Діяльність, культура і свідомість
(проблема буття та філос. антропологія).
(#34)
Модель буття будує людина, а значить людина це головне. Як характеризувати буття людини в світі? Виділяються 3 основні характеристики (суттєві умови і суттєві риси її існування): діяльність, культура і свідомість. Діяльність має 3 компоненти: мета, засоби, результат. Діяльність – це категорія яка визначає фундаментальність виміру людини в світі. Феномен діяльності опосередковує відношення людина-світ. Це відношення опосередковано також культурою і свідомістю. Здатність людини до діяльності це фундаментальна особливість людського буття. Категорія діяльності це фундаментальна категорія онтології людського буття. Буття людини в світі є діяльносним буттям. Світ людини і світ її свідомості є продукт і форма її діяльності. Аристотель говорив що природа ставить мету а потім діє за цією метою – тобто він переносить на природу людські поняття. Праксеологія – це сфера наукових досліджень в якій розглядаються умови засоби і принципи ефективної людської діяльності. Т. Котарбинський заклав цю науку. Вона розглядає принципи і правила управляння колективом, проблеми ефективності і раціональності діяльності, проблеми помилок і порушень в діяльності. Крім того є загальна теорія раціональної діяльності яку формулює філософія.
Діяльність це специфічна людська форма активного ставлення людини до світу і до самої себе, яка безпосереднє спрямована на задоволення матеріальних і духовних потреб людини, яка в кінцевому підсумку знаходить вираз у перетворенні дійсності і продукуванні нової дійсності. Моменти діяльності: поведінка, спілкування і таке інше. Діяльність це система дій і операцій які спрямовані на досягнення певної мети. Людська діяльність виділяє людину з світу тварин. Активність тварини обмежена генетично визначеними програмами її існування. Активність тварин зумовлена інстинктом і чисто генетичною потребою її існування. Життєдіяльність тварин здійснюється неусвідомлено, позбавлено тих суттєвих вимірів людини – свідомості і культури. Тварина не має духовної сторони. Мета це образ майбутньої ситуації – те чого хоче людина. Тварина теж чогось прагне при своїй діяльності, але вона ставить реальну мету. Людина ставить ідеальну мету, розроблює проект, план, програму діяльності, які можуть змінюватись в процесі діяльності. Сама мета має мотиви, потреби людського характеру, які визначаються культурою. Засоби теж визначає культура. Мета для людини має бути в сфері можливого. Маркс: “Ціль як закон визначає засоби і характер діяльності”. Є категорії опредметнення і распредметнення – вони характеризують людську діяльність. Опредметнення – людина відтворює себе в результатах своєї діяльності. Тобто її духовний стан відтворюється в її діяльності. Ми вивчаємо предмети матеріальної культури давніх людей і робимо висновки про відповідних давніх людей. Найбільш виразно опредметнення виражається в творчої діяльності. Распредметнення – використання в процесі діяльності предметів навколишнього світу як умов і засобів своєї діяльності. Це можуть бути предмети самої культури. Людина користується своїми знаряддями які вона створила. Опредметнення – ми пишемо текст. Коли ми читаємо книгу написану іншим ми роспредметнюємо те що закладено в цей текст.
