Класифікація статей платіжного балансу.

Платіжний баланс містить два основних розділи: "Рахунок поточних one-рацій" та "Рахунок капіталу і фінансів". Рахунок поточних операцій узагальнює статистичні дані про рух товарів, послуг, доходів та поточних трансфертів. Баланс поточних операцій є підсумком торговельного балансу, балансу послуг, чистих доходів та чистих поточних трансферів. Додатне сальдо поточного рахунку свідчить про перевищення національного доходу країни над її витратами. Від'ємне сальдо засвідчує протилежне. Найважливішою статтею поточного рахунку є зовнішня торгівля товарами. Рахунок "Товари" відображає імпорт та експорт товарів. Експорт забезпечує приплив валюти в країну, тому його записують у кредиті зі знаком плюс. Імпорт, навпаки, сприяє відпливу валюти з країни, і тому його записують у дебеті зі знаком мінус. Якщо експорт перевищує імпорт, то виникає надлишок у торговельному балансі, або активний торговельний баланс. Пасивний торговельний баланс означає, що країна споживає товарів більше, ніж виробляє, оскільки імпорт перевищує експорт.

Друга за величиною стаття платіжного балансу — торгівля послугами. Вона включає такі субстатті, як оплата закордонних перевезень, туризм, доходи і видатки від сервісу, будівельні, страхові, фінансові, інформаційні та інші послуги. Хоча за останні десятиріччя у більшості країн світу швидко зростає вартість торгівлі послугами, але вона все ще значно менша, ніж торгівля товарами. Вартість послуг, наданих резидентами нерезидентам, називають експортом послуг і записують у кредиті. Вартість послуг, отриманих резидентами від нерезидентів, називають імпортом послуг і записують у дебеті.

Баланс товарів і послуг країни — це різниця між її експортом товарів і послуг та її імпортом товарів і послуг.

Стаття "Доходи" враховує заробітну плату, одержану за кордоном, та доходи від іноземних фінансових активів (відсотки по кредитах, дивіденди по акціях, відсотки за кредит тощо), які записуються у кредиті цієї статті. Доходи, які сплачені нерезидентам, записують у дебеті статті "Доходи". Сальдо цих доходів називають чистим зовнішнім доходом. Національний дохід країни, яка надає іншим країнам послуги праці або позичає капітал, збільшується, а національний дохід країн, що користуються ним, зменшується.

"Поточні трансферти" — це односторонні перекази державних і приватних одиниць у країну і з неї. Трансферти, одержані резидентами від нерезидентів, відображаються в кредиті, а трансферти, надані нерезидентам, — у дебеті платіжного балансу. До трансфертів належать: сплата податків на дохід та власність; штрафи та санкції; пенсії, що виплачуються громадянам країни, які проживають за кордоном, приватні подарунки тощо. У структурі трансфертів виділяють міжурядові та приватні трансферти.

У другому розділі платіжного балансу відображаються потоки капіталу і фінансів. Це не є рух виключно грошей або грошових позичок. Це рух не тільки коштів, але й будь-яких зобов'язань і вимог, що виникають між економічними агентами різних країн при взаємних розрахунках за товари і послуги, позичанні грошей або товарів, погашенні боргів, сплаті відсотків або інших видів доходу, інвестиціях у нерухоме майно, цінні папери та інші закордонні активи.

Рахунок операцій з капіталом та фінансових операцій об'єднує два самостійні рахунки — операцій з капіталом та фінансовий. Рахунок капіталу враховує капітальні трансферти і придбання (продаж) нефінансових активів. Капітальні трансферти, на відміну від поточних трансфертів, змінюють обсяг капіталу країни. Капітал країни-одержувача зростає, а капітал країни-донора — зменшується. Прикладами капітальних трансфертів є передавання прав власності на основні активи, списання боргів тощо. До капітальних трансфертів відносять також грошові перекази, які збільшують матеріальні або фінансові активи отримувача (строкові депозити, акції, житло, об'єкти виробничого призначення) та ін.

Одержані резидентами капітальні трансферти відображаються у кредиті, оскільки вони зменшують суму їхніх зобов'язань перед нерезидентами. Трансферти, надані нерезидентам, зменшують активи резидентів і відображаються в дебеті.

До нефінансових активів відносять авторські права, патенти, ліцензії, торгові марки. Придбання резидентами нефінансових активів відображається у дебеті, а продаж нерезидентам — у кредиті.

Фінансовий рахунок відображає операції з активами і зобов'язаннями (пасивами) резидентів стосовно нерезидентів. Активи і зобов'язання розділяються на такі чотири групи: прямі інвестиції, портфельні інвестиції, інші інвестиції та резервні активи.

До прямих інвестицій належать такі інвестиції, коли інвестор володіє десятьма і більше відсотками звичайних акцій акціонерного товариства. Збільшення прямих інвестицій нерезидентів до країни і зменшення прямих інвестицій резидентів за кордоном відображаються в кредиті. Збільшення інвестицій резидентів за кордон і зменшення інвестицій нерезидентів відображаються у дебеті.

