Конструктивні типи і схеми будинків. Конструктивні елементи будинків. Прив’язка конструктивних елементів до осей. Осі будинків.

Рис. 2.1

Конструктивні типи і схеми будинків.

В залежності від несучого остову будинку, розрізняють такі конструктивні типи будівель (див. рис. у додатку А):

а) з несучими стінами;

б) каркасні;

в) з неповним каркасом.

Несучий остов будівлі, це просторове поєднання всіх її несучих елементів. Він визначає форму, жорсткість, міцність і стійкість будівлі.

Жорсткість несучого остова будівлі, це незмінність його форми в процесі сприйняття навантажень.

Міцність несучого остова будівлі, це його здатність чинити опір впливу розрахункових навантажень, не руйнуючись і не отримуючи неприпустимих деформацій.

Стійкість несучого остова будівлі, це його опір перекиданню.

Будівлі з несучими стінами (безкаркасні). Утворені стінами та перекриттями. Навантаження від міжповерхових перекриттів сприймаються зовнішніми і внутрішніми стінами.

Каркасні будівлі. Представляють собою багатоярусну просторову систему з колон і міжповерхових перекриттів. Несучими елементами в таких будівлях служать колони, ригелі та перекриття, а роль огороджувальних елементів виконують зовнішні стіни. Такий конструктивний тип використовують для зведення висотних будівель і там, де необхідні приміщення значних розмірів, вільні від внутрішніх опор.

Каркас є основною несучою конструкцією в каркасних будівлях. Він являє собою просторову систему взаємопов'язаних між собою колон і ригелів. Каркас може бути виконаний із залізобетону і металу. Каркас називається повним, якщо колони розташовуються по периметру і всередині будівлі. Всі вони сприймають навантаження і є несучими. Каркас називається неповним, якщо колони розташовуються всередині, а по периметру – несучі стіни. Тоді навантаження сприймаються не тільки колонами, але й зовнішніми стінами.

Будівлі з неповним каркасом. В таких системах навантаження від міжповерхових перекриттів сприймають зовнішні стіни разом з внутрішнім рядом колон.

Залежно від технології будівництва будівлі і споруди поділяються на такі групи:

1. Збірні -зводяться з попередньо виготовлених елементів конструкцій (на заводі або на будмайданчику). Наприклад, це можуть бути: а) великоблочні будівлі - виготовляються з великих горизонтальних і вертикальних блоків, викладених з перев'язкою швів; б) великопанельні будівлі - зводяться з панелей розміром по довжині і висоті в одну або дві кімнати; в) об'ємно - блокові будівлі - збираються з об'ємних блоків розміром на одну - дві кімнати з поздовжніми і поперечними стінами та стелею.

2. Збірно-монолітні - зводяться із збірних елементів і монолітного бетону.

3. Монолітні - основні конструкції зводяться з монолітного бетону (колони, стіни, перекриття і т.д.). За методом зведення діляться на будівлі, що зводяться у ковзній опалубці і на будівлі, що зводяться в об'ємно - переставний опалубці.

При зведенні монолітних стін в об'ємно - переставний опалубці робочі шви бетонування розташовуються на рівні верха перекриття, а при бетонуванні стін у ковзній опалубці робочі шви пов'язані з перервами в процесі укладання бетону і можуть розташовуватися в будь-якому рівні стін.

4. З дрібноштучних елементів, що укладаються вручну (цегли, кам'яних, керамічних і бетонних блоків та ін.).

Конструктивні елементи будинків.

Кожна будівля складається з обмеженого числа основних взаємопов'язаних конструктивних елементів: основа, фундаменти, стіни, колони, балки, перекриття, покрівля, вікна, двері і т.д.

Із конструктивних елементів складаються будівельні конструкції і весь будинок в цілому.

Всі конструктивні елементи і конструкції поділяються на несучі, огороджувальні і декоративні.

Несучі конструкції сприймають на себе навантаження від верхніх частин будівлі, від снігу, вітру і т.п.

Огороджувальні конструкції не сприймають вказані навантаження, а призначені для огородження внутрішніх частин будівлі.

Будівельні конструкції бувають підземні та надземні.

Підземна частина будівлі – це сукупність конструктивних елементів, розташованих нижче рівня підлоги першого поверху будівлі. До підземних конструкцій відносяться основа під будинком, фундаменти і цоколь.

Основа під будинком являє собою шар ґрунту, на який спирається фундамент будівлі. Ідеальною природною основою є скельні ґрунти. Якщо ґрунти слабкі, то для їх зміцнення в ґрунт вбиваються палі. Довжина палі підбирається такою, щоб її нижній кінець спирався на скельні породи або щільні ґрунти.