Типи діяльності. Можна ділити по сферах, аспектах соціальної діяльності людини; по степені раціональності і ефективності; по степені творчого моменту (наскільки діяльність носить інноваційний характер). Можна розрізняти діяльності: традиційна (репродуктивна) і інноваційна (новизна, творчіть); раціональна (розумна) і ірраціональна; індивідуальна і колективна; конструктивна і деструктивна. Типи діяльності: операції (стандарти), виконання (імпровізація, творчість), людські дії. Довільна людська діяльність ціннісно-орієнтована (Агаці). Цінність – це як має бути. Це те що відрізняє діяльність людини від тварини. Характерні риси людської діяльності: духовно-практична, предметно-практична, духовно-теоретична. Предметно-практичне ставлення – світ це об’єкт перетворення, світ включає саму людину. Духовно-теоретичне – світ як об’єкт пізнання. Духовно-практичне – світ як об’єкт оцінювання (об’єкт морально-оксеологічного освоєння, об’єкт морально-ціннісного ставлення до світу). Мета – зміна того що є, створення нових предметних ситуацій. Ми предметно-чуттєво спілкуємося з світом. Духовно-теоретична діяльність = пізнавальна діяльність. Теоретичне відношення до світу: ми не ставимо за мету змінити світ а намагаємося пізнати світ. Вчений перш за все ставиться до світу теоретично. Духовно практична діяльність це не зміна реальності і не одержання інформації про світ, мета – змоделювати те як має людина жити і діяти в світі, визначити ідеали людського буття, людської поведінки, смисл та цінності людського буття. Елементи духовно-практ. буття – вироблення ідеальних норм смислу людського буття, вироблення духовних цінностей. Сюди поети, письменники, відомі релігіозні діячі, ідеологи, моралісти. Це сфера філософії, релігії, соціологія та ін. Другий момент – осмислення і засвоєння цих цінностей, переведення їх в план індивідуальної і суспільної свідомості як певних моральних цінностей. Кожний з нас формується під впливом соціальної системи цінностей. Велику роль грає освіта і виховання. Третій момент – вироблення здатності спиратися на універсум культурних цінностей, визначати своє ставлення до реалій людської дійсності (оцінювати їх з точки зору своєї системи цінностей) – ми навчимося орієнтуватися в світі маючи систему цінностей. Це творчій момент. Кожна людина стикається з ситуацією коли треба застосовувати моральні норми в конкретній ситуації. Людина сама повинна вирішувати що є добро і як їй вчиняти. Ці три форми людської діяльності визначають її фундаментальні особливості. Вони дуже щільно зв’язані. Тварина відрізняється від людини тим що ми не можемо сказати що у тварини є ті самі 3 типи діяльності.
Карл Макрс добре визначив характерні риси людського буття. Він добре аналізує людську історію. Маркс підкреслював що «Действительная предпосылка истории это индивиды, их коллективная деятельность и материальные условия жизни. История начинается с производства средств жизни и орудий труда. Общественный человек создает условия своего бытия и развития и именно эта деятельность общественного человека есть специфический образ жизни отличающий человека от всего живого».
Категорія культури (#35) – категорія яка може виразити ті суттєві риси людської діяльності завдяки яким діяльність перетворюється в специфічно людський образ життя.
Феномен культури – це серцевина філософії. Філософія – це рефлексія над культурою. Філософія культури – займається саме культурою. Є напрям культурологія. Культура пов’язана з історичною активною творчою діяльністю людини. Культура це продукт людської історії а сама людина є продуктом культури. Культура не лише створюється людьми але вона створюється заради людини. Людина присутня в культурі як творець і як її результат. Лише по культурі можна судити ким (чим) є людина в цьому світі, які границі і масштаби її існування і що означає бути людиною. Людина це світ культури. Людина від тварини відрізняється тим що тварина не творить культуру, а людина не створює світ культури навколо себе. Етологія – наука про поведінку тварин. Культура – це дуже складний феномен і однозначного визначення не має.
Культура через форми людської діяльності може бути визначена так: культура це спосіб організації і розвитку життєдіяльності людини як соціальної істоти, який зокрема представлений:
1. продуктами матеріальної і духовної праці (предмети і духовні витвори) – релігія, філософія, наука і так далі;
2. системою соціальних норм і соціальних інститутів (держава, церква, приватна власність, сім’я);
3. системою духовних цінностей (ідеали, зразки, стандарти поведінки, моральні норми);
4. сукупністю відношень людей до природи, між собою та до самих себе.
5. культура може бути представлена сукупністю різноманітних форм людської життєдіяльності, через ці форми реалізуються перші 4 елементи.
