Спеціалізація навчання в сучасній вищій школі

Спеціалізація навчання у вищих професійних закладах осві­ти зумовлена особливостями й напрямами розвитку економіки та народного господарства в цілому. Це своєрідне соціально-еко­номічне замовлення суспільства на підготовку фахівців високої кваліфікації. Спеціалізація мала місце ще в перших європей­ських університетах: функціонували підрозділи (факультети) — акторський, юридичний, медичний, філософський. Але навіть за наявності окремих факультетів підготовка фахівців мала широ-копрофільний характер: готували спеціалістів-універсалів, ен­циклопедистів. Це зумовлювалося особливостями тогочасного господарського укладу: частка вузькопрофільних підприємств, господарств, наукових галузей була незначною.

XX століття вирізнялося активною науково-технічною рево­люцією, появою новітніх сфер знання, наукових напрямів, но­вих виробництв. Ці чинники й зумовили розширення переліку спеціалізацій у підготовці фахівців. Якщо в XIX ст. здійснюва­лася підготовка фахівців широкого профілю — інженера, ліка­ря, юриста, — то нині в рамках однієї професії виокремлюють цілу низку спеціальностей. Наприклад, професія лікаря налічує по­над 50 спеціалізацій; інженера — близько 80; педагога — понад ЗО і т. д.

З одного боку, такий підхід ніби виправданий: майбутній спе­ціаліст уже під час навчання заглиблюється у вузьку царину діяль­ності (наприклад, лікар-окуліст, інженер з обслуговування шасі літаків і под.). А з іншого — спеціаліст вузького профілю слабо орієнтується в проблемах широкого масштабу, не бачить взаємо-зв'яків між явищами та процесами, не завжди здатний приймати адекватні рішення стосовно широких проблем. Американський педагог Дж. Брунер, розмірковуючи над завданнями вищої шко­ли, писав, що результатом діяльності вищої освіти мають бути добре підготовлені люди, які уміють думати, шукати і знаходи­ти власні рішення.

У зв'язку з розширенням спеціалізацій у професійних закла­дах освіти запроваджується розробка кваліфікаційних характе­ристик конкретних спеціальностей. Нині в Україні підготовка фахівців у ВНЗ ведеться із 78 напрямів, 332 спеціальностей ба­калавра, 337 — спеціаліста, 334 — магістра. З метою розширен­ня можливостей використання фахівців, цілеспрямованої їх підготовки і кращої адаптації до умов конкретної практичної діяльності запроваджена велика кількість спеціалізацій. З кож­ним роком з'являються потреби в підготовці кадрів з усе нових і нових спеціальностей. Це зумовлює необхідність введення на­вчальних дисциплін, опанування якими забезпечувало б якісну підготовку фахівців. У зв'язку з цим постійно проводиться ціле­спрямована робота з вироблення державних стандартів, змістово­го забезпечення підготовки спеціалістів певних профілів. Усе це дало змогу створити систему вищої освіти, яка динамічно реагує на зміни ринку праці та задовольняє різнопланові потреби гро­мадян України в освіті протягом життя.

Законом України "Про вищу освіту" визначено вимоги до стан­дартів вищої освіти. Систему стандартів вищої освіти становлять: державний стандарт вищої освіти, галузеві стандарти вищої осві­ти та стандарти вищої освіти вищих навчальних закладів.

Державний стандарт вищої освіти охоплює такі складові: — перелік кваліфікацій за відповідними освітньо-кваліфіка­ційними рівнями;

перелік напрямів та спеціальностей, за якими здійснюєть­
ся підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповід­
ними освітньо-кваліфікаційними рівнями;

вимоги до освітніх рівнів вищої освіти;

вимоги до освітньо-кваліфікаційних рівнів вищої освіти.

Галузеві стандарти вищої освіти містять:

освітньо-кваліфікаційні характеристики випускників ви­
щих навчальних закладів;

освітньо-професійні програми підготовки;

засоби діагностики якості вищої освіти.

Стандарти вищої освіти вищих навчальних закладів вклю­чають:

перелік спеціалізацій за спеціальностями;

варіативні частини освітньо-кваліфікаційних характери­
стик випускників вищих навчальних закладів;

варіативні частини освітньо-професійних програм підготовки;

варіативні частини засобів діагностики якості вищої освіти;

навчальні плани;

програми навчальних дисциплін1.

Сучасний період характеризується поступовим переходом вітчизняної вищої освіти на Європейську кредитно-трансферну та акумулюючу систему організації навчання. Ключовим завдан­ням підготовки фахівців в умовах кредитно-модульної системи організації навчання має бути створення стандартів за напряма­ми освіти, в яких домінував би діяльнісний аспект засвоєння змісту з урахуванням загальноєвропейських та регіональних стандартів; створення модульних програм, у яких міні-модулі легко можна було б замінити, поновити, трансформувати, адап­тувати. Нині в Україні затверджено державні стандарти для 80 спеціальностей.

Впровадження галузевих стандартів забезпечує:

— створення логічного навчально-методичного комплексу
спеціальності з кожної спеціалізації, тобто комплекту взаємопо-

1 Закон України "Про вищу освіту" // Голос України. — 2002. — 5 бе­резня.

в'язаних документів, у яких визначено умови якісної підготов­ки конкурентоздатних випускників кожного рівня;

співпрацю з потенційними роботодавцями з метою якісної
розробки варіативної частини освітньо-кваліфікаційної характе­ристики кожної спеціалізації;

чітке визначення регіональних потреб у фахівцях тої чи тоїспеціалізації, обґрунтованість і перспективність визначення
спеціалізації;

умотивований підхід до вибору дисциплін кожної спеціалі­зації, їх перелік обумовлений уміннями, необхідними для первинних посад;

створення великої кількості спецкурсів, що дає можливість
студентам робити власний вибір із набору кредитів, особливо це
стосується старших курсів;

чіткість у визначенні мети, предмета й змісту кожної на­вчальної дисципліни, виключення дублювання та марнотратства
навчального часу;

модульну структурно-логічну побудову навчальних планів;

надійний інструментарій діагностики кінцевого результату;

можливість оптимальної уніфікації робочих навчальних
планів (відповідно до розкладу) з метою оптимізації витрат на
підготовку фахівця кожного рівня;

підвищення частки самостійної позааудиторної роботи студентів та частки практичних занять в аудиторних формах роботи;

достатню гнучкість щодо формування дисциплін (їх об'єд­нання або поділ, коригування назви);

— рейтингову систему оцінювання успішності навчання та
визначення рейтингу студентів.