Модуль II. Психапяю-педагатна характеристика допей з порушеннями пааюфізиююго

спеціальної психології. Саме це і обумовлює високу ступінь ін-валідизації цієї категорії дітей.

Поширення ДЦП, за даними різних авторів, варіюється в межах від 2 до 5-9 випадків на 1000 новонароджених. В остан­ній час кількість новонароджених з церебральними паралічами помітно збільшилась. За даними Державного комітету статис­тики в Україні у 2006 році налічувалось 168128 дітей-інвалідів віком до 18 років. У структурі дитячої інвалідності відповідно даних МОЗ України органічні порушення центральної нервової системи посідають перше місце (47,9%), причому більшу части­ну з них займають різні форми дитячого паралічу.

Параліч(від гр. paralio — розслаблюю) — повне випадін­ня рухових функцій, яке залежить від ураження рухового апа­рату центральної або периферійної нервової системи. Паралічі поділяються на функціональні і органічні. Функціональні паралічі не супроводжуються анатомічними змінами в нерво­вій системі, частіше всього є істеричними і виникають внаслідок розвитку стійкого осередку гальмування в ділянці рухового ана­лізатора кори головного мозку. Вони виникають раптово, так само раптово зникають і не залишають зовні видимих наслідків. Неповний ступінь паралічу, або параліч у стадії зворотного роз­витку, називається парезом. Органічні паралічізалежно від місця ураження нервової системи поділяються на периферійні і центральні. При периферійних паралічах уражуються рухові клітини передніх рогів спинного мозку або ж периферійні нер­вові стволи; випадають всі рухи і падає тонус м'язів (в'ялий параліч), м'язи атрофуються, сухожильні рефлекси і рефлекси шкіри затухають. При центральних паралічах спостерігається ураження пірамідної системи і порушення можуть виникати у різних відділах головного і спинного мозку. При ньому окремі м'язи кінцівок ушкоджуються неоднаково; м'язовий тонус під­вищується (спастичний параліч); рухові функції випадають не повністю: довільні рухи стають неможливими, а сухожильні рефлекси різко зростають; з'являються патологічні рефлекси.

Проблемою дитячих церебральних паралічів почали займа­тись досить давно. Перший клінічний опис дитячого церебраль­ного паралічу зроблений В. Д. Літтлем (1810-1894), який сам страждав на лівосторонню клишоногість. У 1853 році ним опуб­лікована робота, яка називалась "Про природу і лікування люд­ського каркасу". Він доповів про це на засіданні Королівського медичного клубу, а потім опублікував свої спостереження над дітьми, у яких після перенесених під час пологів травм розви

^паралічі кінцівок. Майже 100 років це захворювання на-г хворобою Літтля.

"дитячий церебральний параліч" належить 3. Фрой-І893 році він запропонував об'єднати всі форми спастич-їічів внутрішньочеревного походження з подібними клі-F ознаками в групу церебральних паралічів. У 1958 році інні ВООЗ в Оксфорді відповідно до 8 перегляду кла-хвороб цей термін було затверджено і запропоноване і: дитячий церебральний параліч — непрогресуючє чня головного мозку, яке вражає ті його відділи, що гіоть за рухливість і положення тіла, і виникає на max розвитку головного мозку.

виникає внаслідок патологічних процесів, які відбува-_снервовій системі матері і дитини до, під час і після по-ці порушення мають непрогредієнтний характер, але «Они стають все більш помітними. Рухові розлади можуть іьними, помітними лише при інтенсивних фізичних {еннях (біг, точність, сила, координація рухів тощо) або і, які призводять до інвалідності. Часто паралічі поєдну-іими відхиленнями, наприклад з епілептичними напа-ушеннями мовлення або інтелектуальними розладами, є різними. У деяких випадках правильне лікування Ійя' адекватної медичної та реабілітаційної допомоги на шах протікання патології може допомогти дитині вести

нормальне життя у соціальному середовищі, аналізі причин розвитку ДЦП вчені визначають зв'я-з тим чи іншим періодом розвитку з використанням под ризику. Порушення формування мозкової діяль-їніх етапах онтогенезу, які призводять до ДЦП, є ре-гцілого ряду факторів. За часом впливу на мозок хво-чинника їх поділяють на: пренатальні, натальні та Ьні. За даними ряду дослідників вирішальна роль у ДЦП належить пренатальним факторам — від 37% атальним — від 27% до 40%, постнатальних — від 5% цночас окремі автори не надають такого значення факторам. Так, на думку Дешесни лише у 30% [причини ДЦП лежать у пренатальному періоді, 60% >му, і лише 10% — після народження у ранньому цьому переваги того чи іншого періоду, напевно, є і, а головне значення мають окремі етіологічні фак-! яких проявляється в певні періоди розвитку плоду еного.

