Фразеологія і практика її вживання у діловому стилі.

Фразеологія (від гр. “фразіс” – “вираз” і логос – “значення”) – це сукупність лексичних виразів мови, а також наука, яка вивчає ці вирази.

У мовленні слова, як правило, не вживаються ізольовано. Вони входять до певних словосполучень, які можуть створюватися без якихось обов’язкових умов, з безліччю варіантів (спілкуватись українською мовою, тепла погода) і до зовсім інших словосполучень, які не можуть існувати без жорстко визначених компонентів (собі на умі, біла ворона).

Перший тип – це вільні словосполучення, які легко вступають у взаємодію з будь-якими словами у реченні і створюються за індивідуальними моделями розмовника. Слова у таких словосполученнях зберігають своє окреме значення.

Другий тип – стійкі словосполучення, або фразеологічні звороти. Вони не розпадаються на частини і мають смислову єдність, тобто:

1.Окремі слова не мають самостійного значення – все словосполучення дорівнює окремому слову і є його синонімом: отримати перемогу – перемогти, собі на умі – хитрий, пустити червоного півня – підпалити, клювати носом – дрімати. Крім цього у складі таких словосполучень декілька слів може виражати одне поняття, наприклад, колінчатий вал (тут слова два, а поняття одне).

2.Стійкі словосполучення складаються з одних і тих же компонентів. Будь-яка заміна окремого слова руйнує цілісне значення виразу. Наприклад, фразеологічний зворот пустити червоного півня не може існувати у такому ж значенні з компонентами пустити червоного гусака або пустити білого півня.

3.До фразеологізмів не можна додавати нові слова без зміни значення. Порівняйте: прикусити язика і дуже прикусити язика.

Фразеологізми у певній мірі можна сприймати як слово. Як і слова, стійкі словосполучення можуть мати синоніми (клювати носом, дрімати, засинати), виходити з ужитку, перетворюватися в історизми чи архаїзми (йду на Ви), поповнюватися неологізмами з інших мов і культур (вавилонське стовпотворіння, ахіллесова п’ята, прокрустове ложе) і бути еквівалентом однієї частини мови (нести ахінею – дієслово).

Проте ототожнювати фразеологізми із звичайними словами не можна.

По-перше, вони мають різну структуру і форми вживання: фразеологізми складаються зі слів, а слова з морфем.

По-друге, окреме слово у складі фразеологізмів може виражати самостійне лексичне значення, а компоненти слова самостійного значення не мають.

По-третє, морфеми розташовані у слові за стійким порядком (префікс, корінь, суфікс, закінчення), а компоненти більшості фразеологізмів можна переставляти (набрати в рот води і набрати води в рот або в рот води набрати).

Остання характеристика свідчить про те, що ступінь залежності цілісного значення фразеологічного сполучення від кожного із компонентів різний. За цією ознакою стійкі словосполучення поділяються на три класи:

1. Фразеологічні зрощення (ідіоми). У них зміст виразу ніяк не співвідноситься зі значенням слів, що входять до його складу (погріти руки, залишитись з носом). Ось чому зрощення на іншу мову не перекладаються. Наприклад, значення українського виразу замилювати очі можна передати російською мовою тільки як втирать очки. З цього приводу відомий англійський вчений Джон Бернар згадує, як комп’ютер переклав російською мовою англійський фразеологізм З очей – з думок як Не видно, ідіот, хоча треба було б С глаз долой, из сердца вон.

2. Фразеологічні єдності. У цьому типі фразеологізмів загальний зміст можна зрозуміти, виходячи зі значення головного слова: Тримати язик за зубами; Попасти пальцем у небо; Накивати п’ятами. Фразеологічні єдності відрізняються від ідіом більшою самостійністю компонентів, вони ширше за обсягом і різноманітні за будовою, ось чому сюди часто відносять прислів’я і приказки, наприклад: Чи так, чи не так, а не буде з риби рак; Вискочив, як Пилип з конопель; Дівка заплетена, а хата не метена.

3. Фразеологічні сполучення. У них кожний із компонентів відрізняється самостійним значенням, але замкнутий тип зв’язку не дозволяє віднести їх до вільних словосполучень. Наприклад, можна сказати Червоніти від сорому, але аж ніяк не від горя або радості. Проте у сполученнях окремі компоненти можна замінювати синонімами: Людина відваги і Людина хоробрості; Очима водити і Очима лупати. До фразеологічних сполучень відносять і термінологічні, частіше двохкомпонентні словосполучення, які утворюють одне поняття, типу колінчатий вал, кривошипний механізм.

Переважна більшість фразеологізмів походять з народної мови. Це передусім різноманітні прислів’я і приказки національної мови (Голодний з’їсть і холодне; Брав пан, забрали й пана), іншомовні стійкі словосполучення і прислів’я (Убити час; Апетит приходить під час їжі – з французької мови; Тут собака заритий – з німецької мови), міфологічні, біблійні чи євангельські вислови (Розрубати гордіїв вузол; Прокрустове ложе; Випити чашу до дна; Берегти як зіницю ока; Содом і Гоморра), вирази письменників, поетів, видатних політичних діячів, філософів (Релігія – опіум для народу – К.Маркс; Краще менше, та краще – В.І.Ленін; Троянда й виноград – красиве і корисне – М.Т.Рильський; Хіба ревуть воли, як ясла повні? – Панас Мирний; Як би чого не сталося! – А.П.Чехов; А судді хто? – О.С.Грибоєдов; Бути чи не бути? – В.Шекспір).

Фразеологічні багатства української мови відбивають вікову мудрість народу, тому вони є активним засобом людського мислення. В усному діловому і професійному спілкуванні (бесіді, публічній промові, лекції, дискусії) їх роль надзвичайна. В окремих випадках вони використовуються, щоб наголосити на якомусь факті, підкреслити щось, а найчастіше – як засіб образного мислення і вираження певного значення, що надає мові емоційного забарвлення, а діловому публічному виступу переконливості і доказовості. У професійній мові, зокрема, набувають забарвлення фразеологізми при розвитку переносних значень слів: грати першу скрипку, виводити на арену, проковтнути пігулку.

Зовсім інша ситуація з уживанням фразеологізмів у писемній формі ділового і наукового стилів. Тут не може бути ніякої суб’єктивної забарвленості, емоційності і метафоричності, тому в офіційних документах і наукових працях можуть вживатися лише термінологічні сполучення із третього типу фразеологізмів (фразеологічні сполучення). Наприклад, у діловій мові: з метою, відповідно до, в порядку, по лінії, згідно з, брати до уваги, доказ від супротивного, здати в експлуатацію, горно випробувань, головний стрижень, до відома, опанування методами, удосконалення методів, звернутися на адресу, незважаючи на; у науковому стилі: клапан серця, корона сонця, втомленість металу, дозрілість металу, злива космічних часток, лавина часток, злітна доріжка, вібраційний грохот та ін. Надмірне цитування, зловживання штампованими канцелярськими зворотами типу загострити питання, на сьогоднішній день та ін. іноді недоречне й небажане.

6.Вимоги до тексту документа. Текст –головний елемент документа, який складається із сукупності речень, послідовно об’єднаних змістом і побудованих за правилами певної мовної системи. Він є засобом відтворення зв’язного мовлення, тобто висловлювання, пов’язаного однією темою, основною думкою та структурою. При складанні тексту документа повинні виконуватись такі вимоги: достовірність та об’єктивність змісту, нейтральність тону, повнота інформації та максимальна стислість.