Проблема зовнішньої заборгованості
Зовнішній борг держави – це сума заборгованості країни по зовнішніх позиках, яку становлять непогашені кредити та несплачені за них відсотки.
Зовнішня заборгованість є досить поширеним явищем, насамперед у країнах, що розвиваються, і в країнах з перехідною економікою. Обмеженість внутрішніх джерел капіталу і потреба в значних коштах для соціально-економічних перетворень змушують їх вдаватися до пошуку зовнішніх джерел фінансування. Але й у розвинених країнах, зокрема у США, протягом останніх десятиліть спостерігається тенденція до зростання зовнішнього боргу.
Зовнішні позики дають можливість країні інвестувати і споживати більше, ніж це дозволяють внутрішні ресурси економіки. Ефективне використання запозичених ресурсів для фінансування інвестицій дозволяє прискорити економічне зростання в країні. Нераціональність і збитковість використання зовнішніх ресурсів створює такі боргові зобов'язання країни, які в майбутньому суттєво обмежують можливості економічного зростання.
У будь-якому випадку зовнішній борг лягає тягарем на економіку країни. На відміну від внутрішнього боргу, за наявності боргу зовнішнього країна змушена віддавати за кордон частину реального продукту. Зростання зовнішнього боргу знижує авторитет країни на міжнародній арені.
Показником зовнішньої заборгованості є абсолютний розмір боргу країни. Але більш показовими є відносні показники заборгованості:
▪ відношення величини боргу до ВВП (пороговий показник 40-50%);
▪ відношення величини боргу до обсягу експорту країни (пороговий показник 275%);
▪ відношення загальної суми платежів з обслуговування боргу до річного обсягу експорту (пороговий показник – 30%);
▪ коефіцієнт обслуговування боргу (співвідношення між сумою виплат по обслуговуванню боргу і величиною експорту товарів та послуг (пороговий показник – 20%).
Існує декілька варіантів розв'язання боргової проблеми. Один із них – визнати свою неспроможність сплачувати борги в строк і в повному обсязі, тобто оголосити дефолт і шукати шляхів пом'якшення його наслідків. Інший варіант – переговори із реструктуризації, вимоги часткового списання боргу.
Відмова від платежів не лише принизлива, вона загрожує втратою активів за кордоном, іншими міжнародними санкціями. Оголошення дефолту може принести лише тимчасове полегшення для державного бюджету, але призведе до глобальних наслідків, пов'язаних із зменшенням обсягів іноземних інвестицій в економіку країни, до зменшення обсягів зовнішньої торгівлі, унеможливить подальші зовнішні запозичення і у довгостроковому періоді неминуче призведе до спаду.
Списання боргу застосовується у випадках, коли позичальники мають “критичні” або близькі до них рівні кредитних ризиків івважається виправданим, якщо з 4-х показників заборгованості 3 перевищують критичний рівень.
Традиційним методом скорочення боргу є його реструктуризація. При реструктуризації боргу умови його обслуговування (процент, сума, строки сплати) переглядаються.
Реструктуризація заборгованостей проводиться в рамках Лондонського та Паризького клубів кредиторів, які представляють собою не офіційні міжнародні організації, а неформальні утворення без чітко визначеного юридичного статусу. Найбіднішим країнам-боржникам з метою полегшення боргового тягаря пропонується вибір одного з варіантів допомоги з боку урядів-кредиторів, які є членами клубів-кредиторів. Офіційні кредитори надають такі види допомоги: часткове анулювання боргу; подальше продовження термінів дії боргових зобов'язань; зниження відсотків за обслуговування боргу.Паризький клуб кредиторів вимагає від боржників погодження свого економічного розвитку з програмами МВФ та групи Світового банку. Вважається, що фінансування з боку останніх є своєрідним гарантом відновлення репутації боржника.
Загальноприйнятим методом скорочення зовнішнього боргу є конверсія боргу (борговий своп), яка може набувати таких форм:
· Викуп боргу – надання країні-боржникові можливості викупити, власні боргові зобов'язання на вторинному ринку боргів. Викуп боргів здійснюється за грошові кошти зі знижкою з їх номінальної ціни.
· Капіталізація боргу, тобто обмін зовнішнього боргу на власність (акціонерний капітал) зі знижкою. Капіталізація боргу передбачає надання іноземним банкам можливості обмінювати боргові зобов'язання даної країни на акції її промислових, торговельних та ін. корпорацій. Іноземні небанківські організації отримують можливість купувати ці боргові зобов'язання на вторинному ринку цінних паперів зі знижкою для фінансування прямих інвестицій чи купівлі вітчизняних фінансових активів.
· Сек’юритизація[6] боргу – конверсія "борг-борг", тобто заміна існуючих боргових зобов'язань новими борговими зобов'язаннями. У даному випадку змінюються умови боргових зобов'язань: відсоток доходу за новими цінними паперами може бути нижчим, ніж за старими, при збереженні номінальної вартості облігацій; номінальна вартість нових зобов'язань може бути встановлена з дисконтом до номіналу старих боргових зобов'язань; може змінитися валюта боргу і т. ін.
Капіталізація боргу і заміна існуючих боргових зобов'язань новими є інструментами оптимізації структури зовнішньої заборгованості держави. Викуп боргу країною-боржником означає остаточне погашення її зобов'язань перед кредиторами. Втім, зазначені методи зменшення боргового тягаря мають певні недоліки, що пов'язані насамперед зі скороченням валютних резервів країни-боржника та з інфляційним тиском конверсійних операцій.