Функції категорії культури:
1. проводить демаркацію (розмежування) між людиною і твариною, між соціумом і природою;
2. виявляє єдність і багатоманітність історичного процесу (історію ми розглядаємо як послідовність культурних епох але з деякою єдністю);
3. дозволяє виявити багатоманітність і єдність самого людства (через культуру знаходить вираз неповторність і унікальність кожного регіону планети і цивілізації, того чи іншого етносу).
Ще визначення культури. В. Стьопін дав визначення порівнюючи суспільство з організмом для якого вирішальну роль відіграє біологічна програма. Культура – це система надбіологічних програм людської життєдіяльності, які накладаються на її генетичні програми. Культура має матрицю цінностей що визначають ставлення людини до світу і до самої себе, до визначення смислу свого існування. Це визначення культури пов’язано з поняттям традиції. Це система яка дозволяє транслювати цінності і традиції з одного покоління до іншого. Культура є спосіб збереження і трансляції традицій і цінностей. Водночас культура і оновлює традиції. Євроатлантична культура відрізняється великою інноваційною складовою.
В цих визначеннях не виражено що в понятті культури мало визначено характерних рис людини, людяність культури. Якщо культура спрямована на розвиток і існування людини, людина зараз намагається себе знищити. А. Швейцер дав таке визначення культури: культура це підсумок всіх досягнень окремих осіб і всього людства в усіх галузях і по всіх аспектах оскільки ці досягнення сприяють духовному вдосконаленню особистості і загальному прогресу. Це визначення пов’язано з виявленням людяності людини. Культура має співвідноситись з гуманістичним виміром людського буття. Культура це спосіб такої самореалізації людини якій не має чисто утілітарного характеру, а сприяє розвитку особистості людини, її людського потенціалу, того потенціалу який відповідає за здатність людини творити світ.
Культура як предмет і проблема філософії (те на що направлена філософська рефлексія). Народжується біологічна істота яка здатна стати людиною, але стає вона людиною під впливом культури. Поза світом культури людини не існує. Філософія в культурі – це величезний стрибок у культурі. Система цінностей це певний світогляд. Філософія – це стимул розвитку культури, оскільки вона критично аналізує те що є і висуває нові ідеї які стають підставою нової культури. Філософія поєднує різні аспекти культури (науку, мистецтво, релігію) і пояснює їх. Філософія – це особлива форма культури, яка з одного боку має ознаки науковості але істотно відрізняється від науки. Філософія – форма існування і форма розвитку культури.
Культура і цивілізація. Термін культура у сучасному значенні виник в 19 ст. До того часу культура = цивілізація. Починаючи з другої половини 19 ст. почалось протиставлення культури і цивілізації. Під цивілізацією сприймали діяльність спрямовану на покращення устрою, на технологічний розвиток, на розвиток матеріальної сторони життя людини. Під культурою стали розуміти світ духовних цінностей. Цивілізація – матеріальні цінності. Почали протиставляти культуру як скарбницю духовних, моральних, естетичних цінностей, а цивілізацію як утилітарне зовнішнє. Якщо людина позбавлена духовності вона перетворюється в біологічну істоту. Цивілізація спрямована на розвиток комфорту, техніки, матеріальної сторони життя. Цивілізація відвертає людину від духовних інтересів. Шпенглер вважав що цивілізації розвиваються циклічно: культури виникають, розвиваються і потім перетворюються в цивілізацію (кінець культури) і це веде к деградації та загибелі. Деякі вважають що між культурами є спадкоємність, інші говорять що вони незалежні. Але насправді є і спадковість і суперечність в довільній культурі.
Масова культура і роль культури у сучасному суспільстві. Поняття масової культури пов’язано із концепціями масового суспільства які полягали в тому що маса розглядалась як негативні риси розвитку суспільства. Сучасне суспільство знівелювало людину, воно перетворило людину у об’єкт маніпулювання такими силами як ідеологія і подібне. Людина відчуває свою відокремленість. Людина перетворюється в одномірну людину – підкоряється стандартам які розроблені для всіх. Культура почала ділитися на різні рівні: раніше була елітарна культура і народна культура, а зараз народна культура відступила на задній план і створюється масова культура. Ознаки масовою культури: фіксує ситуацію масового і постійного продукування культурних цінностей по аналогії з матеріальним виробництвом з розрахунком на їх масове споживання. Ця культура зневелює власні культури тих країн на які поширюється (американська). Масова культура зрозуміла масовій аудиторії але вона не претендує на витонченість. Соціальна функція масової культури – уніфікує людей, стримує людей від занадто радикальних течій і вимог, задовольняє певні культурні вимоги мас. Йде деградація культури.
