Особливості, що виявляються в соціумі

Підвищення владної поведінки людини, обумовлено наявністю у визначеної частини «інстинкту влади», домінуванням інформації в розвитку суспільства і важливістю функції управління в сучасному суспільстві. Особливістю самоуправління владною поведінкою у 21 сторіччі зв'язані зі становленням інформаційного суспільства і зниженням ролі ієрархічних структур влади, щостримують потоки інформації [38]. Централізація влади повинна трохи трансформуватися в децентралізовані структури, зв'язані між собою неформальними відносинами. Осередки створюються щоб зміцнювати самодопомогу, обмінюватися інформацією, поєднувати ресурси, щоб збільшувати продуктивність праці, поліпшити її умови. Структура осередків покликана прискорити потік інформації, підсилити відповідальність і підвищити ефективність енергії. Осередки, що створюються, покликані компенсувати ослаблення традиційних структур — родини, церкви, громади. У майбутньому СМ стане як би ланцюгом осередків, зв'язок між яким змінює субординацію. Прикладом цієї тенденції може служити організація самоуправління в «Інтел корпорейшн» — провідної компанії в області виробництва напівпровідників, де вже практично не існує ієрархічної структури. Компанією керує орган управління з вищих адміністраторів (зовнішній директор, фахівець з довгострокового планування і директор, що представляє компанію). Управлінські рішення приймає цей орган, але в їхньому обговоренні на рівних беруть участь усі співробітники. У цій структурі групи талановитих співробітників самостійно управляють своєю діяльністю. Вільний режим роботи, орієнтація на інтереси персоналу і т.д. вимагає створення умов для самоуправління виробничою діяльністю, наприклад, здійснення твердого контролю над витратами, якістю продукції і т.д.. Подібні системи самоуправління дозволяють людині виявити свій творчий потенціал, сприяють підвищенню її відповідальності. «Виявившись на рівні особистості, можна побудувати співтовариство, вільну асоціацію окремих людей. У співтоваристві сховатися ніде. Кожний знає, хто вносить вклад, а хто ні. Окремі особистості прагнуть до співтовариства; ті, хто хоче уникнути відповідальності, часто ховається в колективі. Отже фіксується тенденція коли традиційні методи управління поступаються місцем підходам, який характеризується наявністю самоуправління. Міняється владна поведінки людини в зв'язку зі зміною соціокультурного контексту, викликаним становленням інформаційної цивілізації.

Ці зміни визначаються і змінами в трансформації діючих системах управління людиною і суспільством.

І. Прігожин аналізуючи різні моделі управління соціумом, виділив два характерних параметри функціонування суспільної системи: міру її складності, обумовлену як число діючих у ній елементів, і соціальний тиск (інтенсивність зовнішнього керуючого впливу) на індивіда [40].

Лінійна модель управління характерна щодо замкнутих, закритих систем, що забезпечує їхнє стійке функціонування, але взаємодіючи з іншими організаційними системами замкнуте суспільство може перетворитися в хитливе утворення і навіть загинути. Лінійна модель соціального управління не може бути реалізована на практиці без силового компоненту управління суспільством. Людина відкрита інформаційно–енергетична система й отже і за аналогією йому лінійна система управління начебто б не підходить. Однак людина повинна усвідомлювати ступінь безпеки інформаційно–енергетичних впливів на свою біосоціальну і духовну систему (умови безпеки розвитку за А.А. Богдановим). Особливості біосоціальних впливів на людину вимагають від неї деякої закритості і, ймовірно в зв'язку з цим, у нього від природи централізована система управління. І.Прігожин поряд з лінійною моделлю соціального управління розглянув параметри нелінійної моделі, адекватної складному суспільству зі слабким зовнішнім тиском на індивіда. Цими параметрами є: умови для прояву кожним індивідом свого Я та вільний простір, що дозволяє розкритися всьому спектру індивідуальних і групових інтересів людини. Однак якщо поведінка членів суспільства виявиться зовсім однозначною і односпрямованою і хоча споконвічно динамічною, але яка має тільки один ступінь волі, то таке суспільство не зможе стійко функціонувати й еволюціонувати і переходить до самоліквідації. Цього не відбувається завдяки закономірній наявності деякого рівня хаосу, який самопідтримує динамічний соціальний порядок. «Тільки хаотичність, різноспрямованість векторів індивідуальної поведінки, зв'язана з їхньою рухливістю, можливістю кореляції, приводить на рівні системи до спрямованого прогресивного руху. Динамічна стійкість функціонування і розвитку визначеної соціальної структури як цілого заснована на тому, що на рівні індивідів і груп існують ймовірносно-статистичний розкид і невпорядкованість, відносно суперечливий спектр індивідуальних і групових інтересів і дій»[18]. Отже, нелінійна модель соціального управління відповідає стійкому функціонуванню складного і нелінійного за своєю природою суспільства, що складається із самокерованих членів. Сутність цієї моделі управління полягає в тому, що суспільними процесами можна управляти в потрібному напрямку, використовуючи слабкі впливи, на керуючі параметри біосоціальної і духовної системи людини

