Культура та техніка мови екскурсовода

У ході проведення екскурсії використовуються наступні форми ораторського мистецтва:

1) слово (мова) - короткий усний виступ;

2) доповідь - публічний виступ на певну тему, що містить аналітичний матеріал, що підлягає подальшому обговоренню;

3) реферат - короткий виклад даних, що містяться в літературі, архівних й інших джерелах;

4) лекція - усний публічний виступ, де докладно викладається яка-небудь тема;

5) репліка (мала форма усного мовлення).

Дані форми застосовуються екскурсоводами в комбінації, синтезі.

Мова може бути зовнішньою та внутрішньою. Перша відіграє роль комунікатора, засобу спілкування з іншими людьми (приклад зовнішньої мови - розповідь екскурсовода). Внутрішня мова - це думки, попереднє формулювання того, що буде повідомлено екскурсантам, тобто спілкування із самим собою. Вона передує зовнішній мові в розповіді екскурсовода, екскурсант використовує тільки внутрішню мову, засвоюючи повідомлення екскурсовода.

Літературна мова поділяється на стилі. Мовний стиль – сукупність мовних засобів вираження. Зумовлених змістом і метою висловлювання. Розрізняють наступні види: художній, діловий, побутовий, науковий, публіцистичний, професійно-технічний. Стиль екскурсовода відрізняється лаконічністю, точністю, образністю, виразністю, емоційністю, чистотою, багатством мови. Стиль екскурсовода - це вираження професійної майстерності. Його призначення полягає в тому, щоб відтворити зовнішню картину тієї або іншої історичної події, дати характеристику об'єкта, явища, спонукати екскурсантів відчути історичне середовище давнини. Розповідь може бути оповідальною і такою, що реконструює. Остання призначена для відновлення перед слухачами того або іншого об'єкта, події предмета в первісному виді.

Розрізняють культуру і техніку мови. Культура мови екскурсовода складається з мовної, психологічної та комунікативної культури мови (рис.7.3). Сюди входить безліч понять, таких як культура вимови, граматична й стилістична виразність, точність, логічність мови, чистота, доречність. Культура мови визначається ступенем володіння екскурсовода нормами сучасної літературної мови, тобто існуючими на даний період правилами вживання слів, граматичних форм і вимови. Розрізняють різні типи норм: орфоепічні (вимови звуків і звукосполучень), лексичні (слововживання0, морфологічні (правильне вживання морфем), синтаксичні (усталені зразки побудови речень, словосполучень), стилістичні (відбір мовних елементів відповідно до умов спілкування) тощо. Язикові норми обов'язкові для всіх, але вони не є застиглими, незмінними, мають варіанти.

Лексичні норми екскурсовод повинен ураховувати в процесі підготовки до екскурсії, підбора слів. Неточність у слововживанні часто виникає через те, що екскурсовод погано знає значення слова, не розрізняє близькі за змістом або звучанням слова.

Рис. 7.3. Структура культури мовлення екскурсовода

Екскурсоводи не завжди враховують, що слова мають границі сполучуваності. Так, не можна вживати з «більша половина», «менша половина», оскільки рівні частини не можуть бути ні меншими, ні більшими. Або, приміром, слово «увага» використають у сполученні «надавати увагу», «викликати увагу» (потрібно: «надавати значення", «викликати інтерес"). Не можна вживати тавтології ("бігти бігцем"), використати однокорінні слова («організувати організацію», «характеризується характером»).

Дуже часто вживають вислови, що є повторюють російські словосполучення. Наприклад, «прийняти заходи», «прийняти участь» потрібно «вжити заходів», «брати (взяти) участь», або «у самий найближчий час» треба «незабаром».

Лексичний словник постійно поповняться новими словами, у тому числі іншомовними, які в мові екскурсовода повинні бути доречним, уживатися у своєму значенні, правильно вимовлятися. Якщо є точні і яскраві слова рідної мови, нема рації заміняти їх іноземними (наприклад, не треба замість слова "привабливість" використати слово "атрактивність"). Потрібно стежити за правильною вимовою слів. Наприклад, в деяких словах відбувається спрощення в усному мовленні: шістнадцять [ш‘існац‘ат‘], шістсот [ш‘іс:о‘т].

Деякі екскурсоводи намагаються заповнити бідність словникового запасу за рахунок канцеляризмів, штампів, слів-паразитів, які засмічують мову, утрудняють сприйняття основної думки. З цієї ж причини варто уникати накопичення зворотів. Важко зрозуміти таке речення: «У цьому особняку, який побудований у XVІІІ столітті, завдяки сильному впливу класицизму, що зіграв важлива роль у формуванні російської культури...». Доцільно розбити це речення на декілька більш простих.

Через невеликий запас слів у мові виникають паузи, заповнюючи які, використають слова паразити («ну», «от», «значить», «так би мовити»), ще більш неприємні нечленороздільні звуки.

Культура мови екскурсовода неможлива без дотримання граматичних норм. Найбільше часто допускаються помилки: у відмінкових закінченнях, при утворенні порівняльного ступеня, відмінюванні числівників, тощо.

Попередити та усунути помилки у виборі слів допоможуть різноманітні словники: тлумачний, словник синонімів, наголосів тощо.

Можна робити спеціальні вправи, наприклад, обирається текст, в якому по черзі замінюються на синоніми спочатку всі дієслова. Потім іменники, прикметники. Перші 5-10 днів можна користуватися словником.

Техніка мови має на увазі, що екскурсовод відповідно до змісту розповіді змінює темп і ритм мови, володіє дикцією.

Розрізняють темпи мови: швидкий – більше 75 слів на хвилину, середній – 46- 74 слова, уповільнений - менше 45 слів. При спілкуванні з аудиторією краще не перевищувати середній темп мови, тому що це стомлює слухачів. Темп змінюється в ході екскурсії. Основні положення викладаються повільніше, дорожня інформація - швидше.

Гарна дикція (ясна вимова слів і цілих фраз) - обов'язкова умова для екскурсовода. Недоліками є гугнявість, млявість вимови, не вимовляння закінчень фраз і слів. Дикцію можна й потрібно розвивати. Для цього розроблені спеціальні вправи на проголошення звуків, на зміцнення подиху, окремі з яких можна знайти в книзі «В помощь экскурсоводу» у статті Г.І. Бабія «Культура речи экскурсовода".

Роботу над мовою екскурсовод починає з оволодіння технікою мови (подих, голос, дикція). Насамперед потрібно усунути незрозумілості, нерозбірливість, відпрацювати вимову. Потім звертається увага на темп мови, інтонацію. Мовна інтонація повинна бути логічно виправданою, тому що основою розповіді є не лише думка, але й почуття. Воно надає забарвлення розповіді, показуючи відношення екскурсовода до змісту матеріалу. Інтонація дозволяє підкреслити значення факту, додати розповіді урочистості, характеру питання.

Розповідь повинна бути емоційно забарвленою залежно від того, що говорить екскурсовод. Тон мови підкреслює значення події, привертає до нього увагу екскурсантів, допомагає їм зробити правильні висновки. Піднесеність розповіді при дотриманні почуття міри цілком доречна, але потрібно уникати зайвої пафосності, крикливості.

Для відпрацювання техніки також можна робити вправи артикуляційну, дикційну гімнастику.