Процесуальний статус судового експерта та спеціаліста

Експертом є особа, якій доручено провести дослідження матеріальних об'єктів, явищ і процесів, що містять інформацію про обставини справи, і дати висновок з питань, які виникають під час розгляду справи і стосуються сфери її спеціальних знань.

Як експерт може залучатися особа, яка відповідає вимогам, встановленим Законом України "Про судову експертизу", і внесена до Державного реєстру атестованих судових експертів.

Експерт зобов'язаний з'явитися за викликом суду, провести повне дослідження і дати обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок на задані йому питання, а у разі необхідності - роз'яснити його.

Спеціалістом може бути особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних засобів і може надавати консультації під час вчинення процесуальних дій з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок.

Спеціаліст може бути залучений до участі у цивільному процесі за ухвалою суду для надання безпосередньої технічної допомоги (фотографування, складання схем, планів, креслень, відбору зразків для проведення експертизи тощо) під час вчинення процесуальних дій. Допомога спеціаліста технічного характеру під час вчинення процесуальних дій не замінює висновку експерта.

Спеціаліст зобов'язаний з'явитися за викликом суду, відповідати на задані судом питання, давати усні консультації та письмові роз'яснення, звертати увагу суду на характерні обставини чи особливості доказів, у разі потреби надавати суду технічну допомогу.

Допомога спеціаліста не може стосуватися правових питань.

Призначення експертизи в цивільному процесі має ряд особливостей.

Насамперед, у ньому існують норми, спрямовані на забезпечення доказів, тобто на нейтралізацію обставин, що можуть зробити неможливим або ускладнити надання доказів у суд (наприклад, унаслідок їхньої втрати, знищення і т.п. ). При цьому, згідно зі ст. 133 ЦПК особи, які мають підстави побоюватись, що подача потрібних для них доказів стане згодом неможливою або утрудненою, мають право просити суд під час розгляду справи або суддю як до, так і після подачі заяви забезпечити ці докази.

Одним зі способів забезпечення доказів є призначення експертизи, про що суддя постановляє ухвалу, в якій зазначає порядок і спосіб її виконання (ст. 144 ЦПК, ст.41 ГПК). Таким чином, призначення експертизи є можливим ще до прийняття позову до розгляду. Суддя також має право призначити експертизу в порядку підготовки до судового засідання, а суд – під час розгляду справи.

В першому випадку проводиться спеціальне дослідження. Спеціальні дослідження — непроцесуальна діяльність, а тому, порядок проведення таких досліджень регламентується винятково відомчими інструкціями. Так, у п. 3 «Інструкції про призначення і виробництв судових експертиз», затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.98 № 53/5 вказано: «відповідно до ст. 6 Закону України “Про адвокатуру” і ст. 48 КПК України за заявою адвокатів, захисників і осіб, що самостійно захищають свої інтереси, в експертних установах можуть виконуватися дослідження, результати яких викладаються в письмових висновках спеціалістів. Такого роду дослідження можуть проводитися також за дорученнями органів нотаріату, митниці, а також на прохання підприємств, установ, організацій і громадян». Підставою для проведення таких досліджень є письмове звернення (лист, заява) замовника з обов'язковою вказівкою його реквізитів і питань, що підлягають вирішенню.

Кваліфікаційні вимоги до спеціалістів: вища освіта, спеціальна підготовка, атестація як експерта відповідної спеціальності.

Також залучення спеціалістів буває необхідним для забезпечення слідчих і судових дій в кримінальному процесі. До таких випадків, наприклад, відносяться огляд місця події, відтворення обстановки й обставин події, і ряд інших. Участь спеціаліста в слідчих і судових діях, його права й обов'язки регламентовані у відповідних процесуальних кодексах.

Так, у ст. 128—1 КПК (Участь спеціаліста при проведенні слідчих дій) говориться, що в необхідних випадках для проведення слідчої дії може бути залучений спеціаліст, не зацікавлений у результатах справи. Спеціаліст зобов'язаний:

1) з'явитися за викликом;

2) брати участь у проведенні слідчої дії, використовуючи свої спеціальні пізнання і навички для сприяння слідчому у виявленні, закріпленні і вилученні доказів;

3) звертати увагу слідчого на обставини, пов'язані з виявленням і закріпленням доказів;

4) давати пояснення з спеціальних питань, що виникають при проведенні слідчої дії.

Права спеціаліста визначені цією статтею в такий спосіб. Спеціаліст вправі:

1) з дозволу слідчого звертатися до учасників слідчої дії;

2) робити заяви, пов'язані з виявленням і закріпленням доказів.

