Генезис та періодизація національно-культурного відродження в Україні наприкінці XVIII-початку XX ст.

КАФЕДРА СОЦІАЛЬНИХ І ГУМАНІТАРНИХ ДИСЦИПЛІН

“Затверджую”:

завідувач кафедри СіГД

полковник служби ЦЗ.

О.В.Рябініна

“14” травня 2015 р.

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

ТЕМА: “ РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ В -XIX – ПОЧ.. ХХ СТ.”

План

1. Генезис та періодизація національно-культурного відродження в Україні наприкінці XVIII-початку XX ст.

2. Дворянський період національно-культурного відродження та його особливості

3. Народницький період національно-культурного відродження

4. Модерністський період національно-культурного відродження та його характерні риси

5. Українська наука і культура початку XIX ст.

6. Культурний процес другої половини XIX ст.

7. Реформа освіти у другій половині XIX ст.

8. Розвиток музичного мистецтва наприкінці XIX - на початку XX ст.

Час проведення: 4 години.

РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ В -XIX – ПОЧ.. ХХ СТ.

План:

1. Генезис та періодизація національно-культурного відродження в Україні наприкінці XVIII-початку XX ст.

2. Дворянський період національно-культурного відродження та його особливості

3. Народницький період національно-культурного відродження

4. Модерністський період національно-культурного відродження та його характерні риси

5. Українська наука і культура початку XIX ст.

6. Культурний процес другої половини XIX ст.

7. Реформа освіти у другій половині XIX ст.

8. Розвиток музичного мистецтва наприкінці XIX - на початку XX ст.

Генезис та періодизація національно-культурного відродження в Україні наприкінці XVIII-початку XX ст.

Наприкінці XVIII ст., коли почався процес національного відродження, українські землі перебували в межах двох багатонаціональних імперій: Російської та Австрійської. Цей політичний поділ залишився до Першої світової війни.

У сучасних наукових дослідженнях з проблем духовної культури під поняттям "національне відродження" розуміють такий етап у розвитку конкретного етносу, коли останній усвідомлює себе як етнічна нація, "дійова особа історії і сучасного світу", що має право на вільний розвиток, самовизначення та державну незалежність.

Чеський історик і політолог професор Празького університету М.Грох виділяє в історії кожного національного руху три основні етапи: академічний, культурний та політичний. На першому етапі національного відродження певна етнічно-національна спільнота стає предметом уваги дослідників-етнографів, мовознавців, фольклористів. Тут дослідники накопичують відомості про матеріальну і духовну культуру конкретного народу. Вони збирають і публікують народні пісні та легенди, досліджують прислів'я, вивчають релігійні вірування, звичаї й обряди народу, складають словники, досліджують історію.

Другий етап національного відродження — культурна фаза. Вона характерна тим, що мова, яка на першому етапі є предметом вивчення, стає літературною мовою. Саме на ній письменники творять національну літературу, якою перекладають твори з інших мов. Народна мова як обов'язкова поступово вводиться до народних шкіл, а згодом і — до вищих навчальних закладів. Національна мова використовується в наукових дослідженнях, застосовується у політиці, громадському житті, побуті.

На етапі відродження поступово формується національна свідомість, відбувається усвідомлення своєї окремішності, що вноситься прошарком інтелігенції вглиб етнічного масиву.

На третьому — політичному етапі національного відродження відбувається організаційне оформлення політичних партій і рухів, які очолюють національно-визвольні змагання народів. Відбувається перехідну царину політичних реалій, розгортається масовий рух за політичне самовизначення.

У вітчизняній історико-культурологічній літературі утвердилась думка, згідно з якою початок українського національного відродження пов'язується з виходом у світ "Енеїди" І.Котляревського (1798 p.), який першим увів українську народну мову до літератури, а також з його послідовниками — Г.Квіткою-Основ'яненком та Харківським гуртком літераторів. Науковою основою, що стимулювала їх зусилля, став Харківський університет, навколо якого згуртувалися кращі представники української науки та культури.

Національно-культурне відродження у Галичині пов'язувалося з іменем М.Шашкевича, який майже через 40 років після появи "Енеїди" видав разом з однодумцями з гуртка "Руська Трійця" альманах "Русалка Дністровая", започаткувавши західноукраїнський літературний, а згодом і національний ренесанс.

Важливим чинником українського національного відродження була ідея народності, яка зародилася у другій половині XVIII ст. на Заході. Зацікавлення історичним минулим народу стали вагомою причиною появи українського романтизму.

Романтизм як художній метод склався наприкінці XVIII — початку XIX ст. і поширився як напрям (течія) у літературі та мистецтві Європи і США. Поява романтизму пов'язана з виникненням та піднесенням антифеодальних національно-визвольних рухів.

У боротьбі за утвердження романтизму прихильники останнього виступили проти раціоналістичних догм класицизму, висунувши на перший план духовне життя людини. Вони вдавалися до зображення незвичайних явищ і обставин, виняткових героїв, наділених сильним характером і пристрастями.

За ідейним спрямуванням і суспільними ідеалами в романтизмі склалося дві течії — прогресивна та революційна. Прогресивні революційні романтики України (Т.Шевченко, М.Шашкевич та інші) поширювали ідеї народності, гуманізму, розвивали національну мову, оспівували народно-визвольні рухи.

Український історик І.Лисяк-Рудницький виділив три етапи на шляху українського національно-культурного відродження: шляхетський (дворянський, 1780—1840 pp.), народницький (1846—1880 pp.), модерністський (1890—1914 pp.).

На першому етапі національно-культурного відродження як рушійна його сила виступило українське дворянство козацького походження на Лівобережжі та польсько-українського шляхетства на Правобережжі.

На другому, народницькому, етапі національно-культурного відродження провідною його силою виступила демократично налаштована інтелігенція України, з-поміж якої вирізняється Т.Шевченко. Його творчість пронизана національною ідеєю, палкою любов'ю до України та її народу.

Головним гаслом цього періоду національного відродження став заклик "повернутися лицем до народу".

На третьому, модерністському етапі ґенези український національно-культурний рух проник від інтелігенції у середовище народних мас і тривав аж до Першої світової війни. Саме у той час формувалися політичні партії.