Завдання морального виховання

Моральне виховання визначається такими основними завдання­ми: формування моральної свідомості, почуттів, волі і поведін­ки. Зокрема, формування моральної свідомості пов'язане з ви­хованням у дітей правильного розуміння доброго і злого, мора­льного і аморального. Формування свідомості - це формування уявлень, понять, поглядів, думок, переконань. У народній педаго­гіці основними антитезами, які визнають завдання і напрям морального виховання, є: добро - зло; правда - брехня; милосе­рдя - жорстокість; любов - ненависть; радість — горе; життя -смерть; свобода — неволя тощо. Народна педагогіка акцентує увагу на вихованні почуття власної гідності, честі і совісті. Гідність, честь і совість - головні атрибути репрезентації людської мора­льності: «Бережи честь змолоду», «Не має ні честі, ні совісті», «Яка честь, така й совість».

Народна педагогіка освячує й такі високі духовні якості, як віра, надія, любов: «Віра гори повертає», «Хто має надію, той мо­лодіє». Українська народна педагогіка приєднує до системи ду­ховно-морального розвитку особистості також і релігійне вихо­вання, побудоване на основі віри в Бога і сповідування христи­янської моралі (молитви, заповіді Божі, святкові відправлення, художні розписи, ікони, церковний спів, ілюстрована біблія, цер­ковний календар, колядки, молитовник). Християнська мораль органічно переплетена з мораллю народною. Відомими в народі є сім дій християнського милосердя: нагодувати голодного, напоїти спраглого, одягнути голого, прийняти подорожнього,

56

57

допомогти недужому, відвідати в'язня, поховати померлого, а та­кож дев'ять плодів святого духа: любов, радість, мир, терпіння, доброта, милосердя, віра, лагідність, стриманість. Важливими хри­стиянськими чеснотами є мудрість, мужність, справедливість і доброта. Народ моральними вважав цнотливих, шляхетних, доб­рочесних, праведних, носіїв людської гідності, честі, людяності.

Еталоном, своєрідним кодексом справжньої людської мора­лі є риси, притаманні українському народу: патріотизм, любов до рідного краю, повага й шана праці, простота, скромність, миролю­бність, гостинність, відвага, мужність, товариська солідарність, вірність друзям, правдивість, чесність, людяність, дружба, нена­висть до ворогів, оптимізм, совість, вдячність, охайність, чепур­ність, любов до ближнього, любов до природи, пристойність, віра в краще майбутнє, відвертість, ввічливість.

Висока народна мораль включає в себе і вірність у коханні. Зрада дружбі чи коханню розцінювалась у народі як великий злочин. Народ опоетизовував чисте кохання юнака і дівчини, визнавав єдино можливим шлюб за любов'ю, згодою батьків. У хлопців народна педагогіка з раннього віку виховувала своєрідне лицарство. Пошана до матері, до бабусі, до сестри поступово пере­ростала в пошану до дівчини, до майбутньої дружини. У дівча­ток з перших років життя виховувались ніжність та жіночість. Взагалі моральне виховання у нашого народу охоплювало:

1) приклад батьків, старших членів родини, оточуючих людей; 2)громадську думку («А що люди скажуть?»);

3) поділ занять і праці за статями;

4) обрядовість, звичаєвість;

5) одяг, прикраси тощо;

6) настанови, переконання, заборони;
7)покарання.

Усе це, з погляду наукової педагогіки, - засоби, прийоми і методи морального виховання. Українська народна педагогіка виховує, плекає в молоді почуття чистої любові, але категорично засуджує вільне, легковажне ставлення до цього почуття, яке в народі називається безчестям. Збезчещена дівчина приречена на загальну зневагу. Народ завжди відстоював духовну близькість. Народна педагогіка засуджує короткочасні зв'язки тих, хто «по дві, по три кохає»:

Я до тої дівчиноньки не піду ніколи,

Бо до неї ходять хлопці, як діти до школи.