Модуль П Псіахміхо-пакхгигічна характеристика дтжй з порушеннями психофізичного

До пренатальних факторів відносять: конституцію матері; її соматичні, інфекційні, ендокринні захворювання у пе­ріод вагітності; інтоксикацію її організму (вживання алкоголю, нікотину, наркотичних речовин, отруєння продуктами харчу­вання, медикаментозними препаратами, хімічними речовинами тощо); ускладнення попередньої вагітності; діабет; неправильне кріплення плаценти; несумісність крові матері і плоду; негатив­ний вплив факторів навколишнього середовища (проживання або праця на екологічно забруднених територіях, підприєм­ствах, радіоактивних зонах, біля підприємств хімічної, видо­бувної, металургійної галузей тощо). До цих факторів можна віднести і несприятливі попередні пологи; лікування тироідними гормонами під час вагітності; кровотеча в пізні періоди вагітнос­ті; вживання матір'ю екстрогенних гормонів, внутрішньоматоч-ні ушкодження. Також до цих факторів відносять і маленьку вагу новонародженої дитини (до 1500 г. — відсоток ДЦП серед таких дітей в межах 43-50%, що в б разів більше, ніж у дітей з нормальною вагою тіла); ненормальну позицію плоду; малу вагу плаценти; вагітність терміном менше 37 тижнів; виражений дефект пологів; аномалії кінцівок; мікроцефалію; генетичні фак­тори (приблизно у 2%).

До натальних факторів відносяться: недоношеність; ас­фіксія під час пологів (частота випадків ДЦП серед дітей, які народились з асфіксією в межах від 3 до 20%, при цьому чіткий зв'язок прослідковується порівняно з дітьми, які народились пе­редчасно); механічні порушення під час пологів; неправильне по­переднє положення плоду; швидкоплинні пологи; тривалі пологи; слабкість пологової діяльності; стимулювання пологів тощо.

До постнатальних факторів відносяться: травми чере­па, кісток, субдуральні гематоми, травми шиї; інфекційні захво­рювання: менінгіт, енцефаліт, абсцес мозку тощо; інтоксикації: медикаментозними препаратами, хімічними речовинами, продук­тами харчування, наркотиками, алкоголем, свинцем, миш'яком тощо; киснева недостатність; при новоутвореннях та інших набу­тих відхиленнях в мозку: кіста, гідроцефалія, пухлина тощо.

У світовій літературі запропоновано понад 20 класифікацій ДЦП. В своїй основі вони містять етіологічні ознаки, клінічні прояви, патогенетичні особливості. У дітей з ураженням рухо вих систем головного мозку можуть розвиватись: параліч чоти­рьох кінцівок - тетраплегія (відсутність або послаблення рухів всіх кінцівок з переважанням проблем у руках); диплегія (при переважання паралічу ніг), геміплегія (параліч однієї половини

I та ахй/шеостга роботи з ними в умовах карекираюі та тк/возивноі освіти

»); нижня параплегія (ураження ніг). У вітчизняній практиці ги використовується класифікація К. А. Семенової (1979)' ііна геміплегія; спастична диплегія; геміпаратична форма; гі-ркінетична форма; атонічно-астатична форма.

Спастична форма церебрального паралічу зустрічається у випадків. Для неї характерні підвищення сухожильних реф-сів, рефлексу розтягування м'язів, судоми, які швидко змі-ся, м'язова слабкість, недорозвиток ушкоджених кінцівок, дія м'язів у відповідь на подразнення, тенденція до контрак-I. Дитина з церебральним паралічем в основному пересуваєть-носочках, ставлячи одну ногу навперехрест з іншою.

Атетоїдна форма церебрального паралічу зустрічається при- у 20% випадків і проявляється у довільних рухах - крив-і, повільних, вичурних рухах пальців рук, тіла, швидких по-аннях. В основному більше виражені порушення у рухах їх кінцівок; довільні рухів м'язів обличчя здатні ускладнити їя. Стрес посилюється довільними рухами, під час релак-Щ вони послаблюються і повністю зникають під час сну.