Фундаменти, це нижня опорна частина будинку, призначена для передачі і розподілу навантаження від будівлі на основу будинку.

Над фундаментом розташований цоколь. Це нижня частина стіни. Цоколь піднімається над поверхнею землі до рівня чистої підлоги. Він виконується з матеріалів підвищеної міцності і морозостійкості, оберігаючи нижню частину стіни від механічних пошкоджень і атмосферних впливів.

До цоколя примикає відмостка, яка служить для відведення атмосферних вод від стін будівлі.

Надземна частина будівлі – це сукупність конструктивних елементів, розташованих вище рівня підлоги першого поверху будівлі.

Поверх, це частина будинку, кімнати якої знаходяться (приблизно) на одному рівні. У житловому будинку розрізняють: надземні, цокольні, підвальні та мансардні поверхи.

Ярус в архітектурі, це елемент будівлі, отриманий від перетину горизонтальними площинами; це повторювана по висоті однотипна частину будівлі. Яруси розташовуються один над одним.

Будівельні креслення

При складанні проекту розглядають різні проекції будівлі. В основному це прямокутні проекції на горизонтальну і вертикальну площину. Проекції будівлі на кресленні мають свої назви.

Види будівлі ззаду, спереду, праворуч і ліворуч називають фасадами будівлі. Якщо фасад виходить на вулицю або площу, такий фасад називають головним. Назву фасаду на кресленні дають по розмічувальних осях, до яких він прив'язаний, наприклад, фасад 1-9. Або по осі, вздовж якої він розташований, наприклад фасад по осі А.

Вид на будівлю зверху називають планом даху. План даху і фасади дають уявлення про форму будівлі, його розміри, кількість поверхів, наявність балконів і лоджій, розташування вхідних дверей, а також про його архітектурний вигляд.

Відомості про розташування окремих приміщень будівлі, їх розміри, про розміщення сантехнічного обладнання, про основні будівельні конструкції можна отримати з планів і розрізів.

Планом будівлі називається розріз горизонтальною площиною, проведеною через віконні і дверні прорізи. Якщо подумки розрізати будівлю горизонтальною площиною і відкинути верхню частину, то перетин, зменшений в кілька разів буде являти собою план будівлі. Горизонтальні січні площини зазвичай проводять через вікна та двері кожного поверху та отримують відповідно плани 1-го, 2-го і наступних поверхів. Якщо планування 2-го і наступних поверхів однакове, то його викреслюють 1 раз і називають планом типового поверху.

Іноді плани виконують на рівні різних висотних відміток, тоді їх називають по цих позначках, наприклад, План на відмітці. 6.00.

Розрізом називають зображення однієї частини будівлі, подумки розсіченою вертикальною площиною. Положення січної площини показують на плані будівлі лінією.

Розріз називають поздовжнім, якщо січна площина паралельна поздовжнім стінам будівлі, і поперечним, якщо січна площина перпендикулярна поздовжнім стінам. Іноді для отримання розрізу застосовують не одну, а кілька паралельних січних площин. У такому випадку розріз називають ступінчастим.

Плани, фасади та розрізи будівлі називають загальними архітектурно-будівельними кресленнями. На основі загальних архітектурно-будівельних креслень будівлі складають креслення на виробництво спеціальних будівельних робіт з водопостачання та каналізації, опалення і вентиляції, газопостачання та електропостачання. Їх також використовують для проектування геодезичних робіт.

Вимоги ЄМСК (Єдиної модульної системи координації розмірів)

Проектування і будівництво будівель проводиться за певними нормами і правилами, які називаються БНіП.

При проектуванні будинків і споруд всі об'ємно-планувальні розміри, розміри конструктивних елементів і розташування координаційних осей повинні задовольняти вимогам Єдиної модульної системи координації розмірів (ЄМСК). Вона є основою уніфікації та стандартизації розмірів у будівництві.

Що являє собою ЄМСК? Це сукупність правил координації розмірів і взаємного розміщення елементів будівель і споруд, будівельних виробів і обладнання на базі просторової системи модульних координат. Величина основного модуля приймається рівною 100 мм і позначається буквою М. Всі інші укрупнені і дробові модулі утворюються на базі основного модуля множенням його на цілі або дробові числа.

Укрупнені модулі виражаються наступними розмірами: 6000, 3000, 1500, 1200, 600, 300мм. Їх умовно позначають: 60М, 30М, 15М, 12М, 6М і 3М.

Дробові модулі виражаються наступними розмірами: 50, 20, 10, 5, 2 і 1мм. Їх позначають відповідно 1/2М, 1/5М, 1/10М, 1/20М, 1/50М і 1/100М.