Не дивлячись на ті процеси індивідуалізації в нашій країні, що приводять до ізоляції людини від громадського життя, сучасні тенденція розвитку взаємин людини і суспільства така, що пріоритети зрушуються убік індивіда, «суспільного» типу.У процесі глобалізації відбувається відмирання старого колективізму й індивідуалізму і кожний одержить можливість знаходження цілісності і самоактуалізації. У зв'язку з цим, можна говорити про колективну індивідуалізацію і зростання ролі самоуправління. Тут свідома активність людини, що приймає участь у всесвітньому об'єднанні, знову повертається на колективний рівень. Індивід більше не відривається від соціального світу, як на стадії старого індивідуалізму; він стає зрілою особистістю, здатною розкрити і використовувати повністю всі свої можливості, задовольнити свою вищу потребу — у самоактуалізації.

Феномен деструктивної поведінки людини. Маються різні джерела людської деструктивності. Відповідно до концепції інстинкту, розвинутої 3. Фрейдом і К. Лоренцом, основним її джерелом є інстинкти, детерміновані генетичним кодом, котрі, на думку Фрейда, іманентні людській природі, причому жага агресії, що діє поза сферою свідомості, прагне до вивільнення власної енергії; звідси акти знищення, брутальності і жорстокості. Лоренц вважав, що інстинкт агресії не просто спрямований на руйнування, він збільшує імовірність виживання окремих індивідів і людства в цілому, тому що полегшує пристосування до ворожого оточення що змінюється. Завдяки інстинкту агресії індивід повніше задовольняє елементарні потреби, встановлює своє місце в ієрархії групи, регулює відносини з іншими видами. Ці положення знаходять підтвердження: агресія, що призводить до знищення організму, перетворюється в символічну і ритуальну поведінку, що викликає почуття погрози в непокірливих, але не ведуче до кінця життя.

Соціобіолог Е.Уілсон затверджує, що в людини немає інстинкту агресії, відповідального за жорстокість і масові вбивства. Переконання в існуванні такого інстинкту має скоріше міфічні, ніж емпіричні джерела. Біологічне спадкування людини тільки уможливлює навчання агресивній поведінці. Інші вчені бачать джерела воєн, збройних конфліктів і руйнівної діяльності в соціальних й економічних протиріччях, в експансіоністській політиці. Від природи людина не є ні доброю, ні злою, вона тільки в процесі навчання і соціалізації стає шляхетною або жорстокою, м'якою або гнівною. Джерела підлості, жорстокості і злочинності знаходяться поза людиною, у зовнішніх умовах, а індивіди і групи — це об'єкти маніпулювання зовнішніми обставинами.

Е. Фромм вважав, що прихильники обох концепцій ігнорують роль особистостіу виконанні деструктивних дій, самостійність індивіда і його орієнтацію на ідеали. Щирі причини деструктивної діяльності лежать у сфері інтересів людини і груп, виражених в ідеалах.

3.4 Феномен проблеми самоменеджменту

Проблема - складне теоретичне або практичне питання, яке вимагає рішення, дослідження. Проблемою називається усвідомлене протиріччя між наявним знанням і непізнаною частиною предмета на вирішення якого спрямована діяльність. Виходячи з визначень, суть предмета дослідження даної глави криється у визначенні протиріччя між необхідністю становлення і розвитку самоменеджменту і реальним станом справ у цій сфері.

Теоретичний аналіз цього протиріччя дозволить виявити загальні тенденції, закономірності його розвитку від його зародження до зникнення. При цьому кожне протиріччя... має кілька ступіней, або фаз свого розвитку. Спочатку воно зароджується в надрах колишніх протиріч; потім розкривається, досягає повного розвитку, витісняє історично попередні йому протиріччя або відсуває їх на задній план; нарешті, воно доходить до відомого, особливого в кожному даному випадку в межах свого розвитку або загострення, і тоді настає фаза його вирішення. Такою фазою є перехід від одного рівня розвитку всього даного процесу до іншого його рівня, і такий перехід завжди відбувається у формі стрибка[19].