В українській етнопедагогіці вчинки людей, спілкування, по­ведінка пов'язані зі згадкою про Бога: «Без Бога - ні до порога», «Боже поможи», «Слава Богу», «З Богом, сину», «Побійся Бога».

Гарантом моральності була громадська думка («що люди ска­жуть»). Загальноетичною нормою була повага до старших і жі­нок. Існував в українського народу своєрідний «патріотизм села».

Основні принципи морального кодексу народу

1. Любов до рідного краю, працелюбність, людяність, самопо­
вага- основа моральності: «За рідний край - хоч помирай».

2. Любов до Батьківщини, готовність її захищати, боротися
проти соціального гноблення і несправедливості, єднання у боро­
тьбі. Палка любов до Вітчизни, мужність у боротьбі за щастя
свого народу, повага до інших народів - одна з головних запові­
дей народної моралі: «Кожному мила своя країна», «Грудка рі­
дної землі дорожча від пуда золота», «Негідником той назива­
ється, хто домівки рідної цурається».

3. Любов до праці як основний критерій оцінки моральної
гідності людини: «Без труда нема плода», «Роботящі руки гори
вернуть», «Труд людину кормить». У ставленні до ледарів на­
родна педагогіка безкомпромісна. Ледар - негідник, моральна
потвора, тягар для суспільства: «Ледар живе, аби землі важче»,
«Ледаще на сміття годяще».

4. Справедливість, гуманне ставлення, миролюбність, гостин­
ність, солідарність, вірність друзям, колективізм: «Два слова: мир
і спокій коштують тисячі злитків золота», «Де єдність, там і
життя», «Друг - твоє дзеркало», «Правду не сховаєш», «Дерево
сильне корінням, а людина — друзями», «Яку дружбу заведеш,
таке й життя поведеш», «Друга шукай, а знайдеш - тримай»,
«Не той друг, що лащиться, а той, що печалиться».

5. Свобода, щастя і вільний розвиток.

6. Добро, доброта, щирість, творення добра людям: «Добра
людина й мухи не скривдить», «З добрим дружись, а лихих сте­
режись», «Коли природа породила людину, вона породить і доб­
роту», «Якщо ти зробив добро - мовчи, якщо тобі зробили добро
- розкажи».

7. Правдивість і чесність - основа народного ідеалу моралі:
«Хліб-сільїж, а правду ріж», «Чесному всюди честь, хочіпід лавою».

8. Гуманізм як одна з важливих складових народної моралі. Гуманізм - це не всепрощення, це високі вимоги до дитини. Це застереження від лицемірства, привчання до моральної стійкос­ті, чесності з самим собою, принциповості й твердості у власній оцінці, непримиримості як до чужих, так і до власних недоліків і

слабостей.

9. Ввічливість і скромність: «Скромність - вінець мужнос­ті» , «Найкращий одяг - скромність», «Три речі викликають любов: віра, щедрість і скромність», «Одне ввічливе слово зломить душу швидше, ніж десять ударів», «Кому скажеш «добрий день», той не забуде сказати «доброї ночі».

10. Дружба і товаришування. У народній уяві вони мали щонайрізноманітніші відтінки. Діалектику становлення това­риських стосунків народ образно виражає так: «Побачив раз -знайомий, побачив два - товариш, побачив три - друг», «Стаду потрібен пастух, а людині - товариш», «Вовк ягняті не товариш», «Не хвали товариша - він може бути поганим, не гудь товариша - він може бути хорошим».

Вищою формою товаришування народ вважав дружбу. Що визначає дружбу? Спільність інтересів, переконань, прагнень, вза­ємні симпатії, готовність допомогти один одному, розділити не­вдачу, горе, радощі, поступитися заради друга своїм благополуч­чям: «Друг - дзеркало друга», «Шукай друга по собі», «Якщо твій друг поганий, то ти і сам поганий», «Якщо хочеш дізнатися про людину, подивись на її друзів».

Про фальшиву дружбу народ говорить: «У кишені пусто, друзів не густо», «Друзів у радості багато, а в біді - мало». Вихо­дячи з життєвого досвіду, народ дійшов висновку: «Зростає ба­гатство - зростає і кількість друзів», «Коли права рука пуста, ліва з нею дружити не стане».

