Сутність ціни та завдання ціноутворення

Ціна - економічне поняття, сума грошей, що сплачується за одиницю товару, еквівалент обміну товару на гроші.

Сукупність цін являють собою не тільки індивідуальну, особисту, але й суспільну, соціальну категорію. Вони регулюють як окремі покупки й продажі товарів споживачам, так і економічні процеси в цілому, включаючи виробництво, розподіл товарів, обмін або споживання благ, надання послуг. Всі ціни, разом узяті, з урахуванням їх формування й зміни діють як загальний, єдиний, цілісний ціновий механізм.

Під єдиним поняттям „ціна” розуміється безліч різновидів цін, включаючи оптові, роздрібні, регульовані, договірні, вільні ринкові, державні, контрактні, прогнозні, проектні, лімітні, світові й ряд інших.

Ціни являють собою гнучкий інструмент і в той же час потужний важіль керування економікою. У директивно керованій економіці ціни використовуються як зовнішній регулятор, інструмент впливу з боку уряду, тоді як у ринковій вони утворюють частину системи саморегулювання.

У ціновому механізмі варто розрізняти й виділяти дві взаємодіючі частини. Це, з одного боку, самі ціни, їхні види, структура, величина, динаміка зміни й, з іншого боку - ціноутворення як спосіб, правила встановлення, формування нових цін і зміни діючих. Ціни й ціноутворення становлять у своїй єдності ціновий механізм.

Під загальною, широко розповсюдженою назвою „ціна” розуміється комплекс економічних понять, що входять у єдину синтетичну категорію. Реально під одним найменуванням „ціна” існує безліч її видів, що різняться між собою призначенням, областю застосування, способом формування.

Для покупця ціна - це кількість грошей, що йому доводиться платити за одиницю товару, за річ, за послугу. Для продавця - це кількість грошових одиниць, яку можна одержати за продавану річ.

Ціна, як і гроші, є історична категорія, що виникла й сформувалася в процесі зародження й розвитку обміну. Уже в ході найпростішого натурального обміну доводиться по суті використовувати ціни як обмінні пропорції, що забезпечують еквівалентність обміну. Поява товарних, а потім металевих і паперових грошей породила можливість виражати ціну в тих самих одиницях товарного еквіваленту, використовуваного як кошти платежу. Тепер уже й продавець і покупець бачать у ціні товару кількість грошових одиниць, яку можна одержати або доводиться платити за одиницю товару.

Доцільно розділяти два підходи до формування цін: ринковий і виробничий (витратний). При першому підході визначальним фактором ціноутворення є кон’юнктура ринку, попит та пропозиція товару. При другому - в основу встановлення ціни товару кладуть виробничі витрати, насамперед трудові, пов’язані зі створенням, випуском товару.

У рамках ринкового підходу прийнятно наступне визначення: „Ціна- це форма вираження цінності благ, що проявляється в процесі їхнього обміну”.

Інші позиції відносно суті ціни властиві виробничому підходу, що опирається на зв’язок цін з факторами = виробництва в цілому й з головним фактором - працею. Для такого підходу типове наступне формулювання: „Цінає грошове вираження вартості товару”.

Ціни, являють собою предмет статистичного дослідження. Існують два основних джерела інформації із цін. Першим є спостереження за змінами цін тарифів на споживчому ринку, що проводиться з 1992 року спеціальною службою при Держкомстаті України. Другим важливим джерелом інформації є бюджетні обстеження, як одна з форм вибіркового статистичного дослідження доходів, витрат і споживання населення. На підставі цих джерел розраховується індекс споживчих цін (ІСЦ) (який іноді називають індексом вартості життя) по фіксованому наборі основних споживчих товарів і послуг.

Сутність ціни, її економічна природа проявляються в подвійній ролі, що грає ціна на ринку. Вона виступає як:

а) індикатор, що відображає політику й кон’юнктуру ринку (співвідношення попиту та пропозиції, торговельний й економічний ризик., кредитно-фінансову ситуацію, ступінь конкурентності на ринку й т.д.);

б) маркетинговий регулятор ринку, за допомогою якого здійснюється вплив на попит та пропозицію, структуру й місткість ринку, купівельну спроможність гривні, оборотність товарних запасів і т.д. Як регулятор, ціни дозволяють обмежувати споживання ресурсів і є мотивацією для виробництва.

Завдання ціноутворення

Основний перелік завдань ціноутворення є загальним для будь-якої сучасної держави, але варіює залежно від типів і стадій розвитку економіки.

Основні завдання ціноутворення:

1) Покриття витрат на виробництво продукції (або на посередництво в її реалізації) і забезпечення прибутку, достатнього для нормального функціонування виробника (посередника).

Це завдання - вимога продавця-виробника й посередника. Чим сприятливіше для виробника кон’юнктура ринку, тобто чим по більш високій ціні він може реалізувати свою продукцію, тим більший прибуток він одержить.

2) Облік взаємозамінності продукції при формуванні ціни.

Друге завдання - це основна вимога споживача. Його не цікавить, скільки витрачено на виготовлення даного продукту. Якщо той самий продукт пропонується на ринку за різними цінами, споживач, природно, зволіє той, що пропонується по більше низькій ціні. Якщо за однаковою ціною пропонується більше якісний і менш якісний продукт, споживач віддасть перевагу тому продукту, якість якого вище.

З) Рішення соціальних питань.

Соціальна цінова політика (третє завдання) у всіх країнах проявляється головним чином у заморожуванні або відносному зниженні (підвищення в порівнянні із цінами на інші товари в значно меншому ступені) цін на товари підвищеного соціального значення (товари дитячих асортиментів, медикаменти, продукти харчування першої необхідності й т.д.).

4) Реалізацію екологічної політики.

Прикладом використання цінових важелів у рамках екологічної політики (четверте завдання) є дозвіл за допомогою цін проблеми поліпшення переробки сировини, переробки й утилізації відходів. При цьому найбільш важливі питання оцінки вторинних ресурсів, відходів і продуктів їхньої переробки.

5) Рішення зовнішньополітичних питань.

Основним ціновим важелем у рішенні зовнішньоекономічних питань є поставка по пільговим або покупка за завищеними цінами продукції для країн, у відношенні яких проводиться політика сприяння.