Моральна відповідальність вченого

Кожний науковець має дотримуватися певних принципів поведінки у науковому співтоваристві. Ці принципи визначаються сукупністю морально-етичних цінностей, притаманних цьому виду творчої праці. Їх зміст склався історично й уточнюється та вдосконалюється самою науковою спільнотою відповідно до виникнення нових етичних проблем у науці, пов’язаних з суспільним розвитком.

Моральна атмосфера в наукових колективах та результативність наукової діяльності знаходяться у відомій залежності один від одного. З цією метою кожному члену колективу необхідно прививати почуття відповідальності за доручену справу, за якість та своєчасність виконання поставленої задачі. Навіть талант та діловитість людини при послабленій відповідальності стають не гідністю, а засобами спотворення істини в ім’я тимчасових інтересів і мети егоїстичного, вузького особистого, а не істинного суспільного характеру.

Мета науки – виявлення та дослідження засобів природи, пошук істини. Учений прагне визначити суть оточуючого нас світу, вивчаючи механізми та взаємозв’язки явищ. Свобода наукового пошуку, його об’єктивність та ефективність часто забезпечуються поліцентричністю, тобто незалежним фінансуванням з різних джерел (держбюджет, госпдоговір), а також міжнародним характером науки, в якій зацікавлені не лише вчені, а і держави, оскільки жодній державі не під силу розвивати науку у всіх її напрямах. Поліцентричність науки проявляється також в різноманітності можливостей для публікацій результатів досліджень. Для цього існують різноманітні за тематикою наукові журнали, які забезпечують публікацію результатів практично будь-якого дослідження, або ідеї, якщо лише вони виконані з урахуванням елементарних вимог та мають елементи новизни.

Для науки факти починають існувати лише після їх незалежного відтворення. В ході відтворень відсікаються суб’єктивні, випадкові та неіснуючі елементи, ці дані доповнюються та уточнюються і в кінці кінців виходять як кінцеві, повністю відтворені в систему наукових знань. Це означає, що наукові факти чи відкриття починають жити лише після їх відтворення і лише після цього вони включаються в новий цикл пізнання. З цього витікає ряд конкретних організаційних наслідків: 1)дублювання в наукових дослідженнях не лише нешкідливе, а необхідне; 2) ніхто не може замінити природної оригінальності досліджень в становленні наукової істини.

Високу ефективність наукового пошуку забезпечують два механізми. Перший – автоматичний. Це добра продуктивна ідея, цінне і відтворюване спостереження природнім шляхом притягає увагу дослідників, і фронт робіт в новому напрямку сам собою розширюється за рахунок менш актуальних робіт. Інший механізм - організаційний. Фінансові організації, які спираються на думку компетентних спеціалістів, стимулюють найбільш активно працюючих дослідників, в результаті чого той чи інший напрямок стає домінуючим в даній області науки. Безперспективні дослідження не мають притоку свіжих сил, при сучасних темпах розвитку науки швидко згасають.

В професійній етиці вченого можна виділити питання, які пов’язані як з дослідницькою, так і з науково-організаційною роботою. Основа науки – точність фактичного матеріалу. Дослідник в цьому питанні повинен характеризувати передусім скрупульозність у викладенні фактів. Несерйозне відношення до наукових фактів веде до найстрашнішого для дослідника – наукової „смерті” (його перестають друкувати і цитувати). Об’єктивну істину необхідно знайти і відрізнити від помилок, які надзвичайно живучі. Часто з’являються неперевірені факти, заборонити помилкові міркування неможливо, але з ними потрібно боротися лише протиставлянням їм дійсних фактів науки, шляхом популяризації дійсно наукових ідей. Зорієнтуватися в морі наукових ідей сучасності можна лише оволодівши науковим методом пізнання, ставши професіоналом в своїй роботі. Практичний професіоналізм – одна з основних вимог до людини, яка присвятила себе науці. Професійна етика без професіоналізму перетворюється в пусту формальність.

