Зі Основні закономірності розвитку мовлення
'^Мовлення формується у процесі загального психофізичного розвитку дитини. Умовами формування нормального мов-лєния є:
• збережена центральна нервова система дитини; наявність нормального слуху і зору; достатній рівень мовленнєвого спілкування дорослих з дитиною.
першому році життя дитина передусім оволодіває во-їю, гулінням, лепетом. Після 6-ти місяців лепетне мов-активізується, наближається до звуків рідного мовлен-ачується новими інтонаціями, є відповіддю на голосове з£в$Яіеннядорослих. Відсутність лепетного мовлення вже на Іи етапах життя може свідчити про порушення у дитини артикуляційної моторики, інтелекту. На кінець першого життядитина розуміє значення багатьох слів і сама вимов-ерші слова. Великого значення вже у цьому періоді (як і овжподальшого розвитку) набуває спілкування дитини з Очими(передусім з матір'ю). Недостатність мовленнєвого ання, недорозвиток сенсомоторних функцій дитини мо-•їіризвести і до недорозвитку мовлення дитини та затримки *ного розвитку в цілому
Модуса, II Псшхуюго-педагогічна характеристики детей з порушеннями, психюфізичнпп
До кінця другого року словник дитини суттєво збільшу ється, відбувається оволодіння простою фразою, яка поступово ускладнюється. У віці від одного до трьох років мовлення по сідає провідне місце у психічному розвитку дитини. Дитина супроводжує мовленням свої ігри та предметні дії, ставить багато запитань і відповідає на запитання дорослих. Поступово мовлен ня стає провідним засобом спілкування і розвитку мислення.
До п'яти років розвивається координація між диханням, фонацією і артикуляцією, що забезпечує плавність мовлення; фор мується здатність до звукового аналізу і синтезу. Нормальний розвиток мовлення дозволяє дитині на кінець дошкільного віку перейти до нового етапу — оволодіння писемним мовленням.
Ще у дошкільному віці у дитини розвивається потреба у спілкуванні, яка з віком посилюється. Ця потреба не є вродже ною, а формується у процесі взаємодії дитини з оточуючими Тому так важливо, щоб комунікативна практика відповідала віку й можливостям дитини. Відсутність прагнення до спілкування, як і невідповідність мовленнєвого рівня відповідному віку, може свідчити про певні проблеми у розвитку дитини.
Проте будь-яке відхилення від вікової норми як ізольований фактор не є свідченням порушення мовлення. Оцінювати це необхідно в комплексі, враховуючи цілісні показники психофізичного розвитку дитини.
Порушення мовлення у дітей характеризуються тим, що:
• не відповідають віку того, хто говорить;
• самостійно не зникають, а закріплюються;
• позначаються на подальшому розвитку дитини, затриму
ючи й ускладнюючи його;
• потребують логопедичної допомоги.
Зауважимо, що до цієї категорії не відносяться діти, у яких мовленнєві відхилення обумовлені віковими особливостями, діалектизмами чи тимчасовими особливостями анатомофізіологічного апарату (випадіння зубів, риніти тощо).
Якщо у дитини є збереженим слух, зір, інтелект, проте наявні значні вади мовлення, що відображаються на усьому психічному розвитку, то можна говорити саме про первинне мовленнєве порушення. Діагностика мовленнєвих порушень здійснюється за трьома аспектами. Медичний аспект передбачає визначення часу і причин порушення; їх локалізації. Логопедичний ас-пект передбачає встановлення порушеного елементу мовленнєвої системи, визначення ступеня порушення та його структури Психологічний аспект передбачає виявлення особливостей фор-
особливості роботи з килаї в умовах корекцпіног та інклюзивної освіти
особистості, впливу дефекту на комунікативну функцію ення, всебічне вивчення пізнавальних психічних процесів. .©сновними причинами порушень мовлення є-
фактори;
^рутробна патологія, зокрема: інфекційні чи сома-тичнізахворювання, травми, несумісність крові за резус-фак-
«<>^ором, інтоксикації та ін.;
^пологовітравми або асфіксія;
т*. різнізахворювання чи травми у перші роки життя дитини;
* соціально-психологічні фактори: недостатність емоційного і
TtІмовленнєвого спілкування з дорослими, двомовність у сім'ї,
Інадмірне стимулювання мовленнєвого розвитку дитини, педагогічна занедбаність, психотравмуючі ситуації.
Порушення мовлення можуть виникати внаслідок дії як од-рпричини, так і їх поєднання.
«| t 'Порушення мовлення у логопедії класифікуються з огляду ваклінгко-педагогічний та психолого педагогічний підхід. Такий Поділє необхідним для правильної діагностики і корекції мовленнєвоїпатології, адекватного вибору закладу для дитини.
1' *'**■ У клініко-педагогічній класифікації виділяють пору-ЙЬіШяусного та писемного мовлення.
До порушень усного мовлення відносяться: и, . s порушення фонаційного (зовнішнього) оформ--}\у-. лення вимовної сторони мовлення: чиафонія,дисфонія - відсутність або порушення голосу; *а;тахілалія — патологічно прискорений темп мовлення;
* брадилалія — патологічно уповільнений темп мовлення;
' і^&їкання — порушення темпо-ритмічної організації мовлення, ■ * обумовлене судомним станом м'язів артикуляційного апарату;
* дислалія — порушення вимовної сторони мовлення при нор
мальному слухові і збереженій іннервації мовленнєвого апа-
дизартрія - порушення вимовної сторони мовлення, обумовлене недостатньою іннервацією мовленнєвого апарату; * ринолалія — порушення тембру голосу і звуковимови, обумовлене анатомо-фізіологічними дефектами мовленнєвого апарату.
w. ^с' ц' ваДн є різними за причинами, характером, поруше-ЧНо ланкою (голос, темп, тембр, звуковимова); часто потребують Допомоги не лише логопеда, а й інших спеціалістів (лікарів, Психолога, фошатра)
Психалого-подагогічна характеристика дітей з порушеннями психофізичний^
s структурно-семантичні (внутрішні) або системні порушення мовлення:
• алалія — відсутність або недорозвиток мовлення внаслідок ор
ганічного ураження мовленнєвих зон кори головного мозку.
• афазія — повна або часткова втрата мовлення, обумовлена
локальними пошкодженнями головного мозку.
Це складні вади, при яких страждають не лише усі сторони мовлення, а й особистісний розвиток людини.
До порушень писемного мовлення відносяться:
• дислексія (алексія) — часткове (повне) порушення процесів
читання;
• дисграфія (аграфія) — часткове (повне) порушення проце
сів письма.
Психолого-педагогічна класифікація є необхідною для організації логопедичного впливу в умовах роботи з дитячим колективом (дошкільна група, клас). Мовленнєві порушення при цьому поділяють на дві групи:
S порушення засобів спілкування:
• фонетико-фонематичний недорозвиток мовлення (ФФН)
— порушення процесів формування вимовної системи рідної
мови у дітей із різними розладами, внаслідок вад сприймання
і вимови фонем;
• загальний недорозвиток мовлення (ЗНМ) — порушення
формування всіх компонентів мовленнєвої системи, що від
носяться до звукової і смислової сторін мовлення (звукови-
мова, лексика, граматична будова, зв'язне мовлення), при
нормальному слухові та первинно збереженому інтелекті.
s порушення у застосуванні засобів спілкування:
• заїкання;
• прояви мовленнєвого негативізму.
У цій класифікації порушення письма і читання розглядаються не як самостійні, а у складі фонетико-фонематичного і загального недорозвитку мовлення, як їхні наслідки.
Дата добавления: 2016-03-05; просмотров: 1149;