Адаптація платіжного балансу за фіксованих валютних курсів

Фіксований курс у класичному вигляді – це твердий курс національної валюти, за яким уряд офіційно зобов’язується вільно обмінювати національну валюту на іноземну і навпаки без будь-яких обмежень.

Розглянемо механізм дії системи фіксованих валютних курсів, скорис­тавшись нашою моделлю для вільних гнучких валютних курсів (рис. 6.2.).

Припустимо, що Україна прийняла офіційне рішення щодо фіксації та підтримки незмінним валютного курсу 1 дол. = 2 грн. Однак це рішення не означає, що попит на долар та гривню або їх пропонування залишатимуться незмінними. Якщо попит на американські товари з боку українців зросте, зросте і попит на долар з утворенням дефіциту платіжного балансу Україні. В умовах вільного плавання змінився б валютний курс і дефіцит автоматич­но був би ліквідований. Але тепер Україна повинна підтримувати курс гривні незмінним. Проблема зводиться до того, що необхідно або зменшити попит на долари, або збільшити їх пропонування, або одночасно зменшити попит і збільшити пропонування так, щоб рівновага відновилася на рівні 1 дол. = 2 грн.

Існують декілька способів вирішення цієї проблеми. По-перше, країна може скористатися своїми офіційними валютними резервами – запасами золо­та та іноземної валюти – і збільшити пропонування доларів. Цей спосіб підтримки валютного курсу можливий за умови, що дефіцит платіжного ба­лансу країни є випадковим і нестійким. Якщо ж країна має стійкий дефіцит платіжного балансу, то його врегулювання і підтримка валютного курсу мо­жуть призвести до вичерпання офіційних резервів. Тоді країні доведеться вдаватися до менш привабливих способів підтримки курсу валюти – запровадження торговельних обмежень і скорочення таким чином попиту на іноземні товари і на іноземну валюту, в кращому випадку вона буде намагатися стимулювати екс­порт за рахунок надання субсидій національним виробникам. Запровадження торговельних обмежень призводить до скорочення обсягів світової торгівлі й не дозволяє скористатися порівняльними перевагами. Надання субсидій деформує структуру торгівлі, закріплює неефектив­ний розподіл ресурсів всередині країні і у світовій економіці в цілому.

Країна може також вдаватися до більш жорсткого способу регулювання, встановлюючи контроль за надходженнями та витратами валюти, крайнім варіантом такого контролю є валютна монополія держави. Держава вимагає від експортерів продажу всієї заробленої валюти, яку згодом розподіляє між імпортерами, обмежуючи тим самим видатки на імпорт доходами від експорту. Зауважте, що держава в даному випадку переймає на себе ті функції, які виконує ринковий механізм в умовах вільного плавання, вирівнюючи обсяги експорту та імпорту. Валютна монополія, як і торговельні обмеження, призводить до руйнування міжнародних економічних зв'язків, що склалися на основі порівняльної переваги. Розподіл обмеженої кількості валюти між імпортерами може породжувати корупцію, тіньовий валютний ри­нок, на якому обмін валют буде здійснюватись не за фіксованим, а за вільним ринковим курсом.

Нарешті, підтримка фіксованого валютного курсу може здійснюватись засобами фіскальної або монетарної політики. Так, стримувальна монетарна призведе до підвищення процентної ставки в країні і зменшить попит на іноземну валюту. Посилення податкового тиску призведе до зменшення використовуваного доходу і зменшення попиту на іноземні товари та іноземну валюту. Для іноземців більш висока процентна ставка стане стимулом для інвестицій в дану країну, пропонування іноземної валюти зросте. Баланс цих подій дозволяє утримати валютний курс незмінним, але при іншому обсязі обміну валют.

Однак макроекономічні наслідки такого шляху підтримки валютного курсу можуть бути руйнівними для економіки. Підвищення процентної ставки призведе до скорочення внутрішніх інвестицій, отже, до скорочення виробництва, зайнятості та доходу. Ціною утримання валютного курсу буде еко­номічний спад. На цьому шляху державі доведеться робити вибір між збалан­сованим платіжним балансом та внутрішньою економічною стабільністю. Та­ким чином, підтримка фіксованого валютного курсу потребує від країни наявності достатніх валютних резервів для покриття дефіциту платіжного балансу. Якщо ці резерви недостатні, країні доведеться вдаватися до протекціоністської політики торговельних обмежень або небажаного внут­рішнього макроекономічного регулювання.

Валютна політика

Валютна політика – це сукупність економічних, пра­вових та організаційних заходів і форм, здійснюваних державними органами, центральними банківськими і фінансовими установами, міжнародними валютно-фінансовими організаціями у галузі валют­них відносин.

Валютна політика є частиною зовнішньоекономічної політики і включає:

§ валютну дисконтну політику;

§ валютну девізну політику;

§ валютне субсидування;

§ диверсифікацію валютних резервів.

Валютна дисконтна політика та валютна девізна політика є еле­ментами поточної валютної політики держави.

Валютна дисконтна політика – це система економічних і організаційних заходів держави з використання облікової ставки проценту для орієнтовного коригування валютного курсу, регулю­вання руху короткотермінових інвестицій та збалансування платіж­них зобов'язань. Реалізується вона через вплив на стан грошового попиту, динаміку і рівень цін, обсяг грошової маси, міграцію корот­кострокових інвестицій. Таким чином досягається динамічна рівновага внутрішньої економіки в системі світогосподарських зв'язків. Залежно від того, який в країні встановлено режим – фіксованих чи плаваючих курсів – застосовується різний набір економічних важелів для відновлення порушеної рівноваги.