Народ жорстоко засуджує невірних друзів: «Нещирий друг -невилікована хвороба», «Дружбою з другом гордись, дружби з ворогом стережись», «Друзів, з якими можна ділитися таємни­цями, багато, але зберегти її може тільки один». Існує в народі і переконання: «Дружба на годину - рабство навіки», «Якщо друг полишив, знову його не клич».

Старий друг - це одна з ознак перевірки роками щирої дру­жби: «Кращий друг - старий, а кращий одяг - новий», «Все добре нове, а друг - старий», «Придбавши нового друга, не забувай ста­рого - старого друга і стару дорогу легко втрачають». Вірного,

60

старого друга народ радить глибоко шанувати: «Старого друга шануй більше за брата», «Якщо друг дійсно хороший, то не по­трібні ніякі окуляри». Тут народ спирається на діалектику жит­тя: старе ніколи не старіє, старіє лише нове. Берегти дружбу -одна з народних заповідей: «Науку вивчають з азів, дружбу бе­режуть від початку», «Завести дружбу легко, а зберегти важко», «Краще дружбу хоронити, ніж багатство все копити».

Не шукай друга без недоліків - такий мудрий народний за­повіт: «Не шукай бездоганної їжі - залишишся голодним, не шукай бездоганного друга - залишишся один». Справжній друг той, хто сміливо говорить правду в очі, і готовий вислухати те саме на свою адресу: «Камінь, кинутий другом, голови не пора­нить», «Краще вислухати докір друзів, ніж втратити їх».

Народ радить дотримуватись такту в дружбі: «Якщо в тебе є друг, навідуйся до нього, щоб стежка до його дому не заросла тра­вою», «Дружні стосунки подібні меду». У дружбі треба знати міру: «Якщо твій друг стане медом, не злижи його повністю». Дружба — це людська потреба і соціальна цінність: «Життя без друга, що їжа без солі», «І мудрій людині потрібен друг, і сильній людині потрібна підтримка», «Найчужіша країна та, де нема друзів».

У народному розумінні дружба — це символ згуртованості, сили і доблесті: «Де дружба, там і сила», «Дерево сильне коріннями, а людина - друзями», «Сила птаха - у крилах, сила людини - у

дружбі».

Моральні заповіти народної педагогіки мають застережливе спрямування. їх мета - запобігти необачним вчинкам. Вони застерігають від таких серйозних моральних вад, як підступність, нещирість і хитрість («Лиха людина - як хвороба: усе запакос­тить», «Не копай іншому яму, бо сам у неї вплигнеш», «Хитро­щами довго не проживеш»), крутійство і шахрайство, скупість і зажерливість («Тонув - сокиру обіцяв, витягли - топорища шко­да», «Лінивий двічі ходить, скупий двічі платить»), нечесність («Поганому виду нема стиду», «Що собі не мило, то й людям не зич», «Краще не обіцяти, як слова не здержати»).

Народна мораль допомагає викорінювати людські вади, засу­джує підступних, нещирих, хитрих, скупих, зажерливих, безсовіс­них, нахаб, брехунів, гультяїв, сварливих, невдах, байдужих, слаб­кодухих, п'яниць, зарозумілих, хвальків, базік, чванькуватих, марнотратників, нечемних, упертих, безпринципних: «Скупому душа дешевше гроша», «Базіка - моральний каліка», «Готовий

61

осліпнути на обидва ока, тільки б сусід осліп на одне», «Боягуз завжди говорить про мужність», «Лукава людина словами лю­бить, а ділами губить», «Дивиться лисицею, а думає вовком», «Ча­рка горілки — лиха ківш», «Заторохтіла солоха, наче діжка з горохом», «Заздрячи чужому щастю, виплакав одне око, оплаку­ючи свою біду — виплакав друге», «Глибока річка тече без шуму», ♦ Поганий оратор багатослівний», «Мовчання - убрання розум­ного, маска дурного», «Хто обіцяв і зробив - людина, не обіцяв, але зробив - орел, хто обіцяв і не зробив - осел».

