Перший пересув при голосних (закон Грiмма)

Система приголосних у давньогерманських мовах

Найвиразнiшою особливiстю германського консонантизму є значна кiлькiсть фрикативних фонем при порiвняно малiй кiлькостi проривних, тодi як для iндоєвропейської мови-основи характерним було якраз зворотнє явище: дуже велика кiлькiсть проривних при незначнiй - фрикативних.

PG (protogermanic) consonant system was characterised by a great number of fricative phonemes; the plosives were not numerous in PG. In PIE (proto Indo-European) the state of affairs was principally different. There were few fricatives in PIE while the quantity of plosives was rather significant.

It is difficult not to notice that such a quantity of fricatives appeared in Germanic languages as a result of sound shiftings described as Grimm’s Law and Verner’s Law.

Iндоєвропейська й германська системи приголосних мали таке спiввiдношення:

Крiм того, в спiльногерманськiй мовi i в захiдному ареалi iндоєвропейської були ще фрикативний s, сонанти j, w, r, l, m, n. Чотири останнi з них, а саме r, l, m, n, могли також утворювати склади (пор.: в сучаснiй чеськiй мовi prst “палець”). В германськiй мовi-основi сонорнi втратили цю складотворчу функцiю, а перед ними виникає голосний “u”, пор. :

Перший пересув при голосних (закон Грiмма)

(The First Consonant Shift)

Grimm’s Law expresses correspondences between Ino-European and Germanic consonants. Rasmus Rask was the first to describe the phenomenon in 1818 and Jacob Grimm described the changes in his “German Grammar” in 1822.

Суть його полягає в змiнi проривними приголосними в германських мовах (порiвняно до iнших iндоєвропейських) типу артикуляцii. Попереднє мiсцеартикуляцiї при цьому, як правило, зберiгалося.

З усіх і.є. мов тільки в санскриті зафіксовані bh і dh, gh - відновлюється методом реконструкції. Таким чином, серед германських шумних немає жодного приголосного, за винятком свистячого "s", який залишився б у тому ж ряду, в якому він знаходився в індо-європейській мові-основі.

Винятки з германського пересуву становлять:

1.сполучення приголосних sp, st, sk в яких p, t, k залишились незмiнними:

2.сполучення iз двох проривних приголосних pt, kt, де змiнювався лише перший приголосний:

Час I пересува: логічно припустити, що воно сталося в період існування загальногерманської мови-основи.

Початок процесу пересуву германських приголосних припадав на часи десь задовго до нашої ери. Про це свiдчать факти орфографiї власних iмен германцiв, що наводилися в творах античних письменників, фонетична будова слiв, та слiв, запозичених iншими мовами з германських. Закiнчення пересуву приголосних бiльшiсть вчених вiдносить на кiнець V - початок VI ст. н.е. Слова, якi були запозиченi германцями з латинської мови в цей час, пересуву приголосних вже не мають.

Фонетична сутність вбачається в характерному для носіїв германських мов запізненні дії голосових зв'язок. Оскільки запізнюється і змикання і вібрація голосових зв'язок, глухий смичний опиняється в умовах, що сприяють його перетворенню в глухий щілинний, а дзвінкий смичний - перетворенню в глухий смичний (А. Мейє)

ПІДСУМКИ

1. Змінюється спосіб артикуляції, але зберігається місце.

2. Хоча ряди приголосних змінилися, але протиставлення залишилися

3. В герм. більше фрикативних, в і.є. - більше проривних.