Культуру можна визначити через її функції. Функції такі:
1. смислоутворююча (смисл буття)
2. герменевтична (інтерпретація і розуміння життя і життєвого досвіду)
3. соціалізуюча (виховання особистості і соціальні спільноти)
4. творча, породжуюча (творча активність людини і суспільства)
5. транслююча
6. організуюча (організує суспільства, зберігає традиції)
7. комунікаційна функція (єдність і взаєморозуміння в суспільстві)
Лекция 16. (25.02.2004)
Діяльність, культура і свідомість – це унікальні категорії які характеризують людину. Розглянемо зв’язок діяльності і культури. Культура дає засоби для діяльності. Культура відповідає на проблему чим людина відрізняється від тварини. Відмінність між людиною та твариною в тому що людина створює культуру, дитина засвоює культуру. Людина генетично запрограмована засвоїти культуру. Тварина генетично не здатна засвоїти культуру. Максимум ми можемо одомашнити тварину. Суб’єкти культури – тільки люди. Тварина не може приймати участь у культурному процесі. Наприклад оволодіти мовою може тільки людина. Прірва між тваринами і людьми велика генетична прірва не дивлячись навіть на те що ми самі із тваринного світу вийшли. Неможливо схрещення тварини з людиною.
Свідомість (#37) пронизує всю нашу діяльність. Ми діємо свідомо, взагалі буває що ми діємо а потім усвідомлюємо що зробили. Культура є предметом свідомої діяльності. Культура є продукт людської духовності. Духовність і мова органічно пов’язані з культурою.
Проблема свідомості в історії філософії. Поняття свідомості в філософії з’являється в 17 ст. завдяки Декарту. Люди до того мали звичайно свідомість але не усвідомлювали що це таке До цього і Сократ і Платон і А.Августин підходили до поняття свідомості. Християнство почало звертати увагу на особистість і на духовне життя. Лише Декарт чітко визначає свідомість. Коли Декарт говорив про свідомість він мав на увазі свідомість індивідуальну. А ще є свідомість суспільна – це поняття ввів К.Маркс. Звичайно суспільна свідомість з’явилась завдяки існуванню індивідуальної свідомості. Але й індивідуальна свідомість формується під впливом суспільної.
Поняття свідомості. Структура і функції свідомості. Однозначного визначення свідомості немає. Відношення людина-світ, яке вивчає філософія, продиктоване діяльністю, культурою і свідомістю. Свідомість – це специфічна людська форма відображення духовно створеного світу. Але свідомість – це не тільки відображення. Звичайно свідомість відображає предметний світ. Але в свідомості є не тільки образи, але наприклад деякі уявлення, які не мають відповідних зовнішніх проявлень: міфи, легенди, казки, вигадані персонажі, фантазії, світ символів – символи несуть деяке значення, ідеалізації науки, абстрактну математику – все це продукт нашої свідомості і не має відношення до світу речей. Краще говорити так: свідомість – як вища форма психічної діяльності людини.
