Історія розвитку екскурсійної справи

Процес пізнання людиною навколишнього світу тісно пов'язаний з подорожами. Уже в давні часи народи Середземномор'я мали у своєму розпорядженні географічні описи, які давали загальні подання про навколишні території.

Розвиток торгівлі вимагав нових відомостей про країни. Прийнято вважати, що туристські подорожі почалися в момент, коли поїздки втратили торговельне значення. До перших міграцій подібного роду належать подорожі релігійного характеру, які в давньому Єгипті відзначаються вже в IV ст. до н.е. Потім поїздки єгиптян зв'язувалися з подорожами до міст, значний інтерес будили споруджувані піраміди. Однак недолік густої мережі гарних доріг, місць нічлігу та харчування, які з'явилися тільки в давній Греції та Римі, ускладнювали перші подорожі. Туризм у той час не становив джерела доходів.

Значення дорожньої мережі оцінили тільки перси, які на території своєї країни розвили систему комунікацій, що часто перевершувала навіть більш пізні римські дороги. До найкращих з них належали королівські дороги, що зв'язували Вавилон, Сузи та Екбатан з околицями. Через кожні 30 миль на цих дорогах розташовувалися корчми, пункти харчування, відпочинку тощо. За надавані там послуги покладалася плата відповідно до ставок, однакових як для багатих, так і для бідних.

Розквіт античного туризму був зв'язаний головним чином із давньою Грецією й Римом. У цих державах велике значення надавалося економічній стороні подорожей. І греки, і римляни часто робили досить далекі поїздки, причому греки (через слабкий розвиток дорожньої мережі) робили їх в основному морським шляхом.

Масовий характер у ті часи носили мандрівки в релігійних цілях. До найбільш відомих належали подорожі в Олімпію, пов'язані зі святом на честь Зевса, які, починаючи з VII ст. до н.е., проходили кожні 4 роки.

Іншою формою туристських подорожей були виїзди в лікувальні місцевості. При мінеральних джерелах або поблизу святих місць зводилися об'єкти, що нагадують сучасні санаторії. Лікувальні місця славилися більшим комфортом послуг і розмаїтістю розваг. Крім місць лікування римляни охоче проводили час у горах та біля моря.

Середньовіччя відрізнялося значним уповільненням туристського руху. Виникнення безлічі нових держав з нестабільною внутрішньою ситуацією викликало створення політичних бар'єрів, незнайомих раніше. Тільки в VII- VIII ст. н.е. були відновлені активні поїздки в релігійних цілях. У пізніших періодах ця форма подорожей набула значних розмірів і протягом багатьох сторіч відігравала істотну роль у структурі туристського руху.

Поряд з подорожами в релігійних цілях, усе більше ставало поїздок політичного характеру. Розвиток науки й, як наслідок, організація університетів привели, починаючи з XIII ст., до появи в Європі подорожей студентів.

Міграції, пов'язані з релігійним культом і університетськими центрами, становили вирішальну більшість у загальній структурі туристського руху в період від пізнього середньовіччя до сучасної історії.

В XVII ст. у Європі з'явилася форма «чистого туризму», яка охоплювала людей, що подорожують із метою пізнання, лікування або відпочинку.

Зародження туризму як соціального явища відносять до кінця XVII - початку XVIII ст., коли учні шкіл стали робити пішохідні прогулянки на природу. Але близький до сучасного туризм як форма відпочинку та розваг зародився приблизно 150 років тому.

Першу у світі туристичну компанію відкрив Томас Кук на початку XIX ст. Йому ж належить організація масової екскурсії в Ліверпуль. З 1847 р. товариство Кука стало поширювати спеціальні тарифи на подорожі й екскурсії не тільки в межах Англії, але й за рубіж. Одними з перших об'єдналися аматори гірських подорожей. В 1857 р. у Лондоні вони створили «Альпійський клуб».

Розвиток екскурсій також тісно пов'язаний з педагогікою. Наприкінці XVII – першій половині XVIII ст. під впливом ідей великих просвітителів у деяких навчальних закладах Європи стали проводити короткі екскурсії та пішохідні прогулянки для учнів. Їх організовували для забезпечення наочності та предметності в системі навчання та виховання.

В Росії наприкінці XVIII ст. видатні педагоги та літературні діячі (Н.І. Новиков, В.К. Тредіаковський, О.М. Радищев) також говорили про необхідність екскурсійних прогулянок на природі.

Тривалий час організація екскурсій для учнів залишалася справою окремих ентузіастів. Таким був педагог Олександровської учительської школи в Тифлісі Микола Петрович Захаров. Важливим засобом навчання він вважав екскурсії, на яких повинні закріплюватися знання, отримані на уроках. На екскурсіях він знайомив своїх учнів із природою Кавказу, його історією та культурою. Звичайно в похід відправлялася вся школа. На природі учні під керівництвом викладачів спостерігали різні предмети і явища, училися описувати їх, створювати геологічні й ботанічні колекції. М. П. Захаров вважав обов'язковою організацію екскурсій при вивченні історії, географії та інших дисциплін природничого циклу.

