Тематика творчості.

Умовно доробок В. Шевчука можна поділити таким чином:

ü твори про сучасність;

ü історичні твори;

ü філософські та літературознавчі.

Але чіткої грані між ними немає, усі вони об'єднані індивідуальним стилем.

Невід'ємними рисами індивідуального стилю письменника є:

ü фі­лософічність;

ü книжність;

ü притчевість, зокрема біблійна (наприклад, у багатьох творах присутній мотив притчі про блудного сина).

Особливо вплинула на митця традиція культури бароко.

БАРОКО

У XVIII ст. слово «бароко» вживалося для характеристики, часто негатив­ної, літературних творів складної форми. Проте його походження точно не вста­новлене, незважаючи на побутування в кількох мовах. У португальській вираз perola barroca — перлина неправильної форми. Латинське слово Barroco — це тер­мін логіки, особливо складний вид висновку. У перекладі з італійської Barroco — вигадливий, примхливий. Терміном «бароко» при­йнято називати напрям і домінуючий стиль у мистецтві середини XVI — початку XVIII ст., що виник спершу в архітектурі, живописі, а пізніше — і в літературі.

Художні особливості барокко:

1. Відмова від принципу наслідування життя та його відображення. Створення власного світу за певними законами, мета яких — вразити читача.

2. Інтерес до усклад­неної художньої форми. Реальний світ — це ілюзія, а його предмети — символи та алегорії, які необхідно пояснити.

3. Контрастність. Вона виявляється, зокрема, у зо­браженні героїв і в щасті, і в горі, у протиставленні земного й неземного. Названі риси бароко яскраво розкриваються у відповідних метафорах, символах, алегорі­ях: життя людини нагадує квітку, що губить пелюстки, сама людина — це скло; Смерть, Доля, Віра стають досить поширеними алегоричними персонажами.

4. Захоплення барокових письменників ускладненою формою, химерним, дивним виявилося в нанизуванні метафор, порівнянь, антитез, зверненні до фі­гурної поезії, акростихів-віршів, у яких перші літери кожного рядка утворю­ють слово або речення; мезостихів — поезій, всередині яких приховано якесь особливе значення, найчастіше ім'я адресата; буриме — літературної гри, суть якої — написання жартівливих віршів-експромтів на заздалегідь визначену тему або відповідно до наперед визначених рим. Усе це підпорядковується завдан­ню вразити, здивувати читача. Звідси — незвичайний вигляд віршів: у формах хреста, колони, ромба, зірки, серця тощо. Усі ці художні засоби декоративно прикрашають твір, роблять його пишним, химерним, монументальним.

Найвидатніші представники бароко — П. Кальдерон в Іспанії, Д. Маріно і Т. Тассо в Італії, X. Гріммельсхаузен у Німеччині.

Літературне бароко в Європі розвивалося нерівномірно, несинхронно: його початок припадає на середину XVI ст. (Іспанія, Італія), а розквіт у слов'янських країнах — на XVII—XVIII ст.

Першим українським письменником, творчість якого була позначена ри­сами бароко, вважається І. Вишенський. Проте утвердження бароко у вітчизня­ній літературі пов'язується з іменами Мелетія Смотрицького та Кирила Транк- віліона. Значну роль у становленні цього стилю відіграла Києво-Могилянська колегія (пізніше — академія), його професори організували своєрідні курси поезії, на яких приділяли значну увагу характеристиці курйозних, фігурних, панегіричних віршів. Науку віршування вивчали не лише теоретично, а й на практиці вправлялися в складанні віршів. Останнім великим українським пись­менником епохи бароко був Г. Сковорода, із творчістю якого, за твердженням Д. Чижевського, «літературне бароко не дожевріло, а догоріло повним полум'ям до кінця та враз згасло».

2.Ідейно-художній аналіз роману „Дім на горі ”

Найяскравішим прикладом необарокового стилю є роман-балада Валерія Шевчука «Дім на горі».

Літературний рід — ліро-епічний твір із фольклорно-фантас­тичним елементом.

Жанр — Роман-балада (жанр ліро-епосу, якому притаманні великий розмір, великий просторово-часовий обсяг, велика кількість персонажів і сюжетних ліній та наявність метаморфози (перетворення людини в тварину, рослину, в даному випадку в птаха).

Тема — ствердження ідеї єдності усього живого, сущого на землі, яке передбачає необхідність для кожного нового поко­ління виборювати свій досвід пізнання себе і світу й так переві­ряти досвід поколінь минулих задля майбутнього.

Головна ідея — розкрити людину через психо-інтуїтивне пізнання її долі, коли вона творилася не лише за логікою націо­нальної доцільності, а слідувала передусім за почуттями. Пізнати сенс буття, побачити, відчути, естетично пережити добро і зло, світло і тінь, їх вічне протистояння, яке лежить в основі руху, динаміки поступу, допомагає оголити людську душу, художньо дослідити людську природу.

Проблематика

• сутність добра і зла;

• протиборство між світлом і тінню;

• відповідальність кожного за свої вчинки на цій землі;

• пошук сенсу свого буття, самого себе;

• прагнення розібратися в довколишньому світі;

• душевна роздвоєність людини;

• відповідальність кожного за свої вчинки;

• прагнення внутрішньої чистоти, гармонії.

То чому ж все-таки автор визначив жанр твору як роман-балада? Балада, як відомо, ліро-епічний поетичний твір про кохання з фантастичним, часто фольклорно-фантастичним еле­ментом.

Роман-балада Валерія Шевчука «Дім на горі» — твір про любов. Любов у широкому розумінні: як складне й високе почуття, що містить у собі кохання, поняття рідної землі, дому, що симво­лічно уособлює спокій, рівновагу духу вміння бути небайдужим, намагання освітити своє видноколо святим і високим вогнем твор­чого осяяння,— той стан, що його однаково переживають козо- пас Іван та його внук.