Компоненти свідомості: мислення (наші думки) і відчуття (образи) – і в пам’яті і уявлення деякі, феномен пам’яті, емоції (ми відчуваємо емоції), вольові акти – коли ми приймаємо якесь рішення і прагнемо його здійснити – все це ми усвідомлюємо. Ще ода широка сфера свідомості – фантазії, уявлення які пов’язані і з культурою і з наукою. В чому було відкриття Декартом свідомості? Світ свідомості – це суб’єктивна реальність, яка належить кожному конкретному індивіду, на відміну від об’єктивної реальності, яка належить всім. Декарт показав, що свідомість означає усвідомлювати наше я і в яких стосунках воно знаходиться з оточуючим світом. Свідомість пов’язана з усвідомленням себе. Свідомість – це здатність поставити і відповісти на запитання: хто я, де я знаходжуся, що зі мною діється, хто мене оточує і таке інше. Свідомість – це здатність звітувати собі: що я відчуваю, які мої думки, якими є мої бажання і так далі. Свідомість – це здатність контролювати відношення я-світ і водночас контролювати своє я. Свідомість – це суб’єктивне буття, буття для себе. Якщо ми кажемо про структуру свідомості, то слід виділити опозицію я – не я. Друга опозиція: свідомість – самосвідомість. Третя опозиція: свідомість – підсвідомість (позасвідомість). Всі ці опозиції існують разом. Структура свідомості: в центрі знаходиться Я (всі акти свідомості пов’язані з Я). Стани нашого я – наші психічні стани (радість, горе і так далі). Другий тип – стани нашого тіла (біль, тепло, холод, голод). Ще один елемент – не-Я – світ зовнішніх предметів та явищ – це знаходиться поза нашого Я. Свідомість завжди спрямована на предмет – це інтенційність (интенциональность). Це може бути не лише зовнішній предмет, а і внутрішній стан. Головне те, що світ зовнішніх предметів та явищ існує незалежно від нашої свідомості, але він дан нам лише за допомогою свідомості. Можна сказати що світ не-я ми усвідомлюємо, як щось існуюче, завдяки тому що маємо свідомість. Я – суб’єкт всіх наших ментальних актів.
Властивості свідомості: цілісність, темперальність (стани свідомості не є чимось стабільним, світ свідомості є дуже плинним). Функції свідомості: гносеологічна (пізнавальна), оцінювальна (ми оцінюємо те що сприймаємо), цілепокладання (завдяки свідомості ми формулюємо цілі), прогнозуюча функція, контроль за нашими діями і вчинками (самоконтроль), усвідомлення наших внутрішніх станів і керування ними. Все це пов’язано з такою інтегральною функцією як самосвідомість. Самосвідомість – це така рефлексія. У вищих тварин існують деякі психічні акти схожі на людські. Але у тварин немає явища рефлексії – вона не може сказати ні собі ні нам що вона переживає, вона не може подивитись на події збоку. Якщо людина втрачає свідомість – це біологічне існування, стає майже твариною.
Основні проблеми пов’язані з свідомістю в філософії:
· природа свідомості (що таке свідомість);
· походження (генеза) свідомості (чому і як виникає свідомість);
· відношення свідомість – мозок або нервова система, фізіологічні процеси в мозку (псіхофізіологічна проблема), або так: психіка і мозок;
· свідомість і зовнішній світ.
В 18-19 ст. панувало класичне розуміння свідомості як самосвідомості. Діяльність свідомості зводили до пізнання (гносеологізм). Маркс частково вийшов з цього розуміння. Маркс дотримувався матеріалізму або натуралізму (все є природа). Маркс вийшов за гносеологізм. Свідомість (#38) – це продукт розвитку природи, розвитку психіки вищих тварин. Маркс заснував соціологічний підхід – свідомість, як феномен суспільного буття, свідомість – явище соціального характеру, прояв соціально-практичної діяльності людини. Маркс поряд з індивідуальною свідомістю вводить суспільну свідомість. Індивідуальна свідомість за Марксом – продукт суспільної свідомості, а суспільна свідомість – це продукт суспільного буття, як буття соціуму. Марксизм виводить людську свідомість і самосвідомість із суспільного буття. Суспільна свідомість – характеризує духовний світ суспільства, ті ідеї, думки, уявлення які притаманні значним прошаркам суспільства, які визначають індивідуальну свідомість окремих членів суспільства. До різновидів форм суспільної свідомістю відносяться: міфи, релігія, філософія, мистецтво, наука, політична свідомість, правова свідомість, мораль. Форми суспільної свідомості пов’язані з формами людської діяльності, є продукт культури і передумова людської діяльності і розвитку культури. Форма суспільної свідомості визначає суспільнозначущі смисли та цінності нашого буття. Маркс: “Свідомість з самого початку є суспільний продукт і залишається ним поки існують люди”.
