Правочини щодо розпоряджання немайновими та майновими правами інтелектуальної власності

Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти;

5) з рішення суду.

Поняття правочину є досить новим для вітчизняної цивілістики. Воно з'явилось лише в новому Цивільному кодексі України, що набув чинності з 01 січня 2004 року. Правочин є найбільш розповсюдженою підставою виникнення цивільних прав і обов'язків. За своєю правовою природою він є юридичним фактом, що являє собою вольові дії, спрямовані на досягнення певного результату, тобто є обставиною, з настанням якої закон пов'язує виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин – вольовий акт і цим відрізняється від подій, що відбуваються незалежно від волі людини. Як дія, він цілеспрямований, направлений на досягнення певної визначеної мети, чим відрізняється від інших правомірних вольових актів – юридичних вчинків, що виникають на підставі закону (знахідка, виявлення скарбу). Також правочин є правомірною вольовою дією, тобто він породжує ті правові наслідки, настання яких бажали сторони і які відповідають вимогам закону.

Загалом правочини можна класифікувати за наступними критеріями:

1. Залежно від числа сторін правочину, вираз волі яких необхідний для його вчинення, правочини можуть бути односторонніми (наприклад, заповіт) та дво- чи багатосторонніми (договори).

Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

2. За характером правовідносин, що виникають на підставі правочину, вони поділяються на відплатні та безвідплатні. Відплатним є правочин, у якому обов'язок однієї сторони здійснити певні дії кореспондується з обов'язком іншої сторони надати першій стороні зустрічне майнове задоволення. Відплатність може бути у формі грошей, майна, майнових прав, речей, послуг. Відплатність або безвідплатність правочину визначається законом та домовленістю сторін.

3. В залежності від того, коли правочин вважається вчиненим, він може бути консенсуальним або реальним. Для вчинення консенсуального договору достатньо досягнення згоди сторін за його істотними умовами (купівля-продаж, підряд, спільна діяльність, ліцензійні договори). Реальний правочин передбачає наявність не лише згоди щодо його істотних умов, а й фізичної передачі речі, тобто права і обов'язки виникають лише після такої передачі (зберігання, позика, рента).

4. Залежно від значення підстав правочину для його дійсності правочини поділяються на каузальні та абстрактні. Каузальні правочини – це правочини, дійсність яких залежить від наявності конкретної підстави – цілі, яка вбачається з нього. Наприклад, метою ліцензійного договору є передача майнових прав інтелектуальної власності у тимчасове користування. Абстрактні правочини не мають конкретної мети, їх дійсність не залежить від досягнення такої цілі (наприклад, вексель, оскільки з нього не вбачається, на підставі чого його держатель може вимагати сплатити гроші).

5. Умовні та безумовні правочини. Умовні – правочини, в яких виникнення прав та обов'язків пов'язане з настанням в майбутньому певних обставин. Обставини можуть бути "відкладальними" – настання або зміну прав та обов'язків обумовлено обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні, та "скасувальними" – права та обов'язки настають при його вчиненні та існують до настання скасувальної обставини. Правочини, які не містять таких умов, є безумовними.

6. Окремим видом правочинів є фідуціарні тобто такі, що мають довірчий характер (доручення, довіреність). Фідуціарний правочин може бути розірваним при втраті довіри.

7. За формою укладення правочини можуть бути усні (вербальні) та письмові (літеральні). Сторони мають право обирати самостійно форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Так правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно-числового підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У письмовій формі належить вчиняти:

1) правочини між юридичними особами;

2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення;

3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення;

4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Законом [5] чітко встановлено, що "Договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності такий договір є нікчемним."