Якщо курс фіксований, потрібні зміни у внутрішній економіці з тим, щоб за існуючого валютного курсу ліквідувати зовнішній дис­баланс. Наприклад, якщо існує дефіцит балансу, необхідно за рахунок продажу валютних резервів скорочувати грошову масу, проводити жорстку грошово-кредитну політику доти, доки попит на націо­нальну валюту не відновиться.

Якщо курс плаваючий, можлива інша крайність. Валютний курс під впливом короткотермінових (спекулятивних) чинників може призвести до переоцінки макроекономічної незбалансованості еко­номіки, що може спричинити небажані структурні зміни.

Сьогодні ні один, ні другий режими валютних курсів в чистому вигляді не існують, хоча еволюція міжнародної валютної системи в цілому йшла в напрямку від режиму фіксованих до режиму плаваю­чих валютних курсів.

Валютна девізна політика – це система регулювання валют­ного курсу купівлею та продажем валюти через валютні інтервен­ції та валютні обмеження.

Валютна інтервенція – це операція центрального банку країни з купівлі або продажу національної валюти з метою підвищення або зниження її курсу. При зниженні курсу національної валюти центральний банк продає значні суми іноземної валюти, що призводить до зростання курсу національної валюти. І навпаки, купівля центральним банком іноземної валюти приз­водить до зниження курсу національної валюти. Валютні інтервенції є ос­новним інструментом девізної політики, яка чинить значний, але тимчасо­вий і певною мірою обмежений вплив на валютні курси. Інтервенції ефективні, якщо незбалансованість міжнародних розрахунків країни тимчасова, але у випадку глобальної незбалан­сованості вони не в змозі протистояти падінню або підвищенню валютного курсу. Валютні інтервенції як правило, супроводжуються значними витратами і не завжди можуть забез­печувати стабілізацію валютного курсу, особливо якщо чинники ринкового впливу переважають вплив державного регулювання.

Валютні обмеження – це система правових, організаційних та економічних заходів, які регламентують операції з національною та іноземною валютами.

Валютні обмеження можуть застосовуватись у різних формах. Однією з них є валютна блокада – економічна санкція у вигляді односторонніх валютних обмежень країни або групи країн відносно певної країни, яка перешкоджає використанню її валютних цінностей. Звичайно застосовується в екстремаль­них ситуаціях. Так, у 1956 р. у відповідь на націоналізацію Суецького каналу банки Англії США, Франції блокували валютні рахунки Єгипту; у 1971 р. американські банки блокували всі чилійські авуари й організува­ли кредитну блокаду Чилі.

Валютні обмеження також можуть існувати у формі валютного контролю. Твердий курс, встановлений за допомогою валют­ного контролю або декрету про обов’язковий обмін валют за офіційним кур­сом, відрізняється від фіксованого тим, що не підтримується операціями на відкритому ринку і не є рівноважним ринковим курсом.

Залежно від валютних обмежень розрізняють вільно конвертовані, частково конвертовані та замкнуті (неконвертовані) валюти. Конвертованістю називаються умови обігу і використання внутрішньої валюти. Вона визначається порядком купівлі-продажу внутрішньої валюти для здійснення угод, умовами її обертання на зовнішньому та внутрішньому валютних ринках.

Вільно конвертовані валюти вільно обмінюються на будь-які іноземні валюти, без обмежень використовуються у поточних та фінансових операціях Звичайно вважають, що вільно конвертованими є валюти всіх промислово розвинених країн, але це не так. Насправді такими є валюти небагатьох кра­їн (США, Великобританії). Більшість держав дозволяє вільну конвертованість валют лише по поточних операціях, а здійснення операцій з капіталом потребує ліцензій або інших форм дозволу (Японія).

Частково конвертовані валюти мають обмеження щодо обміну на інші валюти, сфер використання валюти в міжнародних угодах, обертання на зовнішніх ринках. До них відносяться валюти більшості країн, що розвиваються.

До замкнутих (неконвертованих) валют належать валюти країн, які забороняють резидентам і нерезидентам обмінювати свою національну валюту на інші (валюти колишніх соціалістичних країн ).

Розбіжність між ринковими та офіційними курсами за умов валютних обмежень створює множинність валютних ринків і обмінних курсів. Множинність обмінних курсів – це диференціація курсових співвідношень по окре­мих видах операцій, товарних групах, сегментах валютного ринку, режиму конвертації для резидентів та нерезидентів по поточних чи фінансових операціях.

Валютні обмеження застосовуються урядами для скорочення дефіциту торгівельного й платіжного балансу, в цьому випадку курс національної валюти по поточних операціях занижується. Валютні обмеження застосовуються також для запобігання втечі капіталу, обмеження спекулятивних операцій та забезпечення стабільності національної валюти, контролювання зовніш­ньої заборгованості тощо.

Заходи, спрямовані на загальне зниження курсу національної валюти, називаються девальвацією. Заходи, спрямова­ні на підвищення курсу національної валюти називається ревальвацією.

Розглянуті системи валютних курсів та відповідні форми валютної політики історично існували у вигляді міжнародних валютних систем