Свідомість та психіка тварин. З одного боку можна розглядати індивідуальну свідомість як вищу форму психічної діяльності. У людини і тварини є схожі психічні стани. Але людська свідомість є продукт суспільної свідомості і продукт культури. Культура – об’єднує всі інші форми свідомості. Тварини мають в своїй психіці інстинкти і деякі накопичені психологічні реакції (індивідуальний досвід). У тварин немає накопичення психологічного досвіду. У тварин існують певні зародки мови та ієрархії.
Категорії ідеального вживаються для позначення феноменів свідомості, для їх протиставлення тому що є несвідомим. Протиставлення торкається наприклад таких речей як предмет і його образ в свідомості. Або предмет діє на наші органи чуття, які діють на мозок і мозок породжує образ. Цей образ не тотожній до предмету, він – ідеальне. Образ немає тих фізичних властивостей які має предмет, які має матеріальне. Ідеальність образа в тому що образ не має фізичних властивостей, які має предмет. Ми маємо образи, ідеї. Образ характеризує деякі властивості. Іноді можна зробити за образом предмет. Образ не можна фізично побачити і відчути. Ідеальне, духовне не має просторовості, а реальне пов’язано з певним фізичним простором. Ідеальні образи дані тільки тому суб’єкту, у якого в голові вони виникають. Декарт казав: “я знаю себе як мисль, але не знаю себе як мозок”. Ми сприймаємо не мозок а думки. Образи дані тільки суб’єкту. А чим ми відрізняємося від комп’ютера – тим що комп’ютер не може творити себе як духовна істота. Є кореляція між емоційними станами і станами мозку. Редукціонізм – зведення психічного до фізичного. Проблема свідомості – це проблема особистості і культури.
Свідомість і зовнішній світ. Свідомість безперервно отримує інформацію із зовнішнього світу. Якщо в свідомості є матриця понять, смислів, уявлень і інформація накладається на цю матрицю. Ця матриця зроблена під час культурного формування людини. Свідомість весь час формує образи відповідно до смислів, які закладені в ній завчасно.
Зігмунд Фрейд зробив значний внесок в розумінні свідомості тим що подолав класичне розуміння людини, що свідомість – це верховний суддя людини, що людина може діяти завжди у відповідності із своєю свідомості. Розум вважався домінантою психічного буття. Фрейд показав що це далеко не так просто. Він показав що існує підсвідомість, або позасвідомість. Тобто людська психіка складається з 3х поверхів за Фрейдом: свідомість (я, его), підсвідомість (воно або іт), суперего (понад я, сверх я). Свідомість виявляється знаходиться між двома прошарками. Підсвідомість пов’язана з біологічністю людини, з світом інстинктивного життя, дій, бажань. Серед інстинктів домінуючий фактор – лібідо (статевий потяг). Але це був перший варіант теорії Фрейда, потім це дуже критикували. Потім Фрейд ввів інстинкт життя і інстинкт смерті (все це підсвідомість - бессознательное). Гіпноз пояснює існування підсвідомості. Інстинкт життя – ерос, інстинкт смерті – танатос. Всі ці інстинкти закладені генетично в людину. Оскільки людина є соціальною істотою, суперего – це соціальний цензор, культура, яка накладає певне табу на поведінку. Це засвоює свідомість. Таким чином свідомість повинна враховувати і підсвідоме і культуру. З цього виникають неврози. У Фрейда була психоаналітична методика. Лікар повинен виявити в чому виявляється це протиріччя і переорієнтувати свідомість. Розв’язання конфлікту можливо за допомогою сублімації – коли інстинктивні потяги підсвідомості знаходять свій вираз у соціально-культурній духовній діяльності: письменника, художника, вченого – людей інтелектуального труда. Тобто відбувається трансформацією енергії яка іде від підсвідомості (завдяки їй живе людина) в соціокультурні форми, які дозволяють людині бути корисним членом соціума. В людині приховане те, що робить її дуже агресивною і поганою. В певних обставинах вона проявляється.
