Структура соціальної сфери

Важливим компонентом соціальної сфери є соціальна інфраструктура,яка розглядається як стала сукупність елементів, створюючих умови для задоволення потреб на рівні, що визначається принципами і можливостями держави і суспільства.

За своєю структурою інфраструктура соціальної сфери представляє собою систему галузей народного господарства, які забезпечують ефективність функціонування всіх інститутів соціальної сфери.

Структура соціальної сфери включає в себе відносини і взаємозв'язки, що відбуваються в соціальній інфраструктурі. До соціальної сфери відносяться наступні галузі і види діяльності: зайнятість населення, реальні доходи, соціальний захист, освіта, охорона здоров'я, громадське харчування і торгівля, культура, мистецтво, відпочинок, спорт, розваги, житлово-комунальне господарство, транспорт, зв'язок, розповсюдження інформації, екологічна безпека тощо. Розглянемо їх докладніше.

Важливою складовою системи соціально-трудових відносин є діяльність по забезпеченню ефективної зайнятості,яка здійснюється Міністерством праці та соціальної політики, Державною й місцевими службами зайнятості.

За останні роки чисельність населення, зайнятого в сфері як матеріального, так і духовного виробництва, суттєво скоротилася. Помітно збільшилася чисельність незайнятого населення, набула поширення нерегламентована зайнятість. Економіка суспільства зазнає суттєвих збитків від безробіття.

Аналізуючи механізм функціонування сучасного ринку праці, можна визначити, що ринкова економіка неспроможна впоратися з рядом економічних і соціальних проблем, тому необхідним є створення механізму функ­ціонування ринку праці з елементами державного та профспілко­вого втручання.

До дій по забезпеченню ефективної зайнятості населення відносяться:

реалізація до 2004 р. Державної програми розвитку трудового потенціалу України та щорічних регіональних програм зайнятості населення;

підвищення ефективності роботи державної служби зайнятості шляхом запровадження нових методів роботи з роботодавцями та впровадження Єдиної технології обслуговування незайнятого населення;

впровадження гнучких модульних технологій для навчання кадрів на виробництві з метою підвищення якості робочої сили;

розробка методичних рекомендації щодо визначення потреби у фахівцях з вищою освітою та їх підготовки у вищих навчальних закладах;

вдосконалення механізмів надання додаткових гарантій щодо працевлаштування молоді, сприяння створенню мережі молодіжних центрів праці з урахуванням потреб регіонів тощо.

Падіння показників рівня життя, глибока диференціація населення за майновою ознакою, збільшення частки знедолених та маргіналізованих верств населення при збереженні відносно невеликої долі багатих – все це ознаки катастрофічного зниження рівня реальних доходів населення. Тому вдосконалення діяльності з формування доходів населення,яка здійснюється Верховною Радою та Кабінетом Міністрів України, Міністерством праці та соціальної політики і державними податковими інспекціями, є вельми актуальною.

До дій по вдосконаленню системи формування доходів відносяться:

посилення вiдтворювальної, стимулюючої та регулюючої функцiї заробiтної плати;

посилення державних гарантiй в оплатi працi шляхом поетапного наближення розмiру мiнiмальної заробiтної плати до величини вартостi межi малозабезпеченостi;

створення умов для стимулювання пiдприємницької та дiлової активностi;

удосконалення податкового законодавства з метою зменшення податкового навантаження як на фонд оплати праці, так і на доходи громадян;

подальший розвиток механiзмiв регулювання оплати працi i пiдвищення ролi колективних договорiв та угод на всiх рiвнях соцiального партнерства тощо.

Реалізація соціальної політики стосовно будь-якої категорії громадян неможлива без здійснення заходів по соціальному забезпеченню та захисту громадян,які контролюються Верховною Радою та Кабінетом Міністрів України, Міністерством праці та соціальної політики.

В залежності від соціальної мети, серед організаційних форм, які використовуються для здійснення цього виду діяльності виділяють соціальний захист, соціальну допомогу та соціальну підтримку.

Навіть в умовах значного пос­лаблення соціальної безпеки соціальна допомога з боку держави не може мати загального характеру, а повинна бути адресною, мати диференційований характер з урахуванням сту­пеня захищеності людини, її віку, соціального статку, працездат­ності та інших чинників.