Важливим поштовхом до розширення екскурсійної діяльності став циркуляр міністра народної освіти від 2 серпня 1900 р. за №20.185, яким скасовувалися літні канікулярні роботи учнів, а замість них рекомендувалося організовувати для учнів оздоровчі прогулянки та екскурсії.

Певну роль у розвитку учнівських екскурсій зіграло введення 9 березня 1902 р. спеціального тарифу №6900 на проїзд учнів, що відправляються в освітні екскурсії. На всіх російських залізницях для груп екскурсантів установлювався здешевлений проїзд у вагонах 3-го класу, а вихованцям нижчих навчальних закладів при поїздках на відстані до 50 км надавався безкоштовний проїзд. У наступні роки умови цього спеціального тарифу трохи мінялися, але він зберігся загалом до 1917 р.

Стихійно екскурсійна робота, що розвивалася, у навчальних закладах Росії поступово початку одержувати теоретичну базу. До кінця 1900-х рр. у різних періодичних виданнях стало з'являтися усе більше статей, у яких уживали спроби висвітлення питань теорії екскурсознавства.

Важливою віхою щодо цього з'явилася книга ''Шкільні екскурсії", написана в 1910 р. групою викладачів Петербурзького лісового комерційного училища за редакцією Б.Є. Райкова. У ній уперше були розроблені основні принципи екскурсійної методики та запропонована система навчальних екскурсій по всіх предметах і для всіх класів. Поява книги з теорії екскурсійної справи в лісовому училищі не було випадковістю. Саме це училище в числі перших у Петербурзі включило місцеві та далекі екскурсії в навчальний процес як обов'язкову форму роботи, тісно пов'язану з викладанням різних предметів.

В 10-і рр. XX ст. у Росії почали видаватися три спеціальних журнали, присвячених екскурсійній справі: «Екскурсійний вісник» у Москві, «Російський екскурсант» у Ярославлі й «Шкільні екскурсії та шкільний музей» у Бендерах у Бессарабській губернії. Якщо останній журнал повністю присвячувався шкільним екскурсіям, то два інших постійно публікували теоретичні статті з екскурсознавства, розповіді про зроблені екскурсії, поради з організації екскурсій у школі, списки рекомендованої літератури тощо.

Війна, що почалася в 1914 р., відбилася на географії шкільних екскурсій і подорожей. Різко скоротилася кількість далеких поїздок, але продовжували розвиватися екскурсії по території своїх губерній.

З 1915 по 1917 р. при перегляді навчальних планів і програм була підписана нова програма для вищих початкових шкіл. У ній указувалося, що для кожного класу повинні бути розроблені план і програма екскурсій, які варто було б проводити в навчальні години. Таким чином, у школах Росії екскурсії, пов'язані з навчальним матеріалом, були визнані рівноправними серед інших методів навчання.

Серйозною перешкодою при організації екскурсій зі школярами була відсутність необхідних навичок у вчителів. Розуміючи, що слабке знання теорії екскурсійної справи заважає якісному проведенню екскурсій, різні товариства та установи, що займалися їхнім розвитком, почали відкривати курси підготовки керівників екскурсій.

На початку XX ст. ще не розроблялися методичні прийоми екскурсій, не аналізувалися особливості показу та розповіді, вимоги до екскурсійної розповіді. У той час головним було познайомити екскурсантів з унікальними природними та історичними пам'ятниками, повідомити при цьому певну інформацію, повнота якої залежала від знань екскурсовода.

З розвитком екскурсійної справи зростав інтерес до освоєння методів екскурсійної роботи. Однак відсутність єдиного методичного екскурсійного центра в Росії не дозволило створити якої-небудь системи підготовки керівників учнівських екскурсій. Поради щодо організації та проведення екскурсій можна було почерпнути з журналів, що виходили в різних губерніях Росії. Але всі ці літературні джерела не могли повністю замінити спеціального навчання під керівництвом досвідчених теоретиків і практиків екскурсійної справи, тому нечисленні курси по підготовці керівників екскурсій, які організувалися в різних містах, викликали великий інтерес у вчительському середовищі. Курси були платними, у їхню програму входили лекції та екскурсії. Інтерес, виявлений учителями до цих курсів, свідчив про міцні позиції, які завоювало екскурсійну справу до середини 10-х рр. XX ст. у школах Росії.

Розвиток екскурсійної справи супроводжувалося відкриттям історичних, культурних, природознавчих пам'ятників, музеїв, виставок. Цьому сприяла ініціативна діяльність наукових суспільств, представників демократично настроєної інтелігенції. В 1872 р. у Москві був відкритий політехнічний музей, в 1873 р. – історичний.

Поширення екскурсій, гірських сходжень, піших походів і велосипедних прогулянок, увага до туризму та екскурсій у навчальних закладах створили передумови для об'єднання аматорів туризму та екскурсій у спеціалізовані організації. Так, в 1895 р. створюється Російське товариство туристів (Російський турінг-клуб), а в 1901 р. – Російське гірське товариство, які проіснували до Жовтневої революції.

