Майновий стан релігійних організацій

Релігійні організації мають право використовувати для своїх потреб будівлі і майно, що надаються їм на договірних засадах державними, громадськими організаціями або громадянами.

Культові будівлі та майно, які є власністю держави, переда­ються організаціями, на балансі яких вони перебувають, у без­оплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автоном­ній Республіці Крим — уряду Автономної Республіки Крим.

Культова будівля і майно, що є державною власністю, можуть передаватися у почергове користування двом або більше релігій­ним громадам за їх взаємною згодою. Якщо такої згоди немає, державний орган визначає порядок користування культовою будівлею і майном шляхом укладення з кожною громадою ок­ремого договору.

Культова будівля та інше майно, які становлять історичну, художню або іншу культурну цінності, передаються релігійним організаціям і використовуються ними з дотриманням уста­новлених правил охорони і використання пам'яток історії та культури.

Клопотання про передачу релігійним організаціям культових будівель і майна у власність чи безоплатне користування роз­глядається у місячний термін з письмовим повідомленням про це заявників.

Релігійні організації мають переважне право на передання їм культових будівель із земельною ділянкою, потрібною для обслуговування цих будівель.

Користування землею релігійні організації здійснюють у порядку, встановленому Земельним кодексом України та інши­ми законодавчими актами України.

Суттєвими проблемами у діяльності релігійних організацій є питання землекористування. Позиція Державного комітету України по земельних ресурсах сформульована у листі № 14-11-11/2704 від 29 квітня 2003 р.

Усі землі в межах території України за основним цільовим призначенням поділяються на дев'ять самостійних категорій (ст. 19 Земельного кодексу України), а саме: на землі житлової та громадської забудови, сільськогосподарського, природно-заповідного, рекреаційного, оздоровчого, історико-культурного призначення, землі лісового й водного фондів, землі промисло­вості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони.

Відповідно до класифікації земель чинної Інструкції з запов­нення державної статистичної звітності з кількісного обліку земель, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 5 листопада 1998 р. № 377, зареєстрованої Мініс­терством юстиції України 14 грудня 1998 р. за № 788/3228, релігійні організації належать до "інших громадських органі­зацій" (шифр рядка 47), а це, зокрема, зареєстровані релігійні організації — православні, греко-католицькі, протестантські, іудейські, мусульманські та інші релігійні організації, крім підсобних господарств релігійних організацій, у тому числі гос­подарств монастирів.

Згідно зі ст. 38 Земельного кодексу України до земель жит­лової та громадської забудови належать земельні ділянки, які використовуються для розміщення житлової забудови, громад­ських будівель і споруд, інших об'єктів загального користуван­ня. Отже, земельні ділянки, на яких розміщені культові спору­ди релігійних організацій, належать до земель житлової та громадської забудови.

У ч. 1 ст. 82 Земельного кодексу України зазначено, що юри­дичні особи України (засновані громадянами України або юри­дичними особами України) можуть набувати право власності на земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі придбання за договором купівлі-продажу, дарування, мі­ни, іншими цивільно-правовими угодами, внесення земельних ділянок засновниками до статутного фонду, прийняття спад­щини, виникнення інших підстав, передбачених законом. Згідно зі ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та кому­нальної власності набувають лише підприємства, установи та ор­ганізації, що належать до державної або комунальної власності.

Підприємство — це самостійний статутний суб'єкт господа­рювання, який має права юридичної особи та здійснює вироб­ничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою отримання відповідного прибутку (ст. 1 Закону України "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 р. № 887-ХІІ). По­няття "комунальне підприємство" визначено у ст. 2 цього Зако­ну, відповідно до якої комунальним підприємством є підпри­ємство, засноване на власності відповідної територіальної гро­мади. А державне підприємство — це підприємство засноване на державній власності, у тому числі казенне.

Релігійна громада не може бути віднесена до цієї категорії юридичних осіб, а тому й не може бути, згідно з чинним зако­нодавством, суб'єктом права постійного користування на землю. Оскільки релігійні організації відповідно до положень Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" від 23 квітня 1991 р. № 987-ХП не можуть займатися підприємни­цькою діяльністю та не належать до організацій державної або комунальної власності і згідно з положеннями Земельного ко­дексу України не можуть набути право власності на землю або право постійного користування землею, то релігійним громадам можуть надаватись земельні ділянки тільки в оренду.

Договори про надання в користування релігійним організа­ціям культових та інших будівель і майна можуть бути розірвані або припинені в порядку і на підставах, передбачених цивільним законодавством України.

Самовільне захоплення культових будівель чи привласнення культового майна не допускається. Рішення державних органів з питань володіння та користування культовими будівлями і майном можуть оскаржуватися до суду в порядку, передбаче­ному Цивільним процесуальним кодексом України.

Релігійні організації володіють, користуються і розпоряджа­ються майном, яке належить їм на праві власності. У власності релігійних організацій можуть бути будівлі, предмети культу, об'єкти виробничого, соціального і добродійного призначення, транспорт, кошти та інше майно, необхідне для забезпечення їх діяльності. Релігійні організації мають право власності на майно, прид­бане або створене ними за рахунок власних коштів, пожерт­вуване громадянами, організаціями або передане державою, а також придбане на інших підставах, передбачених законом. У власності релігійних організацій може бути також майно, що перебуває за межами України.

Релігійні організації мають право звертатися за добровіль­ними фінансовими та іншими пожертвуваннями та одержувати їх. Фінансові та майнові пожертвування, як і інші доходи ре­лігійних організацій, не оподатковуються.