Невідкладними діями в сфері соціального забезпечення є реформування пенсійної системи та пенсійного страху­вання; страхування на випадок безробіття; запровадження ме­дичного страхування та страхування від нещасних випадків на виробництві й профзахворювань; реформування системи соціальної допомоги, розвиток адресної допомоги; соціальна підтримка сім'ї, ветеранів війни та праці, жінок, дітей, молоді; забезпечення інвалідам рівних з іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства тощо.

Важливою умовою прогресивного людського розвитку є діяльність у справі охорони здоров’я,щовключає систему заходів, спрямованих на забезпечення збереження і розвитку фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості життя.

Для вирішення питань формування державної політики охорони здоров'я при Верховній Раді України можуть створюватися дорадчі та експертні органи з провідних фахівців у галузі охорони здоров'я й представників громадськості. Кабінет Міністрів України організує розробку та здійснення комплексних і цільових загальнодержавних програм, забезпечує розвиток мережі закладів охорони здоров'я тощо.

Спеціально уповноваженим центральним органом державної виконавчої влади в галузі охорони здоров'я є Міністерство охорони здоров'я України, компетенція якого визначається положенням, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

У кризовій економічній ситуації бажання мати безкоштовне, загальнодоступне та висококваліфіковане медичне обслуговування є неможливим. Тому головною метою реформи охорони здоров’я є зміна характеру стосунків між системою охорони здоров’я, суспільством та державою. Треба створити необхідні мотиваційні важелі та включити в систему охорони здоров’я інтереси держави, виробників, окремих громадян.

Одним із найбільш перспективних напрямків удосконалення системи охорони здоров’я населення України є становлення і розвиток сімейної і страхової медицини. Основний шлях до цього – це запровадження загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування і цільових медичних зборів.

Важливу роль у динаміці розвитку соціально-економічної сфери відіграють торгівля та громадське харчування,основним завданням яких є задоволення попиту споживачів при високій якості обслуговування.

Зниження в останні роки добробуту людей помітно позначилося і на розмірах товарообігу, і на структурі споживання товарів та послуг. При цьому в структурі харчування переважають картопля, хліб, молочні продукти та овочі. Погіршилася ситуація з забезпеченістю населення товарами тривалого користування.

Низька ефективність торгівлі та громадського харчування за сучасних умов потребують державного втручання й регулювання. Для більшої соціальної інтеграції суспільства доцільним слід вважати формування таких споживчих стандартів, які б співвідносилися з середніми доходами.

Реальні зміни торкнулися системи житлового-комунального господарства,яка завжди була досить проблематичною. В умовах гострої кризи житла скорочується обсяг будівництва житла і зростає обсяг його продажу. Практично відбувається ринковий перерозподіл побудованого в попередні роки житлового фонду, і, часто, шляхом ураження інтересів слабо захищених верств населення. Відсутність соціального захисту тих сімей, котрі особливо гостро потребують житла, веде по посилення майнової диференціації населення.

Право на житло визначено в статті 47 Конституції України. Держава створює умови, за які кожний громадянин буде мати можливість побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які вимагають соціального захисту, житло надається державою і органами місцевого самоврядування безплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Історично склалося так, що населення сплачувало приблизно 4% від вартості комунальних послуг, а 96% компенсувала держава у вигляді дотацій комунальним підприємствам. Тарифи для промислових споживачів були вищими від тарифів для населення, але при цьому не були для них обтяжливими і не впливали на конкурентоспроможність продукції.

Зростання вартості енергоносіїв до світового рівня та відміна з 1998 року цінових дотацій з Державного бюджету призвели до росту тарифів як для промислових, так і для приватних споживачів.

Напрямки реформування житлово-комунального господарства такі:

формування економічно обґрунтованих тарифів;

захист інтересів споживачів при переході комунальних підприємств на режим беззбиткового функціонування;

забезпечення надійної роботи комунальних підприємств по наданню споживачам послуг належної якості; забезпечення раціонального планування місцевих бюджетів;

впровадження системи стимулювання відносно збереження ресурсного потенціалу.

Діяльність по екологічному захисту і охороні навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів – невід'ємна складова соціальної сфери. Вона спрямована на збереження безпечного для існування навколишнього середовища, захисту життя і здоров'я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища, раціональне використання й відтворення природних ресурсів.