У той же час, незважаючи на великий внесок у розвиток туризму й екскурсійної справи, ні ці, ні інші організації не були масовими. Поїздки й екскурсії могли дозволити собі представники привілейованих класів, для основної ж маси населення вони були недоступні. Така ж ситуація спостерігалася й у світі.

У перші роки Радянської влади перед школами було поставлене завдання привнести в навчання активну розумову роботу, що базується на особистих практичних навичках. У зв'язку із цим у єдиній трудовій школі важливе місце приділялося практичним заняттям й екскурсіям.

Учителі виявилися непідготовленими до негайного рішення поставлених перед ними завдань. Тому одночасно було потрібно вчити новим методам викладання педагогів й організовувати ефективні практичні заняття й екскурсії з учнями.

Професорові И. И. Полянському запропонували організувати для вчителів Північної області курси з природознавства з більшим числом практичних занять й екскурсій. Ці курси були організовані влітку 1918 р. у Павловську. Заняття відвідали два потоки слухачів.

Подальші зусилля по привнесенню екскурсійного методу в шкільне навчання вилилися в створення в лютому 1919 р. екскурсійної секції. Її завдання складалося в організації шкільних екскурсій. Однак вона насамперед початку створювати заміські природничо-історичні станції, які повинні були приймати школярів для проведення з ними екскурсій під керівництвом досвідчених педагогів. З літа 1919 р. перші станції в Павловську, Дєтскому (Царському) селі, на Лахті, у Сестрорецьку, Петергофі та при Кам’янноостровському сільськогосподарському інституті прийняли школярів-екскурсантів.

Через рік після початку екскурсійної кампанії (01.01.1920 р.) було затверджено «Положення про екскурсійну секцію та екскурсійні станції при Колегії єдиної трудової школи Комісаріату Народної Освіти», у якому уточнювалися завдання екскурсійних станцій: «Розробляти для шкіл екскурсійні плани та маршрути, сприяти здійсненню самих екскурсій школами як на екскурсійні станції, так і крім них, організовувати лекції та курси для підготовки керівників екскурсій, видавати присвячені екскурсійній справі книги, журнали й т.п.».

В 1922 р. робота екскурсійних станцій у значній мірі порушилася через складне економічне становище в країні. Були різко скорочені штати як екскурсійної секції, так і екскурсійних станцій у зв'язку із загальним скороченням по всіх урядових закладах. Надалі екскурсійна секція та екскурсійні станції припинили своє існування.

На початку 20-х рр. стали проводитися конференції з питань екскурсійної справи. На них створювалася теоретична база екскурсійної діяльності.

У зв'язку з необхідністю наукового вивчення екскурсійної справи в 1921 р. були створені три науково-дослідних установи: Центральний музейно-екскурсійний інститут у Москві; екскурсійний відділ при Інституті методів позашкільної роботи; Науково-дослідний екскурсійний інститут у Петрограді. Цілі організацій були наступними:

- вивчення екскурсознавства (теоретичні й практичні основи);

- узагальнення досвіду роботи різних установ в екскурсійній сфері (просвітительських організацій, шкіл й ін.);

- проведення лекцій по екскурсійній тематиці, систематичних курсів по залученню до екскурсійної справи більше широких кіл громадськості;

- організація конференцій і з'їздів по теоретичних і практичних питаннях.

Науково-дослідні організації, створені в 1921 р., проіснували недовго. Через кілька років вони були розформовані або реорганізовані.

В 1928 р. для концентрації роботи й забезпечення матеріальної бази екскурсійної справи було створене Товариство пролетарського туризму, що об'єднало акціонерні ексурсійно-туристські товариства й організації. Роботу очолило Державне акціонерне товариство «Радянський турист». Пізніше була прийнята постанова про передачу керівництва туризмом й екскурсіями Всесоюзній Центральній Раді професійних союзів (ВЦСПС), що сприяв створенню Центрального туристсько-екскурсійного керування з регіональними крайовими й обласними керуваннями.

Під час Великої Вітчизняної війни діяльність туристських організацій була припинена. Туристське господарство країни зазнало величезних збитків, багато баз були спалені й зруйновані.

Але вже у квітні 1945 р. ВЦСПС ухвалив рішення щодо поновленні діяльності туристсько-екскурсійного управління. У перші ж післявоєнні місяці профспілки вжили заходів по відновленню туристських маршрутів.

У світі довоєнний рівень туризму був досягнутий наприкінці 40-х рр. У цей період туристські подорожі та обміни одержали поширення в США та Канаді, за рахунок туристів США розвивався туризм у Мексиці, Панамі, на Кубі. На початку 50-х рр. у більшості країн Західної Європи закінчився період відновлення зруйнованого господарства. Усе більше розширювалися туристські зв'язки та подорожі, чому сприяло ухвалення спеціальних угод між європейськими капіталістичними країнами.

На зміну туризму багатих одинаків, представників імущих класів приходить туризм, у який усе більше залучаються середні верстви населення. Подорожі, походи, екскурсії не розглядаються вже як розкіш. Найбільші підприємці роблять ставку на одержання доходів від розвитку масових форм туризму.