Необхідність соціального захисту в умовах ринкової економіки
В умовах загальної глобалізації широкомасштабна національна політика в сфері соціального захисту повинна істотно пом'якшити негативні соціальні наслідки економічних криз.
Реалізація соціальної політики стосовно будь-якої категорії громадян неможлива без здійснення їх соціального захисту. Тому соціальний захист – важлива складова соціальної політики та необхідний елемент функціонування держави в умовах ринкової економіки.
Загальна декларація прав людини (1948 р.) [44] у ст. 22 проголошує, що кожна людина, як член суспільства, має право на соціальний захист. Це право за своїм характером повинно забезпечувати гідне існування людини з урахуванням матеріальних можливостей суспільства при настанні таких життєвих ситуацій, коли вона не в змозі отримувати дохід в обмін на працю.
У ст. 46 Конституції України [1] закріплене право громадян на соціальний захист. Воно забезпечується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел фінансування. Закріплення в Конституції гарантій соціального захисту відповідає положенням міжнародно-правових актів: Загальної декларації прав людини; Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права; Конвенції про права дитини.
У світовій практиці визначилися два підходи щодо вирішення проблем соціального захисту. У розвинених країнах панує позитивний підхід, тобто підкреслюється необхідність соціального захисту і розробляються відповідні механізми дії. Формування цього підходу стало результатом взаємодії багатьох чинників, таких, як ринковий механізм функціонування економіки; діяльність уряду, направлена на забезпечення дії законотворчого процесу та функціонування прийнятих законодавчих актів; взаємодія підприємців і профспілок у розв'язанні соціально-економічних проблем.
Негативний підхід був притаманний колишнім соціалістичним країнам, тобто як об'єктивна необхідність проблема соціального захисту визнавалась, але вважалося, що в суспільстві, що будує комунізм, всі соціально-економічні проблеми вирішуються автоматично.
В Україні категорія “соціальний захист” почала широко вживатися тільки на стані переходу до ринку, хоча у тій чи іншій формі соціальний захист завжди був притаманний суспільству. Сьогодні терміни “соціальний захист", “право соціального захисту", “соціальне забезпечення”, “соціальна допомога” міцно увійшли в законодавство, в науку, в лексикон політичних і державних діячів.
В економічній літературі соціальний захист визначається як один із напрямків діяльності держави по регулюванню соціально-економічних умов життя суспільства, прав і гарантій людини незалежно від її статі, національності, віку, місця проживання та інших обставин. Таким чином, соціальному захисту підлягають всі конституційні права і свободи людини.
У чинному соціальному законодавстві поняття “соціальний захист” означає політику держави, направлену на забезпечення прав і гарантій людини у сфері рівня життя.
Сучасна концепція соціального захисту населення вкладає в це поняття більш широкий зміст: соціальний захист населення – це система заходів правового, соціально-економічного й організаційного характеру, що гарантується та реалізується державою для досягнення гідного життя людини, тобто його матеріальної забезпеченості на рівні стандартів сучасного розвитку суспільства.
Головною метою соціального захисту є надання кожному членові суспільства, незалежно від соціального походження, національної або расової приналежності, можливості вільно розвиватися, реалізувати свої здібності. Отже, державні механізми по забезпеченню соціального захисту спрямовані на кожну людину, стосуються не лише найменш забезпечених категорій, а й населення в цілому.
З точки зору трудового внеску в суспільне виробництво, виділяють два види соціального захисту: обмежений і абсолютний.
Обмежений соціальний захист – це забезпечення гарантованого мінімуму рівня життя всім членам суспільства (певний мінімум в їжі, житлі і одязі, достатній для підтримки здоров'я та працездатності).
Абсолютний соціальний захист являє собою забезпечення державою гарантованого відносного благополуччя конкретній особі або категорії громадян з метою застрахувати окремих членів суспільства від можливого зменшення рівня їх доходів (мається на увазі забезпечення певної групи або соціального шару “заслуженим” або “встановленим” рівнем доходу).
Соціальний захист в Україні реалізується через матеріальне забезпечення економічно активного населення (шляхом соціального страхування); пенсійне забезпечення; соціальну допомогу найбільш вразливим категоріям; матеріальну допомогу сім’ям з дітьми; компенсації, індексації та пільги населенню; соціальне обслуговування тощо. Таким чином, соціальний захист здійснюється за допомогою соціального забезпечення та соціальної допомоги.
Згідно зі ст. 46 Конституції України [1] “соціальний захист” включає в себе таку важливу складову, як “соціальне забезпечення”, яке відображає в собі одну з форм розвитку інституту соціального захисту.
Основна функція соціального забезпечення – турбота про ті категорії населення, які в законодавчо встановленому порядку мають право на тривалу або постійну допомогу (за віком, інвалідністю, обмеженою працездатністю, відсутністю інших джерел існування) і розподіл коштів соціального захисту, виплат по соціальному страхуванню.
Соціальне забезпечення здійснюється у випадках тимчасової непрацездатності, вагітності та пологів, догляду за дитиною-інвалідом, хвороби; досягнення пенсійного віку, безробіття, смерті годувальника, нещасного випадку на виробництві, професійного захворювання тощо.
На відміну від соціального забезпечення питання про надання соціальної допомоги розглядається індивідуально, згідно чинного законодавства і стосовно людей, що в силу різних обставин суттєво знизили свій рівень життя. Соціальна допомога – це система заходів для покращення стану певних соціальних прошарків шляхом соціальних програм та забезпечення діяльності мережі відповідних соціальних закладів. При прийнятті рішення про соціальну допомогу враховується матеріальний стан людей. Прикладом соціальної допомоги, в якому втілилися її характерні особливості, є державна Програма житлових субсидій.
Дата добавления: 2016-01-26; просмотров: 1322;