Шляхи реформування соціальної сфери

Зростання ролі людського фактора трудової діяльності на рівні підприємства посилює потребу в реформуванні й регулюванні соціальних процесів, в грамотному науковому управлінні соціальним розвитком.

Тому в сучасних умовах важливим кроком реформування соціальної сфери є створення соціальних служб на підприємствах, функції яких складаються з усього набору відомих управлінських елементів. Вони включають аналіз стану соціального середовища організації, облік впливаючих на нього факторів, розробку проектів і програм, розрахованих на перспективне використання потенційних можливостей, постійний контроль за практичною реалізацією намічених соціальних заходів, інформування колективу про зміни в соціальному середовищі організації. Здійснення цих функцій пов'язане з отриманням і узагальненням відомостей, що стосуються соціального розвитку; експертизою умов праці і побуту працівників; оцінкою економічної і соціальної ефективності поліпшень, досягнутих в соціальному середовищі організації.

Крім того, реформування соціальної сфери підприємства повинно спрямовуватися на розвитку трудового потенцiалу і включати:

забезпечення сприятливих умов для всебiчного розвитку працівника та його сiм`ї;

створення умов для забезпечення загальнодоступної, своєчасної та якiсної медичної допомоги для всіх працівників підприємства;

розширення можливостей загальнодоступного повноцiнного вiдпочинку i оздоровлення працівників;

полiпшення умов працi жiнок шляхом вивiльнення їх з виробництва з важкими та шкiдливими умовами працi, надання можливостi для роботи на умовах гнучкого режиму працi;

сприяння професiйному самовизначенню та ефективнiй адаптацiї молодi до умов ринкової економiки;

формування системи безперервного навчання шляхом впровадження ступеневої пiдготовки, забезпечення реалiзацiї програм пiдвищення квалiфiкацiї i перепiдготовки кадрiв, створення умов для самоосвiти;

впровадження механiзму стимулювання створення робочих мiсць для окремих соцiально-демографiчних груп населення (молодi, жiнок, iнвалiдiв, вiйськовослужбовцiв, звiльнених з вiйськової служби тощо);

посилення вiдтворювальної, стимулюючої та регулюючої функцiї заробiтної плати на пiдвищення трудових доходiв;

забезпечення залежностi розмiрiв заробiтної плати вiд складностi виконуваних робiт, квалiфiкацiї та професiйного досвiду працiвника, його особистого внеску в кiнцевий результат роботи;

зниженння рiвня виробничого травматизму та професiйних захворювань, зменшення факторiв шкiдливого впливу на органiзм працюючих та скорочення кiлькостi робочих мiсць з шкiдливими та важкими умовами працi;

виведення з експлуатацiї будiвель і споруд, що перебувають в аварiйному станi,зменшення кiлькостi робочих мiсць з небезпечними, шкiдливими та несприятливими умовами працi тощо.

Контрольні запитання

1. Соціальний розвиток організації як об’єкт управління.

2. Соціальна інфраструктура організації.

3. Потенціал організації, його характеристика.

4. Умови праці та охорона праці.

5. Соціальний захист робітників.

6. Соціально-психологічний клімат у колективі.

7. Система фінансування соціальних заходів на підприємстві.

13.1. Громадські та соціальні служби, їх роль у здійсненні соціальної політики

Соціальна політика й соціальна робота перебувають в Україні в стадії становлення і розвитку. І якщо формуванню теоретичних засад соціальної політики приділяється чимало уваги, то соціальна робота як діяльність, що безпосередньо спрямована на об’єкти соціальної політики, є малодослідженим пластом.

Тому слід виділити такий важливий науковий напрям, як соціальний менеджмент – управління системою соціальної роботи, спрямоване на реалізацію її завдань та пошук оптимальних шляхів їх вирішення.

Соціальна робота – це діяльність уповноважених органів, підприємств, організацій, служб і установ незалежно від їх підпорядкування і форми власності та окремих громадян, яка спрямована на створення соціальних умов життєдіяльності, гармонійного та різнобічного розвитку соціально вразливих верств населення, захист їх конституційних прав, свобод і законних інтересів, задоволення культурних та духовних потреб.

Здійснення соціальної роботи неможливебезрозвитку соціальних та громадських служб, взаємодії між недержавними та державними організаціями, становлення авторитетної професійної асоціації соціальних працівників, професійного навчання соціальної роботи.

