Наслідки міжнародної трудової міграції

 

Вплив міграційних процесів на країни імміграції та еміграції є багатоаспектним. Міграція має як позитивні, так і негативні наслідки.

До позитивних наслідків трудової міграції для країн-імпортерів відносяться:

економія на витратах на освіту і підвищення кваліфікації – країни імміграції мають суттєві вигоди від підготовки спеціа­лістів іншими країнами (за сучасними оцінками, чиста вигода для країни, що приймає, від залучення одного "середнього" вченого-гуманітарія становить 230 тис. дол. США, вченого у галузі су­спільних наук – 235 тис. дол., інженера – 253 тис. дол., лікаря – 646 тис. дол.; доходи Канади від експлуатації умів емігрантів у 7 разів перевищують обсяги допомоги, яку вона надає країнами, що розвиваються; вигоди Британії від залучення іноземних спеціалістів у 3 рази перевищують розміри економічної допомоги країнами Азії та Африки);

економія на витратах виробництва – фірми країн імміграції мають економію як за рахунок ниж­чої оплати праці іммігрантів, так і за рахунок того, що праця іно­земних робітників дає змогу знизити загальний рівень заробітної плати, одним з наслідків чого є підвищення конкурентоспроможності продукції приймаючої країни;

економія на урядових видатках у частині соціальних програм – мігранти не забезпечуються пенсіями, не враховуються у соціальних програмах;

додатковий попит іноземних робітників є додатковим стимулятором виробництва і зайнятості в країні перебування;

мігранти як амортизатор під час спадів – можуть бути звільнені в першу чергу;

омолодження структури трудо­вих ресурсів країн імміграції за рахунок робітників-емігрантів; покращення демографічної ситуації країн з процесом старіння нації (Франція, Германія, Швеція - 10% новонароджених з’являються у сім'ях переселенців, Швейцарія - 24%, Люксембург - 38%);

▪ для промисловості багатьох розвинених країн іноземна робоча сила означає забезпечення функціонування ряду галузей, у т.ч. інфраструктури: у Франції емігранти становлять 25% зайнятих на будівництві, у Бельгії – 50% шахтарів, у Швейцарії – 40% будівельників;

▪ грошові перекази емігрантів на батьківщину сприяють розши­ренню реалізації товарів країн імміграції за кордоном;

▪ приймаюча країна виграє за рахунок податків, розмір яких залежить від кваліфікаційної та вікової структури іммігрантів; висококваліфіковані фахівці, що вже володіють мовою приймаючої країни, зразу стають великими платниками податків;

Негативними наслідками для країн-імпортерів вважають те, що наплив робітників з-за кордону ускладнює пробле­му зайнятості в країні, негативно впливає на економічне становище місцевих працівників, що може викликати посилення соціальної напруженості (займають робочі місця), міжнаціональні конфлікти; поряд з економічними, виникають соціальні, культурні, правові та інші проблеми.

До позитивних наслідків трудової міграції для країн-експортерів відносяться наступні:

▪ повернення досвідчених кваліфікованих ро­бітників після роботи за кордоном сприяє розвитку національної економіки – якщо розцінювати її як закордонне стажування – безкоштовне навчання передовому досвіду, набуття професійних навичок;

грошові перекази емігрантів включаються до статті „Приватні перекази“ платі­жного балансу і становлять для багатьох держав значну частину валютних надходжень, для деяких з цих країн – є основним джерелом валютних надходжень, яке перевищує надхо­дження валюти від експорту товарів (за даними МВФ середня норма прибутку при експорті товарів - 20%, послуг - 50 %, робочої сили – вища; колишня Югославія від експорту робочої сили мала більші надходження у вигляді переказів, ніж від експорту товарів; у Пакистані перекази працюючих за кордоном у 5 разів перевищують надходження від експорту товарів і послуг; в Єгипті наприкінці 80-х років перекази емігрантів становили понад 3 млрд. дол. на рік, а експлуатація Суецького каналу давала 970 млн. дол. У Йомені перекази емігрантів в окремі роки у 30 разів перевищували надходження від експорту товарів і послуг; на початок 90-х років, близько 40 країн світу мали надходжень від мігрантів не менше 100 млн. дол., а 10 країн – понад 1 млрд. дол.; у країнах, що розвиваються, надходження від експорту робочої сили зростають швидкими темпами - 10% на рік);