Вирішуючи якесь питання, дослідник спочатку старається зібрати все, що було зроблено в цій області до нього, а потім в ході роботи слідкувати за наявною літературою. Публікуючи отримані результати, автор повинен посилатися на всі споріднені роботи незалежно від свого до них відношення. Він має повне право виказати своє відношення до цитованої роботи, але не помічати праці попередників неетично. До порушення етичних норм відноситься і плагіат – навмисне присвоєння авторства на чужу роботу. Це залишає людину морального права називатися творчим працівником, вченим.

Іноді двоє або декілька людей, часом навіть одночасно в різних країнах, приходять незалежно один від одного до однакових результатів. Пріоритет належить тому, хто першим оповістив громадськість про свої досягнення. Питання про науковий та технічний пріоритет важливий для національної науки в цілому. Саме тому, деяким високоавторитетним організаціям дозволено публікацію коротких повідомлень про отримані результати наукових досліджень.

Однак далеко не всі різновидності праці дають моральне та юридичне право на особистий підпис під публікацією, вважати себе співавтором винаходу, раціоналізаторської пропозиції. Наприклад, при створенні винаходу до співавторів не відносять осіб, які надають лише технічну допомогу, а також і тих, хто виказав ідею і пропонував, але не приймав участі у спільній творчій праці. В останньому випадку лише сам колектив виконавців може запропонувати такому співробітнику ввійти до складу авторського колективу. Етичне перебування вченого в науково-організаційній сфері більш складне у порівнянні з областю дослідження. Його позиція формально відокремлена від прийняття рішення вченої ради або редколегії журналу і чисто формально звільняє від моральної відповідальності за прийняте рішення. В той же час подібна процедура забезпечує прийняття рішення, дробить відповідальність за нього, залишає етичну позицію вченого тієї очевидності, яку він має в сфері індивідуального дослідження. Вимогливе відношення до фактів та чесність по відношенню до колег – ось етична норма в будь-якій ситуації.

В професійній етиці органічно поєднуються вимогливе відношення та очевидність. Наукова терпимість передбачає широту поглядів, глибоке розуміння принципів зацікавленості в її прогресі, вона вимагає від вченого подолання особистої обмеженості, особистих симпатій та антипатій, іноді і здійснення негарних вчинків, наперекір власним інтересам. Разом з тим наукова терпимість може бути плідною лише в поєднанні з абсолютною принциповістю, нетерпимістю до хибних наукових висновків. Кожний, хто збирається присвятити своє життя науці, зобов’язаний ретельно перевірити свою внутрішню моральну готовність до важкого, відповідального шляху вченого.

Наукова етика – це сукупність встановлених та визнаних науковою спільнотою норм поведінки, правил, моралі наукових працівників, зайнятих у сфері науково-технологічної та науково-педагогічної діяльності.

В етиці науки існує поняття особистої відповідальності вченого. Він відповідає за «повноцінність» отриманого ним наукового продукту - від нього чекають бездоганної вимогливості до достовірності матеріалу, коректності у використанні робіт своїх колег, логіки аналізу, обґрунтованості висновків. Це і є елементарна відповідальність вченого, його персональна етика. Правила і положення щодо персональної етики наукових працівників, залучених до наукової та науково-педагогічної діяльності, містяться в таких основних поняттях.

Авторське право:авторами визнаються тільки ті наукові працівники, які внесли значний інтелектуальний внесок у певну наукову роботу.

Порушеннями у наукових дослідженнях вважаються:фальсифікація; перероблення і плагіат; невизнання авторства або значного інтелектуального внеску у наукову роботу; використання нової інформації, ідей або даних із конфіденційних рукописів або приватних бесід; використання архівних матеріалів з порушенням правил використання архівних документів; невиконання державного законодавства, статутів та колективних договорів академій, вищих навчальних закладів та науково-дослідницьких організацій, положень про безпеку наукової праці.

Не вважаються порушенимив науковій діяльності чинники, що притаманні дослідницьким процесам, і нефальсифіковані (несвідомі) дослідницькі помилки, конфлікт даних, різне тлумачення та інтерпретація отриманих результатів, експериментальні розробки.