Наслідки зовнішньоторговельного дефіциту.

Принагідно зауважимо, що без сильного платіжного балансу національна економіка довго функціонувати не може. За умов зовнішньоекономічної діяльності домашні господарства використовують частину своїх доходів для придбання імпортних товарів. Тим самим імпорт розглядається як витік: частина доходу витрачається на імпортні товари, а купівельна спроможність усередині країни скорочується. Але водночас за кордоном також купляють експортні товари. Це означає додатковий попит, спрямований на розширення вітчизняного виробництва. Тим самим експорт функціонує як "ін'єкція", що стимулює купівельну спроможність у господарському обороті країни.

Якщо експорт перевищує імпорт, країна отримує прибуток, а розширення купівельної спроможності буде більше, ніж спад. Якщо імпорт більший експорту, то проходить спад, який перевищує приплив. Коли витоки більші за "ін'єкції", купівельна спроможність має тенденцію до зменшення, а це в свою чергу збільшує ризик безробіття. Виходить, дефіцит платіжного балансу — який означає, що відплив із кругообороту за кордон більший за "ін'єкції" із-за кордону, — негайно відіб'ється на виробництві і зайнятості. Дефіцит компенсується закордонними кредитами, які підтримують купівельну спроможність.

Але купівельна спроможність, яка все більше залежить від закордонних кредитів, — слабка і ненадійна основа для гарантії зайнятості і зростання виробництва. Іноземні кредитори рано чи пізно перестануть давати гроші на виплату, якщо позичальник виявиться абсолютно незацікавленим підтримувати порядок у своєму платіжному балансі, а це призведе до скорочення купівельної спроможності та зростання безробіття.

Зовнішня торгівля включається до макроекономічного кругообороту завдяки тому, що домашні господарства витрачають частину своїх доходів на придбання імпортних товарів. Це призводить до зменшення купівельної спроможності. Одночасно нерезиденти купують наші експортні товари. Ці "ін'єкції" збільшують національний продукт.

Кредитори на міжнародних кредитних ринках (йдеться про великі міжнародні банки) дають гроші в борг не просто так; вони вимагають доходу на свої кошти. Це означає: щоб продовжувати надання кредитів, вони повинні бути впевнені у кредитоспроможності країни, тобто в тому, чи може вона виплатити відсоток і внесок у рахунок погашення боргу. Це в свою чергу передбачає, що країна не залишає поза увагою питання про збільшення дефіциту бюджету і платіжного балансу. Тому рано чи пізно країна з дефіцитним платіжним балансом буде змушена шукати шляхи (якщо вона не хоче повністю ухилитися від міжнародного обміну товарами і платіжними засобами) подолання дефіциту. Чим довше це питання відкладається, тим складнішими і дорожчими будуть заходи, спрямовані на подолання дефіциту.

Статистичні дані свідчать, що зовнішній державний борг України за роки її незалежності зріс. Так у 1992 році він складав 0,4 млн дол. США, а у 1999 році досяг 12,48 млн дол. США.

Динаміка і структура зовнішнього боргу України у наступні роки показана у табл. 19.2:

Таблиця 19.2. Зовнішній державний борг України

У 2000 році вперше впродовж одного фінансового року обсяг зовнішнього державного боргу було зменшено на 2,134 млрд дол. США, або на 17,1 % порівняно з попереднім роком. "Борг було зменшено практично перед усіма кредиторами. Видатки на погашення обслуговування державного зовнішнього боргу за рік дорівнювали 712млндол. США. Завдяки реструктуризації частини боргу загальна економія коштів на його погашення та обслуговування становила у 2000 році 24,2 % його розміру".

Структура державного боргу України свідчить про організацію її зовнішніх запозичень на кредити міжнародних організацій економічного розвитку. Світовий банк на початку 2004 року контролював понад 21 % зовнішньої заборгованості України, Міжнародний Валютний Фонд — понад 17 %, ЄС та ЄБРР — відповідно 2,7 % та 2,02%.

Заборгованість за позиками, наданими іноземними комерційними банками, знизилась за останні п'ять років. Так, у 1999 році вона складала 1,801 млрд дол. США або 14,4 % до загальної суми зовнішнього боргу, а на 29.02.2004 року — 0,03 млрд дол. США і 0,28 %. Україна не має жодного кредитного партнера — впливового транснаціонального банку.

Розмір заборгованості світовим країнам (СЕНА, Японії, Німеччини) на тлі попередніх зобов'язань мізерний, свідчить про нерозвинутість двосторонніх відносин із найвпливовішими в міжнародній економіці державами. Українська економіка надалі перебуває у відносній енергетичній залежності від Росії, розмір державного боргу перед якою на початок 2004 року складав 1,681 млрд дол. США або 15,83 % загального обсягу.

Заборгованість України по ОЗДП зросла на початку 2004 року порівняно з 1999 роком з 1,054 млрд дол. США до 3,135 млрд дол. США і складала 29,5 % від загальної суми боргу.

Швидке зростання міжнародного кредиту є неминучим результатом інтернаціоналізації господарського життя, міжнародної міграції капіталів, поглиблення економічної взаємозалежності країн і регіонів. Міжнародний кредит суттєво сприяє розширенню можливості залучення фінансових ресурсів як для задоволення потреб приватного сектора, так і для покриття дефіцитів державного бюджету.

Разом із тим зростання державної заборгованості створює і досить відчутні проблеми. Йдеться передусім про уповільнення темпів економічного зростання (рис. 19.1). Коли ж у держави виникає борг, то все більше і більше капіталу витісняється, що показано дугоподібною лінією на цьому графіку. Податки зростають, щоб забезпечити можливість сплачувати відсотки по боргу, а недостатність коштів далі зменшує обсяг виробництва. Зростання зовнішнього боргу скорочує національний дохід і збільшує частку національного обсягу виробництва, яку доводиться віддавати на обслуговування зовнішнього боргу. Все це свідчить про те, що обсяги виробництва і споживання зростають повільніше за наявності боргу порівняно із ситуацією, за якої державний борг і дефіцит відсутні, що показано прямою у верхній частині рис. 19.1. Отже, великий державний борг зменшує зростання потенційного обсягу виробництва, оскільки витісняє приватний капітал і є причиною його недостатності внаслідок оподаткування та змушує країну обслуговувати зовнішню частину боргу.

Хоча зовнішні кредити і зовнішня заборгованість створюють певні проблеми, однак останнє не виправдовує тих, хто вбачає у цьому лише негативні наслідки. Насправді світовий досвід показує, що коли міжнародні угоди щодо зовнішніх кредитів укладаються на взаємовигідних умовах як для країн-кредиторів, так і для країн-дебіторів та коли ці кредити раціонально використовуються, то це сприяє подоланню економічних труднощів країн-кредиторів та прискоренню розвитку їх виробництва.