Європейська соціальна хартія зобов’язує держави з метою забезпечення ефективного здійснення права на користування соціальними службами [49]:

1) сприяти функціонуванню служб або створювати служби, які, завдяки використанню методів соціальної роботи, сприяли б пiдвищенню добробуту й розвиткові як окремих осіб, так i груп осіб у суспільстві, а також їхній адаптації до соціального середовища;

2) заохочувати окремих осіб i добровільні чи інші організації до участi у створенні та функціонуванні таких служб.

Отже, формування соціально орієнтованої економічної системи потребує розширення існуючої мережі та створення нових форм соціальних і громадських служб, використання сучасних методів соціальної роботи.

Вивчення соціальної роботи та оновлення соціальних служб потребує знання відповідної фахової термінології.

Фахівець із соціальної роботи – особа, яка має спеціальну освіту і здійснює соціальну роботу з різними категоріями населення або відповідними соціальними групами на професійних або волонтерських засадах.

Соціальні служби – спеціальні заклади (державні, муніципальні, громадські, благодійні), уповноважені брати участь у реалізації державної соціальної політики шляхом здійснення соціальної роботи з населенням.

Волонтерський рух – добровільна, доброчинна, неприбуткова та мотивована діяльність, яка має суспільно корисний характер.

Основними принципами соціальної роботи є:

законність, додержання і захист прав людини;

диференційність, системність, індивідуальний підхід;

доступність, конфіденційність у соціальній роботі;

відповідальність суб'єктів соціальної роботи за додержання етичних і правових норм, вимог та правил здійснення соціальної роботи;

добровільність у прийнятті допомоги.

Основні наукові підходи, що використовуються в роботі соціальних та громадських служб:

1) індивідуальна психотерапія, центральним моментом якої є здатність у кожному конкретному випадку зробити оцінку, визначити соціальний діагноз і взяти його за основу при виборі методу допомоги;

2) функціональний підхід, основою якого є бажання змін у клієнта, його здатність до сприйняття допомоги;

3) соціально-психологічний підхід, який повинен будуватися на ряді принципів: соціальний працівник повинен приймати свого клієнта таким, яким він є, і проявляти до нього інтерес та повагу; у центрі уваги повинні бути потреби клієнта; розуміння клієнта повинно бути науково-обгрунтованим та об'єктивним; соціальний працівник повинен поважати право клієнта на прийняття власного рішення

Функції, що виконуються соціальними та громадськими службами.

Соціальне обслуговування – робота, спрямована на задоволення потреб, які виникають у процесі життєдіяльності, шляхом надання соціальної допомоги й різноманітних соціальних послуг.

Соціальний супровід – робота, спрямована на здійснення соціальних опіки, допомоги та патронажу соціально незахищених категорій населення з метою подолання життєвих труднощів, збереження, підвищення їх соціального статусу.

Патронаж –вид соціального обслуговування, переважно вдома, клієнтів груп ризику, що передбачає постійний соціальний нагляд, регулярне відвідування їх помешкань соціальними працівниками, надання їм необхідної економічної, матеріальної допомоги, проведення нескладних медичних маніпуляцій і т.д.

Соціальна реабілітація – робота, спрямована на відновлення морального, психічного та фізичного стану вразливих категорій, їх соціальних функцій, приведення індивідуальної чи колективної поведінки у відповідність із загальновизнаними суспільними правилами і нормами.

Соціальне інспектування – система заходів, спрямованих на здійснення нагляду, аналізу, експертизи, контролю за здійсненням соціальних програм, проектів, умовами життєдіяльності, моральним, психічним та фізичним станом населення, забезпечення захисту їх прав, свобод та законних інтересів.

Суб'єкти соціальної роботи:

уповноважені органи (органи виконавчої влади; органи місцевого самоврядування; служби у справах неповнолітніх; центри соціальних служб, їх спеціалізовані формування; підприємства, установи та організації, незалежно від їх підпорядкування та форми власності), фахівці із соціальної роботи.

Соціальна робота, державне управління та контроль у цій сфері здійснюються на місцевому, регіональному, державному рівнях.

Діяльність центрів соціальних служб фінансується за рахунок державного та місцевих бюджетів, відповідні витрати в яких визначаються окремим рядком, інших джерел, передбачених законодавством.

Послуги, що надаються центрами соціальних служб, є державними послугами і здійснюються на безкоштовній основі.