У формуванні та розвитку зовнішньої заборгованості України фахівці з міжнародної економіки виділяють п'ять етапів.
| Етапи | Причини утворення державного зовнішнього боргу України та його характеристики |
| 1 етап: 1992 – 1993 рр. | ▪ Після розпаду СРСР міжреспубліканські господарські зв’язки переводяться на принципи міждержавної торгівлі, що призводить до виникнення значного дефіциту торговельного балансу і заборгованості України Росії як головному кредитору СРСР. Із середини 1993 року відповідно до міжнародних правил борги оформляються як середньо- та довгострокові кредити. ▪ Укладається угода про надання державного кредиту Україні Російською Федерацією. ▪ 88% зовнішнього боргу України припадає на країни колишнього СРСР (у т.ч. Росію -74,6%). ▪ Починається залучення позик у рамках кредитних ліній, відкритих під гарантії Кабінету Міністрів України. ▪ Україна поки що не вдається до позик міжнародних фінансових організацій та комерційних запозичень. ▪ Хаотичність політики у сфері зовнішніх запозичень: відсутність державної стратегії управління зовнішнім боргом, досконалої системи обліку та статистики зовнішнього боргу, контролю за цільовим використанням запозичених коштів. Повільне зростання зовнішньої заборгованості, показники боргової залежності країни поки що відносно низькі. |
| 2 етап: 1994- 1995 рр. | ▪ Починається освоєння позик міжнародних фінансових організацій: Світового банку, Міжнародного валютного фонду, Європейського банку реконструкції та розвитку, Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР). ▪ Здійснюється врегулювання прострочених платежів із Росією, Туркменістаном та іншими країнами СНД, реструктуризація заборгованості за енергоносії у державний коротко- і довгостроковий борг; врегульовуються відносини з РАТ „Газпром” щодо прострочених платежів за поставлений газ шляхом конверсії боргу у довгострокові державні облігації. ▪ З 1995 року зовнішні запозичення офіційно затверджуються як одне з джерел фінансування дефіциту державного бюджету України. ▪ Кошти, одержані від зовнішніх запозичень, спрямовуються переважно на споживання, закріплюється практика їх нераціонального використання. ▪ Підвищується темп зростання зовнішнього державного боргу. ▪ Починається формування стратегії управління боргом у межах програми стабілізації економіки, підтриманої Міжнародним валютним фондом. |
| 3 етап: 1997 р. – вересень 1998 р. | ▪ Початок залучення зовнішніх комерційних позик. ▪ З цього часу зовнішній борг України борг складається з трьох основних елементів: ◘ позики міжнародних фінансових організацій; ◘ комерційні кредити іноземних банків, фінансово-кредитних та інших установ; ◘ позики та кредитні лінії іноземних держав. ▪ На 67% від запланованих зменшуються надходження від міжнародних фінансових організацій, основна причина призупинки фінансування – гальмування виконання Україною заходів щодо докорінного реформування економіки. ▪ Починаючи з 1998 р. не здійснюються грошові платежі на користь Росії в рамках обслуговування зовнішнього боргу. |
| 4 етап: вересень 1998 р. – 2000 р. | ▪ Суттєві обмеження доступу України до іноземних ринків капіталів внаслідок серпневої фінансової кризи 1998 р. ▪ Загроза дефолту, небезпека краху вітчизняної фінансової системи. ▪ Значне збільшення вартості та скорочення терміну надання позик. ▪ Основним завданням системи управління державним боргом стає забезпечення тимчасового "перепочинку" у здійсненні платежів з обслуговування та погашення державних боргів задля проведення перетворень в економіці. ▪ Механізм вирішення боргової проблеми має переважно короткостроковий, тактичний характер. ▪ Отримані необхідні відстрочки платежів у результаті успішної реструктуризації державного боргу. ▪ Частка боргу України країнам колишнього СРСР скорочується до 27%, в основі боргу – закупівлі нафти і газу в Росії і Туркменістані; збільшується частка заборгованості за західними кредитами. ▪ Показник зовнішній борг/ВВП України у 1999 р. досягає свого максимального значення |
| 5 етап: 2000 р. – 2005 р. | ▪ Україна прагне реалізувати на практиці довгострокові механізми вирішення боргової проблеми за напрямками: ◘ реструктуризація боргу комерційним кредиторам; ◘ створення умов для надання Україні кредитів МВФ у рамках програми розширеного фінансування, що є необхідною передумовою реструктуризації боргу перед Паризьким клубом; ◘ залагодження проблеми боргу перед Паризьким клубом і Туркменістаном. ▪ Головними кредиторами України є Росія, МВФ, Світовий банк, Німеччина. Зовнішній борг України складається з заборгованостей: ◘ за позиками міжнародних фінансових організацій (43%); ◘ за позиками, наданими іноземними державами (36%); ◘ за комерційними позиками (21%). ▪ Параметри боргу не є критичними – він у 2 рази менший, ніж в Угорщині, у 1,5 рази – ніж у Польщі. Світовий банк вважає критичним борг у 60% ВВП. Початок зниження показника зовнішній борг/ВВП. Скорочення зовнішнього боргу на 1% на початку 2005 р. відбувається внаслідок перевищення виплатами з погашення боргу суми запозичень і зміцнення гривні. |
Радикально проблему зовнішньої заборгованості Україна можна вирішити за рахунок:
◘ створення потужного експортного потенціалу;
◘ стимулювання експорту шляхом надання податкових на фінансових (кредити за зниженими ставками) пільг виробникам;
◘ підвищення конкурентоспроможності українських товарів на світових ринках,
◘ зниження енергомісткості української економіки.
Досвід багатьох країни світу і наш власний досвід показують, що ставка на зовнішні капітали у довгостроковій перспективі призводить до посилення вразливості економіки країни від несприятливих впливів світової економіки. Зовнішнє фінансування чинить позитивний вплив лише тоді, коли воно доповнює і підкріплює здорову внутрішню економіку.
Дата добавления: 2016-03-27; просмотров: 698;