Види витрат для цілей ціноутворення

Витрати на виробництво й реалізацію продукції являють собою витрати всіх факторів виробництва (основних фондів, сировини, матеріалів, палива, енергії, трудових ресурсів), виражені у грошовій формі. Це найважливіший внутрішньовиробничий показник, необхідний для визначення ціни пропозиції, а також для вироблення ефективної підприємницької політики.

Підприємець намагається максимізувати співвідношення між прибутком і витратами. Однак можливості конкретного продавця у встановленні ціни на ринку обмежені типом ринкової системи, і, крім того, рівень цін складається під впливом цілого ряду факторів. Тому для будь-якого виробника головним, а іноді і єдиним джерелом збільшення прибутку стає зниження витрат.

У практиці ціноутворення на підприємстві в умовах ринку прийнято розрізняти бухгалтерської й підприємницькі (економічні) витрати.

Бухгалтерські витрати на виробництво й реалізацію продукції, що відносяться на собівартість продукції, формуються відповідно до Положення про склад витрат на виробництво й реалізацію продукції (робіт, послуг). До складу витрат входять наступні елементи: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні потреби, амортизація основних фондів, інші витрати.

Однак для того, щоб здійснювати свою діяльність на ринку, підприємство повинне нести, а отже, ураховувати при визначенні ціни пропозиції інші, більші по своїй величині витрати, пов’язані із простим і розширеним відтворенням. Ці витрати називають підприємницькими, і по суті вони визначають ціну пропозиції.

Підприємницькі витрати вбирають у себе:

- бухгалтерські витрати;

- нормальний підприємницький прибуток, що повинний служити джерелом фінансування капітальних вкладень в основні фонди й джерелом приросту оборотних коштів, на соціальні потреби, виплат дивідендів по акціях і відрахування податків, що сплачуються за рахунок прибутку;

- податок на додану вартість (ПДВ), якщо він нараховується понад ціну підприємства, і акцизи, якщо товар підприємства - підакцизний;

- мита на експортні товари фірми, якщо вона здійснює зовнішньоекономічну діяльність;

- альтернативні витрати – цегрошові втрати,пов’язані з упущеними можливостями найкращоговикористанняресурсів фірми.

В умовах ринкової економіки перед підприємцем постає завдання не стільки точно розрахувати витрати на виробництво продукції, скільки передбачати їхню зміну при будь-якій динаміці обсягів продажу. Різні обсяги випуску товарів вимагають різних по обсязі й структурі витрати. Необхідним є поділ витрат на постійні й змінні .

Постійні витрати не залежать від обсягу випуску продукції в короткостроковому періоді. Вони являють собою витрати постійних факторів виробництва й залишаються незмінними, у той час як обсяг виробництва змінюється. Так, якщо обсяг збільшується або зменшується на 20%, то загальні постійні витрати залишаються незмінними.

Змінні витрати міняються разом з обсягом випуску продукції й звичайно визначаються цим обсягом. Економічна природа змінних витрат – це витрати на практичне здійснення тієї діяльності, заради якої створене дане підприємство. До них ставляться витрати на сировину, матеріали, паливо, газ і електроенергію, витрати на оплату праці.

Загальний обсяг підприємницьких витрат, пов’язаний з валовим (сукупним) обсягом виробництва, називається валовими (сукупними) витратами й дорівнює сумі постійних і змінних витрат підприємства.

ТС = FC + ВУС.

Валові витрати визначають нижню границю ціни виробленого товару.

Щоб зрозуміти, чи є вигідним виробництво додаткової одиниці продукції, підприємцеві необхідно зрівняти можливу зміну доходу зі зміною величини валових витрат.

Витрати, пов’язані з виробництвом додаткової одиниці продукції, називаються граничними, або маржинальными, витратами. Граничні витрати показують, у скільки обійдеться фірмі збільшення обсягу випуску продукції на одну одиницю.

В умовах ринку аналіз граничних витрат відіграє вирішальну роль при виробленні й обґрунтуванні цінової стратегії підприємства. Знання граничних витрат допомагає керівництву підприємства встановити:

- збільшувати або зменшувати випуск продукції;

- якому постачальникові сировини віддати перевагу;

- у яких границях повинен здійснюватися виробничий процес.

Граничні й середні витрати являють собою в ринковій економіці важливі поняття, вони визначають ділову активність підприємства. Аналіз короткострокових витрат особливо актуальний для підприємств, що функціонують на ринках при помітних коливаннях попиту, викликаних різними причинами.

У довгостроковому періоді в планах підприємства можуть мінятися всі використовувані фактори виробництва (розмір підприємства, обсяг виробничих потужностей, величина приваблюваних капіталовкладень і ін.), і менеджер на підставі аналізу витрат повинен вибрати таке сполучення факторів виробництва, при якому витрати виробництва певного обсягу продукції були б мінімальними.