ТЕМА 5. ДІТИ З ПОРУШЕННЯМ ЗОРУ.

У психічному розвитку дитини велику роль відіграє зір, який здійснюється завдяки зоровому аналізатору. Візуальне сприймання людьми одне одного важливе для встановлення міжособових стосунків. Більшість дослідників стверджує, що відсутність зору чи важке порушення його провідних функцій (гостроти і поля зору) вносять суттєві зміни в житті дитини, ускладнюючи взаємодію з навколишнім світом, знижуючи активність.

Зорові відчуття виникають в результаті дії світлових (електромагнітних) хвиль, що відбиваються предметами. Світлові хвилі діють через зіницю на сітківку (ретину) ока – рецептора зору. Завдяки цим відчуттям людина дістає відомості про колір предметів, а в поєднанні з руховими відчуттями – про їхню форму, величину, про відстані, простір і рух предметів.

Кольори, які відчуває людина, поділяються на ахроматичні і хроматичні. Ахроматичні кольори – це чорний, білий і проміжні між ними відтінки сірого кольору. До хроматичних кольорів належать всі відтінки червоного, оранжевого, жовтого, зеленого, блакитного, синього й фіолетового. Білий колір – це результат впливу на око всіх світлових хвиль, що входять до складу спектра.

Зоровий аналізатор складається з трьох відділів: периферійного (око), провідникового (зоровий нерв, зорові та підкоркові нервові утворення), центрального (мозкові клітини в зорових зонах кори головного мозку).

Око складається з очного яблука і допоміжного апарата (захисний, слізний і руховий апарат). Очне яблуко знаходиться в очниці і має кулясту форму, в якому розрізняють оболонку з кристаликом усередині, склоподібне тіло і водянисту вологу. Оболонок очного яблука три: зовнішня, середня і внутрішня.

Зовнішня оболонка називається фіброзною Вона є місцем, де кріпляться м’язи, які обертають очне яблуко, передня частина цієї оболонки прозора і називається роговицею, задня – склерою.

Середня оболонка – судинна, яка містить кровоносні судини, що живлять сітківку; передній відділ цієї оболонки утворює радужну оболонку із зіницею у центрі її.

Внутрішня оболонка називається сітківкою, яка є сприймаючим апаратом ока.

У центральній частині сітківки від світлових хвиль збуджуються особливі нервові клітини, так звані колбочки. Завдяки їм ми відчуваємо кольори спектра. Для відбивання білого, чорного й сірого кольорів у оці є нервові клітини, що називаються паличками. Вони розміщені здебільшого по краях сітківки. Колбочки функціонують лише при денному світлі, а палички – у будь-який час доби. Тому вночі всі предмети здаються нам чорними або сірими (а не різного забарвлення, як удень). У паличках є особлива речовина, яка називається зоровим пурпуром. При порушенні утворення зорового пурпура розвивається куряча сліпота.

Рогова оболонка, кришталик, склоподібне тіло і водяниста волога складають оптичну заломлюючу систему ока. При нормальному функціонуванні цієї системи відбувається правильна рефракція, тобто проміні, які йдуть від предмету, переломлюються на сітківці, і тоді предмет сприймається чітко і ясно. При неправильній рефракції виникають далекозорість або короткозорість.

Всі ці порушення зору, які обумовлені аномалією рефракції, добре компенсуються окулярами.

Відповідно до ступеня порушення функції зорового аналізатора дітей зі стійкими дефектами зору поділяються на сліпих та слабозорих.

Сліпимиє діти, в яких зорові відчуття або зовсім відсутні (абсолютна, тотальна сліпота), або зберігається відчуття світла чи незначний залишковий зір (максимальна гострота – 0,04 на оці, яке краще бачить з корекцією), який недостатній для звичайного життя і діяльності (практична сліпота).

У слабозорих дітей гострота зору на оці, яке бачить краще при корекції (окуляри), становить від 0,05 до 0,4. До цієї категорії відносять дітей з більшою гостротою зору, які мають інші дефекти зорової функції. Для слабозорих зір навіть сильно порушений є провідним аналізатором.

Причини порушення зору в дітей різноманітні.

Вродженіпорушеннязорової функції можуть бути зумовлені генетичними факторами (спадковими формами вроджених катаракт, помутнінням кришталика ока). Різноманітні хвороботворні впливи на орган зору призводять до порушень. Це токсоплазмоз, краснуха, особливо в перші місяці вагітності; пологові порушення, які викликають внутрішньочерепні й внутрішньоочні крововиливи, переломи і зміщення кісток черепа та інші.

Набутізоровіаномалії трапляються рідше. Набута зорова недостатність може бути викликана різними ускладненнями після перенесених загальних інфекційних захворювань організму (грипу, туберкульозного менінгіту, менінгоенцефаліту), травматичні ушкодження мозку, очей.

Розрізняють прогресуючи та стаціонарні порушення зорового аналізатора.

При прогресуючих дефектах зору спостерігається поступове погіршення зорових функцій. Це може бути спричинено такими важкими захворюваннями, як глаукома (підвищення внутрішньоочного тиску і зміни в тканинах), незакінчена атрофія зорового нерва, пігментна дистрофія сітківки; пухлинами мозку, які розміщуються в області мозочка.

При слабкому освітлені, непомірному навантаженні на зір може розвинутися зорова недостатність – короткозорість або далекозорість.

Далекозорість характеризує слабку рефракцію ока, коли проміні, які йдуть від предмету, переломлюються за сітківкою ока і зображення предметів сприймається поблизу неясно, тому потребують великої напруги при розгляданні предметів на близькій відстані.

Короткозорість, в протилежність далекозорості, характеризує сильну рефракцію ока, при якій проміні, які йдуть від предметів, з’єднуються попереду сітківки, тому зображення предметів сприймаються неясно.