паксична форма церебрального паралічу зустрічається зно у 20% випадків. Вона характеризується порушенням їнації рухів, особливо рухів рук, зростанням рефлексів, ими рухами очних яблук, м'язовою слабкістю, тремором. В эму дитинстві рухи ніг дитини обмежені. Коли вона починає — широко розставляє ноги. Неузгодженість роботи м'язів . до неможливості виконувати точні і спонтанні рухи.

Сарактеризуючи ДЦП як основну патологію необхідно зу-ясь і на інших патологічних станах або захворюваннях, зводять до порушень опорно-рухового апарату.

мресуючі м'язові атрофії — це велика група спадко-кворювань, що характеризуються постійним збільшенням м слабкості і атрофії. їх умовно розділяють на первинні і їі форми. Вторинні, або нейрогенні атрофії залежать від периферійного рухового нейрону, їх також називають [>іями. При первинних м'язових атрофіях спинний мозок і ^залишаються інтактивними, спостерігається первинне ушко-м'язів внаслідок порушення в них обміну речовин Ці ще називають прогресуючими м'язовими дистрофіями. огресуюча м'язова дистрофія (або міопатія) - це клініч-їетично гетерогенна група спадкових захворювань м'язів, 4И ознаками яких є: зниження м'язового тонусу; зни-(або відсутність сухожильних рефлексів; зміни в біоелект

Модуль П. Псизхиюео-ъедагогсчна хирактерисгпихп дітей з порушеннями rmuxxfiuwouKo

ричній активності м'язів Поширеність прогресуючої м'язової дистрофії складає близько 200 випадків на 1 млн. населення, що дозволяє віднести їх до групи найбільш поширених спадко­вих захворювань.

До теперішнього часу немає засобів, які виліковують м'язо­ву дистрофію. Розрізняють чотири основних види цієї патології Найбільш часто зустрічається дистрофія Дюшена (50% випад ків). Захворювання починається у ранньому віці і хворий по­мирає приблизно у 20-річному віці. М'язова дистрофія Беккера розвивається повільніше — хворі помирають приблизно у 40-річ-ному віці. Плече-лопаточно-лицьова і кінцівочно-пояснична не впливають на тривалість життя.

До порушень опорно-рухового апарату призводить таке за­хворювання, як поліомієліт(від гр. polios - сірий, mielos мозок) — гостре інфекційне захворювання, що вражає головним чином сіру речовину спинного мозку. У 50-60-ті роки XX сто­ліття це захворювання було досить поширеним, на теперішній час за наявності вакцинації воно практично не зустрічається. Хворіють діти віком від 2-х до 7-ми років. Зараження відбу­вається через травний апарат, рідше - через дихальні шляхи. Процес починається з симптомами гострого респіраторного за­хворювання, потім уражає передні роги спинного мозку. Тому в дітей розвиваються в'ялі паралічі кінцівок з атрофіями і від­сутністю рефлексів.

Ще однією патологією, яка призводить до виникнення пору­шень опорно-рухового апарату є сколіоз- бокове викривлення хребта, яке може проявлятись у його різних відділах. Хребет може бути викривлений вправо (частіше в плечовому відділі) або вліво (частіше в поясничному відділі). Хребет може скручу­ватись навколо вертикальної осі, що призводить до деформації грудної клітини. Сколіоз часто поєднується з такими деформа­ціями, як "кругла спина" і горб.

Деформація хребта при сколіозі може бути стійко фіксова­ною або функціональною, коли хребет тимчасово викривляється внаслідок неправильної осанки або різної довжини ніг.

Фіксований сколіоз може бути наслідком вродженого де­фекту, наприклад клиноподібного хребта, зрощених ребер або хребців. Паралітичний або м'язово-скелетний сколіоз може роз­виватись через декілька місяців після одностороннього паралічу в результаті поліомієліту. Найбільш поширена форма сколіозу - ідіоматична, походження якої ще недостатньо зрозуміле. Ця форма поділяється на інфантильну частіше спостерігається

к дао особливості роботи з ними в умовах кореюрйноі та гнклюменоі освгти

сів віком до 3-х років; ювенільна - у хлопчиків і дів-і.Вікомвід 4-х до 10-ти років; підліткова - в основному у у віцівід 10 років і до настання зрілості.

постерігаються й такі порушення опорно-рухового апара-?«стеоартрит, остеомієліт, артрогрипоз, хондродистро-іопатія, патологічний кіфозта інші. Ллє оскільки вони гься значно рідше порівняно з попередніми описувати еризувати їх ми не будемо.