Ці думки Б.М.Кедрова звертають увагу на сформовану суперечливу ситуацію в області надання можливості людині самостійно управляти своєю життєдіяльністю, тим, що вона робить і тим, що принципово необхідно для людської цивілізації.

Нам треба досліджувати суть цього протиріччя і на якій фазі становлення і розвитку самоменеджменту воно знаходиться.

Для кожної людини корінними були питання: про сенс існування і цінності життя. Сьогодні реалії дійсності для багатьох ціллю і змістом буття зробили боротьбу за виживання, заробляння грошей, нагромадження власності і капіталу.

«В області соціальної організації суспільства і діяльності її окремих інститутів, насамперед держави, ми маємо... перевернену піраміду» [143 с.307], що давить на особистість.

Соціологічні дослідження, проведені в Україні, Росії [143,251], свідчать, що вплив, що робиться середовищем на людину, має руйнівний характер, і в першу чергу для її особистості. Відповідною реакцією незахищеності особистості є агресія проти суспільства, антигромадська поведінка в різних формах: злочинність, тероризм, наркоманія і т.п. Таке положення робить людину безвідповідальним за те, що відбувається не тільки на Землі, але й у ближньому оточенні. На думку С.Н.Булгакова цей абсурд обумовлений сенсом існування людини...» Людина не може затверджувати себе тільки в собі і на собі... вона виносить центр свого існування за межі свого Я, духовно виходить із себе, розгляданням себе лише в зв'язку з цілим, як його частина, віддає своє Я, щоб відновити його судження з цілим, робить себе в цьому смислі формою, що сприймає абсолютний смисл [6].

З ним не можна не погодитися, тому що відомо з філософії, що в єдності цілі й одиничного, форми і змісту і закладений сенс існування.

В.Н.Іванов звертає увагу на неприпустимість відриву особистості від цілого (соціального середовища) [15], що зараз характерно для «ліберальної ідеології, тому що абстрактна особистість, позбавлена соціальної оболонки, позбавляється і сенсу свого існування.

Треба однак помітити, що останнім часом не всі так просто порозумівається. Онтологічні принципи [1] затверджують, що:

1) Форма і зміст (морфологія) у статичному «щось» окремо не існують, однак у реагуванні на впливи створюється буття, коли морфологічне як би разотождествляясь з формою, здобуває за рахунок своєї відносної самостійності свою «траєкторію»;

2) Форма не може «довго» знаходитися без морфології. Вона як би створює напругу, до якої чуттєва морфологія, в у тому або іншому ступені відповідній формі;

3) Морфологія не може повністю відповідати формі і, тому, володіючи відносною самостійністю, може викликати не тільки позитивну напругу притягання, але і негативну напругу відштовхування. Форма як би захищається від невідповідної морфології. Вона повинна або зробити морфологію відповідною в ході трансформування, або витиснути її і продовжити «утягування» більш відповідної морфології. При цьому, якщо форма залишається постійною, то морфології необхідно або адаптуватися до форми, або поступитися місцем більш відповідній. Якщо ж сама форма здатна мінятися, то морфологія стає стимулятором формних трансформацій у залежності від міри адаптивності самої морфології. Зміна форми убік її ускладнення змінює умови взаємин з морфологією і відповідає розвитку, а зміна убік спрощення - деградації.

Дія цих принципів виявляється руйнівною силою для соціального простору, де в тому чи іншому ступені існує людяність, патріотизм, державність, соборність, відповідний менталітет народу, тому що форми життєдіяльності, які нав'язуються реальністю на наш погляд не відповідають дійсному сенсу життя людей.

В Україні, Росії й інших державах СНД наполегливо насаджується підхід до розвитку «індивідуальної особистості» [14], у той час як на Заході Європи й у Японії «комунікативний тип особистості», колективізм виявляється як світова тенденція. «Колективізм із пугала на Заході перетворився нині в цінність, що здобуває характер загальнолюдської» [15]. Навіть у США, Великобританії, де менталітету народів, що проживають там, типовий шлях розвитку індивідуалістичного суспільства, уже визнається, що концепція «кожен сам за себе» не веде до економічного успіху, а «економічні суспільства, що перемагають, насамперед приділяють увагу своїй соціальній організованості.

Роль колективу школи у формуванні особистості відзначена в працях багатьох вчених, однак слід зазначити, що ще Ейнштейн, Г.Марсель, Ф.А.Хайк [54] звертали увагу на роль школи і оточення людини, що нівелює, на їхнє твердження, що той, хто виріс поза колективом має більшу цінність, ніж той, хто виховувався в масовій школі. Школа знищує особистість, оскільки людина втрачає себе в ній, стає лише одним з багатьох.