До стаціонарних дефектів зорового аналізатора належать деякі вроджені його пороки: мікрофтальм, колобоми, астигматизм, катаракта та ін.

Астигматизм характеризується тим, що зображення не збирається на сітківці в єдиний фокус, як при нормальній рефракції, а виникає в декількох фокусах, які знаходяться на різних відстанях від сітківки, тому зображення предметів виходять перекрученими.

За часом настання зорового дефекту сліпих поділяють на сліпонароджених (якщо зір втрачено до народження та у віці до трьох років) та осліплих (що втратили зір у наступні періоди життя й зберегли в пам’яті певні зорові образи).

Глибоке порушення зору як первинний дефект зумовлює різноманітні особливості розвитку дітей: збіднюється чуттєвий досвід, ускладнюється орієнтування у просторі, не розвивається образне мислення. Сліпота негативно впливає на формування моторно-рухової сфери дитини. Зайва опіка з боку рідних призводить до низької самостійності, негативізму, розпещеності. Невдачі в іграх, праці, навчанні, спілкуванні, усвідомлення свого дефекту призводить до тяжких переживань. Відчувається дисгармонія у чуттєвій та інтелектуальній сфері, відставання в розумінні слів з конкретним значенням.

Втрачена функція зорового аналізатора компенсується за рахунок активної діяльності збережених аналізаторів – слухового, рухового, тактильного та ін.

Особливості розвитку слабозорих дітей полягають у використанні для сприймання збережений зір, хоч і порушений. У них уповільнено сприйняття, знижена точність, звуження огляду, утруднення в орієнтуванні, зниження запасу вражень – це викликає своєрідність уявлень: не помічаються важливі ознаки предмету або явища, спотвореність уявлень, невірна оцінка своїх невдач, труднощів у грі, праці, спілкуванні. Такі діти часто бувають роздратованими, замкненими. Необхідно налагодити режим навчання і відпочинку.

Найбільшу групу становлять діти з легкими порушеннями зору, аномалією рефракції (короткозорість, далекозорість, астигматизм), які можуть навчатися у масовій школі. Таким дітям необхідно створити спеціальні умови, режим в класі і вдома, забезпечити охорону та тренування порушеного зору.

Особливістю розумового розвитку людей з порушенням зорує обмежені уявлення про навколишній світ, з переважанням загальних, неконкретних знань; при достатньо сформованому словниковому запасі часто спостерігається недостатнє співвідношення предметів з поняттями. Дефекти зору часто затримують розвиток рухових умінь і навичок, що призводить до уповільнення не лише моторної, а й загальної активності людини. Внаслідок недоліку зорового аналізатора спостерігаються розлади мовлення: відсутній необхідний запас слів, порушення розуміння смислової сторони слова, яка не відповідає зоровому образу предмета. Недостатня сформованість предметних образів спричинює труднощі утримання у мовленнєвій пам'яті розгорнутих висловлювань і правильного граматичного оформлення речення, що негативно позначається на сприйманні інформації.

Для людей з порушенням слухухарактерне недорозвинення всіх компонентів мовлення, а також спостерігаються труднощі у логічному мисленні. В основі недорозвитку словникового запасу лежить неможливість диференціювати на слух близькі за звучанням слова, нечіткість сприймання ненаголошених частин слова (закінчень, суфіксів, префіксів). Людина, яка погано чує, частіше сприймає на слух кореневу частину слова (наголошену), що призводить до неповноцінного формування лексичної сторони мовлення. Обмеженість словникового запасу веде до неточного вживання спів. Засвоєнню правильних граматичних форм слова перешкоджає неточність сприймання на слух закінчень і прийменників, які виражають зв'язки між словами. Писемне мовлення слабочуючих відображає недоліки усного мовлення. Так, їм притаманні аграматизми, що пов'язано з неправильним узгодженням та вживанням прийменників, пропуски головних і другорядних членів речення. У письмових роботах переважають акустичні та артикуляторно-акустичні дизграфії. Тому для забезпечення кращого сприймання інформації на слух слід підсилювати гучність голосу, скорочувати відстань між мовцем і слухачем, що не завжди можливо. Слабочуючим притаманна підвищена психічна виснаженість, емоційна збудливість, схильність до негативізму, рухового розгальмування.

Особи зазначених вище категорій мають спільні порушення: мовленнєві, моторні та розлади емоційно-вольової сфери. Навчання у загальноосвітніх закладах ускладнюється низкою обставин. Це:

1) уповільнений темп сприйняття (запису) інформації, що повідомляється;

2) недостатня обізнаність і підготовленість викладачів для роботи з даною категорією осіб;

3) не завжди можливий індивідуальний підхід з боку викладача;

4) труднощі транспортування людей, які мають порушення опорно-рухової системи;

5) труднощі, пов'язані з особливостями емоційно-вольової сфери.

Вирішення цих проблем ми вбачаємо у запровадженні спеціальних навчальних комп'ютерних програм (НКП) із фахових дисциплін у систему дистанційного навчання. Під час їх розробки слід враховувати наукові положення загальної та спеціальної педагогіки і психології, а саме:

• викладання навчального матеріалу має будуватися з урахуванням особливостей пізнавальних і психічних процесів (сприймання, пам'яті, уваги, мислення);

• в індивідуальних планах роботи необхідно враховувати базовий (стандартний) рівень загальної навчальної та предметної підготовки;

• вибір електронних засобів навчання має бути зумовленим, насамперед, їх педагогічною доцільністю;

• вибір змісту, структури та логіки навчального матеріалу має зумовлюватися можливостями його засвоєння певною категорією людей;

• навчальний матеріал має засвоюватися через збережені аналізатори.