Учнем Фрейда був Юнг, який дещо відійшов від Фрейда. Фрейд вважав що підсвідоме має індивідуальний характер. Юнг ввів уявлення колективного підсвідомого. Він дуже вивчав фольклор, міфологію і прийшов к висновку що окрім індивідуального підсвідомого людську психіку визначає більш глибокий прошарок – колективне підсвідоме. Зміст цього – архетипи колективного підсвідомого. Ці архетипи ґрунтуються на спадковій структурі психіки і нервової системи людини. Архетипи – певні образи і уявлення, які відіграють роль в людському житті. Вони – універсалі, закладені в людині. Вони закріплюються в певних рисах характеру. Вони проявляються у сновидіннях – однакові у багатьох людей сни, у казках, міфах, символах культури – теж перегукуються у багатьох народів. Досліджував діяльність письменників і поетів і вважав що перевага письменника і поета в тому що архетипи, які закладені у всіх, вони відображаються в їх творчості. Він був прав в тому що підсвідоме відіграє величезну роль в діяльності людини. Підсвідоме: інтуїція, відчуття істини і так далі. Підсвідоме в понятті Юнга – це генетичний дослід, або архетипи – вроджені психічні структури.
Наша свідомість не є такою прозорою і вичерпаною. Є колективне несвідоме, до якого іноді апелюють політики. Наприклад при розжиганні національної ворожнечі.
Шиллер казав, що “два мира властвуют над миром, два равновластных бытия: один объемлет человека, другой душа и мысль моя”. Нікрофіли – ті що знищують життя, їм подобається усе мертве, іноді проявляється в самогубстві, а іноді – знищення інших. Фрейд вважав що нікрофілізм є у всіх. Камікадзе – дає свободу інстинкту смерті.
Мова і свідомість, національна мова і національна свідомість. (#38) Мова – це система знаків, яка слугує засобом людського спілкування, мислення і виразу. Функції мови:
1. за допомогою мови здійснюється пізнання світу,
2. через мову об’єктивується самосвідомість особистості,
3. мова є специфічним соціальним засобом збереження і передачі інформації,
4. мова є соціальним засобом управління людської поведінки.
Мова – це система звукових знаків і писемних. Мова – це факт духовної структури людства. Інше ділення функцій мови (К. Поппер):
1. експерсивна (вираз наших станів, наших переживань),
2. сигнальна (обмін сигналами – що робиться навкруги нас),
3. дескриптивна (описуємо те що є, стан речей),
4. аргументативна (пов’язана з аргументацією певних положень, дискусія, критика).
Поппер зауважив, що функції 1 та 2 притаманні і тваринам. Тварини прив’язані до генетичних кодів, тому їх мова не розвивається.