Ми бачимо в цьому одну з особливостей впровадження самоменеджменту як системи самоуправління саморозвитком, самореалізацією життєвих потенцій.

Виконані автором дослідження в ряді Вузів України (у тому числі і військових) дозволяють відзначити відсутність у значної частини студентів, курсантів активної життєвої позиції, інфантилізм і т.п.

Традиційне для російської родини опікування дітей батьками, утруднення (особливо зв'язані з економічною кризою) у працевлаштуванні на роботу молоді і т.п. робить впровадження самоменеджменту і специфічним, і необхідним у системі підготовки людей.

Наприклад, впровадження «чужої» управлінської культури пов'язано з явищем «культурошоку» [15], коли людина страждає від зіткнення з іншою культурою, різко змінює культурне середовище, відбувається накладення нової культури на стару. Остання може призвести до «футурошоку» - повної дезорієнтації в життєвому просторі.

У ситуації шоку, відзначає В.Іванов [15 ], у свідомості людини починають працювати консервативні механізми:

- утримати минуле будь-якою ціною, вважаючи, що все краще вже було;

- неготовність до інновацій більшості породжує переніс опори тільки на «вічні цінності» (моральні, національні, релігійні);

- відбувається «наркотизація» духовного світу засобами масової культури, містики, еротики, відеокультури і т.п.

Щось подібне відбулося і з народами СНД. Бажання якнайшвидше ввійти в Європейську культуру, ще й викинувши з власної історії сотні років, прожитих у складі Росії і СРСР, сприяють духовній кризі.

Ще А.Дж. Тойнбі[45] пропонував при перебудові суспільства і його системи управління враховувати, що:

- спроби впровадити чужу прогресивну культуру на новому ґрунті, приведуть людей на цьому ґрунті до твердої духовної кризи;

- спроби тотального відмовлення від власного минулого чреваті трагічними наслідками, екстремізм у цьому призводив до реанімації самих ретроградських тенденцій;

- щоб рухатися далі, треба переварити свій власний негативний досвід, який би він не був;

- стати вільним можна лише залишаючись самим собою, але якісно змінившись.

Більш того, ще К.Маркс і Ф.Енгельс попереджали [28] «Застаріле прагне відновитися й усталитися в рамках знову виникаючих форм».

В даний час потрібна нова парадигма культури суспільства. Вона повинна враховувати особливості менталітету народу, Особливо це показано для культури управління, культури самоменеджменту. Прикладом науково обґрунтованого обліку особливостей менталітету народу може служити широкомасштабна економічна реформа Л.Ерхарда, шведська модель соціалізму Г.Мюрдаля [148 с.212-219] японський менеджмент [472] Німецькі, японські керівники, незважаючи на насадження американського менеджменту окупаційними адміністраціями США, застосовували їхні рекомендації з урахуванням національних особливостей своїх народів своїх країн. Це послужило їхньому успішному розвитку в 2-й половині 20 століття.

Вчені, що обрали об'єктом своїх досліджень людину, приходять до висновків, що в межах існуючого соціального пристрою інтенсивно збільшується розрив між рівнем постійно зростаючих потреб особистості на гідне життя, самореалізацію своїх сутнісних сил і обмежених можливостей їхньої реалізації. Це протиріччя веде до деградації особистості, до апатії, до помилкових індивідуальних цінностей.

На наш погляд, одним зі шляхів захисту життєвих сил людини, вдосконалення її людських ресурсів і адаптації в умовах змін, є навчання людини самоуправлінню своєю життєдіяльністю. Вставши на цей шлях, людина зможе науково обґрунтовано протистояти тиску «переверненої піраміди» захисту індивідуальної і соціальної суб'єктивності людини, визволити особисті сили від впливів суспільства, які руйнують, політично розкріпачити особистість.