Якщо частка інвестицій, якими володіє іноземний інвестор, становить менше 10 % акціонерного капіталу, це називається портфельною інвестицією. До портфельних інвестицій належать також облігації й інші довгострокові цінні папери (державні й корпорацій), інструменти грошового ринку (короткострокові облігації, векселі), фінансові похідні інструменти (валютні ф'ючерси, опціони тощо).

Інші інвестиції охоплюють усі операції з активами і пасивами, які не віднесені ні до прямих, ні до портфельних інвестицій, ні до резервів. Це кредити постачальників, аванси, довгострокові кредити МВФ тощо.

Портфельні та інші інвестиції класифікуються за належністю фінансових інструментів до активів або зобов'язань резидентів стосовно нерезидентів. У кредиті відображається збільшення міжнародних зобов'язань та зменшення іноземних активів резидентів. У дебеті — збільшення іноземних активів і зменшення зобов'язань резидентів перед нерезидентами.

До резервних активів належить активи, що перебувають у власності або під контролем центрального банку країни: готівка й депозити в іноземних валютах, облігації, казначейські векселі та інші ліквідні боргові зобов'язання нерезидентів, де-номіновані в іноземних валютах, монетарне золото, спеціальні права запозичення (СПЗ), резервна позиція країни в МВФ та ін.

СПЗ — це кредити, що надаються країнами-імпортерами та контролюються міжнародною організацією, яка називається Міжнародний валютний фонд (МВФ), з осередком у Вашингтоні. Кожна країна має свою квоту на кредит, що залежить від обсягу її імпорту. СПЗ обмінюється лише між центральними банками та конвертується в інші валюти.

Резервні активи є ліквідними зобов'язаннями зарубіжних центральних банків, державних та недержавних фінансових інституцій іноземних країн. Купівля іноземних активів до резервів центрального банку є, так би мовити, "імпортом зобов'язань нерезидентів", своєрідною портфельною або іншою закордонною інвестицією центрального банку. Тому збільшення офіційних валютних резервів відображається в дебеті, а зменшення — у кредиті. Якщо за підсумком операцій з резервами запас резервних активів протягом звітного періоду збільшується, баланс офіційних розрахунків буде від'ємним. При зменшенні резервів, навпаки, додатним.

Використання валютних резервів має на меті:

1) фінансування дефіциту платіжного балансу;

2) обслуговування зовнішнього боргу;

3) підвищення довіри до національної грошової одиниці;

4) виконання умов кредитування міжнародних фінансових організацій.

Дані про потоки товарів і послуг, купівлю і придбання активів надходять з різних джерел. Так, дані про експортні й імпортні поставки товарів надає митна статистика, а дані про надходження іноземної валюти на рахунки резидентів та здійснені ними платежі реєструє статистика банківська. Тому дані, що надходять з різних джерел, можуть бути неповні і не збігатися. До того ж різниця в часі реєстрації угод та неоднорідність цін також можуть спричинити розбіжності. У платіжному балансі вони реєструються у спеціальній статті "Помилки та упущення". Водночас значна частина зовнішньоекономічних операцій взагалі не реєструється і не відображається в платіжному балансі (контрабанда товарів, незаконні послуги тощо).

Сальдо поточного рахунку і сальдо рахунку капіталу та фінансів без операцій з резервами центрального банку є підсумковим платіжним балансом, або балансом автономних операцій. Він формується в результаті незалежних дій економічних агентів, які здійснюють міжнародні поточні і фінансові угоди на власний розсуд, не беручи до уваги можливі наслідки своєї країни загалом.

Сальдо балансу автономних операцій є основним у структурі балансу і його, власне, називають платіжним балансом. Якщо ця величина має від'ємне значення, то виникає дефіцит платіжного балансу, що означає, що в цьому випадку країна заробила внаслідок всіх торговельних і фінансових операцій менше валюти, ніж витратила. Надлишок підсумкового балансу (балансу автономних операцій) завжди дорівнює загальному припливу коштів (відображається знаком мінус у статті офіційних резервів) і відповідає надлишкові платіжного балансу, а зменшення офіційних резервів (відображається знаком плюс у статті офіційних резервів) відповідає дефіцитові платіжного балансу країни.

Отже, дисбаланси автономних операцій урівноважуються офіційними розрахунками. Коли не брати до уваги статистичні помилки, підсумковий баланс вимірюється сумою приросту офіційних валютних резервів. Він дорівнює балансові офіційних розрахунків з протилежним знаком. Оскільки баланс офіційних розрахунків компенсує дисбаланси автономних операцій, його називають також компенсаційним балансом.

З урахуванням помилок та упущень сальдо всіх рахунків платіжного балансу завжди дорівнює нулю.