Методи, засоби і прийоми морального виховання

Методи, засоби і прийоми морального виховання, пропоновані народною педагогікою, надзвичайно різноманітні: переконання, етичні бесіди, роз'яснення, позитивний приклад, ігри та іграшки, народні традиції, свята, перебування на лоні природи, вправлян­ня у моральній поведінці, колектив, громада, народна обрядовість і звичаєвість, фольклор, народні пісні, колядки, народні перекази, думи, легенди.

Одним із поширених у народній педагогіці засобів мораль­ного виховання є засудження негативних вчинків засобом слова «гріх»: «Не бери гріх на душу», «Не гріши», «Побійся гріха».

Своєрідним підручником життя, програмою морального ви­ховання є народні казки.

Народна педагогіка не припускає нудних і надмірних мора­лізувань, натомість великого значення вона надає емоційності, орієнтації на свідоме засвоєння моральних норм і правил, фор­муванню моральної поведінки через моральні звички, вчинки, дії; переконанню, осудливим зауваженням, застереженням, роз­криттю негативних наслідків поганого вчинку, схваленням, по­хвалі, гумору, здоровому жарту.

Народна педагогіка висуває вимогу виховувати дитину від її народження («Як не навчиш дитину в пелюшках, то не навчиш і в подушках»). Правильне моральне виховання зумовлене його початком («Добрий початок - половина задуманого», «Гни дере­во, поки молоде, учи дитя, поки мале», «Учи сина, як годуєш, бо тоді вже не навчиш, як тебе годуватиме».

У практиці народного виховання загальновизнаним є при­вчання дітей з першого року слухати дорослих, виконувати їхні

вимоги. Але дітей не позбавляють виявлення власної розумної ініціативи. У 2-3 роки вони виконують найпростіші доручення за вказівкою. У цьому віці дітей вчили берегти іграшки, речі, бережно ставитися до рослин і тварин. Народна педагогіка не схильна ділити рослини і тварин на корисні й шкідливі. Для дітей усе живе має бути добрим, бо пізнання світу починається з добра. Бережне ставлення до рослинного і тваринного світу, лю­бов до природи - такий народний закон. Той, хто нищить приро­ду, виростає в черству й жорстоку людину, а то й мерзотника.

Однією з основних ознак морального здоров'я народу є пік­лування про слабших, дітей, калік, хворих, старих. У центрі уваги народної педагогіки чемність і ввічливість. Могутнім регулято­ром моральної поведінки є слово вихователя. Визначаючи мора­льні рамки, народна педагогіка часто вдається до внутрішнього світу дитини, апелюючи до її честі, совісті, сорому («Бережи честь змолоду», «Стид хоч і не дим, а очі виїсть», «Совість гризе без зубів»).

Народна педагогіка надає великого значення тріаді в мораль­ному вихованні - формуванню моральної свідомості, мораль­них почуттів та моральної поведінки.

Зважаючи на складність людської психіки, народна педаго­гіка шукала оптимальних шляхів морального виховання дітей («У чужу душу не влізеш», «Щоб пізнати людину, треба з нею пуд солі з'їсти», «Чужа душа - темний ліс»).

За народними твердженнями, засвоєння моральної істини має відбуватися через почуття, переживання і розум людини і втілю­ватися у її благородних вчинках.

На сьогодні актуальним є питання громадянського вихован­ня. Серед розмаїття його завдань одним із важливих є утвер­дження гуманістичної моралі. Моральність сучасної особистос­ті охоплює такі гуманістичні риси, як доброта, увага, чуйність, милосердя, толерантність, совість, чесність, повага, правдивість, працелюбність, справедливість, гідність, терпимість до людей, любов і пошана до своїх батьків, роду; моральна свідомість, яка дає змогу побачити й усвідомити ту межу моральної поведінки, за якою починаються моральні і протиправні вчинки. Високо­моральна свідомість стимулює соціально-ціннісну поведінку гро­мадянина України.