Визначення фінансових результатів у системі директ-кост

При системі директ-кост розраховуються, принаймні, два фінансових показники: маржинальний доход і прибуток.

Схема побудови звітів про прибутки є багатоступінчастою (табл. 1).

Таблиця 1.

Схема звіту про прибутки по системі директ-кост

Маржинальний прибуток ще називають «сумою покриття» або «брутто-прибутком».

Якщо змінні витрати підрозділити, наприклад, на виробничі і позавиробничі, то даний звіт стане триступінчастим. На 1-му етапі буде визначений виробничий маржинальний прибуток як різниця між обсягом продажу і змінних виробничих витрат. На 2-му етапі як різниця між маржинальним виробничим доходом і позавиробничими змінними витратами визначається маржинальний доход в цілому по підприємству. І 3-й етап розрахунку дасть розмір прибутку (маржинальний прибуток мінус постійні витрати).

Організація обліку витрат і результатів за системою «директ-кост»

Організація обліку витрат і результатів за системою «директ-кост» передбачає наявність наступних елементів:

облік за видами витрат

облік за місцями виникнення витрат

облік за носіями витрат

облік результатів за носіями витрат

облік результатів за період

Облік за видами витрат здійснюється аналогічно існуючому в Україні обліку по економічних елементах. Найважливішими видами витрат у зарубіжних країнах є:

Витрати на заробітну плату

Матеріальні витрати

Витрати на енергію

Витрати на ремонти

Податки, внески, страхування

Витрати на амортизацію

Відсотки, ризики

Інші витрати

Цей перелік залежить від національних особливостей обліку і ступеня його деталізації. В обліку по видах витрат не здійснюється розмежування витрат на постійні і перемінні, а також їхній роздільний облік.

Інформацію про величину змінних і постійних витрат дає облік за місцями їх виникнення. Витрати, що обліковуються і плануються в даному місці виникнення, є для нього прямими. Таким чином, при організації обліку в розрізі місць виникнення витрат зникає саме поняття непрямих витрат і залишається лише їх розподіл на постійні і змінні. Проблемою обліку витрат за місцями виникнення є наявність дискретних витрат. На практиці вона звичайно вирішується шляхом виділення трьох груп витрат:

Абсолютно змінних, що змінюються пропорційно зміні обсягів виробництва

Абсолютно постійних, що не змінюються зі зміною обсягів виробництва

Відносно (умовно) змінних - для відображення дискретних витрат.

При принятті управлінського рішення в конкретній ситуації остання група витрат приєднується або до першої, або до другої групи в залежності від переслідуваної мети.

Організація обліку витрат за місцями виникнення дає можливість контролю за їхнім формуванням і дозволяє персоніфікувати відповідальність за їхню доцільність.

По кожному місцю виникнення витрат зазвичай ведуться:

1) Бюджетний лист, у якому здійснюється планування витрат

2) Лист обліку витрат - для обліку фактичних витрат

3) Окремі синтетичні рахунки.

До складу синтетичних рахунків по кожному місцю виникнення витрат входять два збирально-розподільчих рахунки: Змінні накладні витрати, Постійні накладні витрати і рахунок Виробництво.

Прямі витрати списуються на рахунок Виробництво протягом місяця, а збирально-розподільчі рахунки закриваються наприкінці звітного періоду записами:

Дебет рахунку Виробництво Кредит рахунку Змінні накладні витрати

Дебет рахунку Результати виробництва Кредит рахунку Постійні накладні витрати

Дані директ-костинга про змінні витрати усе частіше використовуються для встановлення трансфертних цін, тобто цін, що сплачуються одним місцем виникнення витрат (центром прибутку) іншому місцю виникнення витрат за отримані вироби або послуги.

Під обліком за носіями витрат розуміють калькулювання собівартості одиниці виробу. Носії витрат - продукція, роботи або послуги підприємства, призначені для реалізації на ринку.

При калькулюванні собівартості продукції за системою директ-кост постійні витрати не розподіляються між носіями. Такий варіант калькулювання без спеціальних додаткових розрахунків надає потрібну в умовах ринку інформацію про тенденції поведінки витрат в умовах зміни завантаження потужностей або обсягу виробництва. У західному обліку застосовуються різноманітні методи калькулювання собівартості носіїв витрат.

З обліком витрат за носіями тісно зв'язаний облік результатів за носіями витрат, тому що їхнє визначення (результатів) здійснюється шляхом порівняння продажної ціни і собівартості. По системі директ-кост із ціни виробу віднімаються змінні витрати й обчислюється маржинальний дохід (брутто-прибуток) на виріб.

Метою обліку результатів за період є виявлення загального фінансового результату підприємства за звітний період. При системі директ-кост загальну виручку за період порівнюють із величиною змінних витрат та визначають обсяг маржинального прибутку за звітний період. Для визначення нетто-прибутку суму маржинального доходу зменшують на суму постійних витрат, що не розподіляються між носіями як змінні витрати, а прямо з підсистеми обліку по місцях виникнення витрат, минаючи підсистему калькулювання, потрапляють у підсистему обліку результатів за період.