Релігійні організації не мають права проводити примусове обкладання віруючих.

Право власності релігійних організацій охороняється за­коном.

Релігійні організації у порядку, визначеному чинним зако­нодавством, мають право для виконання своїх статутних завдань засновувати видавничі, поліграфічні, виробничі, реставраційно-будівельні, сільськогосподарські та інші підприємства, а також добродійні заклади (притулки, інтернати, лікарні тощо), які мають право юридичної особи.

Прибуток від виробничої діяльності та інші доходи підпри­ємств релігійних організацій оподатковуються відповідно до чинного законодавства у порядку і розмірах, установлених для підприємств громадських організацій. Суми їх прибутку, які використовуються в добродійних цілях, не оподатковуються.

Будівництво культових та інших будівель релігійними ор­ганізаціями здійснюється у порядку, встановленому чинним законодавством для об'єктів цивільного призначення. Культові будівлі — пам'ятки історії та культури реставруються і ремон­туються з дотриманням установлених правил охорони і вико­ристання пам'яток історії та культури.

У разі припинення діяльності релігійної організації майнові питання вирішуються відповідно до її статуту (положення) і чинного законодавства. Після припинення діяльності релігій­них організацій майно, надане їм у користування державними, громадськими організаціями або громадянами, повертається його колишньому власнику.

На майно культового призначення, що належить релігійним організаціям, не може бути звернено стягнення за претензіями кредиторів.

Якщо немає правонаступників, майно релігійної організації, що припинила свою діяльність, переходить у власність держави. У разі припинення діяльності релігійної організації у зв'язку з порушенням цього Закону та інших законодавчих актів Украї­ни майно, що перебуває в її власності, за винятком культового, може безоплатно переходити у власність держави. Культове майно передається іншим релігійним організаціям.

Релігійні організації мають право виготовляти, експортува­ти, імпортувати і розповсюджувати предмети релігійного при­значення, релігійну літературу та інші інформаційні матеріали релігійного змісту.

Релігійні організації користуються виключним правом за­снування підприємств для видання богослужбової літератури і виробництва предметів культового призначення.

При релігійних організаціях можуть утворюватися товарис­тва, братства, асоціації, інші об'єднання громадян для здійснен­ня добродійності, вивчення та розповсюдження релігійної літе­ратури та іншої культурно-освітньої діяльності. Вони можуть мати свої статути, що реєструються у порядку, встановленому для громадських об'єднань.

Релігійні організації мають право здійснювати добродійну діяльність і милосердя як самостійно, так і через громадські фонди. Суми витрат на цю мету оподаткуванню не підлягають.

Релігійні організації та віруючі, одноосібно або разом з ін­шими, мають право встановлювати і підтримувати міжнародні зв'язки та прямі особисті контакти, включаючи виїзд за кордон з метою паломництва, участі в зборах та релігійних заходах.

Учасники цих контактів і заходів можуть у порядку, вста­новленому чинним законодавством, придбавати, одержувати і везти з собою релігійну літературу та інші інформаційні матеріа­ли релігійного змісту.

Релігійні організації можуть направляти громадян за кордон для навчання у духовних навчальних закладах і приймати з цією метою іноземних громадян.

Священнослужителі, релігійні проповідники, наставники, інші представники зарубіжних організацій, які є іноземними громадянами і тимчасово перебувають в Україні, можуть займати­ся проповідуванням релігійних віровчень, виконанням релігій­них обрядів чи іншою канонічною діяльністю лише у тих релігій­них організаціях, на запрошення яких вони прибули, і за офіційним погодженням з державним органом, що здійснив реєст­рацію статуту (положення) відповідної релігійної організації.

Релігійна організація має право приймати на роботу грома­дян. Умови праці встановлюються за угодою між релігійною організацією та працівником і визначаються трудовим догово­ром, який укладається у письмовій формі.

Релігійна організація зобов'язана в установленому порядку зареєструвати трудовий договір. У такому самому порядку реєструються документи, за якими визначаються умови оплати праці священнослужителів, церковнослужителів та осіб, котрі працюють у релігійній організації на виборних посадах.

Громадяни, які працюють у релігійній організації за трудо­вим договором, можуть бути членами профспілки.

На громадян, які працюють у релігійних організаціях та на створених ними підприємствах, добродійних закладах на умо­вах трудового договору, поширюється дія законодавства про працю, загальнообов'язкове державне соціальне страхування, оподаткування.

Громадяни, які працюють у релігійних організаціях, на ство­рених ними підприємствах, у закладах на умовах трудового договору, а також священнослужителі, церковнослужителі та особи, які працюють у релігійних організаціях на виборних по­садах, підлягають загальнообов'язковому державному соціаль­ному страхуванню на умовах і в порядку, встановлених законо­давством про загальнообов'язкове державне соціальне страху­вання.

Релігійні організації, їх підприємства та заклади, а у випад­ках, передбачених законом, і працівники цих організацій, під­приємств, закладів сплачують страхові внески до Фонду загаль­нообов'язкового державного соціального страхування України у разі безробіття, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездат­ності, а також збирання на обов'язкове державне пенсійне стра­хування до Пенсійного фонду України у порядку і розмірах, установлених законодавством.

Усім громадянам, які працюють у релігійних організаціях, їх закладах і на підприємствах, державна пенсія призначається і виплачується на загальних підставах відповідно до законо­давства.