Якщо спеціаліст відмовляється або ухиляється від виконання своїх обов'язків, слідчий сповіщає про це адміністрацію підприємства, установи чи організації за місцем його роботи «... для відповідного реагування». Спеціалісту може бути заявлений відвід у порядку, встановленому статтею 62 КПК. Спеціаліст має право на винагороду за роботу (якщо вона не обумовлена службовим завданням). До висновку спеціаліста пред'являються такі ж вимоги, як і до висновку експерта (ст.75 КПК). Участь спеціаліста в судовому засіданні по кримінальній справі визначається за тими ж правилами (див. ст. 270-1 Участь спеціаліста в судовому розгляді). У ГПК поняття «спеціаліст» і «експерт» використовуються як рівнозначні.

Розглянемо зміст останнього поняття докладніше.

Відповідно до ст. 143 ЦПК експертиза призначається для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо.

Носієм таких знань є судовий експерт – спеціаліст у певній галузі знань, атестований як експерт відповідної спеціальності.

Слово «експерт» походить від латинського слова «expertus» (досвідчений, обізнаний), і на сьогодні означає компетентну в будь-якій області знань і/чи практичної діяльності особу, яка має певний юридичний статус. Тобто, «експерт» – це видове поняття по відношенню до родового поняття «спеціаліст».

Європейська доктрина визначає правове положення експерта як помічника судді, англо-американська – як свідка особого роду (sui generis). Вітчизняне законодавство визначає юридичний статус експерта як самостійного суб’єкта процесу, який має власний обсяг процесуальних прав та обов’язків, що відрізняють його від інших суб’єктів процесуальної діяльності.

Характерною рисою такого суб’єкта процесу є об’єктивна незацікавленість у кінцевому вирішені справи, що обумовлено його функцією представлення суду особливого доказу – експертного висновку. Специфічним також є те, що експерт заздалегідь (а priori) не має доказової інформації – він отримує її в ході спеціального дослідження за допомогою своїх спеціальних знань.

Правовий статус експерта підпорядкований меті процесу й складається з його компетенції, визначеної процесуальними обов’язками, правами й правовими гарантіями належної реалізації ним своїх прав та обов’язків, а також його незалежності. Оскільки експерт не є стороною (учасником) процесу й не має особистої юридичної зацікавленості у вирішенні справи, його участь у процесі обумовлюється не правами, а обов’язком дати об’єктивний висновок з поставленого перед ним питання.

Експертиза призначається у випадках, коли для вирішення певних питань при провадженні у справі потрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання.

Як експерт може бути викликана будь-яка особа, що має необхідні знання для дачі висновку з досліджуваних питань. Питання, які ставляться експертові, і його висновок по них не можуть виходити за межі спеціальних знань експерта.

Експерт дає висновок від свого імені і несе за нього особисту відповідальність. У разі необхідності в справі може бути призначено декількох експертів, які дають загальний висновок. Коли експерти не дійшли згоди, то кожний з них складає свій висновок окремо.

Висновок експерта для особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду не є обов’язковим, але незгода з ним повинна бути мотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку.

Якщо експертиза буде визнана неповною або не досить ясною, може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту.

Коли висновок експерта буде визнано необґрунтованим чи таким, що суперечить іншим матеріалам справи або інакше викликає сумніви в його правильності, може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експерту або іншим експертам.

Не можуть бути експертами особи, які перебувають у службовій або іншій залежності від обвинуваченого, потерпілого або які раніше були ревізорами у справі.

Як вже зазначалось, судові експертизи призначаються у випадках, коли для вирішення питань у справі необхідні спеціальні знання, тобто ті, що не є загальновідомими.

Слід враховувати, що згідно ст. 7 ГПК при розгляді претензії підприємства та організації в разі необхідності повинні звірити розрахунки, провести судову експертизу або вчинити інші дії для забезпечення досудового врегулювання спору. Проте призначення судової експертизи є процесуальною дією і тому на стадії досудового врегулювання спору сторони можуть провести лише дослідження спеціалістів, для чого їм необхідно звернутись із відповідним гарантійним листом до експертної установи.

Спеціаліст не попереджається про кримінальну відповідальність за ст. ст. 384, 385 КК України, тому як джерело доказів його висновок може бути прийнятий лише за умови винесення ухвали про призначення особи, що надала висновок спеціаліста, судовим експертом у справі, попередження її про кримінальну відповідальність за вказаними статтями та підтвердження спеціалістом висновку, наданому ним на стадії досудового врегулювання, про що вносяться записи до протоколу судового засідання.

Проведення на стадії досудового врегулювання спору дослідження спеціалістом не виключає призначення судом по тих же самих питаннях та об’єктах (матеріалах) судової експертизи.