Політика цін та прийняття рішень про обсяг та асортимент продукції, що випускається, на базі обліку витрат

Політика цін - один з аспектів управлінської діяльності, у результаті проведення якої досягається той або інший розмір виручки від реалізації продукції, а значить і прибутку підприємства.

Проте політика цін це не тільки власне процес встановлення ціни на товар, що продається, але і процес управління цінами в різноманітних ринкових ситуаціях і в умовах впливу на них різних факторів.

Класичним методом ціноутворення є встановлення ціни на основі калькуляції повної фактичної собівартості. Цей метод відбиває традиційну орієнтацію ціноутворення на виробництво.

Проте усе більш поширюється тенденція орієнтації ціни на попит, тобто насамперед враховується те, скільки покупець готовий заплатити за товар, що пропонується. Співставивши попит і пропозицію, установлюється ціна рівноваги, із якою потім порівнюється калькуляція фактичної собівартості, із метою прийняття рішення про доцільність випуску даного товару.

Деякі фахівці з цін на Заході вважають, що рівень попиту - єдиний фактор, що варто брати до уваги при встановленні ціни, а виробничі витрати розглядаються ними лише в якості обмежуючого фактора.

При орієнтації ціноутворення не на виробництво, а на попит часте і точне складання фактичних калькуляцій втрачає сенс і стають необхідними поняття довгострокової і короткострокової нижньої межі (границі) ціни.

Довгострокова нижня межа ціни показує, яку ціну потрібно встановити, щоб мінімально покрити повні витрати на виробництво і збут товару. Таким чином, довгострокова нижня межа ціни дорівнює повній собівартості виробів.

Короткострокова нижня межа ціни показує ціну, що покриває лише змінні витрати, тобто дорівнює собівартості в частині змінних витрат.

Розрахунок довгострокової нижньої межі ціни пов'язаний із калькулюванням повної собівартості, розрахунок короткострокової нижньої межі ціни - з обліком і калькулюванням по системі директ-кост.

Актуальною для вітчизняних підприємств є проблема встановлення ціни на експортну продукцію, із тим, щоб вийти на зовнішній ринок. Розглянемо приклад.

Приклад. Підприємство реалізує на внутрішньому ринку 20 тис. одиниць продукції за ціною 6 грн. за одиницю. Воно має можливість додатково виготовити цю ж продукцію і реалізувати її на зовнішньому ринку. Якою буде ціна на ту частину продукції, що експортується? Дані про витрати на весь обсяг і одиницю продукції.

Таблиця 2

Дані про витрати на весь обсяг і одиницю продукції

Рентабельність виробів на внутрішньому ринку = =16,66%.

Короткострокова нижня межа ціни для продукції, що експортується = 4 грн. за одиницю, оскільки 20000 продукції вже продається на внутрішньому ринку – постійні накладні витрати (40000) вже не потрібно повертати в цінах виробів, що реалізуються на експорт. Прийнятною ціною буде будь-яка, що min- перевищує 4 грн. Якщо підприємство схоче продавати експортну продукцію з тим же рівнем рентабельності, що на внутрішньому ринку, то експортна ціна повинна складати 4,68=4,0*1,17.

Реалізація за цінами нижче собівартості може бути прийнятна у таких випадках:

1. Ринок продукції, що випускається , переживає тимчасовий спад, і зниження цін необхідне для утримання сегменту ринку. Коли ринкові умови покращаться, ціну можна буде підняти до "прибуткового" рівня.

2. Продукція вперше випускається на ринок, або компанія намагається утвердитися на новому для неї ринку. Низька ціна дозволить проникнути на ринок. Як і в попередньому випадку, надії покладаються на те, що з завоюванням певної частки ринку ціну можна буде підняти.

3. Ринок, на якому діє підприємство намагається завоювати конкурент. Зниження ціни може зробити це для нього економічно невигідним: початкові витрати на новому для фірми ринку високі, а перспективи прибутковості при низькій ринковій ціні туманні.

4. Підприємство може застосовувати в ціноутворенні метод "збитковості товару-лідера". Якщо фірма реалізує кілька видів товарів, продаж жорстких дисків за ціною нижче собівартості [може послужити "стимулом" для клієнтів придбати заодно і інші товари за цінами, що забезпечують постачальнику прибуток.

5. Фірма прагне не допускати простою виробничих потужностей (що дуже дорого коштує) та / або особливо зацікавлена в даному замовленні.

Управлінські рішення у значній мірі залежать від того, яка з облікових систем обрана для використання підприємством. Розглянемо на прикладі.

Асортимент продукції підприємства складається з виробів А, Б, В, Г, Д. Дані по виробах приведені в таблиці:

Таблиця 3

Дані для розрахунків

Накладні витрати дорівнюють 41400 (з них 50 % - постійні витрати)

1. Рішення на основі обліку повної собівартості.

Розподілимо накладні витрати, прийнявши за базу прямі змінні витрати:

Таблиця 4