Маркс підкреслював єдність мови і свідомості. “Язык есть практическое существующее и для других людей и тем самым существующее и для меня действительное сознание. Язык так же древен, как и сознание. Язык возникает из потребности общения с другими людьми в процессе производственных и реальных условий жизни.” Тобто мова виникає не сама по собі а при конкретній діяльності людей. Потреба сказати один одному щось призвело до того що вони навчились говорити. Членороздільна річ не властива тваринам, тобто люди виникли з особливого виду тварин. Мова, це явище соціальне, продукт соціуму. Вказуючи на тотожність мови та свідомості, Маркс обґрунтовує суспільний характер свідомості. Мова – продукт історичного розвитку людини. Свідомість виражається лише тоді, коли ми можемо щось сказати. Говорячи ми виражаємо нашу свідомість. Без мови ми не можемо продемонструвати свідомість. Якщо людина не може спілкуватись – для неї закрито світ культури. Довгий час мову розглядали як спосіб (засіб) виразу думки. Тобто мова відіграє функцію засобу – вона допоміжна. Вважалось що думки існують до того як ми їх сформулювали у мові. Був логістичний підхід до мови. Можна зрозуміти природу мови якщо зрозуміти природу логіки, закони логіки визначають закони мови. Тільки в 19-20 ст. почали розуміти що мова має автономію, самостійність – це особливий продукт людської культури. Мова – це не просто засіб для виразу того що є у нас в думках, але мова – це знаряддя формування думки, знаряддя творчості. Мова є творчістю інтелектуальною. Зрозуміли факти відмінності форм мови і мислення. Мова і мислення – це не одне і теж, її не можна редукувати до мислення. Таким чином була визнана особлива роль мови як духовного і культурного життя. Математику теж можна розглядати як слугу фізики. Але зараз за допомогою тільки математичному апарату можна одержати рівняння описуюче новий клас явищ. Тобто математика виявляється знаряддям не просто оформлення змісту, а і знаряддям формування нових уявлень. Те саме можна сказати про мову взагалі. Саме поняття свідомості включає не лише мислення. Розширення уявлень про мову означає що мова набуває характер домінанти. В 20 ст. виник лінгвістичний поворот. Філософи повернулись до вивчення мови – вивчаючи мову можна вивчити свідомість, як люди мислять. Мова – це засіб яким представлена людська свідомість. Мова впливає на характер свідомості людини. Від того, якою мовою спілкується людина залежить характер її свідомості (перша половина 19 ст.). Національні мови виражають національний характер і є виразом національної свідомості. За Гумбельтом язик – це прояв національної думки. Язик – це знаряддя внутрішнього буття людини, і в решті це саме людське буття. Мова є носієм індивідуальності народу, його унікальності як творця особливого типу культури. Через мову реалізується єдність нації, єдність її менталітету (психологія народу) і єдність його світогляду. Мова це об’єднана духовна енергія народу. Мова втілює своєрідність цілого народу. При дослідженні первісних племен був висновок що мова кожного первісного народу відображає їх світогляд. Мова формує навіть спосіб мислення народу. У нас на це наголошував П. Куліш. “укр. мова – це душа нашої культури”. Про це говорили Франко, Л. Українка, Шевченко і інші. Саме Шевченко виразив духовність народу через відповідні мовні образи. Мова не лише формує картину світу, вона втілює також культуру і мораль. Російська лайка – теж вираз культури народу. Мовний світ людини – це світ її душі, її культури. Треба пам’ятати, що мова є характеристикою культури людини.
Лекция 17. (03.03.2004)
Людина
Діяльність. Культура. Свідомість
Духовність
Духовність (#34) підкреслює відмінність людини від тварини. Екзестенціал – характерна риса людського буття. Духовність притаманна лише людині.
Духовність не треба редукувати до релігійності. Релігійність – прояв духовності. Тільки людина творить бога і поклоняється йому. Духовність теж не можна зводити до моральності. Аморальна людина – це деградація духовності. Але навіть у аморальної людини є деяка моральність. Духовність не можна ототожнювати з свідомістю. Духовність пов’язана з свідомістю але не зводиться до неї. Свідомість пов’язана з раціональністю, а любов – не раціональне почуття. Почуття совісті – теж прояв духовності. Почуття совісті теж не можна нав’язати. Духовність має і свідомий аспект і підсвідомий.
Є 3 виміри духовності:
1. інтелект, пізнавальна здатність – істина;
2. моральність (дотримання певних моральних норм і принципів) – добро;
3. почуття прекрасного – мистецтво.
Духовність пов’язана з усіма 3-ма типами діяльності. Духовно-практична діяльність виявляє творчій характер. Ще одна хар-ка духовності – здатність людини творити культуру. Духовність – категорія людського буття що виражає здатність людини для творення культури і самотворення.
Духовність означає що людина може не тільки пізнавати зовнішній світ а і творити його. Духовність пов’язана з самоосмисленням буття людиною. Висока духовність – спрямування на високі ідеали і зразки.
Дата добавления: 2016-03-10; просмотров: 1237;