Укрупнені модулі застосовують при призначенні кроку елементів будівлі, а дробові модулі - при призначенні конструктивних розмірів перерізів колон, балок, плит перекриттів і т.д., а також зазорів, швів і т.п.

Сітка модульних координаційних осей несучих елементів. Прив'язка несучих елементів до координаційних осей.

Координаційні осі на плані наносяться уздовж зовнішніх і внутрішніх несучих стін та колон. Відстань між координаційними осями на плані називається кроком. Розрізняються поздовжні і поперечні кроки.

Прольотом називається відстань між координаційними осями вздовж основних несучих конструкцій перекриття або покриття. Проліт часто збігається з поздовжнім кроком.

Координаційні осі наносять на креслення тонкими штрихпунктирними лініями і позначають у кружках.

Діаметр кружків для креслень, виконаних у масштабі 1:400 і дрібніше, приймається рівним 6мм, а для креслень в масштабі 1:200 і крупніше - 8 ÷ 12мм.

Цифрами позначають координаційні осі по стороні будівлі з великим числом координаційних осей, а великими літерами української абетки позначаються координаційні осі по стороні з меншим числом осей.

Розмір шрифту для позначення координаційних осей приймається в 1,5 - 2 рази більше розміру цифр розмірних чисел, застосовуваних на тому ж кресленні.

Прив’язка конструктивних елементів до осей

У робочих кресленнях проекту будівлі всі конструктивні елементи прив'язані до взаємно паралельних і взаємно перпендикулярних ліній, тобто до поздовжніх і поперечних осей і всі проектні розміри даються щодо цих осей, які називаються координаційними.

Поздовжні осі позначаються великими літерами нашого алфавіту, а поперечні - цифрами.

На малюнку показані варіанти прив'язки будівельних елементів до осей.

Рис. 2.2. Фрагменти робочих креслень

У каркасних будівлях геометричні осі внутрішніх колон співпадають з модульними осями. Прив'язка крайніх рядів колон здійснюється одним із таких способів (із-за різних розмірів):

а) внутрішня грань колони зміщується від модульної осі на половину ширини внутрішньої колони. При однаковому перерізі зовнішніх і внутрішніх колон геометрична і модульна осі крайніх колон співпадають.

б) зовнішні грані колон поєднують з модульними осями. (нульова прив'язка).

Осі будівлі

Головні осі будівлі - це осі симетрії будівлі.

Основні осі - це лінії, що визначають контур будівлі у плані.

Проміжні (допоміжні) осі - осі різних частин і деталей будівлі та її конструкцій (котлованів, блоків, фундаментів, закладних частин і т.д.).

Конфігурація будівлі визначає кількість головних і основних осей, що підлягають перенесенню в натуру.

Головні осі розбивають переважно в будівлях, що мають складну форму і великі розміри, а також у тому випадку, якщо група будинків тісно пов'язана між собою технологічними процесами.

Розміри на будівельних кресленнях

Розміри на будівельних кресленнях наносяться з урахуванням вимог системи проектної документації для будівництва. Розміри на будівельних кресленнях наносяться в міліметрах (без вказівки одиниць виміру). Якщо розміри проставляються в інших одиницях, наприклад в сантиметрах, то їх обумовлюють у примітці до креслень.

Розмірні лінії обмежують штрихами довжиною 2÷4 мм під кутом 45° до розмірної лінії з нахилом вправо. Розмірні лінії повинні виступати на 1 - 3 мм за крайні виносні лінії (рис. 2.3). Розмірне число розташовується над розмірною лінією на відстані до 1 мм. Відстань від контуру креслення до першої розмірної лінії приймається не менше 10 мм. Відстань між паралельними розмірними лініями повинна бути не менше 7 мм, а від розмірної лінії до кружка координаційної осі - 4 мм.

Відмітки для прив'язки елементів будівель і споруд по висоті зазначаються у метрах з трьома десятковими знаками після коми. За умовну нульову відмітку приймається відмітка чистої підлоги першого поверху, що позначається 0,000. Відмітка вище умовної нульової вказуються без знаку, а нижче умовної нульової - зі знаком мінус.

На кресленнях фасадів та розрізах відмітки розміщують на виносних лініях або лініях контуру. Малюнок відмітки являє собою стрілку з поличкою. Стрілка виконується основними лініями довжиною 2 - 4 мм, проведеними під кутом 45° до виносної лінії або лінії контуру. Малюнок відмітки може супроводжуватися пояснюючими написами. Наприклад: Р. ч. п. - рівень чистої підлоги, Р. з. - Рівень землі.

Рис. 2.3