▪ експорт робочої сили як чинник зменшення соціальної напруги в країні за надлишку трудових ресурсів;

Негативними наслідками трудової міграції для країн-експортерів вважаються наступні:

▪ еміграція завдає шкоди країнам, оскільки національна економіка втрачає наймобільнішу і, як правило, найкращу частину трудових ресурсів; особливо негативні наслідки для країн еміграції має відплив висококваліфікованих спеціалістів та вчених; втрати країн еміграції від втечі умів в середині 90-х років фахівцями оцінювалися приблизно у 73 млрд. дол.;

старіння вітчизняних трудових ресурсів – виїжджають молоді працездатні, ініціативні;

проблема реадаптації робітників, які повертаються після роботи за кордоном і відвикли від місцевих умов праці та життя.

Міжнародна міграція виникає як стихійне явище перерозподілу трудових ресурсів між національними ланками світового господарства. Але поступово охоплюється державним і міждержавним регулюванням, хоча й досі переважає вплив ринкової стихії. Країни прагнуть узгодити політику стосовно міжнародної міграції робочої сили, координацією зусиль займаються МОП (Міжнародна організація праці) та МОМ (Міжнародна організація міграції).

Україна на міжнародних ринках переважно виступає як держава – експортер робочої сили, хоча відмічається тенденція до зростання кількості іноземних громадян, які працюють в Україні. Статистичні дані свідчать, що число останніх приблизно в 10 разів менше, ніж українців, які працюють за кордоном. При цьому йдеться лише про офіційну статистику, яка не враховує нелегальних мігрантів та біженців. Основними центрами тяжіння українських трудових мігрантів є Росія (40-50 %), Польща (15-20 %), Чехія (10-15 %), Італія (майже 10 %), Португалія (4-6 %). У цілому понад 90 % загального потоку трудових мігрантів припадає на країни СНД (Росія і частково Білорусь), країни Вишеградської групи (Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина) та держави Південної Європи. Потік трудової міграції у цьому напрямку обумовлений перш за все близькістю кордонів та певною лояльністю місцевих законів до працівників-емігрантів. Введення візових режимів в окремих країнах (Росія, Чехія тощо), де переважно пра­цювали робітники з України, сприяє розширенню географії міграції робочої сили. Все більше українців емігрує для роботи у США, Ка­наду, країни Близького Сходу тощо. Тривалість перебування наших громадян на роботі за кордоном становить у середньому близько шести місяців. У трудових міграціях бере участь майже 10 % економічно активного населення України. Серед чинників, які стимулюють міграцію з України, найважливішим можна вважати можливість заробити за кордоном значні, за мірками українських громадян, гроші. Основними видами діяльності, якими займаються мігранти – чоловіки, є робота на будівництві, у сільському господарстві. Серед жінок найбільш поширені усі види домогосподарських робіт. Сучасна трудова міграція не тільки зменшує масштаби пропозиції робочої сили на українському ринку праці, а й знижує її якість.

 








Дата добавления: 2016-03-27; просмотров: 1553;


Поиск по сайту:

При помощи поиска вы сможете найти нужную вам информацию.

Поделитесь с друзьями:

Если вам перенёс пользу информационный материал, или помог в учебе – поделитесь этим сайтом с друзьями и знакомыми.
helpiks.org - Хелпикс.Орг - 2014-2024 год. Материал сайта представляется для ознакомительного и учебного использования. | Поддержка
Генерация страницы за: 0.006 сек.