуг виробничого характеру, наданих сторонніми підприємствами. До цієї статті включають вартість послуг власного транспорту (автомобільного, тракторного), електро-, тепло-, водо- та газопостачання тощо. На об'єкти обліку промислових виробництв вартість послуг власних допоміжних виробництв відноситься в порядку їх розподілу, а послуги зі сторони — за рахунками та актах на приймання-здачу виконаних робіт.

За статтею "Витрати на ремонт необоротних активів" відображають витрати, пов'язані з ремонтом основних засобів, що використовуються у відповідних виробництвах.

Звертаю увагу на некоректність назви цієї статті. Адже ремонтують не активи, а основні засоби. Ремонт активів — нісенітниця.

За статтею "Інші витрати на утримання основних засобів" відображають суми, використані на утримання основних засобів безпосередньо в конкретному промисловому виробництві. У складі цих витрат обліковують витрати на оплату праці з відрахуваннями персоналу, що обслуговує основні засоби, амортизаційні відрахування тощо.

У підсобних промислових виробництвах можна виділяти окремо витрати на утримання та експлуатацію обладнання (витрати на утримання, експлуатацію та поточний ремонт виробничого устаткування, цехового транспорту, знос малоцінних предметів та інструментів тощо). Ці витрати в кінці звітного періоду розподіляються між окремими об'єктами обліку пропорційно кількості (вартості) переробленої сировини. Якщо це зробити неможливо, зазначені витрати включають до складу загальновиробничих витрат певного промислового виробництва розподіляють у встановленому порядку.

У статті "Інші витрати" відображають знос спецодягу та спецвзуття, що їх видають працівникам промислових виробництв, платежі за обов'язкове страхування майна, витрати, пов'язані з використанням природної сировини, зокрема плата за воду, за розміщення відходів, викиди і скиди забруднюючих речовин в навколишнє природне середовище тощо.

До складу статті "Непродуктивні витрати" відноситься брак у виробництві, яким вважаються вироби, напівфабрикати, деталі, вузли та роботи, які не відповідають встановленим стандартам чи технічним умовам і не можуть бути використані за своїм прямим призначенням чи можуть бути використані лише після виправлення. Вартість браку відноситься на собівартість продукції, під час виробництва якої він допущений. На витрати від браку списують вартість забракованої продукції, сировини і матеріалів, а також витрати по виправленню браку.

За статтею "Загальновиробничі витрати" відображають цехові, загальновиробничі витрати, які розподіляють між об'єктами обліку промислових виробництв. За базу для розподілу загальновиробничих витрат беруть години праці, заробітну плату, обсяг діяльності, прямі витрати тощо.

По більшості видів промислових виробництв отримують декілька видів готової продукції, а тому виникає потреба на окремих аналітичних рахунках обліковувати загальновиробничі (цехові) витрати відповідних виробництв.

До них відносять нараховану основну і додаткову оплату праці з нарахуваннями інженерно-технічного та обслуговуючого персоналу, амортизацію основних засобів, витрати на їх ремонт та експлуатацію, витрати по охороні праці (спорудження та утримання огорож машин, вентиляційних споруд і вентиляційних камер, умивальників, душових, кип'ятильників, роздягалок, шкафчиків для спеціального одягу, сушилок, вартість спеціального одягу, взуття, окулярів та інших захисних пристосувань, які видають робітникам згідно із затвердженими нормами. До цехових витрат відносять також виплати за технічне удосконалення, раціоналізаторські пропозиції та винаходи, втрати від простоїв, що мали місце не з вини робітників, вартість списаних зіпсованих товарно-матеріальних цінностей, які зберігаються в цехових складах, тощо.

Цехові витрати обліковують окремо по кожному промисловому виробництву і розподіляють за встановленим порядком на виробництво окремих видів продукції.

Наведена номенклатура статей витрат конкретизується з врахуванням технологічних та організаційних особливостей кожного виробництва. Проте більш доцільно не мудрувати над статтями, а відображати витрати згідно з кореспондуючими рахунками: кореспондуючий рахунок — окремий вид витрат. При потребі деталізації витрат можна вказувати замість синтетичних рахунків кореспондуючі субрахунки.