Ймовірно варто погодитися з В.І.Івановим [15], що при належному відношенні з боку держави і соціальних інститутів суспільства до індивідуальності людини, сприянні появі енергії соціальних організацій, духовно-культурного, інформаційного, інтелектуального мотивування своїх громадян до гідної життєдіяльності «піраміда», співвідношення особистості і суспільства перевернеться, і людина виявиться на вершині, стане змістом соціального прогресу. У цьому випадку сама держава буде змушена делегувати соціальним інститутам, окремим особистостям ряд функцій управління, що зробить необхідним і актуальним розробку й апробацію методів, технік, технологій саморозвитку, самоуправління. Однак, розуміючи соціальні технології як інноваційну систему методів виявлення схованого потенціалу людини, одержання оптимального соціального результату при найменших управлінських витратах для їхньої розробки і впровадження. Ми повинні мати солідну теоретичну базу для необхідних досліджень і готовність практики до сприйняття отриманих результатів. Об'єктом дослідження в цьому випадку буде людина і її навколишній світ. Однак на сьогодні сам термін «людина» є невизначеним і багатьма розуміється як феномен. Як предмет дослідження можна виділити три полярних представлення людини:

- як елемент соціальної системи (який живе і функціонує за законами суспільства);

- як предметну реальність окремої людини, складного самостійного організму (закони існування суспільства повинні розглядатися як результати взаємодії людей);

- як біологічна істота, що має соціальне походження, але зберігла біологічну природу.

На думку Г.П.Щедровицького, - є три представлення «людини». Одне представляє її у вигляді біологічної істоти, матеріалу з визначеним функціональним пристроєм, у виді «біоробота», друге бачить людину лише елементом жорстко організованої соціальної системи людства, що не володіє ніякою волею і самостійністю, безликого «індивіда» (у межі - чисто «функціональне місце») третє зображує людину у вигляді окремої і незалежної молекули, наділеної психікою і свідомістю, здібностями до визначеної поведінки і культурою, що самостійно розвивається і вступає в зв'язки з іншими такими ж молекулами, у вигляді вільної і суверенної «особистості» [57].

У силу того, що кожне представлення виділяє й описує якісь реальні властивості людини, поза зв'язками і залежностями з іншими сторонами, вони є обмеженими представленнями про людину.

Однак, для самоменеджменту необхідне синтезоване представлення про людину, що дає теоретичне знання про об'єкт дослідження.

Але на сьогодні теоретичний рух не може її вирішити, тому що немає необхідних для цього засобів і методів аналізу. Задачу приходиться вирішувати спочатку на методологічному рівні, виробляючи засоби для наступного теоретичного руху, зокрема на рівні методології системного структурного дослідження.

Теоретико-методологічний аспект аналізу ускладнюється ще і тим, що на сьогодні не існує загальних засобів і методів рішення цих задач навіть на методологічному рівні ... емпіричні і теоретичні знання, історично вироблені в науках про «людину» і «людське» - у філософії, соціології, логіці, психології... - будувалися за іншими категоріальними схемами...» [57].

Це спонукало нас об'єктом дослідження визначити людину, як біосоціальну систему в процесі життєдіяльності. Навколишній світ, у свою чергу, вивчати і той, що створюється людиною (у її мозку) і сприймаючи який, він керує своєю життєдіяльністю переслідуючи свої інтереси, досягаючи визначені цілі.

Підставою до обмеження послужило визначення самоменеджменту, що охоплює лише управлінський аспект, але вже це і виводить на усвідомлення протиріччя між наявними знаннями про самоменеджмент і необхідність самоуправління людиною своїм життям і діяльністю. На сьогодні сформованого поняття самоменеджменту немає, як затверджують фахівці в області управління, немає стрункої теорії управління. Сформована ситуація в житті суспільства, людини вимагає енергійної перебудови організації життєдіяльності, адаптації до нових умов життя, активної життєвої позиції, а значна частина населення «не знаходить місця під сонцем».

Проблемна ситуація вимагає визначення причини неефективного розвитку і становлення самоменеджменту на Україні.

Рис. 3.3 Фактори сприятливі і гальмуючі розвиток самоменеджменту.

Рішення цієї проблеми робить необхідним виявлення факторів, які впливають на розвиток і становлення самоменеджменту, як теорії і практики, як наукової дисципліни в системі підготовки людини до життя. Це, у свою чергу, робить необхідним дослідження самого поняття самоменеджмент, концепцій самоменеджменту, що зараз існують.

Результати аналізу сформованої ситуації дозволили виділити фактори (рис.3.3), які вносять утруднення у впровадження в практику дисципліни самоменеджмента. Вивчення різних концепцій самоуправління, тисячолітня практика управління людиною, відкриття Заходом ізотеричних технік, технологій Сходу із саморегулювання, самоосвіти, самовиховання, дає можливість розробки стрункої моделі самоменеджменту, теоретичних і практичних рекомендацій.

Для підключення цих сил до розвитку самоменеджменту необхідно виявити труднощі і резерви, що маються в нашій школі підготовки людини до життя, досягнення нею вершин особистого і професійного розвитку.