Право на безпечне для життя і здоров'я навколишнє середовище визначено в статті 50 Конституції України. Будь-якому громадянинові гарантується право вільного доступу до інформації про стан навколишнього середовища, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її розповсюдження. Це право реалізоване в Законах України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про охорону навколишнього природного середовища" та іншими.

Екологічний стан України можна охарактеризувати як досить складний. Слід зазначити, що проблемам довколишнього середовища за останній час майже не приділяється увага. Забруднене повітря, ушкоджені ліси, отруєні водні артерії є результатом діяльності хімічної, енергетичної, добувної, металургійної промисловості та виробничих аварій і катастроф.

Тому вельми необхідними слід вважати дії щодо поліпшення екологічної ситуції, серед яких:

обгрунтування екологічної політики яке проводиться державою;

розробка механізму жорсткого нагляду та контролю за діями підприємств;

визначення показників і критеріїв планування екологічної діяльності;

регулярний аналіз і оцінка досягнутих результатів екологічної діяльності.

Культура та мистецтво є важливою галуззю, що впливає на формування людини як особистості. Статтею 54 Конституції України громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, які виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Культурна спадщина оберігається законом.

У Комітеті з питань культури і духовності Верховної Ради України триває робота з участю фахівців Міністерства культури і мистецтв України. У процесі розробки нормативно-правових актів, які розробляються в галузі культури, враховуються вимоги відносно їх відповідності нормам і стандартам Ради Європи.

Розглядаючи соціальну інфраструктуру з точки зору відповідності її кількісних і якісних параметрів потребам населення, можна зробити висновок, що внаслідок існування принципу залишкового виділення коштів на соціальні потреби, в цей час практично всі її галузі і об'єкти вимагають пріоритетного розвитку.

4.3. Державне планування розвитку соціальної сфери

Планування соціальної сфери(або соціальне планування)– цеодин із видів стратегії держаного втручання в розв'язання крупних соціальних проблем (соціальне забезпечення, соціальну допомогу, соціальну роботу, зайнятість, соціальний захист тощо) і їх регулювання з боку інших інститутів. Воно пов'язане з щорічним бюджетним і програмним плануванням. Соціальне планування в країні з будь-яким рівнем розвитку повинно засновуватися на глибоко дослідженій картині бідності, регулярній статистиці про її масштаби, розумінні причин і включати різні засоби розподілу ресурсів для оптимального вирішення кола соціальних проблем.

Під державним соціальним плануванням розуміється регулююча функція держави, передусім за допомогою виділення ресурсів з метою конструктивних (рідше нейтралізуючих) соціальних змін; частіше за все це процедури планування для розробки й поетапного здійснення державних соціальних програм.

Соціальному плануванню передує соціальне прогнозування, а окремі елементи останнього є частиною планування.

Як важливий етап соціального планування виділяють розробку планів дій у справі вирішення складних соціальних проблем. Відмінність соціального планування від інших видів планування полягає передусім у тому, що в сам процес складання плану і його реалізації на рівних правах з технічним і науковим входить морально-етичний елемент, що включає дію людського чинника.

Методологія соціального планування знаходиться під постійним впливом прийнятих в даному суспільстві соціальних цінностей, які декларуються, тому, на відміну від економічного планування, методи соціального планування не можуть залишатися постійними при зміні сутності вирішуваної проблеми.

Множинні соціальні проблеми приводять до ситуації, коли через різноманіття соціальних груп, що мають не просто різні, а суперечливі інтереси, в рамках планування не може бути знайдене прийнятне і ефективне рішення; в цьому випадку можливе звернення до методу експертної оцінки. Аналіз альтернативних програм, які проектуються, і всього спектра можливих наслідків їх прийняття досягається на основі застосування таких методів, як теорія дерева рішень, теорія імітаційного моделювання тощо.

Особливе місце в плануванні соціальної сфери займає сфера праці, і, передусім, два її напрями: поліпшення умов праці і поліпшення якості робочої сили через професійну підготовку і перепідготовку. Прикладом цього є розробка “Основних напрямів розвитку трудового потенцiалу в Українi на перiод до 2010 року”.

Планування соціальної сфери за сучасних умов є необхідним, що пов’язане з розбудовою соціальної інфраструктури як на державному, так і на місцевому рівнях.