Головні закономірності психічного розвитку аномальної дитини

JI. C. Виготський дослідив, що діти з порушеннями психофізичного розвитку розвиваються за тими ж закономірностями, що й нормальні, зокрема: психічний розвиток має поетапний характер, і кожен етап завершується формуванням новоутворень, які є основою для подальшого розвитку. Динаміка розвитку нормальної та аномальної дитини підпорядковується єдиним загальним закономірностям, при цьому кожен вид психофізичних порушень характеризується своїми специфічними особливостями. Проте є й загальні особливості процесу аномального розвитку.

Розглядаючи проблему порушень розвитку психіки в руслі Л.С.Виготського і аналізуючи складну структуру аномального розвитку психіки, розрізняють первиннийдефект, який викликаний тим або іншим хвороботворним фактором, і вториннівідхилення (вторинні дефекти) та третинні відхилення (третинні дефекти), що виникають у процесі онтогенетичного розвитку дитини як наслідок первинного дефекту.

До первинного дефекту належать часткові та загальні порушення центральної нервової системи, а також невідповідність рівня розвитку віковій нормі (недорозвиток, затримка, асинхронії розвитку, явища ретардації, регресу та акселерації, порушення міжфункціональних зв’язків).

Первинний дефект є наслідком недорозвитку чи ушкоджень мозку. Можливе і поєднання їх – при ушкодженні підкіркових утворень виникає недорозвиток кори. Проявляється первинний дефект у вигляді порушень слуху, зору, паралічу, порушень розумової працездатності, мозкових дисфункцій і т. ін.

Вторинний та третинний дефекти виникаютьв ході розвитку дитини з порушеннями психофізичного розвитку в тому випадку, якщо соціальне оточення не компенсує цих порушень, а, навпаки, детермінує відхилення в особистісному розвитку.

У складній структурі аномального розвитку вторинні ознаки можна розглядати не тільки з точки зору їх негативної характеристики, а й як прояви позитивних можливостей дитини з дефектом, що активізуються в процесі її пристосування до умов розвитку (опора на більш збережені функції, мова оточуючих людей).

Відтак, своєрідність розвитку аномальної дитини визначається ступенем вираження та якістю первинного дефекту; часовим фактором виникнення основного дефекту; середовищними умовами, в яких дитина виховується.

Л. C. Виготський розробив теорію складної структури аномального розвитку, яка означає, що дефект не призводить до випадіння чи порушення якоїсь однієї функції, а відображається на всьому розвитку дитини. Структура аномального розвитку складається із первинного дефекту (ядра), викликаного певним хворобливим фактором, і вторинних та супутніх порушень, що виникають під впливом первинного дефекту у процесі розвитку дитини. Всі структурні компоненти є взаємозалежними, окрім того вторинні ускладнення пов'язані з дією середовищних факторів у розвитку психіки дитини. У складній структурі аномального розвитку вчені виділяють такі закономірності:

• на рівень розвитку дитини суттєво впливає ступінь і якість первинного дефекту (тотальне чи часткове, органічне чи функціональне ураження);

• від ступеня вираження та якості первинного дефекту залежить не лише кількісна, а і якісна своєрідність вторинних відхилень у розвиткові аномальної дитини;

• своєрідність розвитку аномальної дитини залежить від часу виникнення первинного дефекту: чим раніше діє хворобливий фактор, тим важчим є ступінь порушення;

• особливості розвитку аномальної дитини визначаються і ceредовищними факторами, особливо педагогічними умовами;

• чим далі від першопричини знаходиться порушення, тим більше воно піддається виховному і лікувальному впливу (Л. C. Виготський);

• відсутність педагогічних умов, що враховують специфічні особливості дитини, обумовлені первинним дефектом, призводить до дивергенції (розходження біологічного та соціального розвитку), внаслідок чого виникають складні вторинні відхилення;

• чим раніше створюються спеціальні умови для розвитку і виховання дитини з психофізичними вадами, тим менше виникає вторинних ускладнень;

• у корекційній роботі слід враховувати не лише порушення дитини, а і наявні позитивні можливості (опора на збережені функції або «пуди здоров'я» за Л. C. Виготським);

• вагомого значення у розвитку та соціалізації дітей набуває мовлення оточуючих (членів родини, педагогів);

• процес навчання дітей з психофізичними порушеннями має враховувати не лише рівень актуального розвитку, а й ґрунтуватись на потенційних можливостях дитини, тобто зоні найближчого розвитку (навчання має вести за собою розвиток за Л. C. Виготським);

• закономірністю психічного розвитку аномальних дітей є труднощі їхньої соціальної адаптації, складність взаємодії із соціальним середовищем;

• виховання і навчання дітей з психофізичними порушеннями має бути корекційно спрямованим, корекційний вплив має поєднуватись із формуванням практичних навичок і вмінь.

Аномалії у дітей зумовлюють своєрідністьїхнього розвитку.

Конституційна вісь, полюсами якої є два протилежних конституційних типи – шизотимний та циклотимний (астенічний та гіперстенічний).

Психопатологічна вісь” координує відношення між двома полярними типами психічних патологій – шизофренією та циклічними психозами, які співвідносяться з функціями півкуль.